Після Другої світової війни 21 000 українських «переміщених осіб» іммігрували до Австралії як біженці. Після прибуття вони одразу ж створили громаду та організували соціальні та культурні організації й інфраструктуру. Також процвітало жваве літературне життя. Автори, багато з яких почали писати ще до прибуття до Австралії, писали переважно рідною українською мовою. Вони писали в усіх жанрах, створюючи поезію, прозу, романи, п'єси, мемуари та есеї на різноманітні теми та стилі. Літературні тексти друкувалися та популяризувалися в українській громаді, і розвивалася динамічна літературна культура, що включала асоціації письменників та клуби читачів, літературні заходи, конкурси, а також випуск періодичних видань та книг. Вони також поширювалися серед української діаспори в Північній та Південній Америці та Західній Європі. Зрештою, з розпадом Радянського Союзу, були встановлені зв'язки з незалежною Україною.

Літературні журнали, що виходили в Австралії, були важливою частиною українсько-австралійської літературної культури. Перші спроби видання літературного журналу відбулися на початку 1950-х років і вилилися в одне періодичне видання в Сіднеї під назвою «Слово: Український місячник в Австралії» та одне видання в Мельбурні під назвою «Наш вісник: Універсальний журнал – квартальник». Наприкінці 1970-х років з’явилися два дуже цікаві літературні журнали. «Літературно–мистецький квартальник» був літературним додатком до українсько-австралійської газети «Вільна думка». «Київський квартальник: презентація українських авторів англійською» (Kiev Quarterly: Presenting Ukrainian Authors in English) покликаний познайомити англомовну аудиторію зі знаковими українськими авторами та творами. Найзначнішим літературним журналом і літописом українсько-австралійської літературної культури був «Новий обрій: альманах», який виходив приблизно кожні п’ять років, починаючи з 1954 року.

Слово: український місячник в Австралії

У 1953 році в Сіднеї почав виходити літературний журнал. Він називався «Слово: Український місячник в Австралії» (Slovo: The Word: Ukrainian Monthly in Australia). Його редактором і видавцем був письменник, науковець Євген Ю. Пеленський, який відіграв важливу роль у створенні найважливіших культурних і наукових організацій в українській громаді Австралії.

Протягом двох років було опубліковано шість випусків. Літературний матеріал складався з поезії, прози, оповідань, наукових есеїв та рецензій на книги. Журнал надавав пріоритет творам австралійсько-українських письменників. Похмурі історії розповідали про радянські злочини в Україні. Суворий реалізм цих історично обґрунтованих наративів відображав антикомуністичну позицію, спрямовану на викриття правди про радянську диктатуру. Це свідчило про редакційну політику, спрямовану на підтримку ідеологічної мотивації новоприбулої української іммігрантської громади. У першому випуску читачеві було сказано: « …ми є політична еміграція, яка памʼятає про свій обовʼязок супроти залишеної Батьківщини і домагається від австралійського громадянства прихильної постави до справи визволення нашої країни»[1]. Натомість, комедійна проза розповідало про повсякденне життя в Австралії. Це відображало другу редакційну мету: зосередитися на новому житті українців в Австралії та розглянути культурні відмінності та питання поселення.

Окрім літератури, «Слово» містило еклектичний набір матеріалів. Зміст кожного випуску поділено на підзаголовки, такі як «Література-Мистецтво-Наука»; «З церковного життя»; «Громадські справи»; «Господарство»; та «Змаг».

Пеленський дуже цінував інтелектуальне та культурне життя, яке розвивалося в українсько-австралійській громаді. Його редакційна заява в першому випуску журналу чітко свідчила про його намір документувати значні культурні та громадські події.

«Наше громадянство в Австралії відчуває потребу культурного журналу, зацікавленого українсько-австралійською проблематикою; нашим бажанням є піти назустріч цій потребі, реєструванням всіх важніших проявів українського громадського і культурного життя Австралії».[2] Відповідно до цієї мети журнал публікував огляди та журналістські звіти про нещодавно проведені культурні заходи.

