У нашому відділі зберігається чимало скарбів, що виявляються унікальними зразками українського, та навіть світового мистецтва. Так, нещодавно, відреставрували дивне нотне видання – на титульному аркуші значилась назва: «9 струн бандури люду козако-руського і його вкраїн. Струна 3-я». Примітка про композитора наступна – «вистачино працею Миколи Глека». І далі доволі незрозуміле на перший погляд «у ралець», що насправді означає у подарунок п-ні В. Сушко.

Час видання встановлено за особливостями паперу, зовнішнім оформленням, способом друку, а підтверджено відомостями з біографічної статті про автора у Вікіпедії, там повідомляється про 1863. Зазначимо, що й у інших енциклопедичних виданнях також вказується ця дата. Містом видавництва зазначено Брýсел’ (Брюсель), що лише каталізувало зацікавленість щодо особливого екземпляру та бажання з’ясувати, що ж за цим криється.

Як виявилось, широких відомостей про автора майже немає – ні в різноманітних енциклопедіях, ні на теренах інтернет-простору. Все, що дізнаємося про нього – це те, що справжнє ім’я Миколи Глека – Микола Олексійович Гатцук, в інших джерелах трапляються варіанти псевдоніму – Микола Гаццук та Микола Куций. Років життя не подає жоден з дослідників. Про самого композитора розповсюджується наступна інформація (також не видозмінена в жодному з знайдених джерел). Микола Гатцук був відомим українським фольклористом, мовознавцем та письменником другої половини XIX століття. Про його композиторський доробок відомості відсутні, та в переліку праць зазначено, що він видав збірники:

«Ужинок рідного поля» (1857), в якому вміщено українські пісні, думи, приказки та прислів'я;

«Дев’ять струн української бандури» (1863), де подано українські пісні з нотами.

Також Микола Гатцук славиться створенням одного з перших українських букварів — «Українська абетка», де серед інших матеріалів знаходимо українські думи про Хвеська Ганжу Андибера, про смерть козака- бандуриста, про бідну вдову, про сестру та брата, українські прислів'я, приказки, колядки тощо. Під впливом української народної пісні митець створив у 1907 році драму «Оксана» (про наявні примірники в бібліотеках не згадується).

Та звернемо увагу на інший, не менш важливий вектор його діяльності. Микола Гатцук досліджував питання українського правопису. В своїй статті «Про правописи, заявлені українськими письменниками з 1834 року по 1861 р.» («Основа», 1862, № 7) мовознавець охарактеризував існуючі системи українського правопису за розробками Михайла Максимовича, Левка Боровиковського, Амвросія Метлинського, Пантелеймона Куліша та ін. Михайло Максимович відстоював етимологічний правопис з використанням діакретичних знаків для відтворення української вимови. Спробу наблизити українське письмо до фонетичного зробив Пантелеймон Куліш у виданні «Записки о Южной Руси» (1856) та в «граматці» (1857). Головною метою розробок Гатцука була фонетизація українського правопису.

У книжці «Ужинок рідного пол’а», яку він опублікував під іменем М. Куций, вчений фактично застосував фонетичну транскрипцію з великою кількістю надрядкових знаків при відповідних буквах – крапок, рисок, дужечок, наголосів та ін.

Наведемо невеличкий уривок як приклад:

Ŏколиб нε ц’а важка скрута татарс’кого лиха, миб ўже здаўнаб мали своу рідну моўу, пис’мєнє і достоту °вироблєну; св’атоблиўε °слово Божε і ỏго заповіт вірісне кожнй-б тамиу; і нε було б ўнεвічинε ріднε слоўо; миб тоді мали своỷ Літεратуру, своỷ осноўу а’сного жит’а’.

Зауважимо, що і в нашому нотному виданні текст подається за правописом Гатцука. Нажаль, він не набув популярності та розповсюдження, більш того, його визнали доволі дивним та незручним для повсякденного використання. Як бачимо, талановита постать Миколи Гатцука яскраво врізалася в історичне минуле нашої країни, навдивовижу, що сьогодні ми не маємо відомостей навіть про місце його проживання та бодай років життя.

Повертаючись до головної мети нашого звернення – нотного видання «9 струн бандури люду козако-руського і його вкраїн. Струна 3-я», логічно уявити, що публікація входила до загальної збірки українських пісень з нотами «Дев’ять струн української бандури».

Зауважимо, що з 9 струн, тобто випусків, до сьогодні віднайдена лише Третя струна. Відомостей про існування взагалі, чи бодай збереження інших струн-випусків, немає. Цікаво, що на титульному аркуші вказана назва «9 струн бандури», в той час як усі інші дослідники подають «української». Нажаль, не маючи в якості доказів жодного іншого видання цих струн, важко стверджувати про «авторство» помилки – чи то науковців, чи видавництва. Несподівано, що ці ноти призначені не для бандури, а для співу у супроводі фортепіано. Фактично, це обробки українських народних пісень.

В третьому випуску всього чотири пісні: «Ясен», «Морізенко», «Розмова» та «Вичванка».

Наостанок, запрошуємо всіх зацікавлених завітати до нашої читальної зали та потримати у руках дійсно детективний екземпляр. Можливо, єдиний у світі, що зберігся сьогодні.

Матеріал підготувала Ірина Куркова, молодший науковий співробітник відділу музичних фондів Інституту книгознавства НБУВ.