Штейнгель Федір Рудольфович (Теодор фон Штайнгайль, нім. Theodor von Steinheil, 26 листопада (9 грудня) 1870, Санкт-Петербург, Російська імперія – 11 квітня 1946, Радебург, земля Саксонія, Німеччина (Радянська окупаційна зона)) – громадсько-політичний і державний діяч Російської імперії, Української Народної Республіки, Української Держави, дипломат та меценат.

Походив з німецького дворянського роду (баронського та графського). Серед знаних представників Штейнгелів у Російській імперії можна назвати Фадея Федоровича (Фабіана Готтхарда) Штейнгеля (1762-1831) – генерала-губернатора Фінляндії, Володимира Івановича Штейнгеля (1783-1862) – військовика, мемуариста, декабриста.

Батько Федора Штейнгеля – барон Рудольф Васильвоч Штейнгель (1841-1892), статський радник, інженер, будівничий залізниць. Мати –українка за походженням Марія Федорівна Камінська.

Географія діяльності Штейнгелів в Російській імперії дуже широка, від Балтії до Кавказу. Та саме Ф. Штейнгель реалізовував свої ідеї та можливості переважно на українських теренах. Власне через це в сучасному інформаційному просторі можна зустріти таке визначення постаті діяча як – німецький барон з українською душею.

 У 1879 р. Р. Штейнгель придбав маєток в с. Городок біля Рівного (на той час Волинська губернія), якому судилось стати визначальним в житті його сина – Ф. Штейнгеля. Саме там і в Києві пройдуть його дитячі роки.

Освіту Ф. Штейнгель здобував у Київському та Варшавському університетах. Закінчити останній завадив стан здоров’я, а саме  - епілептичні напади.

Під час студентських років в молодого барона все більше зростав інтерес до Волині. Він почав цікавитись історією та етнографією краю, збирати тематичну літературу. Кульмінацією захоплення стала ідея створити у власному маєтку спеціалізований музей. Сподвижником Ф. Штейнгеля в цій справі став М. Біляшівський, з яким барон познайомився під час побуту у Варшаві. Власне Ф. Штейнгель виступив меценатом та натхненником, а М. Біляшівському належала розробка музейної концепції та формування експозиції.

В 1896 р. музей було відкрито. В ньому налічувалось 5 відділів: природознавчий, географічний, антропологічний, археологічний, етнографічний та музейна бібліотека. Городоцький музей став першим на той час приватним сільським краєзнавчим музеєм на українських землях. Діяльність установи було припинено в буремному 1914 році, з початком Першої світової війни.

В Городку діяльність Ф. Штейнгеля мала не лише культурно-просвітницький вектор, а й суспільний. За його сприяння було побудовано дорогу Городок-Клевань, сільське училище та лікарню. Часто підтримував різні громадські ініціативи, допомагав нужденним, погорільцям тощо, фундував місцеві храми та різні громадські заклади.

Не був осторонь Ф. Штейнгель і від підприємницької діяльності. У 1900 р. заволодів кахлевою фабрикою в м. Холм (Люблінська губернія, Царство Польське).

Вельми активною була політична діяльність Ф. Штейнгеля. Починалась вона на локальному рівні з членства в київському осередку Конституційно-демократичної партії від 1906 р. Цього ж року Ф. Штейнгеля було обрано до І – го складу Державної думи, де він входив до Конституційно-демократичної фракції та Української думської громади. Таким чином, барон Штейнгель став політиком загальнодержавного, на той час, масштабу.

В цей же час не лишається на периферії й український напрям громадсько-політичної діяльності Ф. Штейнгеля. З 1908 р.  – член Товариства Українських Поступовців (ТУП), також заступник голови Українського наукового товариства (УНТ) в Києві, головою якого був М. Грушевський.

Під час Першої світової війни очолив Комітет Всеросійського союзу міст Південно-Західного фронту. Серед багатьох напрямків діяльності комітету (допомога пораненим воякам, біженцям, вирішення гуманітарних проблем у прифронтових місцевостях), завдяки Ф. Штейнгелю, союз також звертав увагу й на українську справу в обтяженій військовими діями Галичині та Буковині. За його сприяння надавалась матеріальна допомога українським школам та гімназіям Тернополя, Чорткова, Чернівців. Під час революційних подій 1917 р. саме й проявилась українська душа німецького барона – Ф. Штейнгель пристав чіткої української позиції в процесах започаткованих Лютневою революцією в Російській імперії.

З 14 березня 1917 р. – голова Виконавчого комітету Ради об’єднаних громадських організацій в Києві та Київській губернії, учасник роботи Всеукраїнського національного конгресу (у складі президії). Став членом Української партії соціалістів-федералістів. Очолював виконавчий комітет Київської міської думи. У першому складі УЦР – Генеральний секретар торгівлі й промисловості.

В Українській Державі, за гетьманування П. Скоропадського, розпочинається дипломатична діяльність Ф. Штейнгеля. У 1918 р. його призначають послом в Німецькій імперії. Враховуючи стан тодішньої новонародженої української дипломатії на профільне міністерство й послів покладались обов’язки не лише суто дипломатичні, а й побутово-технічні, зокрема: пошук будівлі для розміщення посольства та членів дипломатичної місії, їх матеріальне забезпечення тощо. Всі ці клопоти сповна відчув у Берліні Ф. Штейнгель. На той час німецька столиця було одним з світових політичних центрів. Таким чином, дипломатична діяльність Ф. Штейнгеля проводилась не лише в площині Україна-Німеччина, а й докладались зусилля по встановленню дипломатичних відносин з країнами, що постали на території колишньої імперської Росії – Фінляндією та Грузією. Крім цього важливим дипломатичним фронтом були також спроби налагодити контакт з країнами Згоди (Антанти), хоч це було й досить важко зважаючи на тогочасні умови в Україні.

Діяльність Ф. Штейнгеля цього періоду згадується в мемуарах Д. Дорошенка, П. Скоропадського та М. Шкільника.

Після Української революції, в міжвоєнний період, Ф. Штейнгель початково проживав в Німеччині, потім повернувся до рідного Городка на Волинь (тоді – Річ Посполита). З початком Другої світової війни знову виїхав до Німеччини, де й перебував до кінця життя. Помер 11 лютого 1946 р. неподалік Дрездена. Там і похований.

Варто також додати, що з-поміж багатьох напрямків діяльності барона Штейнгеля було й масонство.

Не дивно, що така багатогранна постать залишила по собі чималий культурний спадок.

В Городку на Рівненщині ще й досі можна побачити будівлю палацу Штейнгелів, яка зараз є частиною місцевого Миколаївського жіночого монастиря. В Києві по вулиці Бульварно-Кудрявській, 27, на території Інституту травматології та ортопедії НАМН України, знаходиться комплекс будівель Штейнгелів у неоготичному стилі, збудованих протягом 1877-1879 рр. архітекторами В. Ніколаєвим та В. Сичуговим.

В Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського до нашого часу частково збереглась особиста бібліотека Ф. Штейнгеля. Дослідниця І. Гуржій слушно зазначає, що доволі розмаїта тематична спрямованість книжкового зібрання барона свідчить про його всебічний розвиток та чималу кількість захоплень, наукових та творчих.

Документи пов’язані з дипломатичною діяльністю Ф. Штейнгеля в часи Української Держави зберігаються в ЦДАВО України.

Справжньою скарбницею пам’яток пов’язаних з Ф. Штейнгелем є його персональний фонд в Інституті Рукопису НБУВ (ф. 109). Він налічує 744 одинці зберігання, серед них: біографічні матеріали, документи службової діяльності, листування тощо. Також деякі документи пов’язані з Ф. Штейнгелем зберігаються у фонді ІІІ (Листування) ІР НБУВ.   

На даній виставці представлено матеріали які розкривають постать Ф. Штейнгеля не лише як громадсько-політичного діяча, а й показують його особу крізь призму повсякденного життя. Експонатами виставки є візи з мандрівок за кордон, документи фінансової діяльності (векселі, квитанції), квитки з культурних заходів, домашні меню тощо. Серед матеріалів листування також наведені листи з періоду дитинства, до батьків. З-поміж постатей, з якими пов’язані пам’ятки показані на виставці, передусім виокремимо другу дружину Ф. Штейнгеля – Віру Миколаївну Штейнгель, а також М. Біляшівського, О. Дейча, М.  Коновалова.

Документи з виставки можуть стати в нагоді під час краєзнавчих студій пов’язаних не лише з населеними пунктами України – Києвом, Рівним, Городком, а й Європи – Варшавою, Римом, Лозанною, Больє-сюр-Мер.

Виставку підготував – н.с. відділу джерелознавства ІР НБУВ   І. В. Стичинський.