Кожен випуск також містив англомовну частину з новинами, репортажами та оглядами. Сюди входили вірші, перекладені з української мови англійською. Метою Пеленського було познайомити австралійців з українською літературною традицією. Але також була мета познайомити українських читачів зі світовою літературою. Тому журнал містив переклади з німецької та англійської мов українською.

Незважаючи на широкі погляди Пеленського, який дивився за межі своєї безпосередньої спільноти та взаємодіяв з ширшим літературним світом, «Слово» залишалося відданим підтримці української літературної традиції. Журнал друкував твори класичних українських письменників та про них, а також пропагував творчість сучасних письменників, які жили за межами України.

Хоч «Слово» поважали в певних інтелектуальних колах, його публікація виявилася недовговічною.

Наш Вісник: універсальний журнал – квартальник

За два роки до появи «Слова» в Сіднеї, в Мельбурні з'явився літературно-культурний журнал «Наш Вісник», опублікований української громадою Вікторії в 1951 році. Його складав і редагував Дмитро Нитченко (також відомий під псевдонімом Дмитро Чуб), дуже активний письменник, критик, науковець, редактор, видавець і педагог, який жив у Мельбурні.

У вступній редакційній заяві обіцялося надавати перевагу літературним, художнім та науково-популярним матеріалам, які матимуть велику освітню цінність для читачів. Водночас було обіцяно надавати інформацію про всі форми українського культурного життя по всій Австралії, включаючи громадські організації, церкви, театри, молодіжні та жіночі об’єднання. У ній навіть було зобов’язано надавати юридичні консультації щодо поселення в Австралії.[3]

Літературна спрямованість була очевидною з акцентом на творчості австралійських українців. Поезія та проза зображували досвід біженців – «переміщених осіб» – та раннє життя іммігрантів на новій батьківщині. Однак, зберігаючи фокус на українському літературному житті в Австралії, Нитченко також був відданий ширшим аспектам української літератури. Це збігалося з його метою – просвітити читача, що призвело до публікації літературних матеріалів з інших куточків світу. Це включало твори видатних письменників України та українських письменників, які жили за кордоном.

Частиною літературної місії Нитченка було поширення інформації про українську письменницьку діяльність у світі. З цією метою журнал мав розділ «Критика і Бібліографія», який містив огляди нових творів та своєчасний список періодичних видань і книг.

Журнал містив англомовну частину. У редакційній заяві говорилось: «Англійська ж частина знайомитиме нас з життям Австралії, а також інформуватиме австралійського читача про нашу історію, мистецтво та нашу боротьбу проти одвічного ворога, що загарбав нашу батьківщину» [4].

Виходячи далеко за межі літератури та культури, ті, хто брали участь у створенні «Нашого Вісника», зобов’язалися надавати практичні поради щодо питань поселення. «Господарчо–правний інформатор Нашого Вісника» був частиною журналу, яка безпосередньо взаємодіяла з читачами: «На цьому місці наш орган буде поміщувати відповіді на запити наших читачів y справах господарчого, правного і соціяльного характеру» [5].

Зміст «Нашого Вісника» відображав різноманітний набір редакційних цілей. Хоча ці цілі були різними, вони не були випадковими, оскільки журнал називав себе «Універсальним журналом». На першій сторінці підзаголовок визначав журнал таким чином: «Універсальний журнал «Наш вісник» журнал в Австралії, що містить оповідання, вірші, спогади, гуморески, нариси, популярно наукові статті, рецензії, а також інформує громадянство про наше культурне та громадське життя на цьому континенті. Одночасно журнал подає як на своїх сторінках, так і листовно правці поради в різних питаннях нашого життя і праці»[6].

Нитченко був амбітним у своїй літературній діяльності. Однак, попри його вражаючі зусилля, вийшов лише один випуск «Нашого Вісника».

