Кіпніс Ісаак Нухімович (1896 – 1974): єврейський, поет і перекладач

Ісаак Нухімович Кіпніс (Іцик Кіпніс) народився 12 грудня 1896 року в містечку Словечно (Волинська губ., зараз Овручський район, Житомирської області) в сім’ї ремісника-кушніра. Отримав традиційну єврейську освіту в хедері, допомагав батькові в гарбарні (шкіряний заводик). В 12 років почав писати вірші їдишем, потім виявив інтерес до єврейської історії та світської літератури, і батько найняв йому приватних вчителів. Через деякий час Іцик організував в містечку самодіяльні гуртки – літературний і драматичний, в яких з великим задоволенням брав участь. Під час Громадянської війни молодь Словечно, серед них і Іцик Кіпніс, приймала участь у самообороні. Але настав мирний час, у містечку виникла профспілка ремісників, Кіпніс (надалі І. К.) з задоволенням поновив роботу молодіжних гуртків.

У 1920 році профспілка відправила І. К. на навчання до Києва. Там він познайомився з письменником Давидом Гофштейном, який ввів юнака в літературні кола. З 1922 року І. К. почав друкуватися в багатьох єврейських літературних журналах: «Штром», «Фрайнд», «Халястре», «Ді ройте велт» та інших, а в 1923 році вийшов його перший поетичний збірник – «Оксн» («Бики»). Після цього І. К. перейшов на прозу. Уже тоді він складав дитячі казки, кілька видань яких вийшли з прекрасними ілюстраціями художників київської Культур-Ліги. Однак найбільш значним твором молодого письменника стала повість «Хадошім ун тег: а хронік» («Місяці і дні: хроніка», Київ, 1926, автор. пер. рос. – 1930), в якій описувалося життя волинського містечка в 1919 році. Оповідь ведеться від імені закоханого юнака, який розповідає про жахи громадянської війни, єврейські погроми, не втрачаючи при цьому почуття гумору і оптимізму. Книга написана живою народною мовою. В сюжеті органічне сплетіння трагічного і комічного, точність спостережень і глибокий ліризм багато в чому наслідували стиль Шолом-Алейхема. Від лютих нападок радянських критиків, які звинувачували автора в ідеалізації містечкового життя, І. К. парадоксальним чином врятувало висунуте в 1926 році Євсекцією гасло «обличчям до містечка» (за аналогією з «обличчям до села»). У 1927 році вийшла повість «Хаєле ун Піпеле».

У наступні роки І.К. плідно працював, головним чином, як дитячий письменник і перекладач. І. К. склав бібліографію, де вказав понад 50 авторів, твори яких переклав на їдиш. Серед них: І. Франко, О. Вишня, К. Чуковський, Л. Кассіль, В. Біанкі, О. Купрін, Ч. Діккенс, М. Твен, Е. Золя, Дж. Лондон, Дж. Свіфт, Е. Сетон-Томпсон, Ф. Рабле та інші класики світової та радянської літератури.

У перші дні Великої Вітчизняної війни І.К. вступив до київського народного ополчення. Однак через вік був незабаром відрахований і евакуйований до Саратова. Працював у Спілці письменників Української РСР. На початку 1944 року повернувся до Києва. Не маючи змоги бути на фронті, письменник зробив все, щоб його талант допоміг наблизити Перемогу.

У травні 1947 року в лодзинської газеті «Нойєс лебн» («Нове життя») було опубліковано оповідання І. К. «Он хохмес, он хешбойнес» («Без користі», дослівно – «Без хитрощів, без підрахунків»). Автор відмітив, що хотів би, щоб військові єврейського походження, які проходять тепер переможним кроком по вулицях Берліна, носили на грудях поруч з орденами і медалями маленьку, красиву зірку Давида. Написати такі слова в ті роки означало підписати собі смертний вирок. Реакція не забарилася. Незабаром в органі Єврейського антифашистського комітету «Ейнікайт» («Єдність») з’явилася стаття під назвою «Націоналізм під прикриттям дружби народів». Невдовзі, на Пленумі Спілки письменників у 1947 році з розгромною доповіддю «Про одне вороже, антирадянське оповідання» виступив письменник О. Корнійчук.

Далі були публікації в «Литературной газете», «Радянській Україні», «Правді України». У цих статтях писали – «Кіпніс хоче поставити щит Давида, цю емблему націоналізму поруч з емблемою Радянського Союзу, яка символізує братство і дружбу народів. Не завадило б знати Кіпнісу, що п’ятикутна радянська зірка давно затьмарила і шестикутну зірку Давида, і петлюрівський тризуб, всяких орлів та інші націоналістичні емблеми».

Справа не обмежилася лише критикою. І. К. виключили зі Спілки письменників, а 25 червня 1949 року заарештували. Через півтора року ув’язнення, І. К. був засуджений «за активну антирадянську націоналістичну роботу», до 10 років виправно-трудових таборів. Так письменник опинився в Спаську, під Карагандою.

