30 жовтня 2020 року минув 170-літній ювілей Михайла Миколайовича Бережкова (1850, с. Мостці Володимирської губ. – 1932, м. Ніжин) – дослідника російської та української історії, знавця ніжинських старожитностей; дійсного члена кількох наукових товариств, професора Ніжинського історико-філологічного інституту князя Безбородька, дійсного члена і керівника секції Ніжинської науково-дослідної кафедри історії культури та мови.

З цієї нагоди пропонуємо для ознайомлення добірку документів з особового фонду М.М. Бережкова, який зберігається в Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського (ІР НБУВ, ф. ХХІІІ).

Представник Ніжинської історичної школи в українській історіографії, становлення якої відбувалося за його безпосередньої участі, Бережков М.М. був уродженцем Володимирської губернії та вихідцем зі священицької родини.

Середню освіту юний Михайло отримав спочатку у Володимирському духовному училищі, згодом закінчив тамтешню духовну семінарію. Улітку 1871 року вступив на історико-філологічний факультет Санкт-Петербурзького університету, де розпочалося формування його як історика під керівництвом К. Бестужева-Рюміна. Під час навчання в університеті за кандидатський твір, присвячений аналізу змісту та мовних аспектів смоленських грамот М. Бережков був нагороджений золотою медаллю. Там, у лютому 1879 року М. Бережков захистив дисертацію «О торговле Руси с Ганзой до конца ХV века». Упродовж наступних трьох років працював у Москві домашнім учителем дітей графа О. Уварова.

Розпочата у період перебування у Петербурзі та Москві тісна співпраця з науковими колами,  з Московським археологічним товариством, особисті контакти з К. Бестужевим-Рюміним не припинялися і після переїзду М.М. Бережкова до Ніжина на початку листопада 1882 року.

На українській землі пройшли наступні півстоліття життя М.М. Бережкова. Пізніше він напише у своєму щоденнику: «я благодарю Господа Бога и за Нежин; здесь я выучился многому хорошему в жизни, и многое понял» (ІР НБУВ, ф. ХХІІІ, од. зб. 20, арк. 16). Наставляючи свого колишнього студента К.Бестужев-Рюмін писав йому: «Маленькие города имеют большие преимущества для устройства в них учебных заведений, особенно при хорошей библиотеке, важнее всего то, что развлечений мало. Кто хочет работать над какой-нибудь специальностью, для которой материалов на месте нет, может пользоваться вакацией или отпуском; но для работ текущих город вроде Нежина – клад. А как хорошо человеку ученому забиться в какой-нибудь Нежин» (ІР НБУВ, ф. ХХІІІ, од. зб. 711, арк. 2)

У тому ж 1882 році М.М. Бережков був обраний на посаду професора Ніжинського Історико-філологічного інституту князя Безбородька, де впродовж 1882–1904 рр. читав загальні та спеціальні курси з російської історії. Після виходу на пенсію за вислугою років, М.М. Бережков не полишив інститут, а став завідувати його бібліотекою, входив до складу бібліотечної комісїі. Разом з професором В.К. Піскорським упорядковував матеріали архівів Ніжинського грецького магістрату та Ніжинської міської думи, які зберігалися у бібліотеці інституту. У 1919 році повернувся на посаду професора інституту та до 1922 року викладав курси російської історіографії, етнографії та спеціальний курс з історії міст Новгорода і Пскова.

Бережков М.М. – один з фундаторів та керівників Ніжинського історико-філологічного товариства – одного з провідних українських краєзнавчих осередків. У 1901–1904 роках був його головою. Своїми благодійними внесками фінансово підтримував діяльність товариства.

У 1922 році М.М. Бережкова було затверджено членом історичної секції Ніжинської науково-дослідної кафедри історії культури та мови, до 1926 року керував аспірантами, серед яких були відомі згодом українські історики – М. Петровський та А. Єршов.

М.М. Бережков автор понад півсотні наукових праць, присвячених проблемам середньовічної історії Росії, Криму, краєзнавчих розвідок. Після переїзду до Ніжина М.М. Бережков вивчав історію минулого Чернігівщини. Опублікував низку документів ХVІІ–ХVІІІ ст. з місцевих архівів, дослідження про ніжинські перекази, пов’язані з подіями Північної війни та діями шведської армії під проводом Карла ХІІ на Україні. Цікавила вченого і історична топографія Ніжина, ним було локалізовано на карті міста події, пов’язані з Чорною радою 1663 р. Особовий архів М.М. Бережкова містить значну частину листування вченого з багатьма діячами освіти та науки. Серед документів особового фонду вченого відклалися біографічні нотатки про жителів Ніжина, ґрунтовні праці про місцевих істориків О. Шафонського та М.Маркова.

