Французько-німецький телеканал АРТЕ – один з провідних телеканалів світу, що спеціалізується на культурі, історії та мистецтві, звернувся до відділу зарубіжної україніки НБУВ з проханням супроводжувати й консультувати його знімальну групу під час зйомок у Києві фільму «Містична Україна Гоголя».  У статусі експерта була запрошена співробітник ВЗУ НБУВ О. К. Супронюк, авторка книжок «Литературная среда раннего Гоголя» та «Н. В. Гоголь и его окружение в Нежинской гимназии: биобиблиографический словарь»,  які були видані  НБУВ у Києві в 2009 році  до 200-літнього ювілею письменника. Виявилося, що ці книжки, які готувалися авторкою більше 20 років і які ввели в науковий обіг великий масив  нових архівних матеріалів, є в усіх бібліотеках світу і користуються популярністю й попитом.

Сюжет фільму знімався в рамках рубрики телеканалу «Invitation au Voyage» («Запрошення до мандрівки») і мав на увазі показати Україну крізь творчість Миколи Гоголя (різні країни на АРТЕ представляються крізь біографії творчість видатних представників їх культур). У знімальній групі були Ліза Алісова – режисер-сценарист, та Емерік Ніколя – режисер-оператор. Л. Алісова – уродженка Росії, з Москви, але вже багато років працює в Парижі у Франції, вона також є журналісткою радіо «Свобода». Е. Ніколя – корінний француз, який вчився в Росії, володіє російською мовою, цікавиться російською культурою. Вони приїхали до України й Києва вперше. В ході попередніх обговорень виявилося, що в Європі про Україну й Гоголя знають мало, тож їм хотілося висвітлити цю малодосліджену тему. Фільм знімали в Гоголево, в Диканьці, на батьківщині Гоголя, і в Києві ( з 29 травня по 4 червня цього року). Мета  фільму – показати красиві й характерні місця, пов’язані з життям і творчістю письменника, і пояснити, як вони надихали його на творчість. На виході це має бути 15-хвилинна стрічка, в якій експерти, котрі коментують факти й події, говорять своїми мовами, переважно українською.  Для глядачів каналу фільм буде продубльовано французькою. На екрани він вийде  восени.

Сам вибір теми – показати Україну очима Гоголя в умовах нинішньої гібридної війни між Росією й Україною – є досить відважним вчинком. Якщо для пересічного європейського глядача Гоголь малознаний, то у світі культури й мистецтва (у професійному, а не масовому середовищі) він, навпаки, постать дуже відома. Гоголь – один з найскладніших митців і письменників: містичний, загадковий, «зашифрований». Гоголь – це культурно-інтелектуальний феномен, це стилістично бездоганне унікальне володіння словом. В його творчості початок багатьох культур, нових мистецьких напрямів ХХ століття. Гоголь, разом з тим, є ключем, символом, знаряддям у руках Творця, з допомогою якого людство ось уже впродовж двох століть у кожну історичну епоху намагається осмислити себе і час, в якому воно існує.

Автори фільму зосередилися на першому періоді творчості письменника – періоді «Вечорів на хуторі біля Диканьки», коли Гоголь видав свої перші твори про Україну в Петербурзі й був там сприйнятий як Диво. Українська стихія увірвалася в російську літературу, наповнила її українською енергетикою, кольорами й барвами, зачарувала Пушкіна та найбільш освічених росіян того часу. Гоголем  захоплювалися, О. Смірнова називала Гоголя «наше маленькое сокровище».

Хочеться відзначити, що знімальна група «Містичної України Гоголя» – рафіновані інтелігенти, високоосвічені, толерантні люди, таке своєрідне маленьке богемне середовище, яке створило на знімальному майданчику особливу атмосферу. Робота над фільмом, спілкування з цими людьми, захопленими досягненнями світової культури, які знімають фільми в різних країнах світу,  були корисним позитивним досвідом встановлення порозуміння між нами, представниками різних мов і культур. Цей досвід спілкування сприяв розумінню того, що загальнолюдські цінності однакові для всіх і мають поширюватися на всіх. А люди мистецтва живуть у світі без кордонів, у позачасових вимірах, у вимірах культури, тому вони несуть світом свою музику, літературу, фільми, філософію для всіх, для загального користування людей з прагненням знань і духовності.

Сучасники Гоголя і він сам шукали  рецепту, як будувати власний світ і стосунки з оточуючими, щоб досягти «царства небесного» кожному всередині себе і всередині людського суспільства.  Гоголь не знайшов рецепту порятунку людства, хоча всім своїм життям і творчістю прагнув його відшукати. Цей фільм – про витоки його творчості, про той український універсум, який він носив у собі і який став основою його творів, а також  про те, що цей універсум започаткував гоголівський період у російській літературі і російську літературу взагалі: «Всі ми вийшли з гоголівськї шинелі» (Ф. Достоєвський). Треба відзначити, що Гоголь мислив категоріями свого часу, тож застосовувати наші сьогоднішні уявлення й цей період стосунків між Росією та Україною до тих часів буде неправильно. Він жив у період імперії і в епоху занепаду гетьманщини – української козацької держави. В його уявленні Україна була «прекрасною покійницею», на його думку, все українське занепадало й відмирало.  Але  український духовний субстрат став основою його творчості, і це мало далекосяжні наслідки як для російської, так і для української культур.

