ПОСТАТЬ ВОЛОДИМИРА АЛЕКСАНДРОВА В УКРАЇНСЬКІЙ МУЗИЧНІЙ КУЛЬТУРІ

20 Липень 2025

Дата події:

20-07-2025

Умру, тебе ж я не забуду,

Кохана, рідная моя!

Робітником твоїм я буду,

Аж поки сили і життя.

Ім’я твоє собі поставлю

На сам перед від усього,

А ти й не знатимеш того!..

(Акростих В. Александрова,
присвячений Україні)

2 липня 2025 року, минуло рівно 200 років від дня народження славетного українця родом із Слобожанщини — Володимира Степановича Александрова (02.07.1825–10.01.1894). Ще донедавна його називали «царським генералом» з російським прізвищем, але насправді рід Александрових веде свій початок від запорізьких козаків. Відомо, що прадід В. Александрова Василь Олександров, був священником, однак прізвище довелося змінити на російський лад, оскільки через московську експансію служити в церквах з явно українським прізвищем заборонялося [9].

Володимир Степанович Александров — великий патріот України, який добре знав її історію та культурні традиції, чітко розумів необхідність збереження української ідентичності та самосвідомості, без яких держава не може повноцінно існувати. Він гостро критикував тих, хто заради збагачення та кар’єрного росту досить легко відмовлявся від мови, культури, національної приналежності [2; 3; 7]. Володимир Александров — людина з високим рівнем інтелекту, наділений багатьма талантами одночасно: письменник, поет, лікар, етнограф, фольклорист, музикант, перекладач, доктор медицини. Писав виключно українською мовою, перекладав на українську історичні та літературні твори з російської, німецької, польської, єврейської, латинської мов. Його оселя в Харкові була своєрідним українським культурним центром, де можна було послухати поезії Павла Грабовського, насолодитися розмовами з Борисом Грінченком, Марком Кропивницьким, Іваном Стешенком, послухати українські народні пісні у супроводі бандури та фортепіано. Стіни кабінету В. Александрова прикрашали картини українських художників, він володів колекцією живописних портретів українських гетьманів від Богдана хмельницького до Кирила Розумовського, в його родині спілкувалися виключно українською [2; 7; 9].

Народився Володимир Степанович Александров 2 липня 1825 року, в селі Бугаївка Ізюмського повіту на Харківщині. Його батько Степан Александров був священиком і мав у цьому селі парафію, в якій відправляв церковні богослужіння і навчав дітей у недільній школі українською мовою [1]. Степан Александров володів поетичними здібностями, захоплювався народною творчістю, збирав пісенний фольклор. Його літературний доробок був надрукований, але, на жаль, через два роки після смерті. Серед найвідоміших творів Степана Александрова поема «Вовкулака», психологізм якої високо оцінив Іван Франко [1; 8]. Безсумнівно, що від батька В. Александров перейняв патріотизм та любов до українського поетичного та музичного мистецтва.

Як це було властиво для вихідців з родин священнослужителів, початкову та середню освіту В. Александров здобув у духовних навчальних закладах — Куп’янському духовному училищі та Харківській духовній семінарії. У Харківській духовній семінарії В. Александров співав у студентському хорі, опанував гру на українських народних інструментах, зокрема на бандурі [5; 8]. Після закінчення семінарії, вступив до Харківського університету на медичний факультет, який закінчив у 1853 році. У тому ж 1853 році, В. Александров пішов на військову службу. Спершу працював військовим лікарем піхотного полку, згодом у Варшавському та Седлецькому госпіталях, пізніше в саперному батальйоні. З 1860 року — лікар уланського полку та старший ординатор військового госпіталю в місті Чугуєві. З 1867 по 1879 рік, працював міським лікарем у Харкові. З 1870 року — член Харківського медичного товариства. У 1879 році повернувся на військову службу. Працював на посадах старшого лікаря резервного батальйону в місті Харкові, старшого лікаря Керченського лазарету, дивізійного лікаря у містах Полтаві та Харкові. У 1888 році вийшов у відставку у званні генерала. До кінця життя мешкав у місті Харкові [6; 8].