Новий обрій: альманах (література, мистецтво, культурне життя)

Три роки після публікації «Нашого Вісника», літературне бажання Нитченка не було задоволено, і він почав мобілізувати авторів з усієї Австралії. Результатом стало нове видання опубліковане у 1954 році. “Літературна сверблячка не давала спокою: хотілося мати якесь літературне видання…І я почав збирати до гурту авторів з різних кінців Австралії … І в 1954 му році з'явився на світ цей перший альманах” [7]. Він називався «Новий Обрій». Хоча в ранніх випусках редакційний колектив складався до чотирьох осіб, а в пізніших випусках відповідальним за публікацію був Мельбурнський літературно-мистецький клуб, рушійною силою цього періодичного видання був «головний редактор» Дмитро Нитченко.

Нитченко відповідав за відбір та редагування матеріалів, зіставлення та коректуру текстів. Він також керував друком та розповсюдженням кожного тому. Він зв’язувався з авторами, щоб прийняти матеріали. Він спілкувався з окремими особами та громадськими організаціями, щоб домовитися про фінансування кожного тиражу.

Тираж у перший рік становив 1800 примірників, у наступні роки друкувалося тисячу примірників кожного номера. Такими цифрами пишався Нитченко, оскільки збірник Об'єднання українських письменників «Слово», найзначніше літературне періодичне видання в діаспорі,[8] видавався тиражем 500–600 примірників. Нитченко також пишався тим, що «Новий Обрій» вийшов раніше за збірник «Слово», який вперше з’явився у 1962 році. [9]

У другому томі «Нового Обрію» (який вийшов у 1960 році) редактор зміг повідомити про значно зростаючу літературну діяльність. “В другому числі взяли участь майже всі українські літератори та журналісти, що живуть і творять на цьому терені: тепер авторів понад тридцять – удвічі більше авторського складу першого числа”[10]. Майже три десятиліття потому, у восьмому томі (опублікованому в 1988 році), читачам повідомили, що в кожному випуску альманаху з'являлися нові автори літературних творів. Також звернули увагу читачів на те, що обсяг томів збільшився. “А що літературно-мистецька діяльність в Австралії не стихає, маємо ріст не тільки з мистецького боку, а і в кількості сторінок цього видання. Перший номер альманаха «Новий Обрій», що вийшов ще в 1954 році, мав усього 127 сторінок, а це число має 280. Щоразу в кожному номері цього видання появляються все нові й нові як автори літературних творів так і особи в ділянках інших видив мистецтва” [11].

Українсько-австралійські літературні тексти, представлені в «Новому обрії», були різноманітними за жанром та тематикою. Вони включали автобіографічні твори та життєписи (про радянську владу в Україні включаючи Голодомор, нацистську окупацію, воєнний досвід, а потім втечу біженців, імміграцію та раннє життя в Австралії); особисті мемуари; дорожні нотатки (розповіді про подорожі Австралією, Тихим океаном і, зрештою, подорож до Радянської України); уривки з історичних романів; гумор і сатира; дитяча література; оповідання та інші форми прози (такі як фейлетон) на всі ці теми та сюжети та поезію. Інші види літературного матеріалу включали: літературну критику та наукові дослідження щодо українських письменників, австралійсько-українських письменників та інших діаспорних українських письменників; звіти про діяльність літературних об’єднань та книжкових клубів по всій Австралії; списки українсько-австралійських публікацій та біографічні розповіді українсько-австралійських авторів; переклади (зокрема австралійської літератури); увага до молодих письменників та початківцв та час від часу, твори англійською мовою письменників другого покоління. Повага до української літературної традиції проявлялося у публіукації творів радянських українських письменників-дисидентів та класиків 19-го та початку 20-го століття, а також у відзначенні літературних річниць, таких як народження чи смерть знакових українських письменників.

