У фондах Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського зберігається архівна спадщина одного з фундаторів Української Академії наук, видатного російського та українського вченого-славіста, дослідника давньої української культури та літератури, академіка Петербурзької Академії наук (з 1914 р.) та Академії наук УРСР (з 1919 р.), професора (1903), представника київської школи книгознавців Володимира Миколайовича Перетца.

Перетц Володимир Миколайович народився 19 січня 1870 року в Петербурзі. Його батько був відомим педагогом і письменником, дід – учасником декабристського повстання. Батько рано помер, залишивши сиротою зовсім малого сина.

Середню освіту вчений здобув у Санкт-Петербурзькій гімназії Імператорського чоловіколюбивого товариства, в якій свого часу його батько викладав математику. В ранньому віці особливо цікавився гуманітарними науками, маючи гарних вчителів давніх мов – А.М. Якімаха, колишнього директора 4-ї київської та Житомирської гімназій, а також А.І. Шнука та М.М. Томасова, майбутніх професорів Ніжинського та Санкт-Петербурзького історико-філологічних інститутів. Учителем історії в гімназії був майбутній професор Варшавського університету І.П. Філевич. Російським письменством зацікавився значною мірою завдяки вчителеві російської мови А.Д. Орлову. Зростаючи фізично кволим та хворобливим, Володимир закінчив гімназію серед відстаючих. Проте закоханість у твори видатних письменників ХVІІІ та ХІХ століть, глибоке знання російського письменства і слов’янських мов (польської та сербської) допомогли у виборі фаху та вступі до Петербурзького університету. Там майбутній вчений став учнем академіків О.М. Веселовського та А.І. Соболевського, які виділяли його серед інших студентів за поважне ставлення до історії російської літератури та мови. Значною мірою на визначення наукових інтересів В.М. Перетца вплинуло й відвідування гуртка В.І. Саїтова при російському відділі Імператорської Публічної бібліотеки. Після закінчення університету в 1893 році був залишений для підготовки до професорського звання при кафедрі російської мови та літератури. В цьому ж університеті захистив магістерську (5 листопада 1900 р.) та докторську (5 квітня 1902 р.) дисертації, які були нагороджені Макаріївською та Ломоносовською преміями Російської Академії наук.

У 1892 році в «Киевской старине» виходить друком праця В.М. Перетца «К вопросу о взаимном влиянии песен славянских народов» про збірник угро-руських пісень Врабеля: «Рускій соловей» (Ужгород, 1890), яка свідчить про його зацікавлення українським письменством та народною творчістю. У ній майбутній вчений заявляє про необхідність вивчення писемної та усної творчості українського народу, виділяючи її з-посеред інших слов’янських культур.

Під час навчання в аспірантурі, в 1893–1894 роках, працював помічником редактора часопису «Филологическая библиотека», заснованого молодим філологом А. Ліберманом. Тоді ж друкує свої перші літературознавчі праці та рецензії в «Живой Старине», «Киевской Старине», «Библиографе», «Историческом вестнике».

Педагогічну діяльність В.М. Перетц розпочав у 1893–1903 роках у гімназії, яку скінчив сам. З 1895 року вчителював у чоловічій та дівочій школах при римо-католицькій церкві св. Катерини, з 1896 року – в першому кадетському корпусі та Павлівській військовій школі. Після складання магістерського іспиту у грудні 1895 року з 18 вересня 1896 року як приват-доцент почав викладати в Петербурзькому університеті.

Одночасно, в 1897–1898 роках, читав лекції в Санкт-Петербурзькому народному університеті, а в 1902 році – в Санкт-Петербурзькому археологічному, Катерининському та Єлизаветинському інститутах. Головував у комісії імені К.Д. Ушинського при Санкт-Петербурзькому педагогічному товаристві, де організовував обговорення теоретичних, історичних та практичних питань педагогіки.

Викладацька праця виснажувала слабке від природи здоров’я В.М. Перетца, тому в 1899 році через важке захворювання легенів довелося скоротити години лекцій.

Російською Академією наук йому була призначена дворічна стипендія. В 1904 році за рекомендацією академіка А.І. Соболевського праці В.М. Перетца з етнографії та народної творчості були відзначені великою золотою медаллю Імператорського Російського Географічного товариства.

Близьке знайомство з молодими київським славістом К.І. Арабажиним, який був відряджений у 1895–1897 роках з науковою метою до Петербурга, а згодом і одруження в жовтні 1897 року з його сестрою Неонілою Іванівною (1876 р.н.) активізували українознавчі студії вченого. У 1899 році в подружжя народився син, названий на честь батька Володимиром.

