Василь Безкоровайний у нових українських нотних виданнях

Поділитися: 

До музичного відділу завітав Богдан Миколайович Безкоровайний – внучатий племінник українського композитора Василя Васильовича Безкоровайного (1880–1966). Наш гість Богдан Миколайович – славетний нащадок роду Безкоровайних, заслужений працівник культури України, керівник Науково-творчого товариства Василя Безкоровайного. Співробітники відділу з великою радістю зустріли гостя, адже він робить велику справу – дає друге життя творам свого видатного пращура: організує концерти-презентації, видає ноти і дарує їх митцям.

Ім’я Василя Безкоровайного в Україні радянського періоду не можна було згадувати через еміграцію композитора. Під час Другої світової війни В. Безкоровайний з сім’єю виїхав до Відня, а з 1949 року проживав в США (м. Буффало). Народився Василь в Тернополі і там же почав навчатися музиці у О. Голембіовського та Ю. Нижанківського, захопився грою на скрипці та фортепіано, брав участь у гімназійному струнному оркестрі. Завершив музичну освіту у Львівській консерваторії у М. Солтиса й С. Невядомського. З 1908 р. по 1935 р. працював у гімназіях Львова, Тарнова (тепер Польща), Станіславова (тепер Івано-Франківськ), Тернополя, Золочева. В. Безкоровайний навчався грі на цитрі й контрабасі, виступав як хоровий диригент і концертмейстер на Шевченківських концертах, а в Тернополі – на вечорах, присвячених М. Лисенку, М. Леонтовичу, І. Франкові, Лесі Українці, О. Кобилянській.

Василь Васильович був дуже відомим активним учасником музичного життя: член Музичного товариства імені М. Лисенка, засновник музичної школи у Станіславові (1913–14), співпрацює з драматичним театром на чолі з М. Крушельницьким (1921), Є. Купчинським та Я. Ярославенком, концертмейстер хорів, організатор філій Львівського Вищого Музичного Інституту імені М. Лисенка в Тернополі (1928), Золочеві (1931), диригент хорів «Боян» у Станіславові (з 1908), Тернополі (1935–38) та церковного хору у Львові (1935–38). Авторські концерти В. Безкоровайного відбулися в Тернополі (1929) та Золочеві (1934).

В еміграції В. Безкоровайний гідно та вірно представляв українську музичну культуру: викладав у філії Українського музичного інституту Америки (м. Буффало), давав уроки гри на скрипці і фортепіано, займався музично-хоровою і композиторською діяльністю, був представником правління Хору Українського конгресового комітету Америки.

Композиторській творчості В. Безкоровайного близький напрямок фольклоризму. Композитор  спирався на пізні шари пісенно-танцювальної міської музики, тісно пов’язаної з традиціями й жанрами побутового музикування, зокрема, близької до салонних зразків.

Завдяки діяльності Науково-творчого товариства Василя Безкоровайного та завдячуючи особисто Богдану та Наталії Безкоровайним відділу музичних фондів подаровано збірку вокальних творів, два альбоми з аудіо записами на компакт-дисках та до відділу образотворчих мистецтв альбом репродукцій живопису Степана Лаутара (батька Н. Безкоровайної).

Твори Василя Безкоровайного

дитяча оперета “Казка про Червону Шапочку”, лібрето Леоніда Полтави (1960, поставлена в Торонто, Гамільтон, Канада, 1965; Ессендон, Австралія; Нью-Йорк, США, 1972; Мельборн, Австралія, 2003); для симфонічного оркестру – “Українська різдвяна увертюра” (1956), “Думка-шумка”; “Українські мелодії” для струнного квартету, Фортепіанне тріо; для скрипки і фортепіано (близько 30), поміж них – “Для розради” (“Думка і коломийки”, 1911), “Спомини з гір” (1911), “Українська рапсодія” (1914), думки, вальси, ноктюрни, п’єси; народні мелодії для віолончелі і фортепіано; для цитри – В’язанка народних пісень, танці; твори для фортепіано (30), у т. ч. 3 сонати (c-moll,    As-dur, D-dur), фантазія “В гаю зеленім”, “Пісня без слів”, “Думка”, “Мала фуга”, збірки легких п’єс e 2-х частинах, збірка колядок “При ялинці”, збірка обробок українських народних пісень тощо;

мішані хори – “Думи мої” (1928), “Полуботок” (обидва на сл. Т. Шевченка), “Піду в садочок”, слова народні, “Золоті зорі”, “Пісня кооператорів” (усі – 1920-ті), “Квітчастий луг” (1927), сл. П. Тичини, “Країно див” сл. Олександра Олеся (1929), “Гетьте думи”, сл. Лесі Українки, “Дністров’янка” сл. М. Шашкевича, церковні хори, обробки українських народних пісень;

