Фонд Інституту рукопису

Рукописний фонд

книгаФонд Інституту рукопису складається з двох частин: спеціалізованого рукописного фонду та підручного фонду (довідкова бібліотека).

Спеціалізований фонд ІР – це фонд рукописів, що є найціннішою частиною історико-культурних фондів Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. Його формування починається з перших років існування Бібліотеки значною мірою завдяки зусиллям фундаторів Академії наук України та видатних українських учених – істориків, археографів, мовознавців, що були серед її перших бібліотекарів. Найстаріша частина фонду сформувалася з бібліотечно-рукописних зібрань, націоналізованих у 1917–1920 роках, а також із матеріалів окремих осіб, що передавали в дар Бібліотеці свої особові архіви та колекції.

Фонди збагачувались протягом всього існування Бібліотеки на основі результатів археографічних експедицій та послідовної комплектаторської діяльності. Був складений унікальний фонд документів та рукописних книг, який зараз нараховує більше 400 тис. одиниць зберігання. Серед них близько 8 тис. рукописних книг, 100 тис. стародавніх архівних документів, а також документи і матеріали особового походження видатних українських діячів ХІХ – початку ХХІ ст. Вони мають беззаперечне меморіальне значення та є науковою базою для досліджень, репрезентують загальносвітову книжно-рукописну культуру від найдавніших часів до ХХІ ст.

Документи фондів ІР відтворюють розвиток української історичної та філологічної науки протягом ХІХ–ХХ століття та особистий внесок видатних учених НАН України, широкі міжнародні наукові зв'язки, містять документи з історії України колекційного характеру тощо.


Фонди ІР можна умовно розділити на декілька основних масивів:

  • рукописні книги та актові документи грецькою, латинською, арабською, слов'янськими, романськими, єврейськими та іншими мовами, що надійшли від низки церковних установ, ліквідованих у перші десятиліття радянської влади;
  • рукописну спадщину видатних діячів нашого минулого, особові архівні фонди визначних діячів та вчених України;
  • документи різних освітніх, культурних та громадських установ ХVІІІ–ХХ ст.;
  • архів ВУАН;
  • колекцію єврейських рукописів та друків.

Рукописні книги та актові документи

  Найдавніші рукописно-книжкові збірки надійшли до фондів ІР з бібліотек дореволюційних освітніх та духовних навчальних закладів у 20–30-х роках ХХ ст. Серед них – фонди Київської духовної академії з її Церковно-археологічним музеєм і матеріалами її попередників – Києво-Могилянської академії і братських шкіл; Ніжинського історико-філологічного інституту князя Безбородька, Київського університету св. Володимира (що включає також збірки Кременецького ліцею та деяких інших навчальних закладів). Важливе місце займають і фонди музеїв – Волинського державного краєзнавчого, Уманського краєзнавчого та Кам'янець-Подільського історичного музеїв тощо.
  Значну частину складають монастирські бібліотеки, що містять тисячолітню традицію збиральницької діяльності: Софійського, Михайлівського Золотоверхого та деяких інших київських монастирів, а також козацького Межигірського, Києво-Печерської і Почаївської Лаври. Серед рукописних пам'яток цих бібліотек зберігаються й книги з власних зібрань ієрархів церкви – Петра Могили, Мелетія Смотрицького, Димитрія Туптала (Ростовського), Євгенія Болховітінова та інших.
   Фонди Інституту складаються також з приватних колекцій рукописної книги, що склалися в XX ст. (колекції член-кореспондентів АН України С. І. Маслова та П. М. Попова). Ці зібрання містять колекції рукописних книг та актових документів різними мовами, матеріали з історії церкви, церковної археології, богослов'я, філософії, мовознавства, літератури, права, природознавства та медицини.