У 1903 році розпочався найбільш плідний період наукової діяльності вченого, коли після смерті професора П.В. Владімірова Київський університет св. Володимира обрав його надзвичайним професором російської мови та літератури історично-філологічного факультету. Творами давнього українського письменства В.М. Перетц зацікавився ще в 1895–1897 роках, коли відвідував у Петербурзі засідання українського гуртка. Тож посівши посаду професора Київського університету, В.М. Перетц вперше запропонував студентам окремий курс лекцій з історії українського письменства. Московське давнє письменство учений викладав студентам як таке, що вийшло з київської доби, але в своєму розвитку пішло власним шляхом.

У Києві на ґрунті наукових уподобань складаються дружні стосунки з видатними літературознавцями – П.Г. Житецьким, О.І. Левицьким, В.П. Науменком, І.М. Стешенком, М.М. Марковським, А.М. Лободою.

Окрім викладання в університеті, вчений читав курс історії української драми на театральному відділенні Музичної школи Миколи Лисенка та курс російського письменства у приватній гімназії Валькера. В 1906 році взяв участь у відродженні Київських Вищих жіночих курсів і заснуванні вечірніх історико-філологічних курсів. Короткий час викладав на Вечірніх Вищих жіночих курсах А.В. Жекуліної, де в 1914–1915 роках редагував заснований з його ініціативи часопис «Летопись Вечерних Высших женских курсов». У 1912–1914 роках викладав історію європейського театру й драматичного письменства в театральній школі Товариства мистецтв і письменства. В цей період за підписом «Тор» в київських часописах «Киевские отклики», «Киевские вести», «Киевские отголоски» виходять друком його статті, присвячені питанням реформи вищої школи, а також театральні рецензії.

У 1908 році В.М. Перетц стає членом Українського наукового товариства, головою його філологічної секції та редактором «Записок» цього товариства.

У 1910 році бере участь у підготовці проекту створення Київського та Одеського археологічних інститутів, де передбачалося відкрити архівне та бібліотечне відділення для підготовки архівних, музейних і бібліотечних кадрів для урядових, громадських та приватних закладів.

Найбльш відомою науково-організаційною справою В.М. Перетца було заснування восени 1907 року в Києві на правах неофіційного наукового товариства Семінарію руської філології, до складу якого ввійшли студенти, професорські стипендіати, доценти і викладачі Університету св. Володимира та слухачі Київських Вищих жіночих курсів, які цікавилися давньоруською літературою. Засідання Семінарію відбувалися щосереди у приватному помешканні професора за адресою: вул. Маріїнсько-Благовіщенська, 84 (тепер – Саксаганського, 74). На цих практичних заняттях з наукового описування та атрибуції рукописних і книжкових пам’яток під керівництвом досвідченого вченого студенти отримували можливість оволодіти прийомами та методами археографії та книгознавства. За вісім років діяльності Семінарію з нього вийшло близько 30 учених-українознавців. Ним була створена власна літературознавча школа.

Учений залучав своїх учнів до копіткої праці над текстологічним вивченням давніх рукописних джерел із монастирських зібрань, єпархіальних давньосховищ та архівів краєзнавчих товариств.

В.М. Перетц одним із перших узагальнив камеральну практику описування рукописів, запровадив уніфікований археографічний та історико-книгознавчий опис рукописної книги і стародруку, досліджуючи разом з учасниками Семінарію пам’ятки давньоруської писемності та друку.

З метою вивчення давніх друкованих книг і рукописів, що зберігалися в різних архівосховищах, оволодіння методами роботи з рукописною книгою та наукового спілкування з колегами учасники Семінарію разом зі своїм учителем здійснили в 1910–1916 роках пошукові археографічні експедиції до архівосховищ Кракова (1907), Вільно, Полтави, Катеринослава та Житомира (1910), Львова (1912), Ніжина (1914), Києва (1915), Петербурга (1910, 1911, 1913, 1915), Москви (1912) та Новгорода (1916). Учнями В.М. Перетца були описані окремі рукописи та стародруки Полтавського єпархіального давньосховища, Катеринославського губернського музею імені О.М. Поля, Полтавського губернського музею (колекція К.М. Скаржинської), Києво-Печерської лаври, Волинської православної семінарії, фонди Товариства дослідників Волині в Житомирі, книгозбірень Києво-Видубицького монастиря, Київської духовної академії, Ніжинського Історико-філологічного інституту князя Безбородька. Результати проведення мовно-текстологічного дослідження пам’яток рукописно-книжкової культури учасників експедицій друкувалися в «Университетских известиях» та «Журнале Министерства народного просвещения». Також регулярно публікувалися звіти про виїзні засідання із детальним описом рукописних і стародрукованих книг місцевих зібрань.

