Ігор Костецький і містерія його життя: тексти, контексти, інтерпретації

Поділитися: 

Ювілейного для Ігоря Костецького року згадуємо цього невтомного працівника на ниві української культури.

 Ігор Костецький (1913–1983) – явище в українській історії і культурі, якому випало набути остаточних розмірів і значущості з плином часу, і яке повною мірою не відкрилося для сучасників, а відкривається лише в наш час,  для нащадків.

І. Костецький – історик літератури, прозаїк, драматург, поет, есеїст, перекладач – один з яскравих українських письменників-модерністів, залишив велику літературну спадщину: оповідання, повісті, романи, п'єси, вірші, подорожня проза, кіносценарії, есеї, українські переклади вершинних творів світової літератури. Він був не тільки оригінальним письменником, який працював у всіх жанрах, а й невтомним редактором та видавцем.

В історії України була когорта людей, які свідомо обрали українську ідентичність. Ігор Костецький був одним з них. Він підсвідомо відчував великі потенційні енергії всередині українського культурного простору, і, хоча мав різноманітні генетичні корені, вважав себе українцем. Він називав себе "космополітом української мовної культури", мав особливе відчуття слова. Про магію текстів Костецького писав Ю. Шевельов, згадуючи "ворожбитсько-шарлатанські маніпуляції [Костецького] із словом". Завдяки особливостям творчої натури митця тексти Костецького мають особливий чар і особливу внутрішню енергію.

Він присвятив своє життя Україні, створенню культурних і духовних  цінностей нової України. Дивовижним чином усе, про що він думав і про що писав, опинилося на перетині больових точок нашого сьогодення. Костецький як універсальний митець, можливо, є культурною метафорою України, – унікальної країни, яка знаходиться на перехресті різних історичних і географічних шляхів, у точці перетину різних релігій і цивілізацій. А тому має свою особливу місію.

У вступі до опублікованого листування І. Костецького і Б. Бойчука Марко- Роберт Стех, провідний дослідник творчості Костецького,  писав про них: "Вони належали  до найактивніших діячів культурного середовища в  еміграції, а особливо в сфері книговидавництва і культуртрегерства. Їхні листи розкривають широкий діапазон труднощів і викликів, які доводилося долати  у процесі творення неперехідних культурних цінностей у політизованому  та не зацікавленому високою культурою середовищі: від конечності постійно розшукувати найелементарніше фінансування (а то й оплачувати видання з власних скромних заощаджень) до повної байдужості оточення і навіть актів "саботажництва", що заважали праці. На жаль, чимало із тих проблем у ставленні українців (як в Україні, так і за її межами) до спадщини власної високої культури та до культурних цінностей загалом лишаються актуальними й досі".

З листа І. Костецького Богдану Бойчуку: "Мене злостить той факт, що нема розумних спадкоємців". "Ми повинні створити якомога багатший капітал і покласти його в сейф історії. Нехай по нас розбираються, хто був правий, а хто винуватий. Але тим інтенсивніше, тим напруженіше повинні ми творити".

У 1960-му Костецький пише довгого листа до Леоніда Полтави про природу творчості, про свої світоглядні позиції: "Проблеми Польщі та Угорщини існують у світі, а України – ні". "Що потрібне? Потрібне (конечно!) почуття абсолютної місійної святості того, що робиш і чого прагнеш. Для цього треба перемогти атмосферу." "Справа уже не в тому, чи виступати від імені України чи ні. Наша Україна – це тільки крапелька. Ми на великому ісході, а це вже справа не тільки жидівського Мойсея, а й Мойсея вселюдського. Треба писати велике і сильне, пристрасне і холодно розмірковане. Треба просунути в обіг нову "Пісню мільйонів", нового "Дон-Кіхота", нову "Божественну комедію". Всіма способами, використовуючи кожну можливість. Треба виперти Пабло Неруду зі світового поетичного ринку. Нехай це станеться не за допомоги української мови, а за допомогою якоїсь іншої (яку треба, до речі, вивчити). Якщо станеться вселюдська перемога, то виникне й нова Україна (інакше вона ніколи не виникне)". (З листа до Л. Полтави від 21. 07. 1960. Ін-т літ-ри ім. Т.Г. Шевченка НАНУ,  Ф. 244, № 558, арк. 4–5; 6–7. Публікується вперше).