   В Інституті рукопису зібрані колекційні рукописи, що ілюструють розвиток матеріалу письма, різних систем писемності та техніки кодексів різних народів. Східні рукописи представлені найстарішими пам'ятками писемності: глиняними клинописними табличками з Месопотамії, датованими початком III тис. до н.е.; рукописом народу батаків з о. Суматра XVIII ст., виконаним на корі дерева; рукописами на пальмовому листі з Індії та о. Цейлон; тібетськими та китайськими рукописами різного часу; абіссінськими (нині Ефіопія) рукописами XV і подальших століть; перськими та арабськими рукописами (переважно, списки Корану ХIII–ХІV ст., коментарі, теологічні, юридичні, літературні та філософські твори пізнього середньовіччя). Є й турецькі рукописні книги та документи (грамоти султанів) XV–XVIII ст. Особливу цінність складають вірменські кодекси XIII ст. та уривки з грузинських кодексів різного часу.
   Колекція грецьких рукописів налічує близько 500 різноманітних книг (або їх фрагментів) та документів. Основу колекції складають дари архімандрита Антоніна (Капустіна) Церковно-археологічному музею Київської духовної академії, колекція Ніжинського історико-філологічного інституту князя Безбородька та окремі надходження, пов'язані з грецькими колоніями в Україні. Перлинами колекції є папірусні фрагменти євангельських читань ІІІ ст., палімпсест Євангелія з нижнім грецьким текстом V–VІ ст. і верхнім – сирійським VІІІ–ІХ ст. та євангельські читання ХІ–ХІІ ст. Загальновідомими є орнаментовані евангеліє ХІІ ст. (із зібрання О. Левицького), Нікомедійське євангеліє кінця ХІІ – початку ХІІІ ст., окремі бесіди святих отців та підручники грецькою мовою, датовані ХVІІ–ХVІІІ ст. (граматики, піїтики Іоаннікія та Софронія Ліхудів, Симона Тодорського), греко-російсько-молдавсько-латинський словник першої чверті ХVІІІ ст. Частина рукописної спадщини грецькою мовою – це грамоти східних патріархів українським ієрархам і церковним братствам, листування представників грецького духовенства з київськими митрополитами Рафаїлом Заборовським і Арсенієм Могилянським. Історично значущими є також послання єлисаветградських греків до Григорія Синайського, кафігумена монастиря св. Катерини у Києві, та інші, у яких висвітлюються зв'язки київського духовенства з грецьким Сходом і містяться відомості про життя грецьких громад в Україні. Доволі численними є листи грецькою мовою ХІХ–ХХ ст., що віддзеркалюють міжособистісні зв’язки між науковцями, політиками тощо. Усі грецькі матеріали Інституту рукопису представлені в наукових каталогах, окремих розвідках, укладених Є. К. Чернухіним.1, 2

   Латинські рукописні книги західноєвропейського походження представлені у фондах Інституту невеликою (до 30) кількістю одиниць зберігання, більшість з них дійшли до нашого часу в уривках. Найдавніші зразки (ХІІ–ХІІІ ст.) – це нотні манускрипти і збірки повчань святих отців; астрологічні таблиці кінця ХVІ – початку ХVІІ ст. Серед рукописів ХІІІ–ХІХ ст. слід відзначити юридичний словник та орнаментовану Біблію. Заслуговують на увагу рукописи ХV ст., до яких належать, наприклад, пергаменні часівники (старофранцузькою мовою); алхімічні трактати; відомий твір Якова де Цесоллі «Liber de moribus…» у списку 1448 р. з малюнками (в тому числі з трактатом про шахи, де за правилами ферзь є найслабшою фігурою); «Sermones», складені у 1417 р., – з Німеччини; атлас Чорного та Середземного морів на пергамені, складений у 1447 р., збірка грамот венеціанських дожів ХV ст., «Космографія» (астрономія та механіка) 1468 р., збірка творів римських авторів 1492 р., гороскопи ХVІ–ХVІІ ст., складені відомим датським істориком, астрологом графом Генріхом Ранцау, літургічні книги ХVІ–ХVІІ ст. тощо.3
   Серед пізніших архівних кодексів маловідомими для істориків Римо-католицької церкви в Україні є матеріали архіву реформатів Руської провінції, датовані серединою ХVІІІ – початком ХІХ ст.: актові книги, хроніки, протоколи монастирів, наукові трактати, навчальні курси лекцій, богословські твори.4
   Вагому частину латиномовних документів складають рукописи польсько-литовського та українського походження, до яких відносяться й латинські, латино-польські, латино-слов'янські шкільні підручники ХVІІ–ХVІІІ ст. з Києва, Львова, Вільна та інших міст – центрів освіти і культури. Повнота добору цих матеріалів є винятковою для вивчення історії освіти, філософських та наукових поглядів у галузі математичних та природничих знань, історії, мистецтва та літератури України.