Відвідуючи різні міста, учасники Семінарію виступали з доповідями та рефератами в провінційних краєзнавчих і столичних наукових товариствах, знайомилися з досвідом учених різного фаху.

Майже всі учасники експедицій під орудою В.М. Перетца стали дослідниками не тільки історії української літератури – давньої та новітньої, а стали визнаними спеціалістами з вивчення рукописних та стародрукованих книг.

Вісім учасників Семінарію – В.П. Адріанова-Перетц, С.О. Бугославський, О.О. Грузинський, М.К. Гудзій, С.І. Маслов (http://nbuv.gov.ua/node/38), О.А. Назаревський (http://nbuv.gov.ua/node/1920), І.І. Огієнко, С.О. Щеглова (http://nbuv.gov.ua/node/5473) – були обрані членами-кореспондентами Імператорського Товариства любителів давнього письменства.

«Це була справжня лабораторія, де утворювано глибокі підвалини наукового досліду літературних творів і мови. Семінар В. Перетца був відомий у вченому світі цілої колишньої Росії й за її межами», – згадував один з учасників Семінарію, колишній професор Кам’янець-Подільського державного українського університету, а згодом – Педагогічного українського інституту у Празі Леонід Білецький.

Тематичний та хронологічний діапазон занять Семінарію В.М Перетца охоплював історію руської літератури від творів митрополита Іларіона до революційної поезії К.Ф. Рилєєва. Різними були і жанри пам’яток писемності, які вивчалися учасниками Семінарію – від творів народнопоетичної творчості до церковної літератури. Молодими дослідниками студіювалися також матеріали з історії народного театру, педагогіки та мистецтва книги.

Серед учасників Семінарію були: Сушицька Поліна Оверківна, Рихлік Євген Антонович, Петров Віктор Платонович, Ревуцький Дмитро Миколайович, Рулін Петро Іванович, Манжос Борис Семенович, Копержинський Кость Олександрович, Клименко Пилип Васильович, Зеров Микола Костьович, Драй-Хмара Михайло Панасович та інші. Всього їх було сімдесят один!

За сім років професорсько-викладацької діяльності в Києві В.М. Перетц підготував близько 20 магістрантів, серед них: С.І. Маслов, О.А. Назаревський, В.А. Розов, І.І. Огієнко, С.Ф. Шевченко, М.К. Гудзій, С.А. Бугославський, В.А. Адріанова, С.О. Щеглова, О.С. Грузинський, А.В. Багрій, Є.К. Тимченко, Є.А. Рихлік, Т.П. Сушицький, Л.Т. Білецький та інші.

У 1914 році В.М. Перетц замість покійного Федора Вовка був обраний ординарним академіком Російської Академії наук і переїхав до Петербурга, де Семінарій продовжив свою діяльність при Петербурзькому університеті. Історик літератури професор Ленінградського університету Григорій Абрамович Бялий так згадував про свою участь в Семінарії: «Это была своеобразная ученая республика, где на равных правах со студентами работали профессора, учившиеся в свое время в семинаре Перетца и усвоившие методологические принципы своего учителя. Здесь царил дух равноправия людей разных возрастов и поколений, разных степеней знаний, объединенных общим делом науки…».

У 1917 році на запрошення самарського земства В.М. Перетц організував історико-філологічний факультет у новоствореному Самарському університеті та викладав там до кінця літа 1921 року. Одночасно, в 1919–1920 роках, викладає в місцевому педагогічному інституті, на курсах для українських вчителів, у 1920–1921 роках завідує відділом рукописів і стародруків Губерніального музею. В ці роки ним були складені описи рукописів та стародруків університетського та музейного архівних фондів.

У 1921 році знову переїздить до Ленінграда, де працює в Академії наук та університеті, створює «Товариство для дослідів української історії літератури й мови» як філію УАН, стає головою та незмінним редактором наукового часопису товариства.