«Новий обрій» був найвизначнішим українським літературним журналом, який виходив в Австралії, що також описував культурну діяльність в громаді. Підзаголовок «Література, Мистецтво, Культурне життя» це підтверджував. У третьому томі було коротко викладено ці цілі: “Наші альманахи – це клапоть історії нашого життя і творчости на цьому терені, зокрема на літературному, мистецькому та загально-культурному полі”[12]. Кожен випуск був датований приблизними п'ятирічними періодами. У першому томі читачам було сказано, що “Випускаючи в світ альманах «Новий обрій», ми в цей спосіб відзначаємо пʼять років життя і праці української еміґрації в Австралії.” [13] У другому тому описано “Десять років нашого життя і праці в Австралії (1949-1959)”[14] а в третьому “Вісімнадцять років нашого життя в Австралії (1949-1967)”.[15] Решта випусків були розміщені за цією схемою. Таке розташування відображало намір редактора надати хронологічний виклад.

У восьмому томі було чітко зазначено, що метою журналу було висвітлення культурного, а також літературного життя: “Як і попередніх разів у наших сімох альманахах, так і тепер, намагаємося віддзеркалити не тільки наше літературне життя, а й діяльність різних видів культурної діяльности нашої спільноти: хори, танцювальні групи чи ансамблі, музики, актори, мистці образотворчого мистецтва тощо” [16].

Намір описати культурну діяльність громади був очевидним ще в першому томі журналу «Новий обрій», який містив статті про окремих митців та музикантів; фотографії танцювальних труп, хорів, театральних груп та вистав; а також історичні звіти про культурну діяльність у громадах по всій Австралії. Ця роль документування культурної діяльності у громадах по всій Австралії, встановлена ​​ще в першому випуску, залишалася актуальною в усіх випусках. Таким чином, у другому томі можна було знайти статтю про танцювальну трупу в Сіднеї; у третьому томі – репродукції картин українсько-австралійських художників; у четвертому томі – статтю про театральну трупу в Сіднеї; у п'ятому томі – статтю про культурну діяльність протягом попередніх трьох років; у п'ятому томі – профіль оперного співака; у сьомому томі – статтю про хор у Сіднеї; та у восьмому томі – статтю про ансамбль бандуристів у Мельбурні. Це лише кілька прикладів.

З 1954 по 2005 рік було опубліковано 12 томів «Нового обрію». Озираючись ретроспективно, Нитченко зазначив, що альманах був безперечним досягненням, оскільки він об’єднав майже всіх австралійсько-українських авторів і відобразив літературну, культурну та мистецьку творчість. “Це видання було вже певним нашим здобутком, бо воно згуртувало майже всіх авторів та віддзеркалювало не тільки літературну творчість, а і все культурно мистецьке життя…”[17].

«Новий обрій» став найважливішим літературним журналом та архівом українсько-австралійської літературної культури. Це значення добре розумів Нитченко. У 1998 році, оглядаючи десять випусків альманаху, він визнав що “це видання стало першоджерелом для дослідників нашого літературно-мистецького та культурного життя в Австралії” [18].

Останній випуск «Нового обрію» вийшов у 2005 році, приблизно через шість років після смерті Нитченка. Цей дванадцятий том упорядкувала Боженна Коваленко та відредагував Григорій Вишневий, письменники з Мельбурна, які брали участь у Літературно-мистецькому клубі імені Василя Симоненко.

Довговічність Альманаху «Новий обрій» свідчить про надзвичайні зусилля Нитченка та його незмінну відданість українській письменницькій діяльності. Журнал відображає літературні та культурні досягнення української діаспори в Австралії.