   Значну кількість рукописних книг складають польські рукописи (переважно ХVІ–ХVІІІ ст.), що складаються з численних списків хронік, літописних нотаток, щоденників, збірників сеймових промов, памфлетів, віршів, юридичних творів, приватно-маєткових та біографічних матеріалів, листів з автографами таких видатних просвітників і літераторів, як А. Залуський, Т. Чацький, Й. Лелевель, Ю. Крашевський, Г. Сенкевич. Серед рукописних книг слід особливо відзначити багатотомну географічну працю К. Пертеса «Опис парафій королівства Польського» та рукописний каталог бібліотеки останнього польського короля Станіслава Августа Понятовського, складений його бібліотекарем Я.Б. Альбертранді наприкінці ХVІІІ ст.
   Значну частину полоніки становлять церковні рукописи, зокрема рукописна спадщина Греко-католицької церкви. Це переважно документи діяльності ієрархів XVI–XX ст., які є складовою частиною родової колекції митрополита Андрея Шептицького. Колекційна збірка містить ставлені грамоти та привілеї польських королів, римських пап та ієрархів. Велика частина спадщини Греко-католицької церкви представлена актами візитацій церков та рукописними книгами василіанських монастирів XVIII ст., документами Львівського митрополичого ординаріату, уставами братств, актами на володіння землею, господарськими документами монастирів, генеалогічними матеріалами окремих родів тощо.5

   Центральне за кількістю та науковим значенням місце в фондах Інституту займають, безперечно, слов'янські рукописи, що більш-менш повно репрезентують книжно-рукописну традицію і містять багато неопублікованих і навіть недосліджених наукових та літературних творів. Найдавнішою пам'яткою слов'янського письма є загальновідомі Київські глаголичні листки ІХ–Х ст. – уривок слов'янського перекладу місалу. Найдавніші кириличні рукописи ХІ–ХІІІ ст. здебільшого є уривками та фрагментами богослужбових текстів, серед яких слов'янські нотні (крюкові) збірки (стихирар ХІІ ст.), відомий палімпсест Слепченський апостол, написаний на змитому грецькому письмі Х ст., Оршанське євангеліє ХІІІ ст. з чудовими мініатюрами, сербський Апостол ХІІ–ХІV ст.6
    У фондах нараховується 57 од. зб. рукописів східнослов'янськими мовами, датованих XV ст.7 Основну частину рукописних кириличних книг XVI ст. староукраїнською мовою та церковнослов’янською мовою різних мовних редакцій (російської, білоруської та молдавської) становлять історичні та літературні матеріали релігійного та світського характеру.8
   Більшість рукописних книг та фрагментів XV–XVI ст. – це книги Святого Письма (євангелія, апостоли, псалтирі), власне богослужбові книги (мінеї, тріоді, служебники, требники, ірмолої, церковні устави), полемічно-догматичні збірники тощо. Серед них – список Печерського патерика XV ст. та гордість фонду Інституту рукопису, найвидатніша пам'ятка мови та письменства України – Пересопницьке Євангеліє 1556–1561 рр., на якій сьогодні присягають на вірність народу України президенти України.9

