Відділ зарубіжної україніки презентує книжкову виставку «Український науковий інститут Гарвардського університету, вітаємо з півстолітнім ювілеєм!», приурочену піввіковій праці Українського наукового інституту Гарвардського університету (УНІГУ), заснованого в червні 1973 року в Кембриджі й покликаного займатись українознавчими студіями при Гарвардському університеті. Виставка експонується у вітринах у холі НБУВ (Володимирська, 62) з 25 липня й триватиме до 1 вересня нинішнього року.

Українські студії в Гарварді ведуть свій початок від відкриття українознавчої кафедри у 1968 році (кафедра історії України імені М. Грушевського). Поштовх до її створення дали українські студенти, учасники Союзу українських студентських товариств Америки, які 1957 року на конгресі союзу обговорювали це питання, а в 1958 році створили Фонд кафедри українознавства. Так почався збір коштів на кафедру. В цій справі допомагали як українці США, так і Канади. Провідну ініціативу в організаційному оформленні кафедри взяв на себе О. Пріцак, що став її першим головою, а згодом і першим директором Інституту. Його почин продовжили Г. Грабович, Р. Шпорлюк, М. Флаєр, С. Плохій.

На час відкриття українознавчої кафедри українськими дисциплінами в Гарварді займались лише 2 професори і 4–6 студентів. Тоді проводилось лише два курси й не було власного видавництва, хоча в бібліотеці зберігалось близько 3000–4000 томів україніки. Не минуло й десяти років, як кількість професорів зросла до 7, студентів та співробітників – до 30, курсів – до 12–14, видань у бібліотеці – до 30 000–35 000 (у тому числі стародруки та рідкісні видання). Було написано 7 дисертацій. Наразі бібліотека УНІГУ налічує більше 100 000 найменувань і є однією з найбільших збірок україніки в діаспорі. Кафедра започаткувала проведення семінарів з українських студій, які успішно продовжив Інститут. На виставці є видання з переліком зустрічей семінару (або випуски протоколів семінару). Розвинулась книговидавнича справа, що пов’язана із започаткуванням серії видань «Harvard series in Ukrainian studies» у 1970 році. З 1970 по 1979 роки виходив журнал «Recenzija». 1977 року в Інституті почали видавати «Harvard Ukrainian studies» за редакцією О. Пріцака та І. Шевченка. Окремі номери журналу представлені на виставці.

З 1971 року почала діяти Гарвардська літня школа українознавства. А в 1976 році започатковано регулярну конференцію українознавчих студій. Її перша сесія була присвячена творчості Лесі Українки.

УНІГУ займався перевиданням наукових монографій та джерел. З 1981 року при Інституті діє археографічна комісія, що видає пам’ятки історії України. За дослідницькою програмою «Гарвардська бібліотека давнього українського письменства» Інститут публікує переклади та факсиміле давньоукраїнських текстів, які доступні зарубіжним ученим. У цій серії видрукувані твори М. Смотрицького, З. Копистинського, Л. Кревзи, С. Косова, А. Кальнофойського, П. Величковського, літопис Г. Граб’янки, щоденник П. Орлика тощо. З деякими з них усі бажаючі можуть ознайомитись на виставці.

Діапазон наукових зацікавлень співробітників Українського наукового інституту Гарвардського університету дуже широкий і відображається у відповідних виданнях. Це, зокрема, питання історії (історія Київської Русі у сфері інтересів О. Пріцака, І. Шевченка, Г. Лянта; Козацька доба – Н. Шілдс, Ф. Сисина, Л. Гайда, О. Субтельного, З. Когута, Ю. Гаєцького; Модерна доба – О. Пріцака, С. Плохія, П. Герлиги, З. Дійла, Ю. Лібера, Б. Зарицького, Р. Сольчаника, Ф. Сисина, Л. Гайда; Українська революція 1917–1921 рр. – Т. Гунчака; радянські часи – Дж. Лібера, Дж. Мейса, А. Мостович), етнографії (Н. Кононенко), літератури (Г. Грабович, Р. Гантул, Л. Дик, Н. Пилип’юк, О. Ільницький), мовознавства (Г. Лянт, Б. Струмінський, А. Гумецька, Р. Барнстед), бібліографії та книгознавства (Е. Касинець), політики, економіки, мистецтва, історії права тощо. На виставці представлено низку книжкових видань згаданих авторів, статті в журналах.

Загальновідомо, що УНІГУ завжди підтримував індивідуальні та колективні наукові проекти різних установ, надавав стипендії науковцям, які досліджували україністику в Гарварді. Тому на виставці є монографії, видані за підтримки Українського наукового інституту Гарвардського університету. Наприклад: Головата Л. «Українське видавництво» у Кракові-Львові 1939–1945: бібліографічний довідник (Т. 1. Книжки й аркушеві видання, Київ, 2010); Ревакович М. Persona non grata: нариси про Нью-Йоркську групу, модернізм та ідентичність (Київ, 2012); Дудко В. Тарас Шевченко: джерелознавчі студії (Київ, 2014).

У фонді ВЗУ наявні праці про історію українознавчих студій у Гарварді: Українські студії в Гарвардському університеті (Нью-Йорк, 1970); Пріцак О. Чому катедри українознавства в Гарварді?: вибір статей на теми нашої культурної політики (1967–1973) (Нью-Йорк, 1973); Центр українських студій Гарвардського університету й українці Канади (Торонто, 1976); Український Гарвард при праці (Торонто, 1978); Закінчим розпочате діло: Український Гарвард при праці (Торонто, 1979); Портер Дж. Еврей в Гарвардском украинском центре (Діялоги: квартальник громадсько-політичний та літературний, 1987, № 13/14), статті з журналу «Українська книга» про зміст наукової періодики Інституту тощо.

У «Віснику: суспільно-політичному місячнику» (орган Організації оборони чотирьох свобод України) опубліковано низку статей, що часом з упередженням критикують діяльність Інституту. Трапляються навіть епіграми щодо недоліків у його роботі. Цей журнал також експонується на виставці.

Інститут виконав і продовжує виконувати поставлені перед собою завдання стати потужним академічним центром у діаспорі, що розвивав би дослідження з української мови, літератури, історії та розкривав теми, які були заборонені в СРСР, по-інакшому інтерпретував радянські кліше. На сьогодні співробітники Інституту збирають інформацію про події війни в Україні, досліджують це болюче питання і ознайомлюють з ним громадськість у США та світі, волонтерять.

Олеся  Дзира,

завідувач відділу зарубіжної україніки