Попри те, що головна професія В. Александрова лікар, його покликанням та улюбленим заняттям було мистецтво та література, тому він увійшов в українську історію радше як культурно-громадський діяч, поет, фольклорист, музикант, перекладач, а не як медик. Його діяльність високо цінували провідні представники українства, які водночас були його друзями — Борис Грінченко, Павло Грабовський, Іван Стешенко, Кесар Білиловський, Євген Чикаленко, Марко Кропивницький та багато інших.

Літературною діяльністю В. Александров займався впродовж усього життя. Вперше його поезію «Думка» було опубліковано в журналі «Основа» (1861, №7, с. 58). Він писав різножанрові літературні твори: вірші, притчі, казки, лірику, твори філософського та жартівливого змісту, театральні п’єси тощо. Велику частину його письменницького доробку становлять вірші, казки, театральні п’єски для дітей, серед яких «Коза Дереза», «Чижикове весілля», «Івашечко», «Про Гарбуза» та інші. Дослідники життєтворчості В. Александрова зазначають, що в нього вдома діяв аматорський дитячий театр, який він створив для дітей та родичів. У цьому театрі розігрували п’єси, які він писав [2; 7]. Серед літературного доробку В. Александрова для дітей, найпопулярнішим є вірш «Про Гарбуза» — «Ходить гарбуз по городу…». Цю поезію тривалий час вважали народною, її автора слів, принаймні донедавна, не зазначали. Як виявилося автор тексту цього твору В. Александров, який присвятив його власним дітям [1; 6; 7]. Вірш «Ходить гарбуз по городу…» зазнав фольклоризації. Для народної мелодії зробили свої обробки композитори: Микола Лисенко, Алоіз Єдлічка, Яків Степовий, Кирило Стеценко, Михайло Гайворонський, Володимир Волонтир та інші. Пісня належить до числа улюблених пісень Тараса Шевченка. Її поет згадує у повісті «Музикант», в епізоді про те, як бездоганно виконував твори видатних зарубіжних класиків талановитий віолончеліст кріпак Тарас, на одному з концертів у панській садибі. Несподівано для слухачів, свій виступ на тому концерті музикант завершив піснею «Ходить гарбуз по городу» [10].

Окрім поетичної творчості, В. Александров здійснював переклади на українську мову віршів М. Лермонтова, І. Козлова, А. Міцкевича, Г. Гейне, студентських пісень з латинської мови тощо. У 1880 році видав збірку власних перекладів під назвою «Малоруські співанки». Попри те, що поет не мав великого матеріального достатку, позаяк за проукраїнські погляди був позбавлений генеральської пенсії, по можливості він намагався публікувати все, що пов’язане з національною культурою. За словами Кесаря Бібілиловського, Україна проходила червоною ниткою крізь увесь життєвий та творчий шлях В. Александрова. На справи, що стосувалися популяризації всього українського, В. Александров витрачав всі свої кошти [2; 6; 8].

У співпраці з Кесарем Білиловським, Володимир Александров був упорядником альманаху української поезії «Складка», який видавався з 1887 по 1893 рр. У 1887 році, упорядкував «Український кишеньковий календар». Він є також автором віршованих переказів біблійних легенд, наприклад «Притча про Христа сіяча», «Стародавня легенда про ченця, що жив аж триста літ» та ін. [2; 6; 8]. Літописці життєтворчості В. Александрова вважають, що одна з найважливіших його праць, є «Тихомовні співи на святі мотиви» — переклад Псалтиря з єврейської мови на українську. У передмові до неї він писав: «Відома річ, що з давніх давен у нас на Україні письменні люди кохалися в читанню святих книжок, а особливо св. Псартиря і книги праведного Іова. Тому-то я, задавшися працею перекладу св. Книг Ветхого Завіту на українську мову, першим ділом звернув увагу на сі дві книги» [2; 3; 7]. Книга «Тихомовні співи на святі мотиви», є важливим внеском В. Александрова в українську літературу та духовну музику.