   Світські тексти цього періоду репрезентують хронографи різних редакції та список Олександрії,  українські грамоти XII–XV ст., лексикони XVI–XVIII ст., історичні хроніки, хронографи, літописи, літописці, послання, сказання та переклади з латинської й польської мов. На особливу увагу заслуговують українські козацькі літописи, зокрема оригінал літопису Самійла Величка, списки літопису Самовидця, а також Львівський літопис, Хроніка Мацея Стрийковського – найдавніший з нині відомих перекладів українською мовою, та Київський літопис першої чверті XVII ст. в одній збірці з Хронікою, Густинський літопис, українські хронографи, у тому числі Хроніка Леонтія Боболинського, Хроніка Феодосія Софоновича. Також у сховищах Інституту зберігаються списки Литовських статутів.
   Важливою складовою фонду є літописні діаріуші Генеральної військової канцелярії другої чверті XVIII ст., які яскраво описували щоденні події в Україні та за її межами, описи Малоросії. Топографічний опис Чернігівського намісництва, окрім власне ділового опису, містить ще й малюнки із зображенням українського одягу XVIII ст.
   Рубежем XVII–XVIII ст. датується список віршів та приповідок побутового характеру Климентія Зіновіїва (єдиний твір, що зберігся з його рукописної спадщини). Крім того, збереглися дванадцять книжок з філософськими творами Григорія Сковороди. Історико-мемуарна книга XVII–XVIII ст. детально розкриває історико-політичні події, зовнішній та внутрішній стан України в системі європейської політики – щоденники Якова Маркевича (1696–1770).
  Навчальний процес в українських закладах освіти відобразилась у рукописах авторських творів та курсів лекцій відомих вчених та викладачів Києво-Могилянської академії: Феофана Прокоповича, Георгія Кониського, Симона Тодорського, Варлаама Лящевського, Іринея Фальковського, а також острожанина Мелетія Смотрицького. Документальна спадщина Києво-Могилянської академії представлена такими документами: універсали гетьманів про надання прав Києво-Братському монастирю, грамоти і привілеї російських царів, польських королів, духовні заповіти на користь Академії, матеріали навчального процесу, фінансово-економічні документи, витяги та виписи різноманітного характеру.10

Музична спадщина України ХVІІ–ХVІІІ ст. представлена нотними ірмолоями, кантами та партесними концертами. Найдавнішими слов'янськими пам'ятками музичної книги є Супрасльський та Межигірський ірмолої кінця ХVІ – початку ХVІІ ст., а серед авторських слід виокремити автографи творів видатних композиторів ХVІІІ ст. Артема Веделя, Максима Березовського та інших.

У фондах Інституту зберігається унікальна збірка альбомів з рисунками школярів майстерні при Києво-Печерському монастирі (кужбушки).


Архіви освітніх та культурних установ ХVІІІ-ХХ ст.

   До рукописного комплексу Інституту увійшли архіви наукових установ і різноманітних організацій, а також приватні архівні колекції діячів, пов'язаних з українською наукою та культурою.
   Визначним комплексом оригінальних рукописів і документів у складі Інституту є збірка Одеського товариства історії та старожитностей. Вона складається з документів, що висвітлюють історію заселення, управління і соціально-економічного розвитку Південної України, Молдови та Росії, російсько-турецькі війни. Крім цього, тут зберігаються такі унікальні джерела, як архів протоієрея Трифілія Карацоглу з рукописами урумською мовою, договірна грамота сербського короля Стефана Уроша з Дубровніком 1254 р., записи і альбом малюнків про подорожі відомого українського мандрівника ХVІІІ ст. Василя Григоровича-Барського.

Архів Фортеці Св. Єлизавети (сучасний Кропивницький) представлений історичними матеріалами про заселення Південної України, гайдамацький рух ХVІІІ ст., різноманітними земельними та господарськими справами.

У фонді Всеукраїнського історичного музею ім. Т.Г.Шевченка, що існував у 1920–1930-ті роки, збереглися плани, креслення, ескізи проектів громадських та культових споруд Києва, виконані архітекторами А. Меленським, В. Городецьким, І. Шмигельським, П. Спарро, Є. Єрмаковим, плани приватних ділянок та садиб у Волинській, Воронезькій, Подільській і Чернігівській губерніях, оригінали і копії документів про майнові та земельні відносини козацької старшини, польських магнатів, монастирів, цехові книги ремісників, метричні книги, описи церков різних місцевостей України, генеалогічні матеріали, щоденники.

Збірка Університету Святого Володимира містить унікальні матеріали з історії України: універсали гетьманів Б. Хмельницького, І. Скоропадського, І. Мазепи, ордери О. Суворова, М. Кутузова, службові документи президента Малоросійської колегії П. Румянцева-Задунайського, а також окремі рукописи із відомої у ХІХ ст. колекції старожитностей, що належала археографу М. Судієнку. Частина матеріалів стосується діяльності самого університету, його бібліотеки, наукових товариств.