17 листопада 1927 року на пропозицію академіка В.М. Перетца при Історично-філологічному Відділі ВУАН було утворено Комісію давнього українського письменства, завданням якої стало «розшукувати, видавати та вивчати пам’ятки українського давнього письменства» (ІР НБУВ, ф. Х, № 18696). У перший рік існування Комісія мала в своєму складі лише одного штатного співробітника, чотирьох постійних позаштатних (двох у Києві, одного в Ленінграді та одного в Москві), а також дев’ять позаштатних непостійних співробітників (двох у Києві, п’ятьох у Ленінграді та двох у Москві). Згодом, зі зміною номенклатури, всіх їх було перейменовано на членів Комісії, головою якої став В.М. Перетц.

Членами Комісії були колишні учні В.М. Перетца, а тоді вже знавці українського письменства ХІ–ХVІІІ століть – В.П. Адріанова-Перетц (Ленінград), С.Д. Балухатий (Ленінград), І.П. Єрьомін (Ленінград), І.Б. Нікольська (Ленінград), С.О. Щеглова (Ленінград), С.О. Богуславський, М.К. Гудзій (Москва), а також науковці-кияни, які в різні роки були співробітниками Всенародної бібліотеки України (нині – Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського). Це, зокрема:

Маслов Сергій Іванович (1880–1957), знавець українського письменства ХІ–ХVІІІ ст., завідувач відділу стародруків Всенародної бібліотеки України (1926–1937), заступник голови Комісії давнього українського письменства;

Назаревський Олександр Андріянович (1887–1977), майбутній професор Вищого інституту народної освіти та Київського державного університету; старший бібліотекар (1934), завідувач (1936, 1943), заступник завідувача відділу (1936–1937), науковий співробітник (1934–1940) відділу рукописів Бібліотеки АН УРСР, секретар Комісії;

Гаєвський Степан Юхимович (1876–1975), майбутній архієпископ Мельбурнський та Австралійсько-Новозеландський, а в 1940 році – науковий співробітник відділу стародруків ВБУ;

Геппенер Микола Володимирович (1901–1971), позаштатний бібліотекар (1927–1929), науковий співробітник (1931–1935), завідувач відділу рукописів (1934–1938), в. о. директора (1934) ВБУ, який у 1945 р. реевакуював найцінніші київські архівні документи та рідкісні бібліотечні фонди, котрі в 1943 році німецьке Управління архівів, бібліотек та музеїв вивезло поза межі України;

Попов Павло Миколайович (1890–1971), член-кореспондент АН УРСР (з 1939 р.), завідувач відділу письма та друку Лаврського музею культів і побуту та Портретної галереї Київського державного культурно-історичного заповідника (з 1923 р.); науковий співробітник, завідувач відділу рукописів ВБУ (1929–1934);

Абрамович Дмитро Іванович (1873–1955), магістр богослов’я, член-кореспондент РАН (з 1921 р.) та Академії наук СРСР (з 1925 р.), професор (1919); позаштатний співробітник відділу рукописів ВБУ (Київ, 1933–1934, 1935, 1936).

Марковський Михайло Миколайович (1869–1947), викладач мови та письменства Володимирського Київського кадетського корпусу (1894–1912), Колегії Павла Галагана (1912–1919), Київського інституту народного господарства (1925-1926); приват-доцент кафедри українського письменства Київського університету св. Володимира (1919–1925); старший бібліотекар (з 05.08.1919 р.), завідувач каталожного та довідкового відділів, пізніше – відділу стародруків (1920–1922) ВБУ; голова предметної комісії і загальноосвітніх предметів Головного військового управління (1923–1924); під час німецької окупації Києва – директор Інституту літератури й фольклору.

Кістяківська Наталія Павлівна (1889–1955), завідувачка бібліотекою НДІ фізики АН УСРР (1934–1936); бібліотекар відділу комплектування БАН УРСР (1941); бібліотекар Інституту фізики (1941–1942); бібліотекар київської філії Східної бібліотеки при Оперативному штабі райхсляйтера Розенберга (1942–1943); головний бібліотекар-учений спеціаліст (1943–1944) БАН УРСР; молодший науковий співробітник Інституту української літератури ім. Т.Г. Шевченка АН УРСР (1944–1948).

Маслова Олена Митрофанівна (1890–?), дружина С.І. Маслова, тимчасова співробітниця відділу стародруків ВБУ (1933).

У 1933 році Володимир Миколайович з огляду на ситуацію, яка склалася після масштабних чисток і нищівної критики діяльності Історично-філологічного Відділу ВУАН, відмовляється бути головою Комісії давнього українського письменства.