В. Александров є автором тексту двох оперет «За Немань іду» (1872) і «Ой не ходи, Грицю та на вечорниці» (1873). Обидва твори користувалися великою популярністю серед поціновувачів мистецтва і виконувалися на різних театральних платформах України як професійними трупами, так й аматорськими. У 1882 році, оперети В. Александрова були поставлені в трупі Марка Кропивницького, пізніше Михайло Старицький переробив їх на драматичні твори. Як зазначають літературознавці, в творчості В. Александрова переважала стара літературна традиція. Це відчувається у творі «Тихомовні співи на святі мотиви», а також в оперетах «За Немань іду» та «Ой не ходи Грицю, та на Вечорниці» (застосування шкільних віршів, пародій на колядки тощо) [2; 3; 7]. Підбирати та оформлювати музику до оперет В. Александрову допомагали дружина та донька.

В останній період творчості, Володимир Александров уклав історичну збірку «Гетьманщина», до якої увійшла колекція портретів гетьманів України від Б. Хмельницького до К. Розумовського з їх біографіями і яку він збирав довгі роки, підготував лібрето до опери Петра Щуровського «Богдан Хмельницький», випустив два альманахи «Складка». Помер Володимир Степанович Александров 10 січня 1894 року у Харкові [6; 8].

Громадсько-культурну діяльність Володимира Александрова відзначали провідні українські діячі. Зокрема Б. Грінченко називав його щирим працівником на рідній ниві, який віддавав свої сили не тій роботі за яку отримують винагороди. Він вважав, що Александров все можливе робив для України і для того, щоб якомога більше просвітити український народ. На його думку, внесок В. Александрова в розвиток української літератури мав дуже великий вплив на громадськість, адже в час, коли він писав і видавав свої літературні твори, збирав народні пісні, — «…здавалося, що зовсім уже замовкло вкраїнське слово, — все-ж д-р Александров зоставався єдиним і непохитним репрезентантом вкраїнської ідеї в Харкові» [2; 4].

Багато письменників, які починали свою діяльність, мали велику підтримку від В. Александрова книжками порадою, а найбільше живим прикладом щирої роботи на благо процвітання національної культури. Не зважаючи на жорстокість імперського режиму щодо України, В. Александров був переконаний, що будь-які утиски українського письменства не зупинять його розвитку саме через те, що виринає воно з глибини народного життя. Це переконання сприяло прихильності до нього українського суспільства [2; 3; 7].

У спогадах про В. Александрова Павло Грабовський писав: «Небагацько трапляється людей, так щиро перейнятих любов’ю до рідного краю, не зважаючи на свій поважний вік, як був перейнятий пан Александрів. Скілько в нас бувало патріотів, що галасували на шкільній лавці про Січ матір та присягалися писати питомою мовою, а куди вони подівалися, який лизень злизав їх? Патріот, як Александрів, що не тремтів за свій чин не вважав прихильности до рідної неньки України за помилки молодощів, а оставався певним та незламним до кінця- краю, — такі патріоти щось дуже рідкі в нинішню добу» [3].

Патріотизм та відданість В. Александрова Україні підкреслюєє й Іван Стешенко, у своїх спогадах про поета він зазначає: «Не маючи великої ваги яко художник-літератор, Александров має іншу заслугу — це заслуга політичної української одиниці: в той самий час, коли нині ідейні українці через всякі шкідливі обставини один за одним занепадали та виходили з рядів політичних діячів України. Александров твердо стояв у своїх переконаннях і не збочив з свого неприємного, не ухваленого московським урядом шляху ні єдиного разу. Таку його заслугу, чисту і моральну перед лицем слабкої та кволої української інтелігенції, ми вважаємо за дуже важливу, далеко важливішу над його заслуги як літератора» [2]. Таким чином, архівні та літературні джерела свідчать, що Володимира Александрова цінували в українському фаховому середовищі літературознавців та митців не лише як талановитого культурного діяча, а радше як щирого патріота своєї землі, який невтомно працював заради репрезентації та популяризації української культурної спадщини та мови.

На жаль, літературна творчість та життєвий шлях В. Александрова недостатньо висвітлені в українській науці. Матеріали в яких подаються відомості про нього здебільшого припадають на початок ХХ ст. Окремі документи, що стосуються життєтворчості митця не опубліковано, зокрема його листування з Б. Грінченком, В. Левицьким-Лукичем; спогади про нього І. Стешенка, П. Грабовського, Б. Грінченка, К. Білиловського, неопубліковані статті М. Возняка та Л Перетца. Окремі аспекти творчої діяльності В. Александрова висвітлено в періодичних виданнях, це публікації В. Січовика та І. Єрофеїва в газетах «Діло» та «Червоний шлях» тощо. Знайшлося місце для висвітлення творчості В. Александрова і в сучасних наукових літературознавчих та мистецтвознавчих розвідках. Дослідження в яких розглядається письменницька творчість митця належать: Л. Батраченко, Г. Черкаській, С. Барабаш, О. Бурко, П. Назаревському, Г. Нудгі, П. Усенку та іншим.

Велика заслуга Володимира Александрова перед українською культурою полягає в тому, що він збирав і записував музичний фольклор, а потім робив аранжування для голосу і фортепіано. Він не мав професійної музичної освіти, окрім практики в семінарському хорі та самостійного опанування гри на різних інструментах, але це не завадило йому тривалий час записувати українські народні пісні і створювати до них фортепіанний супровід. Результатом такої копіткої праці стало укладання та видання фольклорної збірки «Народний пісенник з найкращих українських пісень: які тепер найчастіше співаються (по нотам)». Ймовірно, що роботу над збіркою В. Александров завершив у 1887 році, у тому ж році збірник було опубліковано коштом упорядника. Про це йдеться у листі В. Александрова від 09.09.1887 до В. Левицького-Лукича, редактора львівського часопису «Зоря»: «Я скомпанував недавно «Пісенник» з наших рідних пісень таких, котрі я з роялем, то з гітарою і досі ще співаю. Всіх пісень 86-ть і на кожну ноти для голосу й акомпанемент на роялі» [2].

На думку науковців-фольклористів, «Народний пісенник» В. Александрова є знаковим явищем у музичному житті України 80-х років ХІХ століття, оскільки до нього включено високохудожні зразки пісенної народної творчості [5]. Це різні за жанрами пісні: ліричні, побутові, історичні, чумацькі, козацькі, бурлацькі та інші. Всього до нотної збірки увійшло 86 пісень. Усі вони подані в одноголосному або двоголосному варіантах із супроводом фортепіано. Окрім народних пісень, у нотній збірці В. Александрова мають місце пісні літературного походження, а також авторські твори.

У відділі музичних фондів Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського зберігається три примірники «Народного пісенника» В. Александрова, однак лише в одному в наявності всі 86 пісень. В інших двох — пісенний матеріал майже повністю вцілів, однак вилучено пісню Д. Крижанівського на слова Т. Шевченка «Реве та стогне Дніпр широкий», хоча у змісті вона є. Нотний текст збірників — фотомеханічний друк з рукопису. Слова пісень підтекстовано по одному куплету. Два примірника «Народного пісенника» містять підпис і штамп колишнього власника Малечі Нестора Михайловича (1887–1979) — українського етнографа, мовознавця, педагога, культурного діяча, який у 1933 році був заарештований, а в 1934 — висланий з України в Казахстан, де й закінчив свій життєвий та творчий шлях. Примірники потребували реставрації, і свого часу були оправлені в НБУВ. Після реставрації на верхню кришку оправи одного з них наклеєно збережений оригінал титульного аркуша, з українським народним орнаментом (іл. 1).

Власником третього примірника був Степаненко Василь Пилипович (псевдо: Василь Літописець( (1870-ті–1930-ті. — український фольклорист, книгар, діяч братства тарасівців. Про це свідчать печатка та автограф власника, які знаходяться на сторінках збірки. Відзначимо, що у цьому примірнику «Народного пісенника» інша оправа і назва «Малороссийские звуки». На верхній кришці оправи суперекслібрис власника (його особу встановити не вдалося) з ініціалами "А. П." (іл. 2).