чоловічі хори – “Гей, хто на світі”, сл. І. Франка (1898), “Не хиляйте вниз прапора”,   сл. Богдана Лепкого (1914), “О люба Вкраїно” сл. І. Давидовського (1919),“Гукайте їх”, сл. Миколи Филянського (1929),  “На городі пастернак”, “Садок вишневий” (1929), обидва – сл. Тараса Шевченка, “Плотію  уснув”  (1928), “Народнім лицарям” (1929), обидва – сл. О. Олеся, “Реве, гуде негодонька” , сл. Лесі Українки (1930-35);

жіночі хори – “Садок вишневий”, сл. Т. Шевченка (1921), “Соловейковий спів”, “Лагідні весняні ночі”, обидва – сл. Лесі Українки (1930-35); “Під весну”, сл. Р. Завадовича (1920-і) тощо;

солоспіви – “Думи мої”, “Сон” (“Гори мої”), “Калина” (“Чого ти ходиш на могилу”), всі – на сл. Т. Шевченка, “Затремтіли струни”, “Малесенька ластівка”, “І знов страшні чутки”,  всі на сл. Олександра Олеся (1920-і),“Рожевий квіте”,  Де ж ти, листочку”, “На склоні гір”, “Снишся мені” – сл. Богдана Лепкого, “Треба всюди приятеля мати”, сл. С. Руданського, тощо;  вокальні дуети – “Чому з тобою ми не хвилі” сл. О. Олеся (1920-ті), “І ми колись цвили” сл. М. Філянського, тощо; мелодекламації - “Минають дні”, “Тополя”, обидва – сл. Тараса Шевченка (1930), “Скорбна мати”, сл. П. Тичини (1940-50-і), тощо; музика до драматичних вистав – “Тополя” Г. Лужницького за Т. Шевченком (пост. 1938), до п’єси М. Куліша “Мина Мазайло” (пост. 1942); оркестрування опери “Наталка Полтавка”.

Дискографія: СD  В. Безкоровайний “Затремтіли струни”. – Київ, 2002. Автор проекту та упорядник – Богдан Безкоровайний.

Література:  Рудницький А. Українська музика. Історико-критичний огляд. – Мюнхен, 1963; Крушельницький М. Спогади, статті. – Київ, 1969; Людкевич С. Дослідження, статті, рецензії. – Київ, 1973; Михальчишин Я. З музикою крізь життя. – Львів, 1992;  [Б. п.]. Вийшли твори В. Безкоровайного // Музичний вісник. – 1921. - № 1; [Б. п.]. Василь Безкоровайний // Боян. – 1929. -  № 2 – 3; [Б. п.]. Концерт українського наддніпрянського хору під керівництвом П. Свеєвського у Львові // Діло. – 1926. – 19 жовтня; Гальченко В. Відвідини композитора  // Свобода (Нью-Йорк). – 1960. - № 53; [Б. п.]. “Червона шапочка” на сцені в Торонто // Гомін України. – 1965. – 5 червня; Мама [Соколик О.]. “Червона шапочка” в Гамільтоні //Наша мета (США). – 1965. – 10 липня; Семенюк О. Оперета “Червона шапочка” в УМІ в Нью-Йорку // Свобода (Нью-Йорк). – 1972. – 18 липня; Лисак О. Одне жертовне життя // Там само. – 18 серпня; Федорук О., Фіголь Р. Ліричною струєю надиханий // Вільне життя (Тернопіль). – 1970. – 1970. – 19 червня; Крайнюк А. Призабутий композитор // Наша культура (Варшава). – 1978. – Квітень; Бризгун-Соколик О. Василь Безкоровайний. Спогади про нього // Свобода. – 1983. – 3 серпня; Хоменко В. Диск для вічності // Голос України. – 2003. – 28 лютого;    Кушніренко А. Душа його – народна пісня // КіЖ. – 2003. – 11 червня; Безкоровайний Б. Повернення Василя Безкоровайного // Нація і держава. – 2005. – 28 лютого; ЛНБ ВР –    Ф. 147.

 

Використана література

  1. Шевчук О. «Безкоровайний Василь Васильович» // Українська музична енциклопедія, Т.1 – Ін-т мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського НАН України. 2006. – С. 164–165.
  2. Безкоровайна Н. «Творчість Василя Безкоровайного як об’єкт мистецтвознавчого дослідження» // Київське музикознавство. Культурологія і мистецтвознавство : збірка статей. – К.: КІМ ім. Р.Глієра, 2011. – Вип. 38. – C. 287–298.

Матеріал підготувала м. н. с. Олена Цибульська.

Фотоматеріали: