Владислав Валерійович Кобичев, ст. наук. спів. Інституту ядерних досліджень НАН України, кандидат фізико-математичних наук, подарував НБУВ більше 200 прим.  міжнародного щотижневого наукового журналу "Nature" за 2014-2018 рр., а також кілька періодичних видань на наукову тематику.

Наум Аронович Резніченко подарував НБУВ власне видання: Резниченко Н. «Моя броня и кровная родня». Арсений Тарковский: предшественники, современники, «потомки». Очерки / Наум Аронович Резниченко. – Нежин – Киев: Издатель Н.М. Лысенко, 2019. – 336 c. ISBN 978-617-640-450-7 Размышляя об истоках своей поэзии в неопубликованной заметке об акмеизме – школе, наиболее близкой ему из всех течений Серебряного века, – Арсений Тарковский писал: «У каждого поэта есть предшественники и учителя». К «предшественникам» он неизменно относил Державина, Пушкина, Баратынского, Тютчева. Позднее мысль о "предшественниках и учителях" поэт развил в статье об Ахматовой, придав этой мысли историко-философский смысл: «Знает это художник или не знает, хочет он этого или нет, но, если он художник подлинный, время – «обобщённое время», эпоха – наложит свою печать на его книги, не отпустит его гулять по свету в одиночку, как и он не отпустит эпоху, накрепко припечатает в своих тетрадях». Вполне очевидно, что, живя в своём времени и выражая его в стихах, поэт неизбежно попадает в зону влияния современников и – в той или иной форме – усваивает это влияние и отталкивается от него. Для Тарковского такими «влиятельными» современниками стали Мандельштам, Ахматова, Ходасевич и Заболоцкий. Достигнув творческой зрелости, поэт сам стал «учителем» для близких (Л. Миллер, М. Синельников, А. Радковский, М. Рихтерман) и далёких (С. Кекова) поэтических «потомков». Поддержание духовной связи поколений и непрерывности культурно-исторической традиции вопреки разрушительным веяниям времени и грубому диктату власти – в этом Арсений Тарковский видел главное призвание поэта, которого он – вслед за «последним поэтом» Баратынского и пушкинским «хоть одним пиитом», что «жив будет» «в подлунном мире», – назвал «последним связистом под обстрелом»…

Володимир Олексійович Палажченко, Член Національної спілки журналістів України та Національної спілки театральних діячів України, подарував НБУВ власне видання "Зелена доріжка".   Ми слухаємо поезію весняного струмка чи нічного багаття і не задумуємось, в які віршовані форми вона виливається. Отак і з віршами В. Палажченка. Глибокий філософський зміст його рядків зрозуміє кожен по-своєму. Їх не читаєш - їх сприймаєш душею - життєстверджуючі і, водночас, сповнені тривоги за наш "білий світ холодний", який здатний стіною привселюдно відгородити від тепла й розуміння чи то бездомного кота, чи безлистого каштана, який невчасно зацвітає, чи самотню людську душу. А втім, про ці вірші мало говорити - їх потрібно читати.

Микола Литовченко, подарував НБУВ власне видання "Туман". "Отямтесь : Материнськими сльозами вмийтесь...". Цими словами починається один із розділів поеми "Не сон", що була надрукована у другому виданні поетичної збірки М. Литовченка. Крім віршів із попереднього видання, до книги "Туман" увійшли нові поетичні твори, зоврема "Урок во сне", балада "Туман", гімн "Живи Україно", "Літа мої", глибокі за драматизмом вірші громадянської спрямованості: "На мир по-новому смотрю", "Велик и славен тот народ", "Исповедь", "Монах". Доповнюють поетичну збірку короткі роздуми в прозі: "Уроки духовності - уроки життя", "Злодії", "Слово", а також подорожні нотатки, зроблені на полях рукописів.