Фахівці вважають, що насамперед «Народний пісенник» В. Александрова цінний вже тим, що він є першим нотодруком, де, не зважаючи на імперську цензуру, опубліковано пісню Данила Крижанівського на слова Тараса Шевченка «Реве та стогне Дніпр широкий». Мелодію до слів Т. Шевченка з прологу до балади «Причинна», Д Крижанівський присвятив М. Кропивницькому. Дослідники припускають, що пісня могла потрапити до В. Александрова через М. Старицького, який мав дружні стосунки з М. Кропивницьким та В. Александровим [5]. Однак, М. Кропивницький міг і сам передати Александрову пісню, оскільки теж підтримував з ним зв'язок [2; 7] (іл. 3). Окрім «Реве та стогне…» до «Народного пісенника» увійшли ще три пісні на слова Т. Шевченка — «Така її Доля», «Нащо мені чорні брови», «Плавай, плавай лебедонько». У збірці опубліковано музичні твори літературного походження на слова й інших українських поетів, а саме композиції: «Тобою восхещонний» (з п’єси Москаль чарівник»), «Сонце низенько», «Віють вітри», «А я дівчина полтавка» на слова І. Котляревського; «Спить жінка тай не чує» (з п’єси «Сватання на Гончарівці») слова Г. Квітки-Основ’яненка; «Стоїть явір над водою» на текст Г. Сковороди; «Стоїть гора високая» слова Леоніда Глібова; «За Немань іду» слова С. Писаревського; «Вечірній дзвін» слова Я. Щоголіва.

Відзначимо, що поряд з народними піснями, а також тими творами, які створені на основі літературних джерел, у «Народному пісеннику» В. Александрова надруковано авторські твори його доньки, Людмили Александрової в аранжуванні В. Заремби — «Дивлюсь я на небо» слова М. Петренка (іл. 4). Це друга публікація твору, першу було здійснено у Львові, в збірнику «Народні пісні русинів», 1876 рік (іл. 4).

Людмила Александрова народилася в місті Ізюм, роки народження та смерті невідомі. Під час служби батька у Варшаві, вступила до лав Варшавської консерваторії, яку закінчила по класу композиції. Фахівці вважають Л. Александрову однією з перших жінок царської Росії, яка стала професійною композиторкою. Окрім музики до слів М. Петренка «Дивлюсь я на небо», Л. Александрова написала музику до романсу «Повій, вітре, на Вкраїну» слова С. Руданського, який теж опубліковано в «Народному пісеннику» (іл. 5). У 1872 році романс вперше був виконаний в опереті Володимира Александрова «За Немань іду». Перший грамзапис романсу «Повій, вітре, на Вкраїну» було здійснено на французькій фірмі звукозапису «Пате» близько 1910 року. Заспівав романс полтавчанин Тимофій Піддубний [9]. Романси Л. Александрової «Дивлюсь я на небо» та «Повій, вітре, на Вкраїну» — стали шедеврами української музики, які входили і продовжують входити до «золотого репертуару» видатних українських співаків. Твори Л. Александрової продовжують друкуватися в обробках сучасних композиторів.

В. Александров, на відміну від доньки, значно менше відомий як музикант, проте його вірші цікавили українських композиторів. Наприклад, текст його поезії «Моя могила» поклав на музику Микола Лисенко, музику до вірша «Я бачив, як вітер березку зломив» написали Антон Рубінштейн та Віталій Кирейко, а поезії «Ти несись, мій спів, з мольбою» та «Пісня про гарбуза» зазнали фольклоризації, згодом численних обробок композиторів. Вірш «Ти несись, мій спів, з мольбою» — є першим перекладом на українську мову «Вечірньої серенади» Шуберта на слова Рельштаба, щоправда зберіглася тільки одна строфа його переспіву.

У відділі музичних фондів НБУВ присутні музичні композиції до слів В. Александрова. Найбільше є варіантів пісні «Ходить Гарбуз по городу», яка знаходиться у збірниках з народними піснями: А. Єдоічки, О. Рубця, М. Лисенка, Я. Степового, М. Колеснікова, К. Стеценка та інших авторів. «Пісня про Гарбуза» — «Ходить Гарбуз по городу», також була надрукована у відомому дитячому пісеннику К. Стеценка «Луна», 1907 рік (іл. 6, с. 16–18). У відділі зберігаються твори: «Моя могила» М. Лисенка, знаходиться в ХІ томі повного зібрання творів композитора (іл. 7, с. 82–84); «Я бачив, як вітер берізку зламав» А. Рубінштейна, надрукована в збірнику «Зачарування звуків ніжних: українські романси, 2013 (іл. 8, с. 42–43); цей же твір в обробці В. Кирейка, опубліковано в збірнику «Українські народні пісні з репертуару Б. Р. Гмирі, 1972 (іл. 9, с. 37–39).

