Володимир Левкович Симиренко видатний український помолог (помологія - розділ агрономії, який займається вивченням сортів плодових і ягідних рослин, сортознавства) і селекціонер плодових культур в Україні, один із перших агроекологів та розробників дослідницької справи методології сучасного садівництва, професор Київського політехнічного інституту, Уманського і Полтавського сільськогосподарських інститутів. Автор численних наукових, науково-популярних праць і статей з помології. Після Першої світової війни й революції був реконструктором садівництва в Україні, в його розсадниках було близько 40 000 гібридів овочевих дерев і ягідних кущів.

Народився Володимир Левкович Симиренко у с. Мліїв (нині село Городищенського р-ну Черкаської області) 29 грудня 1891 року, в сім'ї відомого українського вченого-помолога, селекціонера-плодовода Левка Платоновича Симиренка.

З юнацьких років Володимир Левкович пліч-о-пліч з батьком працював у саду та помологічному розсаднику в Млієві, де були живі спогади про діда Платона та його дружні відносини з Т. Г. Шевченком.

Інтерес до живої природи, до пізнання життя рослин  Володимир успадкував від батька. Здобувати майбутній фах він вирішив на агрономічному факультеті Київського політехнічного інституту. На жаль, Перша світова війна перешкодила навчанню. Збереглися зошити з копіями службових листів В. Симиренка, які він вів з травня 1916 - квітень 1971 рр. Автор зазначає, що під час Першої світової війни працював на посаді завідувача бюро, а потім вже й Управлінням солдатських крамниць, комітету Південно-Західного фронту з надання допомоги військовим та постраждалому від війни населенню.

Повернувшись додому Володимир Левкович продовжує навчання в інституті. В 1918 році закінчив інститут, маючи за плечима солідний практичний стаж. Це була людина, здатна до наукового аналізу агробіологічних процесів, організаційно-економічних питань.

В. Л. Симиренко поділяв з батьком моральні ідеали, поділив з ним і справу його життя. Тому й не дивно, що в 1920 р., після трагічної смерті батька, Володимир Левкович був призначений керівником націоналізованого батьківського розсадника. Вже наступного року на базі цього господарства, було засновано Мліївську садово-городню дослідну станцію та Центральний державний розсадник України. Директором цих установ призначили В. Симиренка (1921-1930 роки). У 20-30-х роках Володимир Симиренко заклав підвалини наукового, виробничого та промислового вирощування плодових та ягідних культур. Все це відображено в його фундаментальних працях “Садовий розсадник” (1929), “Плодові асортименти” (1930) та ін. Продовженням діяльності вченого став організований ним в 1930 р. Всесоюзний науково-дослідний інститут плодового та ягідного господарства у Китаєві (передмісті Києва, нині Український науково-дослідний інститут садівництва).

Під керівництвом Володимира Симиренка було створено низку сортів плодових культур, які здобули визнання у всьому світі. Шляхом схрещування сортів "Папіровка" і "Макінтош" було отримано сорт яблуні "Слава Переможцям", який на довгі роки став донором високих смакових якостей багатьох нових сортів в Україні та за кордоном.

Володимир Левкович фактично дав путівку в життя сорту "Ренет Симиренка", зразок якого знайшов дід Платон Федорович, а ретельно дослідив і описав батько-корифей садівничої науки Левко Платонович, справу якого підхопив і розвинув далі Володимир Левкович.

Перша Всеукраїнська нарада з питань садівництва ухвалила організувати ведення “Всеукраїнської помологічної книги”, основним завданням якої було всебічно вивчити й стандартизувати асортименти плодових культур. Це була картотека багатьох тисяч маточних дерев, ретельно досліджених, пронумерованих, з зазначенням точних адрес на всіх теренах України. Вся ця гігантська робота виконувалась на очолюваній В. Л. Симиренком Мліївській зональній дослідній станції плодового та ягідного господарства.

У березні 1931 р. Всесоюзна академія с.-г. наук ім. Леніна передала всі питання стандартизації плодових та ягідних культур для розв'язання Всеукраїнському дослідному інституту плодового та ягідного господарства, який очолював професор В. Л. Симиренко.

Симиренко розробив основні засади помологічної номенклатури для СРСР, що були ухвалені постановою Всесоюзної наради з питань стандартизації асортиментів плодових та ягідних рослин, яка відбулась у грудні 1931 р. в м. Києві. На початку 1932 р. НКЗС СРСР затвердив стандартні і рекомендовані асортименти плодових і ягідних рослин для поширення в Україні та інших республіках СРСР.

Вчений також вів активну педагогічну діяльність, викладаючи садівництво та городництво у Київському Політехнічному, Полтавському сільськогосподарському та Уманському плодово-ягідному інститутах.

За ініціативою В. Л. Симиренка розпочалося створення мережі сортовипробувальних дільниць, опорних пунктів і зональних станцій на терені всього Радянського Союзу, які працювали за єдиною методикою.

Станції отримуючи матеріал з розсадника Володимира Симиренка, розпочали  швидкими темпами випробовувати, розмножувати та впроваджувати стандартизований асортимент плодових культур, рекомендований для різних ґрунтово-кліматичних зон країни. Вся інформація з цих станцій стікалася до Володимира Симиренка, якого з повним правом можна назвати родоначальником системи моніторингу в садівничій галузі.