Довгі роки історик користувався неабияким авторитетом у науковому світі. Через погіршення стану здоров'я та поважний вік у липні 1925 року М.М. Бережков полишив посаду бібліотекаря, 21 грудня 1926 року склав обов'язки керівника історичної секції Ніжинської науково-дослідної кафедри історії культури та мови при Ніжинському інституті народної освіти і вийшов на пенсію. Офіційне завершення праці в Інституті не припинило його наукових студій.

Бережков був членом Київського наукового товариства Нестора-Літописця, Чернігівської ученої архівної комісії.

Дослідженню життєвого шляху, а також різним аспектам наукової та освітньої діяльності М.М.Бережкова присвятили свої студії сучасні історики, зокрема О.Б. Коваленко, О. Костлярук, С.Ю. Зозуля, Л.Л. Крижанівська, А.А. Непомнящий, А.М. Острянко, С.Г. Самойленко, Л.В. Шипко та ін.

Багатогранний світ особистості М.М. Бережкова ще довго буде притягувати своїми маловідомими сторонами.

Важливим джерелом з історії України останньої чверті ХІХ  – першої третини ХХ ст. є щоденник Михайла Бережкова, який розкриває інтеграцію автора до українського середовища (ІР НБУВ, ф. ХХІІІ, од. зб. 7–59). Щоденник охоплює понад п'ять десятків зошитів, за структурою складається зі щоденних записів із зазначенням дати та нотаток роздумів, як правило без хронологічного упорядкування. Тематика записів найрізноманітніша, від сновидінь до аналізу подій у світі.

Численні щоденникові записи та переклади українських слів, виразів свідчать, що Бережков цікавився українською мовою.

Наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. в різних містах Російської імперії щотрироки проходили археологічні з’їзди, метою яких було дослідження і популяризація насамперед місцевої старовини, що передбачало ретельне дослідження краю. Як делегат від Ніжинського історико-філологічного інститу імені князя Безбородька та як член Московського археологічного товариства Бережков брав активну участь в роботі з'їздів у Харкові, Ярославі, Вільно, Ризі, Києві, Катеринославі, Чернігові, Володимирі. У рамках підготовки до з'їздів у щоденнику Бережкова з'являються цитати з творів Шевченка та саморефрексії, навіяні творчістю Кобзаря. Лишає Михайло Миколайович у щоденнику і свої судження про відомих українських істориків – В.Б. Антоновича, О. Лазаревського, Костомарова, які мали свій внесок у поширення ідей Т.Г. Шевченка.

На сторінках щоденника Бережкова лишився запис про його враження від відвідування могили Пантелеймона Куліша у квітні 1902 року.

Участь Бережкова в роботі Ніжинського історико-філогічного товариства сприяла його зацікавленню українською історією. В його щоденникових записах присутня тема кобзарства, зацікавлення колекцією пам’яток з фондів Чернігівського музею Тарновського.

Бачення Бережковим різних подій з життя України – відкриття пам’ятника Котляревському в Полтаві, окупація російською армією Львова наприкінці 1914 р.,

Не вітає Бережков проголошення Української республіки, неоднозначною є його оцінка і подій Української революції 1917–1923 рр. Не сприймає він поглядів М.С. Грушевського на автономію та повну незалежність України від Росії, вбачає в діях керівників руху за незалежність користь та недалекоглядність.

З одного боку Бережков радо зустрічає заснування у Ніжині Товариства дослідників України, бере в його діяльності активну участь, відвідує курси української мови та лекції з історії українського національного відродження, високо оцінює написані українською мовою вірші свого товариша І.Турцевича та водночас бере участь у діяльності «Русского союза» в Україні.

«Досвід Бережкова показує і роздвоєність російської інтелігенції у ставленні до українського питання. Ідентифікуючи себе з єдиною і неподільною Росією, силою зовнішніх обставин він змушений був дрейфувати до спершу зрозуміння, а згодом і сприйняття українського національного руху. Проте Бережков належав до того кола російської інтелігенції, як наприклад О.Шахматов та В. Зіньківський, які за зауваженням О.Лотоцького, визнавали право українців на культурне самовизначення, однак у жодному разі не на політичну автономію чи незалежність» – констатував у своїй доповіді «Тарас Шевченко у житті Михайла Бережкова» Д.С. Гордієнко на Міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій 90-річчю Будинку-музею Тараса Шевченка у жовтні 2018 року.

Виставку підготувала

н.с. відділу фондів рукописної спадщини ІР                        Л.В. Гарбар