Історія повторюється на новому етапі розвитку. На початку 1960-х сталася Карибська криза. Світ стояв на порозі ядерної війни. Костецький  був у самому осерді політичних, культурних змагань того часу. Нині, в 2023-му, маємо політичну кризу, схожу до Карибської. І  світ стоїть перед тими ж викликами.

Французький філософ  Бернар-Анрі Леві в 2014 році сказав:  "Серце Європи б'ється в Києві". А в 2022 році з його вуст прозвучало:  "Доля світу вирішується в Києві".  Отже, великий ісход всього людства, який передчував Костецький в 1960-му, відбувається на наших очах. І Україна є своєрідним містичним центром світового переформатування.

І. Костецький  мріяв видати повне зібрання своїх творів у 20-ти томах. При житті цей задум реалізувати не вдалося. Завершені й незавершені твори залишилися в архіві. Велику місію з повернення творів Костецького до культурного обігу України здійснив М.-Р. Стех, який упродовж більш як 30 років публікує твори Костецького,  дає їм нове життя.

У контексті нашого часу особливу увагу серед творчої спадщини письменника привертає до себе  роман "Мертвих більше нема"  (опублікований в журналі "Кур'єр Кривбасу", 2011, липень-серпень, №260-261). Це твір про Другу світову війну, присвячений Степану Бандері. Ширше – це  осягнення Костецьким визвольних ідеалістичних змагань українців за свою незалежну державу. Цікавий фрагмент роману – "розмова оунівців" про викуп кров'ю: "Люди вірять, що прийде хтось і викупить їх своєю кров 'ю. Вони вірять через роки й віки, і все не приходить  той, що має викупити. Але мусить, врешті, прийти, віра не може лишитись без здійснення". "Оунівський вояк свідомий того, що він мусить загинути й викупити весь свій народ. Тобто смерть націоналістів-підпільників – це осмислена жертва, сповнена людського усвідомлення й ідеалістичного чину, до чого вони мають свідоме покликання", – пише про це дослідник творчості І. Костецького Олег Соловей у своїй статті "Урочиста хода героїв", вміщеній  поряд з опублікованим текстом роману. Він  також відзначає, що цей роман – "явище в українській літературі цілком разове й безпрецедентне. Тому варто прочитати всім. Висока фахова культура Костецького та його гуманістична етика – це те, чого так гостро бракує сучасній українській прозі, критиці та науці".

Такий означений І. Костецьким викуп відбувається сьогодні, під час нинішньої війни. Наші захисники своєю кров 'ю викуповують майбутнє України, саму можливість існування України як держави, майбутнє її майбутніх поколінь.

Універсум Костецького – його тексти – пов‘язаний із загальнолюдськими цінностями і світовим контекстом. Ми тільки підходимо до того, щоб сприймати світ у тих категоріях, в яких мислив і відчував його письменник, щоб бачити ті глибини лексично-семантичного матеріалу, з якого складаються мовні шари його творів.

Інша тема, яка була у фокусі уваги письменника, – це мистецько-літературні середовища, літературний побут. Особливо детально вона висвітлюється в книжці про Стефана Ґеорґе. Німецький поет навчав своє суспільне середовище бути природніми й безпосередніми. Він закликав людей оточувати себе книгами. Любити книги, дихати ними. Книги – це культура, а культура – це уміння жити. Жити у згоді з іншими і з собою, любити те, що було створене попередниками, і самим створювати такі ж речі в сучасному. Так він жив сам і так закликав жити інших. Закінчуючи нарис про С. Ґеорґе і його життя, що стало міфом для духовної Німеччини, Костецький знаходить в Україні особистість, роллю своєю таку ж інтегральну, як особистість Ґеорґе  в Німеччині. Це Г. Сковорода – перший і єдиний, досі істинний «Рraeceptor Ucrainae», як Ґеорґе був «Рraeceptor Germanae» [Рraeceptor – «навчитель», пророк]. Сковорода, на думку Костецького, як духовний родоначальник модерної України, втілювач етичного ідеалу її, був репрезентантом української культури,  «яка має вселюдське значення».

Таким чином, життєва філософія Костецького, втілена й зафіксована в його текстах, які разом творять блискучий інтелектуальний дискурс на всі теми – особистості, еліти, провідників, держави, – надзвичайно актуальна для нинішньої України. Кожен має творити себе сам. Поле, в якому відбувається це творення, – культура. Держава для митця – це мова. Книжки, мистецтво – основа життя кожного пересічного громадянина. Державу мають створити і керувати нею інтелектуали.