Все це слугувало визнанню України як центру помологічної науки, що було не до вподоби прихильникам “улюбленця Кремля” Мічуріна. Вони наполягали на офіційному визнанні методів Мічуріна  з селекції плодових та ягідних культур як беззастережно правильних  і таких, що не підлягають обговоренню. Володимир Левкович не міг погодитись з таким рішенням, оскільки на нараді грубо порушувались основні принципи науково-методологічної роботи: один певний метод у селекції проголошувався єдино правильним, тим самим унеможливлювався пошук нових шляхів у виведенні сортів. Однак Симиренка не міг ні підтримати, ні захистити навіть сам Вавілов, бо на той час і сам був у немилості офіційної влади.

В січні 1933 р. В. Л. Симиренка було заарештовано. Спочатку Володимира Левковича було засуджено до 10 років суворого ув'язнення.

4 травня 1936 р. строк ув'язнення було зменшено до 5 років. Напередодні нового 1937 року його достроково звільняють і водночас, наперекір логіці, надсилають повідомлення про його новий арешт. Майже вісім місяців тривало нове слідство. Складу злочину не було виявлено. Володимира Левковича передають у розпорядження тресту “Держплодорозсадник”, йому надають можливість працювати агрономом в Обоянському розсаднику у Курській області. Та навесні 1938 року - третій арешт та ув'язнення. Володимира Левковича знову звинувачують в антирадянській, шкідницькій діяльності. Вченого вдруге засуджують до розстрілу. Вирок виконано у ніч з 17 на 18 вересня 1938 року.

“Я вкрию садом увесь світ” - цим гаслом Володимир Левкович керувався упродовж всього свого життя. Будучи розбудовником національного садівництва та одним із перших агроекологів, Володимир Симиренко назавжди вкарбував своє ім'я до пантеону видатних діячів науки України.

Архівна Спадщина В. Л. Симиренка зберігається в Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського, де з неї сформовано особовий фонд № 358. 13 од. Зб. Архів вченого передала його донька Тетяна Симиренко-Торп.

На виставці представлені окремі документи з архіву В. Л. Симиренка: копія праці “Часткове сортознавство плодових рослин”, зошити з копіями службових листів (травень 1916 - квітень 1917 рр.). Листування з Тетяною Володимирівною Симиренко-Торп, фото та матеріали з інших джерел.

Список представлених ілюстрацій:

1. Копія праці Симиренка Володимира Левковича “Часткове сортознавство плодових рослин”. (т. 1-2.)1994 р., Київ. ІР НБУВ Ф. 358, од. зб. 1.
2. Службові листи Симиренка Володимира Левковича (травень 1916 р. - квітень 1917 р.). Рукописні копії з автографами. ІР НБУВ Ф 358, од. зб. 3-15.
3. Лист Левка Плотоновича Симиренка (діда Володимира Симиренка) до Тараса Григоровича Шевченка. 1859 р. ІР. НБУВ ф. 3 од. зб. 4890.
4. Метрична книга, в якій зберігся запис про народження Володимира Симиренка 1891 р. Державний архів Черкаської обл.
5. Мати В. Л. Симиренка - Альдона Емільївна Гружевська.
6. Батько В. Л. Симиренка - Лев Платонович Симиренко 1911 р.
7. Володимир Симиренко - гімназист.
8. Праця В. Л. Симиренка “Плодові асортименти України”, 1930 р.
9. Дружина В. Л. Симиренка - Марія Демидівна Симиренко.
10. Архівно-слідча справа В. Л. Симиренка. Обліково-архівний виддил КДБ при Раді Міністрів УРСР.
11. Постанова про арешт Володимира Левковича Симиренка 8 січня 1933 р.
12.  Анкета арештованого Володимира Симиренка.
13. Приклади свідчень на Володимира Симиренка від інших “членів контрреволюцийної організації”.
14. Акт вибіркової перевірки Симиренка та його колег, керівництво Плодово-ягідного Інституту від 25 березня 1933 р.
15. Виписка із протоколу де зазначалося, що розстріл замінити 10 роками ув'язнення.
16. Деякі сторінки із протоколу допиту Симиренка від 7 лютого 1933 року, щодо його “зумисного шкідництва” методикам російського вченого Івана Мічуріна.
17. Довідка про виконання вироку В. Л. Симиренку 1959 р.
18. Лист Тетяни Симиренко-Торп до Інституту рукопису НБУВ. 9 березня 1997 р.
19. Тетяна Володимирівна Симиренко-Торп. (Донька В. Л. Симиренка. Київ, Національна бібліотека України ім. В. Вернадського, 1995 р.)
20. Олекса Володимирович Симиренко (син Володимира Левковича Симиренка)
21. Садиба Симиренків, с. Мліїв Городищенський район Черкаської обл.
22. Дослідна станція помології ім. Л. П. Симиренка. Інститут садівництва. С. Мліїв Городищенський район Черкаської обл.
23. Родинна церква Симиренків збудована в 1858 р. с. Мліїв Городищенський район Черкаської обл.
24. Надгробний памятник Левку Платоновичу Симиренку, с. Мліїв Городищенський район Черкаської обл.
25. Пам'ятний знак встановлений в день пам'яті жертв політичних репресій в 2009 році, с. Мліїв Городищенський район Черкаської обл.

Література:

1. Вольвач П. Володимир Симиренко // Родовід. - 1995. - №10. - с. 63 - 76.
2. Малаков Дмитро “Він ростив сади…” Газета “Хрещатик”, 21 вересня 1996р.
3. Павлов О. О. Симиренко Володимир Левкович (1891-1938) // Вчені генетики і селекціонери у галузі рослинництва. - Кн. 4. - К., 2000.

Виставку підготувала:

молодший науковий співробітник

відділу фондів рукописної спадщини

Інституту рукопису НБУВ                                                   Л. С. Щерба