«Невтомний трудівник, вчений глибоких і різнобічних знань...» : архів Юрія Олексійовича Меженка (1892–1969) в Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського

Півстоліття тому на 78-му році пішов з життя відомий український учений у галузі книгознавства і бібліографії, літературознавець та історик українського театру Юрій Олексійович Меженко.

На вшанування пам’яті колишнього завідувача Всенародної (Національної) бібліотеки при Українській академії наук у м. Києві до уваги відвідувачів сайту представлено документи з особового фонду Ю.О. Меженка (Ф. 430), який зберігається в Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського.

Народився Юрій Олексійович Меженко (Юр Олексович Іванов-Меженко) 18 червня 1892 р. в м. Харкові в родині земського лікаря. Разом з батьками переїхав до м. Чернігова, де навчався в місцевій класичній гімназії, яку закінчив у 1912 р. В 1910 р. як учасник неофіційного чернігівського гуртка «Общество молодых музыкальных сил» на репетиції підпільного учнівського симфонічного оркестру познайомився з Павлом Тичиною, учнем Чернігівської духовної семінарії, майбутнім відомим українським поетом, з яким доля ще не раз зведе Меженка.

Вищу освіту здобув у 1917 р. на філологічному факультеті Московського університету. Був учнем відомого російського бібліографа і книгознавця М. Лісовського. Деякий час навчався в Московському археологічному інституті. Отримавши ґрунтовну підготовку з багатьох галузей гуманітарних наук, повертається до України. Основною своєю науковою і організаційною діяльністю обирає вивчення й пропаганду української книги, підготовку та підвищення кваліфікації бібліотечних працівників, укладання навчальних посібників з питань бібліотекознавства. Захоплюється збиранням портретів та відомостей про визначних українських та російських бібліографів.

Від початку 1918 р. обіймає посаду консультанта з питань бібліотекознавства та бібліографії, працює урядовцем для роз’їздів бібліотечно-архівного відділу Головного управління у справах мистецтв та національної культури, є членом-секретарем організаційної комісії зі влаштування Всеукраїнського з’їзду бібліотекарів у Генеральному секретаріаті Української Народної Республіки, пізніше – в Бібліотечній секції Архівно-бібліотечного управління Міністерства народної освіти Української держави. Вільний час віддає педагогічній та видавничій праці: викладає бібліотекознавство та бібліографію на різних курсах підготовки та підвищення кваліфікації бібліотечних робітників; видає книжки з питань бібліотекознавства, зокрема «Міжнародна децимальна бібліографічна класифікація» (1919) та «Бібліотечна техніка» (1921) (остання перевидана пізніше у співавторстві з Ю. Ковалевським під назвою «Практическое руководство по библиотековедению» (Петроград, 1923).

У першій половині 20-х років Бібліотечна секція Міністерства народної освіти, яка стала літературним осередком, де збиралися поети, письменники, художники, за активної діяльності Ю.О. Меженка зорганізувалася в літературно-художнє об’єднання «Музагет» (1918–1919), до складу якого входили Павло Тичина, Михайло Жук, Марина Журба, Дмитро Загул, Володимир Кобилянський та ін. Разом з П. Тичиною та Д. Загулом редагує перший номер часопису «Музагет», де публікує свої погляди на ідейну платформу об’єднання у статті під назвою «Творчість індивідуума і колектив» (1919). Виступає як один із основоположників нової української критики – пише про творчість П. Тичини («Гроно», 1920), В. Кобилянського («Гроно», 1920), М. Хвильового («Шлях мистецтва», 1923), а також рецензії на збірки творів М. Рильського («Літературно-науковий вісник», 1918), Д. Загула («Книгарь», 1919) та ін. Йому належить низка важливих програмних праць з українського літературознавства 20-х років. У цей же час готує до друку 11-томне зібрання творів І.С. Нечуя-Левицького та публікує статті з історії українського театру, досліджуючи творчість М. Кропивницького, П. Саксаганського та ін.