Вільна думка: літературно–мистецький квартальник

Українські газети та періодичні видання відігравали важливу роль у публікації та рецензуванні української літератури, виданої в Австралії та інших країнах світу. Найчастіше це відбувалося у формі публікації або рецензування окремих літературних текстів, розміщених у випуску або згрупованих на «літературній сторінці». Однак одна газета, «Вільна думка», що базувалася в Сіднеї, але мала національну читацьку аудиторію, протягом кількох років видавала літературний додаток. «Літературно-мистецький квартальник» був самостійним вкладишем обсягом кілька сторінок, як частина газети протягом чотирьох років, починаючи з квітня 1976 року.[19] Його редактором був українсько-австралійський письменник Євген Гаран. Редакційні цілі полягали в тому, щоб представити місцеві літературні таланти, а також літературу з України та інших країн світу. Також були включені переклади класики австралійської та інших літератур.

Номер 18 (квітень-червень 1980 року) був прикладом цих цілей. У цьому випуску було опубліковано патріотичний вірш відомого австралійсько-українського письменника. Також було опубліковано оповідання, написане 14-річним учнем української школи в Сіднеї. Оповідання отримало перший приз на конкурсі молодих письменників, проведеному Літературно-мистецьким клубом імені Василя Симоненка в Мельбурні попереднього року. Під заголовком «Поезія за колючими дротами» було опубліковано літературний аналіз вірша українського поета та політичного дисидента, ув’язненого радянським режимом. Також було опубліковано рецензію на щойно видану книгу відомого українського письменника, який жив у Канаді. Під заголовком «З австралійської клясики» було опубліковано переклад оповідання літературного діяча, відомого в Австралії на початку 20 століття.

Поки існував, «Літературно-мистецький квартальник» був значним виданням із широким тиражем, враховуючи, що він розповсюджувався як частина україномовної газети «Вільна думка».

Київський квартальник: презентація українських авторів англійською мовою

[Kiev Quarterly: Presenting Ukrainian Authors in English]

Наприкінці 1970-х років з'явився ще один літературний журнал. Його писав і видавав Юрій Ткач, онук Дмитра Нитченка, який став літературним перекладачем, видавцем і продавцем книг через власну компанію Байда Букс (Bayda Books).

Першим виданням Ткача був журнал, чотири випуски якого вийшли протягом 1975 та 1976 років під егідою Асоціації українських студентів Мельбурнського університету (Melbourne University Ukrainian Students Association [MUUSA]), президентом якої він був. Перший том «Київського квартальника: презентація українських авторів англійською мовою» [Kiev Quarterly: Presenting Ukrainian Authors in English] розпочинався із заяви про редакційні наміри: «Метою «Київського квартальника» є представлення австралійській публіці недорогого журналу, що містить перекладені твори деяких найпопулярніших українських письменників-фантастів. Ми сподіваємося в майбутньому познайомити вас з такими авторами, як Дімаров, Коротич, Гжицький, Гончар».[20] Журнали виходили скромно за допомогою копіювального верстата Roneo. Ткач заохочував зворотний зв’язок («Будь-які коментарі, критика чи запити вітаються»[21]) та прагнув активної участі інших: «Ми шукаємо послуг осіб, зацікавлених в ілюструванні або перекладі для журналу»[22]. До другого випуску, який був дещо більшим (45 сторінок), стали очевидними більш амбітні цілі Ткача. У вступній заяві тепер передвіщався його шлях до перекладу цілих романів: «Як зазначалося раніше, метою цього журналу є познайомити австралійського читача з найкращим з української радянської літератури через недороге видання. Ми сподіваємося найближчим часом мати змогу представити ті повноформатні романи, які здобули широке визнання в Україні».[23]

Хоча «Київський квартальник» проіснував відносно недовго, він був унікальним завдяки публікації художніх перекладів і втілював амбітну мету, яка зрештою призвела до появи багатьох книг, оскільки Юрій Ткач згодом став провідним перекладачем української літератури англійською мовою в Австралії.

Літературу підібрано та резюме до виставки підготовлено Соньою Мицак, доктором філософії, науковим співробітником Центру європейських студій Австралійського національного університету.

Бібліографічний список складено Олесею Дзирою, к. і. н., с. н. с., завідувачем відділу зарубіжної україніки.