Зараз є великий запит на осмислення питання, чим українці відрізняються від росіян. У часи воєн питання ідентифікації постають особливо гостро. В цій гібридній війні є два найважчих питання – спадщина Київської Русі і спадщина Гоголя. Суть протистояння полягає в тому, що українці хочуть залишатися самі собою, жити на своїй землі, будувати свою країну – Україну, а росіяни всіма силами прагнуть повернути Україну в зону свого впливу, тобто зробити її частиною свого простору, частиною відновленої великої Росії. Історично ми, Україна – колонія в постколоніальному періоді, а росіяни перебувають в постімперському просторі, в якому багато хто з них хоче відчувати себе спадкоємцями Київської  Русі. (Цей факт закріплено в їхній російській версії історії). В українській версії історії Київська Русь – це Україна, і Київ (який є «мать городов русских» за російським дискурсом), теж Україна. 

Обидва ці питання, які  поставали в ході зйомок фільму, неоднораз були предметом обговорення. Адже Гоголь у 1835 році прагнув у Київ, він мріяв написати історію України і всесвітню історію так, як він їх бачив, мріяв викладати історію в Київському університеті. Для нього Київ був колискою слов‘янства. З оглядового майданчика біля Андріївської церкви, на якому Гоголь подовгу милувався краєвидами Києва й Дніпра, відкривається чудовий вид на Києво-Могилянську академію, в якій навчалися обидва діди Гоголя і в якій започаткувались наука, культура, література та мистецтво всієї східної Європи. Значна частина фільму була знята з цього ракурсу.

Попри трагічну долю міста, його періодичні руйнування й занепади, крізь віки письменник Гоголь зберігав віру в нього  як в особливий сакральний центр історичної Русі, її «другий Єрусалим».  Але мрії Миколи Васильовича не здійснилися, на роботу в Києві його не взяли, свою версію історії України йому написати не вдалося (лишилися лише фрагменти до неї).

У спільній роботі заходила мова також про інші питання, які хвилювали свого часу й  Гоголя, – про шляхи порятунку людства в наш такий крихкий і складний час. Назагал учасники дискусій схилялись до гіпотези, що у деяких народів, і росіян зокрема, на генному рівні закладена програма завоювання світу. Будувати свою країну в них немає внутрішньої потреби, інтересу, а є потреба завойовувати. І що з цим робити, ніхто не знає

Сподіваємось, що наша спільна робота над фільмом, спілкування, обговорення багатьох питань, дискусії,  та й власне  Україна, в якій знімали фільм, дали можливість Лізі Алісовій і Емеріку Ніколя побачити все на власні очі й зрозуміти, що Україна – це точно не Росія.  Це особлива країна, яка в історії завжди була певним «островом свободи».

Участь НБУВ в даному проекті є важливою й символічною з огляду на те, що саме у нас зберігаються рукописи Гоголя, його творча спадщина в форматах різних інформаційних ресурсів. І ми покликані дбати про загальнолюдський культурний спадок заради майбутнього всього людства, яким би пафосним не видавалося це твердження. У наш час, коли триває гібридна війна і центральним полем битви став мозок людини, головна боротьба йде за смисли і символи. Гоголю випало бути символом, виразником українського духу, українського універсуму – в своїй підсвідомості він був носієм українських уявлень про світ. 

Гоголь – це потужне культурне й інтелектуальне явище. Гоголезнавство поступово виходить за межі класичного літературознавства – у сфери культурології, антропології думки, історії мистецтвознавства, соціології, наративної психології. На соціокультурному й на ментально-інтелектуальному рівнях образи творчості і життя письменника пояснюються принципом двоїстості, численних лояльностей, закодованих у його свідомості  (І. Колесник). Але  його творчість  – це також складний конгломерат впливів різних культур, взаємопроникнень і взаємоперетворень. І те, що він у певному розумінні покликав людей з Франції до України зняти фільм про нього й Україну – це продовження все тієї ж ниточки взаємодії культур. 

Наостанок пригадалися слова В. Скуратівського про нашу спільну мрію, що через півстоліття буде український світ з українською мовою і з добрим знанням інших слов’янських мов, від російської й польської, та, зрозуміло, англійської й інших. Нам випало жити на цьому відтинку часу в цих обставинах, коли йде мова про те, чи взагалі вціліє світ. Ми маємо робити все, щоб зберегти життя, зберегти  нашу спільну Землю у цьому крихкому сучасному світі. Гоголь єднає країни й культури, його творчість є основою для подальших, відкриттів, інтерпретацій різними країнами і представниками різних культур.

Відділ зарубіжної україніки дякує видатним історикам, знавцям Києва Сергію Білоконю й Ігорю Гиричу за підтримку і консультації в ході підготовки фільму.

У зйомках київської частини фільму брав участь Тарас Компаніченко – культова  особа українського мистецького простору,  давній  творчий соратник НБУВ у галузі відновлення й збереження культурної спадщини України.

Відділ зарубіжної україніки