У 1919 р. керує Секцією охорони бібліотек Народного комісаріату освіти України (березень–серпень 1919 р.) та одночасно працює завідувачем справ Головної книжкової палати в м. Києві (березень–вересень 1919 р.). Після переміщення державних центральних органів влади до Харкова займає посаду завідувача Бібліотечної секції Київської губернської наросвіти (січень 1920 – 1921 р.), долучається до організації та стає головою Київської книжкової палати (січень 1920–1921 р.) як складової Центрального бібліографічного відділу Всеукраїнського державного видавництва Наркомосвіти, який здійснював бібліографічний опис та облік друкованої продукції України.

З серпня 1920 р. входить на правах члена до Тимчасового комітету для заснування Всенародної (Національної) бібліотеки при Українській академії наук. Від 7 серпня 1920 р. і до березня 1922 р. очолює Раду бібліотекарів та виконує обов’язки завідувача Бібліотеки.

Постановою Ради Народних Комісарів «Про організацію Української Книжкової Палати і про забезпечення головних книгосхованок всіма виданнями республіки» Центральний бібліографічний відділ з 27 червня 1922 р. перетворено в Українську книжкову палату в Харкові. Ю.О. Меженко короткий час керує її Правобережним відділом, створеним на базі Українського бібліографічного інституту Головної книжкової палати у м. Києві, а з 1 серпня 1922 р. стає директором організованого на базі тієї ж Головної книжкової палати в м. Києві Українського наукового інституту книгознавства (УНІК) та редактором часопису «Бібліологічні вісті» (1923–1930). Очолюючи УНІК до 1931 р., Ю.О. Меженко перетворив цей інститут на високоавторитетну наукову установу, визнану як в Україні, так і далеко поза її межами. 15 січня 1923 р. Народний комісаріат освіти призначає його головою комісії з улаштування І Всеукраїнської виставки друку, що проходила на території Києво-Печерської лаври (тоді територія мала назву Всеукраїнське музейне містечко). На виставці експонувалося близько 55 тис. примірників різних видань, опублікованих в Україні та за кордоном.

1922–1931 роки стали для Ю.О. Меженка періодом розквіту його наукової, просвітницької та видавничої діяльності. Тоді ним написані основні праці з питань українського книгознавства, державної бібліографії, укладені ґрунтовні бібліографічні покажчики. В 1923–1931 рр. під його редакцією УНІК видав 25 (21 випуск) номерів журналу «Бібліологічні вісті», чотири томи «Трудів» інституту (1926–1930) та шість випусків «Науково-популярної бібліотеки книгознавства» (1925–1926). Для участі в роботі журналу «Бібліологічні вісті» Меженко залучив широке коло авторів не тільки українських та російських, але й зарубіжних.

У 1927 р. стає членом президії Бібліографічної комісії ВУАН. Бере активну участь у редагуванні щомісячного літературно-художнього і громадсько-політичного журналу «Життя й революція».

В 1931 р., внаслідок розгорнутих радянською владою репресій проти української інтелігенції, зазнавши переслідувань від своїх же співробітників та учнів-аспірантів, Ю.О. Меженко переїздить до Харкова, де спочатку працює керівником бібліографічного кабінету Прес-бюро іноземної наукової літератури Держтехвидаву, згодом – завідувачем бібліотечно-анотаційного сектору (1932–1933), пізніше – заступником директора Центрального бібліотечного колектора Всеукраїнського інституту техніко-економічної інформації (1933). Одночасно, в 1933 р., працює консультантом Центральної наукової бібліотеки в м. Харкові.

Наприкінці 1934 р. через ті ж політичні обставини переїздить до Ленінграда. З грудня 1934 р. до червня 1945 р. він – головний бібліотекар у консультативно-бібліографічному відділі Державної публічної бібліотеки ім. М.Є. Салтикова-Щедріна, де за його ініціативи й безпосередньої участі, під його керівництвом було створено кілька фундаментальних бібліографічних посібників. Зокрема, в основу підготовки капітального покажчика «Библиография периодических изданий России, 1901–1916» були покладені розроблені ним план і методика підготовки видання, розроблені та викладені ним у книжці «Опыт работы по составлению библиографии периодических зданий России, 1901–1916» (1943). За цим же принципом, його редакцією та вступною статтею М. Сакуровою був складений та виданий у 1944 р. перший том багатотомного видання «Библиографии русской библиографии» під назвою «Общая библиография книг гражданской печати, 1708–1937». Брав участь у обороні Ленінграда, за що був нагороджений медалями «За трудову доблесть» та «За оборону Ленинграда».