Унікальним комплексом матеріалів з історії науки в Україні 1918–1930-х рр. є архів Всеукраїнської Академії наук (ВУАН). Хоча в ньому здебільшого зберігаються матеріали академічних інституцій гуманітарного та суспільного наукових напрямків – сьогодні це найбагатша в Україні збірка. Поруч з матеріалами установ історико-філологічного, соціально-економічного та фізико-математичного відділів ВУАН в архіві широко представлені документи Українського наукового товариства в Києві (1907–1921), Всеукраїнської наукової асоціації сходознавців (1926–1931), Інституту польської пролетарської культури (1930–1934), документи комісій ВУАН.
   Згадані джерела доповнюють документи з архіву неодмінного секретаря ВУАН Агатангела Кримського, які складаються не лише з численних рукописів його мовознавчих, фольклорних та сходознавчих студій, зразків арабських, перських, тюркських рукописних пам'яток, але й з багатьох матеріалів з історії української академічної науки. Серед останніх: протоколи Спільного зібрання (загальних зборів) ВУАН, документи установ історико-філологічного відділу, наукові матеріали київського періоду діяльності першого президента ВУАН В. Вернадського, пов'язані з розробкою його ноосферної концепції.

Матеріали з історії розвитку української культури зберігаються в багатьох фондах: окремі напрямки культурно-просвітницької праці відображені в документах українських «Просвіт», матеріалах фонду Українського наукового інституту книгознавства (1922–1936). Глибоке уявлення про діяльність української преси дають редакційні портфелі часописів «Червоний шлях», «Дніпрові хвилі», «Дзвін», газет «Рада», «Народна воля», видавничого товариства «Друкар», літературного альманаху «Гарт», які складають невеликі за обсягом, але цікаві за наповненням фонди. Так, наприклад, редакційний примірник газети “Рада” розкриває численні псевдоніми та криптоніми різних українських авторів. Діяльність редакції часопису "Киевская старина" розкривається у документах архіву В.П. Науменка, що довгий час був її редактором, а також у цілісних масивах документів комплексних фондів – Історичні матеріали, Літературні матеріали, листування.
   Матеріали релігійних, наукових, культурних, освітніх та інших установ, а також склад фондів рукописної спадщини видатних діячів нашого минулого детально розкрито у Путівниках Інституту рукопису.

Справжньою рукописною скарбницею є архівні збірки відомих українських діячів науки та культури11.: педагога, знавця української літератури, громадського діяча В. Науменка, архів баронів Шодуарів, родів Лопухіних-Демидових, Сулим-Войцеховичів, Плятерів, генерал-губернаторів Києва Д. Бібікова та О. Ігнатьєва, історика права О. Кистяківського, істориків О. Лазаревського, В. Модзалевського, І. Лучицького, статистиків О. Русова та Є. Сташевського, відомого чернігівського громадського діяча П. Дорошенка. Документи про підготовку і проведення земельної реформи 1861 р. збереглися у збірці О. Попельницького.

Важливий комплекс складають люстрації казенних маєтків, інвентарі та статистичні описи сіл кінця ХVІІІ ст., справи інвентарного комітету щодо переведення земельної реформи у Подільській та Волинській губерніях у 1840–1850-х роках. Матеріали з економічної статистики містяться також у фонді економіста акад. ВУАН К. Воблого.

Цінні документальні матеріали з історії кооперативного руху в Україні у другій половині ХІХ ст. – 1930-х роках, відклалися в особистих архівах піонера української кооперації та її ідеолога М. Балліна, «артільного батька» М. Левитського, у фонді Всеукраїнського кооперативного музею, що діяв у Харкові, а пізніше у Києві у 1923–1935 рр.