У нього була теорія, що кожна людина мусить сама себе створити, що людина є наслідком власної роботи над собою. Костецький фактично своїм життям втілив сковородинську настанову –  бути   "громадянином світу" і сином України. Україну він створив у своїй уяві  (острів "Нова Україна") і прагнув її всім своїм життям і творчістю. "Справа зовсім не в абстрактній системі з назвою тоталітарної чи демократичної, а таки в особистостях, що надають усьому тон. В такий час, коли наша еліта дрібніє, стає дефективною, втрачає духовну енергію, втрачає перспективи, втрачає Бога в серці, – тоді стан ще може врятувати диктатура сильних особистостей", – писав він .

"Хочеться згадати, як багато, а разом і однозначно виявив себе Костецький як "нагірний" – "На горі" видавець! Костецький став наче українським островом серед німецького моря... Також здається, каталізатором і полюсом у нашому літературному житті на еміграції, а коли глянути на наш час у перспективі, то можна сказати і так: в українській літературі середини сторіччя", – писав про нього Олекса Ізарський.

Важлива думка Костецького, висловлена в його текстах про українську мову: добре, що при всіх наших поразках і історичних катастрофах існувала незалежна від цього Україна, Україна в духовних вимірах, у культурному просторі. Це фундамент, на якому будується Україна реальна.

У ці ювілейні дні Ігоря Костецького вшановуємо пам'ять про нього, цінуємо його велику працю з розбудови нової України. Його життя, як і життя воїнів-українців, було сповнене самопожертви. Він присвятив його  розбудові національної української культури  в її універсальних вимірах. Контексти творчої долі Костецького висвітлюють питання інтелектуальної свободи особистості, побутування і розвитку української мови, як основи  для побудови української державності, взаємин України і Росії,   а також місії України для Європи і всього світу у вирішенні російського питання (допомогти росіянам стати нацією).

         Таким чином, у середині ХХ століття в Федеративній Республіці Німеччини жив Ігор Костецький – неймовірно талановита й небайдужа людина, пристрасний митець, видавець, який популяризував українську книгу в світі і мріяв про те, щоб українська мова була рівною серед інших мов світу.

Важлива ідея, яку він прагнув утвердити своєю діяльністю і творчістю, – про неминучу трансформацію світової культури перед обличчям блискавичних перетворень світової цивілізації, й роль України в цих трансформаціях як частини цієї світової культури. Україна, на його думку, має значення тільки тоді, коли вона може бути цікавою іншим людям, іншим країнам, коли вона зможе внести щось своє у світову скарбницю людства – те, чого немає в інших культурах.

У полі його уваги були культура як основа державотворення, система колективних цінностей, на яких формувалися покоління українців у різні історичні періоди, цінності людської гідності та прав людини. Він писав про стосунки між людьми і країнами без насильства, про гідність і шляхетність думок і вчинків як основу для побудови нової  України.

Особливо його хвилювали питання моралі. В часи, коли він жив, болісно переформатовувалися моральні імперативи всього людства. Зараз, під час війни, в центрі якої ми опинилися,   ці процеси продовжуються.

І. Костецький – один з найяскравіших письменників-модерністів ХХ століття, творчість якого  поступово входить у науковий обіг в Україні.  Він заповів  нам створити ефективну та справедливу для всього суспільства державу, щоб усі громадяни (ті, хто живе на території України) відчули себе українцями, ототожнювали себе з Україною, незалежно від національності і віросповідань,  і були причетні до її розбудови й захисту.

Він мріяв, щоб його книжки читали в Україні. Мрія Марка Стеха, дослідника його творчості, – щоб його книжки почали вивчати в Українській Академії наук, а не тільки силами кількох ентузіастів. Сьогодні  ми вивчаємо спадщину Ігоря Костецького як феномен книжкової культури української діаспори в Інституті книгознавства Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського  Національної академії наук України. Відділ зарубіжної україніки НБУВ з нагоди ювілею письменника і видавця підготував електронну виставку видань приватного видавництва І. Костецького "На горі". Вона розміщена на сайті НБУВ: http://www.nbuv.gov.ua/node/6161. Запрошуємо всіх зацікавлених ознайомитися з нею.

У планах відділу подальше вивчення книжкової спадщини письменника і видавця.

О.К.  Супронюк,

 кандидат філологічних наук, старший науковий

 співробітник відділу зарубіжної україніки