У 1945–1948 рр. Ю.О. Меженко, вдруге очоливши Бібліотеку АН УРСР, доклав багато зусиль для відновлення власне бібліотеки та її фондів. Під його керівництвом продовжилася видавнича діяльність Бібліотеки: вийшло три номери «Журналу Бібліотеки Академії наук УРСР» (1946–1947) та один випуск «Наукового збірника». Пріоритетною стала робота над складанням репертуару української книги 1798–1914 рр., яка, на жаль, знову була припинена через безпідставні політичні звинувачення. Одночасно з керуванням Бібліотекою виконує обов’язки завідувача відділу археографії Інституту історії України АН УРСР (1946–1948).

Через переслідування української національно-свідомої інтелігенції Ю.О. Меженко був змушений знову виїхати до Ленінграда, де в 1948–1951 рр. працював науковим співробітником кафедри історії техніки Ленінградського політехнічного інституту. Результатом його праці став ґрунтовний бібліографічний покажчик «Русская техническая периодика, 1800–1916» (1955). У 1948 р. його обирають головою секції колекціонерів Ленінградського будинку вчених ім. М. Горького АН СРСР, де пізніше, в 1953–1960 рр., він завідує секцією книги і графіки. Одночасно з роботою в Політехнічному інституті викладає курс історії та методики бібліографії в Ленінградському бібліотечному інституті.

Понад півстоліття свого життя Ю.О. Меженко віддав збиранню «Шевченкіани» – унікального найповнішого зібрання видань творів Великого Кобзаря та матеріалів про його життя і творчість. Цю колекцію, яка нараховує близько 15 тисяч одиниць, він безкоштовно передав до Інституту літератури НАН України. Проживаючи в Ленінграді, активно листується та співпрацює з київськими вченими-шевченкознавцями, дирекцією Будинку-музею Т.Г. Шевченка, головною редакцією видавництва «Мистецтво». Бере участь у розробці наукової теми Будинку-музею Т.Г. Шевченка «Лектура Т.Г. Шевченка» та пише окремий розділ «Хронологія артистичної діяльності Марка Лукича Кропивницького» до збірника статей, спогадів і документів про видатного українського театрального митця, виданого в 1955 р. київським видавництвом «Мистецтво».

У 1960 р. на запрошення Президії АН УРСР та головного редактора Української Радянської Енциклопедії (УРЕ) М. Бажана переїздить до Києва, працює завідувачем бібліографічної редакції УРЕ (1960–1962), пише та редагує статті.

Помер Ю.О. Меженко 24 листопада 1969 р. від тяжкої хвороби.

«Невтомний трудівник, вчений глибоких і різнобічних знань, щирої вдачі й чесної душі людина, глибоко закохана в книгу, Юрій Олексійович Меженко залишив світлу пам’ять у серцях всіх, хто з ним працював і знав його», – так написав про нього найближчий товариш останніх років його життя, відомий український бібліограф Федір Кузьмич Сарана.

На виставці представлено документи з особового фонду Ю.О. Меженка (Ф. 430), сформованого з документальних матеріалів діяча та осіб, пов’язаних із ним, які надійшли до Інституту рукопису НБУВ в 2015 р. від удови дослідника українського образотворчого мистецтва, зокрема мистецтва книги, голови клубу бібліофілів «Субота у Бегемота» Михайла Андрійовича Грузова. Документи, які стосуються Ю.О. Меженка, зберігаються також і в інших фондах Інституту рукопису: 47, 73, 76, 79, 121, 123, 248, 274, 278 та фонді відомчого Архіву НБУВ.

Особові архівні фонди Ю.О. Меженка (Іванова-Меженка) є в ЦДАМЛМ України (ф. 365), ІЛ НАН України (ф. 191).

Виставку підготувала:

к.і.н., н.с. відділу фондів рукописної спадщини

Л.В.Гарбар

Контактна інформація

Корпус №2, вул. Володимирська 62 3-й поверх, к.307; 4-й поверх,
к. 403.
+38 (044) 288-1418
irnbuv@gmail.com
9:15 до 17:30 (понеділок - субота)
Відділ фонду юдаїки:
9:15 до 18:00 (понеділок - п’ятниця)