Звідти, з ГУЛАГу, він практично щодня писав своїм рідним і близьким. За свідченням дочки письменника Белли, коли батько писав їдишем, він з’єднував декілька слів, тому послання були довшими ніж дозволялося засудженим. Сьогодні 488 його табірних листів і листівок їдишем та російською мовами зберігаються в одному з тель-авівських музеїв.

З середини 1950 року і до «реабілітації за станом здоров’я» 30 грудня 1955 року, І. К. перебував в таборах примусової праці. Після звільнення не отримав дозвіл жити в Києві, і мешкав у Боярці (передмістя Києва).

Лише 3 липня 1957 року, письменникові дозволили повернутися до Києва. Відразу після повернення, він відновив свої щоденники з нотатками творів «День у день» і «Моє містечко Словечно». І. К. вважав їх пам’ятником рідному містечку і мешканцям, які загинули від рук нацистів. Ці повісті ввійшли до зібрання творів в п’яти томах, які були видані в Ізраїлі.

Написаний, ще до арешту роман «Унтервегнс» («В дорозі») про перші роки радянської влади, надрукували у 1960 році в Нью-Йорку. У 1977 році його передрукували в Тель-Авіві в одній книзі з «Ді штуб» (з включенням, згідно з волею автора, ранніх варіантів роману, який в 1927 році мав назву «Ойфн вихон» – «На вигоні»). Лише в 1979 році «Унтервегнс» вийшов їдишем в Радянському Союзі.

Останніми прижиттєвими виданнями І. К. були: збірка оповідань «Цум лебн» («До життя», М., 1969) і зібрання творів «Майн штетеле Словешне» («Моє містечко Словечно», тт. 1-2, Т.-А., 1971 -72).

За спогадами рідних, квартира І. К. в Боярці, а потім в Києві, до останніх днів життя письменника була осередком єврейської культури. Письменник організовував дні «відкритих дверей» по середах або четвергах. Відвідувачі були різного віку. Вони читали літературу з домашньої бібліотеки Кіпнісів, особливо на їдиші та івриті. Обмінювалися думками про прочитане. І. К. переповідав їм історію їдишистської культури, ділився розповідями про улюблених поетів і художників: Х. Бялика, Д. Гофштейна, М. Шагала, Х. Сутіна. Показував художні альбоми. Допомагав бажаючим у вивчені єврейських мов (їдишу та івриту).

Помер Іцик Кіпніс 16 квітня 1974 року.

У творчості І. К. переплелися різні традиції, і при цьому він залишився одним з найоригінальніших письменників літератури їдишем середини 20-ст. Письменник ділиться з читачами не сюжетом, а почуттями – радості буття, любові до людей, праці та творення.

Після його смерті літературною спадщиною письменника протягом чверті століття займалася його дочка Белла Кіпніс, педагог за освітою.

З творів І. К. найбільш відомі: збірка поезій «Воли» (1923); повісті – «Місяці й дні» (1926), «Моє містечко Словечно» (1962), «Хаєле ун Піпеле» (1927); роман «Хата» (1939); п’єса «Хана-Ріва йде танцювати» (1939); збірки «Казки для Лемеле» (1940); «Мініатюри» (1975). «З щоденника» (1965).

Мета виставки, присвяченої Іцику Кіпнісу, ознайомити читачів з різноманіттям творчості письменника і перекладача. В галереї представлені оригінальні твори І. К. 1922 – 1999 років видання, їдишем та переклади українською, російською та англійською мовами:

 – одна з ранніх публікацій їдишем – вірш «Оксн» («Бики») в журналі «Халястре», [Варшава], 1922;

 – прозові твори письменника в єврейських періодичних виданнях: «Штром», «Халястре», «Фрайнд», «Ді ройте велт»;

Творчість І. К. широко представлена друкованими виданнями кооперативного видавництва «Культур-Ліга» (надалі «К.-Л.») мовою їдиш:

 – дитячими книгами, які займають чільне місце в експозиції. Деякі з них проілюстровані видатними майстрами «К.-Л.» – Марком Епштейном, Сарою Шор, Ніссоном Шифриним, серед них:

Кіпніс І. Казочки, 1923;

Кіпніс І. Наша дівчинка Лана: Оповідання для дітей, 1929.

 – публікаціями І. К. в журналі товариства «К.-Л.» «Фрейд», це щомісячний журнал для дітей, наприклад – דאס קירבעסל און דאס קאוונדל [Гарбузик та кавунчик], 1924;

 – перекладами І. Кіпніса:

Дмитриев В., Яхонтов Е. Грузчики, 1927;

Покровский М. Н. 1905, 1927;

Твен Марк. Гекльберрі Фінн, 1929;

Золя. Е. Повінь, 1929;

Сервантес М. Дон-Кіхот, 1930

Біанкі В. Великим морським шляхом, 1930.