У відділі музичних фондів зберігаються дві оперети В. Александрова «За Немань іду» та «Ой не ходи Грицю та на вечорниці». Вочевидь, що твори надруковано вже за редакцією М. Старицького. Публікацію двох оперет здійснено у Нью-Йорку 1919 року, у видавництві С. Комишовацького, у друкарні П. Петрова. Слід звернути увагу, що на титульному аркуші оперети «За Немань іду» зазначено, що це твір В. Александрова (іл. 10), а на титульному аркуші оперети «Ой не ходи Грицю та на вечорниці» вказано, що це драма М. Старицького (іл. 11). Вочевидь, це помилка видавців, позаяк відомо, що М. Старицький вже після смерті В. Александрова вніс певні зміни до його оперет, трансформувавши їх у драму.

В. Александров зібрав і видав нотну збірку пісень студентів Харківського університету. Мабуть це перше видання студентського репертуару українського навчального закладу, надруковано у 1891 р. у типографії Адольфа Дарре. У відділі музичних фондів, зберігається видання «Песни, бывшия наиболее в ходу между студентами Харьковского университета в 1840 годах, русския и латинския, последния с русскими переводами в стихах : с нотами для пения и аккомп. на рояле / собрал и издал студент того времени Вл. Александров», це точна копія (факсиміле) першоджерела, перевидано в Харкові 2011 року (іл. 12).

Таким увійшов в історію української музики, фольклористики, літератури та культури доктор медицини Володимир Степанович Александров, про якого ще донедавна майже нічого не було відомо, а його твори та твори його доньки вважалися народними. Мистецький спадок В. Александрова, сповнений національного духу та тісного зв’язку з народними традиціями, ніколи не втратить своєї актуальності, хоча й не достатньо досліджений та фахово не проаналізований. Тому є сподівання, що він не залишиться поза увагою науковців-літературознавців та поціновувачів українського музичного мистецтва і знайде своє почесне місце серед національного культурного надбання.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Барабаш С., Бурко О. «Пісня про Гарбуза» — відомий твір невідомогоавтора: сторінками архівів Володимира Александрова [Електронний ресурс]. Режим доступу: // DOI https://doi.org/10.5281/zenodo.13856898 Назва з екрана.
Возняк М. Автобіографічні знадібки до характеристики В. С. Александрова [Стаття]. Рукопис надруковано на машинці. 22 арк. ІР НБУВ. Ф. X. Од. зб. 16995.
Грабовський П. Спомини про д-ра В. Александрова. Зоря. 1994. № 3. С. 90–93.
Грінченко Б. Д-р Володимир Александрів (Промова на могилі Александрова). Зоря. 1894. № 2. С. 43.
Назаревський П. Збірники пісень В. С. Александрова // Народна творчість та етнографія. Київ, 1975. С. 98–99.
Н-ко В. Владимир Степанович Александров (некролог) // Киевская старина. Киев, 1894. № 2. С. 311–313.
Перетц Л. Володимир Александров [Стаття]. Рукопис надруковано на машинці. 42 арк. ХХ ст. ІР НБУВ. Ф. X. Од. зб. 17920-17921.
Усенко П. Александров Володимир Степанович [Електронний ресурс] / П. Усенко // Енциклопедія історії України: [вебсайт]. Режим доступу: http://resource.history.org.ua/ Назва з екрана.
Черкаська Г. Український поет – доктор наук, генерал [Електронний ресурс]. Режим доступу: URL: https://uahistory.com/topics/famous_people/34 Назва з екрана.
Шевченко Т. Повне зібрання творів Т. 3. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://litopys.org.ua/shevchenko/shev.htm Назва з екрана.