У Ленінграді діяльність В.М. Перетца за сфабрикованою справою пов’язують із «Делом Российской национальной партии». 11 квітня 1934 року його заарештовує Ленінградське ОДПУ, продовжуючи розпочату в 1930–1932 роках в Україні серію «контрреволюційних націоналістичних справ». Попри категоричні заперечення вченим своєї причетності до будь-якої контрреволюційної або шпигунської діяльності 16 червня 1934 року його засуджують на три роки заслання до Саратова.

«Його відлучили від науки, суті його життя, як українського і російського (водночас) націоналіста, а на засланні назвали ще й білоруським нацдемократом», – писала про долю академіка В.М. Перетца у своїх «Нарисах з історії Всеукраїнської Академії наук» (Київ, 2003) дослідниця історії науки і техніки Л.В. Матвєєва.

У вигнанні В.М. Перетц, хворий і відірваний від української культури, що стала йому рідною, полишає світ 23 вересня 1935 року, зоставивши по собі плеяду талановитих учнів – відомих вчених та близько трьохсот наукових праць. Більше половини з них присвячено українській культурі та науці – давній українській драмі, поезії, «Слову о полку Ігоревім», апокрифам та легендам, вертепові, ієромонаху Климентію, творам Плетенецького, Довгалевського, Вишенського, Котляревського, науковій діяльності П.Г. Житецького, Ф.М. Колесси, М.С. Грушевського, М.І. Петрова.

У 2010 році в Національній бібліотеці України імені В.І. Вернадського відбувся круглий стіл «Київська філологічна школа і Володимир Перетц (до 140-річчя від дня народження вченого)», на якому було порушене питання про перевидання праць відомого вченого. Співорганізаторами заходу стали Український комітет славістів, Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка та Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського.

У 2015 р. на будівлі Інституту філології Київського національного  університету імені Тараса Шевченка заходами небайдужих киян, в т. ч. Артура Рудзицького, президента Асоціації Європейських журналістів, з’явилася пам’ятна дошка з барельєфом В.М. Перетца

Архівна спадщина В.М. Перетца, представлена в експозиції даної виставки, зберігається у фондах Інституту рукопису НБУВ і є цінним джерелом з дослідження життєвого та творчого шляху вченого, відображаючи, зокрема, його співпрацю з установами ВУАН та тісні професійні контакти з українськими вченими.

Аналіз цих документів дає можливість відобразити його співпрацю з установами ВУАН та тісну професійну співпрацю з українськими вченими, котра була спрямована на дослідження видатних пам’яток давнього українського письменства, що охоплює вже майже дев’ять століть і відбиває увесь хід культурного та художнього розвитку українського народу.

Академік В.М. Перетц. Записка про наукову діяльність та наукові праці Володимира Миколайовича Перетца: (до 1913 р. включно). Список друкованих наукових праць. Б.м. Б. д. 20 с.

Семинарий русской филологии академика В.Н. Перетца: Участники семинария – своему руководителю. Ленинград, 1929. 58 с.

Білецький Л. Володимир Перетц : некролог // Записки Наукового товариства ім. Шевченка. 1937. С. 234–238.

Розов Н.Н. О возрождении традиций академика В.Н. Перетца в археографических экспедициях // Археографический ежегодник за 1971 год. Москва, 1972. С. 195–200.

Міщук С.М. Археографічно-бібліографічна школа В.М. Перетца (1907–1914) // Історіографічні дослідження в Україні. Київ, 2008. Вип. 18. С. 47–58

Програма круглого столу «Київська філологічна школа і Володимир Перетц», круглий стіл до 140-річчя від дня народження. 11 лютого, Київ, 2010 / НАН України. Національна бібліотека України ім. В.І. Вернадського. К., 2010. 8 с.

Рудзицкий А. Учитель и его ученики. Памяти академика В.Н. Перетца // Еврейский мир Украины.  http://ju.org.ua/ru/publicism/551.html

Історія української бібліотечної справи в іменах (кінець ХІХ ст. – 1941 р.) : матеріали до біобібліографічного словника : словник-довідник / авт.-уклад. Л.В. Гарбар ; відп. ред. Л.А. Дубровіна ; НАН України, Нац. б-ка України ім. В.І. Вернадського, Ін-т рукопису. Київ: НБУВ, 2017. 616 с. URL: http://irbis-nbuv.gov.ua/everlib/item/er-0002146