 – Для друкованої продукції видавництва «К.-Л.» набули поширення типові обкладинки для видань технічної, художньої, економічної та літератури для юнацтва та дітей. Вони використовувалися для оформлення бібліотечок «К.-Л.». Створенням типової обкладинки вирішувалося завдання узагальненого декоративного оформлення книг, об’єднаних у самостійні серії. Стилістика оформлення серіальних видань в 1920-і роки цікава, хоча маловідома сторінка книжкової графіки. «Популярна бібліотечка», де друкувалися серії белетристичної та науково-популярної літератури, уникала занадто заполітизованих елементів в оформленні книг, для них був притаманним простий витончений стиль.

в експозиції представлені:

Кіпніс І. У лещатах, 1929;

Кіпніс І. Казки та оповідання, 1929;

Виниченко В. Федька халамидник / Пер. І. Кіпніса, 1926;

Покровский М. Н. 1905 / Пер. І. Кіпніса, 1927;

Дмитриев В., Яхонтов Е. Грузчики / Пер. І. Кіпніса, 1927;

Твен Марк. Гекльберрі Фінн / Пер. І. Кіпніса, 1929;

Золя, Еміль.Повінь / Пер. І. Кіпніса, 1929;

Сервантес М. Дон-Кіхот / Пер. І. Кіпніса, 1930;

Біанкі В. / Пер. І. Кіпніса, 1930.

 – Зацікавлять читачів твори письменника для дітей та юнацтва, видані різними видавництвами: Емес, Укрнацменвидав та інші:

Кіпніс І. Зелік радист та інші оповідання, 1933;

Кіпніс І. Ціп-ціп бабуся, 1938;

Кіпніс І. Російські казочки, 1924.

 –Оригінальні прийоми оформлення демонструють мінські видання. На жаль, в Білоруському державному видавництві не завжди вказували імена художників.

Кіпніс І. «Оа», 1929 (худ Цфанія-Гедалія Кіпніс, однофамілець І. К.);

Кіпніс І. Татеші, татеші та інші оповідання, 1929;

Кіпніс І. Радість: оповідання для дітей, 1935;

Кіпніс І. Світ перевертається: п’єса для дітей та молоді, 1929.

 –Твори для дорослих представлені різними видавництвами:

Кіпніс І. 12 оповідань (1922-1932), 1933;

Кіпніс І. Країна, яка сяє на весь світ,1937;

Кіпніс І. Коли дід спав (п’єска), 1938;

Кіпніс І. Хана-Ріва йде танцювати: п’єса, 1939;

Кіпніс І. З юнацьких років, [1939];

Кіпніс І. Хата, [1939];

Кіпніс І. Час іде: нотатки. Оповідання, 1940.

І. К. перекладав художні твори та науково-популярну літературу. Йому належать чудові переклади на їдиш багатьох класиків світової літератури та авторів його сучасників. З деякими з них можна ознайомитись на виставці:

 – Покровский М. Н. 1905 / Пер. І. Кіпніса, 1927;

Дмитриев В., Яхонтов Е. Грузчики / Пер. І. Кіпніса, 1927;

Сервантес М. Дон-Кіхот / Пер. І. Кіпніса, 1930;

Біанкі В. Великим морським шляхом/ Пер. І. Кіпніса, 1930;

Шер Н. Новий будинок / Пер. І. Кіпніса, 1932;

Ільїн М. Гори й люди / Пер. І. Кіпніса, 1936;

Гаршин В. Жаба мандрівниця / Пер. І. Кіпніса, 1937;

Свіфт, Джонатан / Подорожі Гуллівера / Пер. І. Кіпніса, 1937;

Гюго, Віктор. Людина, що сміється / Пер. І. Кіпніса, 1939;

Рабле Ф. Гаргантюа та Пантагрюель / Пер. І. Кіпніса, 1939.

 – Твори І. К. перекладені багатьма мовами (з їдишу):

Kipnis, Itzik. The little house, 1999];

Кипнис И. Месяцы и дни / Автор. пер. с еврейского Б.И. Маршака, 1939 (Серия европейской литературы);

Кіпніс І. Дві пробочки, 1947;

Кіпніс І. Кошеня, що забуло, як просять їсти / авториз. пер. з єврейської Т. Коломійця; малював М. Назаров, 1969.

 – Серед довідкових видань та бібліографічних матеріалів Відділу фондів юдаїки на виставці, присвяченій І. К. представлені: біографічні нотатки та статті (енциклопедії, лексикони, путівники), спогади сучасників та дослідження літературознавців, документи з архівної кримінальної справи І. К., ювілейні матеріали до 100-ліття з дня народження письменника, бібліографія творів письменника та відомості про його архівну спадщину.

Запрошуємо особисто оцінити стилістичну єдність та різноманітність, гумор, а головне, доброту творів Іцика Кіпніса!

Виставку підготувала головний бібліотекар відділу фонду юдаїки Інституту рукопису Г. А. Ривкіна.

Контактна інформація

Корпус №2, вул. Володимирська 62 3-й поверх, к.307; 4-й поверх,
к. 403.
+38 (044) 288-1418
irnbuv@gmail.com
9:15 до 17:30 (понеділок - субота)
Відділ фонду юдаїки:
9:15 до 18:00 (понеділок - п’ятниця)