У квітні 2026 року відзначалася 145-та річниця від дня народження визначного українського вченого, мистецтвознавця, літературознавця, фольклориста, перекладача, одного з основоположників українського музикознавства, громадсько-культурного діяча, рідного брата українського композитора Левка Ревуцького — Дмитра Миколайовича Ревуцького (1881–1941).

Народився Дмитро Ревуцький 5 квітня 1881 року в селі Іржавець Ічнянського району Чернігівської області. Освіту здобув у Прилуцькій та Чернігівській гімназіях (1891–900). У 1900 році вступив до Київського університету на історико-філологічний факультет, який закінчив 1906 року. З 1906 по 1909 рік працював викладачем словесності в приватній школі в місті Ревель (нині м. Таллінн, Естонія). У 1909 році переїхав до Києва і працював у гімназії В. Науменка, а з 1910-го одночасно і в 7-й Київській гімназії. Серед гімназійних учнів Дмитра Ревуцького є відомі українські вчені та літературні діячі, такі як поет Максим Рильський, письменник Михайло Алексєєв, зоолог Сергій Крашенінніков та інші. З 1918 по 1932 рік він працював у Київському музично-драматичному інституті імені Миколи Лисенка. З 1923 року Д. Ревуцький став професором навчального закладу та викладачем орфоепіки на театральному факультеті, а також курсу «Історія пісні», який сам розробив [1; 2].

Активна наукова та видавнича діяльність Д. Ревуцького розпочалася з 1919 року. У цей час починають друкуватися його праці з фольклористики. Саме 1919 року побачив світ його фундаментальний доробок «Українські думи та пісні історичні», нотний матеріал до якого підготував брат вченого Левко Ревуцький (перевидано 2001 року в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Рильського, упорядник В. Кузик), 1920 року вийшов друком підручник «Живе слово: Теорія виразного читання для школи. Київ, 1920 (перевиданий 2001 року у Львові, упорядник Б. Козак). На сторінках часописів «Музика», «Етнографічний вісник», «Радянська музика» публікуються наукові праці Д. Ревуцького, в яких аналізується творчість М. Лисенка, Р. Глієра, Г. Беклемішева, розкривається історія українського фольклору тощо. 1926 року опубліковано три збірки народних пісень «Золоті ключі» (125 пісень у кожній збірці), які Д. Ревуцький упорядкував та детально прокоментував майже всі пісні. Упродовж 1926–1928 років, виходять друком два випуски «Козацьких пісень» і «Галицькі пісні» в обробці Левка Ревуцького з фундаментальними коментарями Дмитра Ревуцького до кожної пісні.

Дмитро Миколайович Ревуцький був одним із засновників Музичного товариства імені Миколи Леонтовича (1921). У товаристві він очолював перекладацький цех та видавничі проєкти. У 1922 році у співпраці з Климентом Квіткою організував Етнографічний кабінет Всеукраїнської академії наук, який від 1936 року функціонував як Інститут українського фольклору при Академії наук УРСР, з 1944 року – як Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнографії, а з 1991 як Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології Національної академії наук України. У співпраці з ініціатором створення часопису «Етнографічний вісник» професором україністики Андрієм Лободою Дмитро Миколайович Ревуцький доклав значних зусиль для того, щоб у 1925 році вийшов друком перший випуск журналу.

Дмитро Миколайович Ревуцький активно займався просвітницькою діяльністю. Зі сцени та по радіо він розповідав слухачам лекції про українську музику, її історію та традиції. Лекції супроводжувалися музичним супроводом у виконанні самого лектора, тобто Дмитра Миколайовича. Володіючи гарним голосом (мав м’який тенор), учений під час лекцій виконував не лише твори вокальної музики, а й українські думи. У мистецьких колах його вважали кращим інтерпретатором цього жанру мистецтва, який умів переконливо передати слухачеві фольклорну традицію кобзарського виконавства. Завдяки участі Д. Ревуцького у радіопередачах увійшли в побут і стали популярними такі пісні, як «Про Купер’яна» та «Як засядем, браття, коло чари», аранжування до яких зробив Л. Ревуцький [3].

У 1920-ті роки Д. Ревуцький розпочав редакторську роботу над виданням повного зібрання творів Миколи Лисенка, яка передбачала не лише друк музичного матеріалу композитора, а й глибоке дослідження та аналіз його творчості. Музичним редактором проєкту призначили брата вченого, Л. Ревуцького. Скільки передбачалося видати томів, невідомо. Спочатку почали друкувати четвертий том «Народні пісні для хору», який вийшов 1931 року у повному обсязі (14 випусків). 1932 року вийшов другий том повного зібрання творів М. Лисенка «Музика до Кобзаря Т. Шевченка», який повинен був складатися з 13-ти випусків, але надруковано було лише три [1].

У 1928 році Д. Ревуцький започаткував проєкт перекладу українською мовою світової оперної та вокальної класики. Цю роботу він задумав завершити впродовж 5 років. 1500 вокальних творів зарубіжної класики, перекладених українською мовою, мали поповнити бібліотеку Музично-драматичного інституту імені М. Лисенка. У цій справі йому допомагали провідні українські митці – Людмила Старицька-Черняхівська, Микола Зеров, Павло Филипович, Борис Тен (Микола Хомичевський), Максим Рильський, Кость Регаме та інші.

На жаль, реалізувати запланований проєкт вченому не вдалося. Його надзвичайно активна наукова діяльність в добу творення культури нової Української держави не пішла на користь, а лише призвела до переслідувань з боку тоталітарної радянської влади. Незважаючи на його високий професіоналізм, суттєвий внесок у розвиток не лише української музичної культури та науки, надзвичайно вагомий авторитет серед студентів, проти Д. Ревуцького все ж таки розпочалися показові судові процеси НУВС [1; 2; 4]. Врешті вченого звинуватили в буржуазному націоналізмі та розповсюдженні «петлюрівської ідеології», а 1932 року виключили зі складу викладачів Музично-драматичного інституту імені М. Лисенка. Його колеги-однодумці Павло Филипович та Кость Регаме загинули у кремлівських катівнях. У тому ж 1932 році було ліквідовано Етнографічну комісію Академії наук УРСР, у якій Д. Ревуцький працював як фольклорист і музикознавець, припинено видання повного зібрання творів М. В. Лисенка, закрито науковий часопис  «Етнографічний вісник», який відновився в 1957 році під назвою «Народна творчість та етнографія».

З 1932 року Дмитро Миколайович Ревуцький викладав у трудовій школі, колишній гімназії Володимира Науменка, звідки й розпочинав свою трудову діяльність в Україні. І лише 1938 року його запросили на посаду старшого наукового співробітника в Інститут українського фольклору Академії наук УРСР. На новій посаді в інституті Д. Ревуцький продовжив активно працювати у сфері науки та фольклору. Він завершив роботу над унікальною книгою «Шевченко і народна пісня», у якій вперше з наукової точки зору розкривається зв'язок творчості Тараса Шевченка з українським пісенним та усним фольклором. Ймовірно, що над книгою вчений почав працювати після ліквідації Етнографічної комісії (1932), приблизно 1934–1935 років, книга вийшла друком 1939 року. Дмитро Миколайович Ревуцький брав активну участь в організації та проведенні відомої Республіканської наради кобзарів та лірників, яка відбулася 15 квітня 1939 року в Києві. Окрім доповіді, на нараді він виконував народні думи та пісні, демонстрував давні традиції кобзарського співу [3].

З початком Другої світової війни евакуація усіх працівників культури, науки та мистецтва була обов’язковою, що вважалося привілеєм, адже в евакуації вони могли спокійно працювати. Тих митців, які з певних причин не могли евакуюватися, чекало неминуче покарання радянською владою. Дмитро Миколайович Ревуцький евакуюватися не зміг через обширний інсульт, який стався з ним незадовго до початку німецького вторгнення. Тому з дружиною та сином учений вимушений був залишитися в Києві. Це дало можливість агентам НКВС здійснити свій давній задум – жорстоко вбити українського митця. Як свідчать архівні джерела, 29 грудня 1941 року Дмитро Ревуцький був убитий дома, у своєму робочому кабінеті, де він працював над написанням монографії про М. Лисенка. У нього навіть не стріляли, йому по-звірячому пробили череп тридцятьма чотирма ударами молотка. Його дружину теж убили того ж вечора, коли вона відчинила злочинцю двері, напевно. сподіваючись, що то прийшов її син, якого на той момент не було вдома [4].

Ім’я Дмитра Миколайовича Ревуцького довгий час замовчувалося, з бібліотек вилучалися його праці, заборонялося посилатися на його науковий доробок тощо. З цього приводу влучно сказала одна з найактивніших дослідниць його творчої діяльності, Валентина Кузик: «По війні ім’я Дмитра Ревуцького зникло з культурного обрію…» [1]. Лише через певний час після призначення М. Рильського директором Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім’я вченого поволі, але почало повертатися в українську науку. 1964 року М. Рильський друкує чудову статтю про свого вчителя (фото а. Копія статті М. Рильського, що знаходиться в газеті «Вечірній Київ». 1 лютого 1964 р. Газета знаходиться у відділі газетних фондів НБУВ.). У тому ж році за його сприяння були перевидані три фольклорні збірки Д. Ревуцького «Золоті ключі» (фото 2, 3, 4).