Значною за обсягом є група рукописних фондів дослідників історії України. Документи з архівів М. Максимовича, М. Драгоманова, В. Антоновича, О. Лазаревського, Д. Багалія, О. Левицького, Д. Яворницького – справжня скарбниця української історіографії. Інститут зберігає рукописи істориків В. Іконнікова, В. Данилевича, Д. Дорошенка, Н. Полонської-Василенко, археологів В. Хвойки, М. Біляшівського, В. Ляскоронського, археолога-історіософа М. Брайчевського. Також зберігаються матеріали краєзнавчого характеру з історії Чернігівщини, Черкащини, Полтавщини та Києва з архівів Ю. Виноградського, К. Кушніра-Марченка, В. Сєдашова, П. Ротача.

Значний масив складають особові фонди істориків церкви, професорів Київської духовної академії М. Петрова, Ф. Тітова, С. Голубєва, І. Королькова, Д. Богдашевського, Т. Лященка, діячів церкви – київського митрополита Платона, протоієрея П. Лебединцева, а також член-кореспондента АН України С. Маслова.

У фондах Інституту зберігаються документи, що особливо багато важать для української культури: це автографи Тараса Шевченка, Марко Вовчок, Івана Франка, Лесі Українки, О. Кобилянської, С. Васильченка, П. Гулака-Артемовського, І. Нечуя-Левицького, М. Старицького, М. Коцюбинського, І. Манжури, Д. Мордовцева та багатьох інших. Гордістю автографічних збірок є колекція рукописів Миколи Гоголя.
   Особливий інтерес з точки зору повноти та різноманіття матеріалу становлять комплекси документів письменників П. Куліша, Б. Грінченка, М. Зерова, В. Винниченка, В. Самійленка, Г. Косинки, М. Рильського, П. Тичини, С. Скляренка. Перлиною рукописних літературних матеріалів справедливо вважається фонд видатного поета Олександра Олеся.

Українське літературознавство представлене фондами таких провідних вчених, як П. Житецький, Д. Іофанов, С. Єфремов, В. та С. Маслови, П. Попов, Є. Кирилюк, В. Півторадня.

Інститут рукопису володіє величезним за обсягом і багатим за змістом фольклорним матеріалом. Це фонди І. Манжури, І. Лободи, Б. Грінченка, В. Доманицького, М. Білозерського, А. Димінського, Я. Новицького, С. Носа, Ю. Яворського, В. Данилова, кореспондентом якого був видатний фольклорист О. Бодянський, та деякі інші матеріали.
Особисті архівні фонди художників та мистецтвознавців становлять значний інтерес для дослідників. Матеріали І. Їжакевича, А. Комашки, Ф. Коновалюка, А. Середи. Теоретична основа мистецького процесу відобразилась у документах вчених-мистецтвознавців: В. Зуммера та Б. Бутніка-Сіверського, О. Новицького, С. Таранушенка.

Музична культура України представлена у фондах Інституту рукопису архівними матеріалами видатних композиторів та музичних діячів. Нотні рукописи, статті, рецензії, тексти лекцій – такий неповний перелік документів з архівів П. Сениці, С. Богуславського, М. Вериківського, В. Верховинця, Г. Верьовки, С. Дремцова, П. Козицького, О. Кошиця, Ф. Проценка, В. Косенка.
   Важливим елементом культурної спадщини України є матеріали Всеукраїнського музичного товариства ім. М.Д. Леонтовича, в якому зберігаються твори видатних українських композиторів К. Стеценка, М. Леонтовича, Я. Степового, П. Сокальського, П. Сениці.

Юридична наука представлена фондами професорів М. Бунге, О. Кистяківського, М. Владимирського-Буданова, Є. Спекторського, акад. ВУАН М. Василенка, С. Шелухіна, М. Малиновського та інших.

Матеріали фондів математиків Б. Букрєєва, Г. Вороного, Д. Граве й М. Остроградського, біолога М. Шарлеманя, геолога О. Спасокукоцького, агрохіміка О. Душечкіна репрезентують розвиток точних та природничих наук в Україні. Фонди С. Карацуби, О. Карпенка, Є. Корольової містять комплекс оригінальних та дослідницьких матеріалів з історії вітчизняної авіації та космонавтики.

Деякі архіви продовжують опрацьовуватися. Крім того, Інститут рукопису приймає до своїх фондів нові особові архіви.