Після здобуття Україною незалежності (1991) науковий та творчий доробок Дмитра Миколайовича Ревуцького повністю повертається й посідає почесне місце в українській науці та мистецтві. Його праці знову з’являються на полицях бібліотек, його дослідженнями активно користуються мистецтвознавці та фольклористи, окремі праці вченого перевидаються, а життєтворчістю Д. Ревуцького починає цікавитися дедалі більше науковців.

У відділі музичних фондів (ВМФ) Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського творча спадщина Дмитра Миколайовича збереглася не в повному обсязі через не зовсім сприятливі умови, про які йшлося вище. Однак значна частина наукового доробку митця вціліла. На сьогоднішній день користувачі відділу можуть познайомитися з першим виданням фольклорної збірки «Золоті ключі» (1926), на жаль, з трьох випусків до нас дійшов лише один (фото 1), але є три випуски перевидання збірки, що відбулося за сприяння М. Рильського 1964 року (фото 2, 3, 4). Збереглися його наукові праці на сторінках часописів «Музика» (1923) (фото 5) та «Радянська музика» (1937) (фото 6, 7, 8, 9, 10). Великої наукової та мистецької вартості заслуговують нотні збірки «Козацькі пісні» (два випуски) та «Галицькі пісні», в обробці Левка Ревуцького, з примітками та коментарями до кожної пісні Дмитра Ревуцького. В ілюстраціях представлені «Козацькі пісні» випуск перший (фото 11, 12, 13), «Козацькі пісні» випуск другий (фото 14, 15, 16), «Галицькі пісні» (фото 17, 18, 19).

Велику цінність для дослідження творчості Т. Шевченка має праця митця «Шевченко і народна пісня» (1939), про яку вже йшлося і яка посідає важливе місце серед найпопулярніших видань відділу (фото 20).

Одне з провідних місць серед доробку вченого, що зберігається в ВМФ, займають праці, присвячені М. Лисенку: другий та четвертий томи повного зібрання творів композитора (фото 21, 22), солоспіви на слова Г. Гейне та Т. Шевченка (фото 23), «Микола Лисенко. Повернення першоджерел», перевидана 2003 року (фото 24). У фондах відділу також зберігаються переклади Д. Ревуцького творів українських композиторів на російську мову (фото 25, 26), та переклади зарубіжних митців українською мовою (фото 27, 28).

У фондах відділу також наявні видання, присвячені Дмитру Миколайовичу Ревуцькому — це опера В. Золотарьова «Хвесько Андибер» (1929), лібрето М. Рильського (фото 29, 30), а також сучасні видання: нотна збірка «Лебединий спів» (2004, укл. В. Кузик) (фото 31, 32), «Народні пісні Чернігівщини» (2015) (фото 33, 34).

Таким чином, науковий доробок Дмитра Миколайовича Ревуцького, який зберігається у відділі музичних фондів, сприяє глибокому ознайомленню користувачів із цією визначною постаттю. Адже життєтворчість Дмитра Миколайовича надзвичайно цікава та багатогранна. Вона заслуговує на ґрунтовне дослідження та фаховий аналіз, який би надав змогу майбутнім поколінням ознайомитися з нею, взявши до рук фундаментальне видання «Дмитро Миколайович Ревуцький. Відоме. Невідоме. Забуте».

Список використаних джерел

1. Кузик В. До 140-річчя Дмитра Ревуцького. [Електронний ресурс]. URL: https://mus.art.co.ua/do-140-richchia-dmytra-revutskoho/
2. Кузик В.  Ревуцький Дмитро Миколайович // Енциклопедія історії України [Електронний ресурс] /http://www.history.org.ua/?termin=Revutskyj_D
3. Кузик В. Виступ Дмитра Ревуцького на республіканській нараді кобзарів (1939 р.) // народна творчість та етнографія. Київ : ІМФЕ, 1991. В. 5. С. 37–43.
4. Шеремета І. Убивство Дмитра Ревуцького: розкрити не можна ігнорувати // Науковий вісник Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського. Київ : НМАУ, 2020. В. 128. С. 175–188.

Руденко Людмила,

кандидатка мистецтвознавства,

старша наукова співробітниця відділу музичних фондів

Інституту книгознавства

Макогон Ольга,

молодша наукова співробітниця відділу музичних фондів

Інституту книгознавства