Ім’я Петра Януарійовича Стебницького широко відоме в українських колах кінця ХІХ – початку ХХ ст., адже він належав до провідників українського націєтворення, його теоретиків, захисників та популяризаторів, фактично очолював українську громаду Петербурга, а саме її видавничу інституцію – «Благодійне товариство видання загальнокорисних і дешевих книг». Клопотався Петро Януарійович безліччю українських заходів, видавничих проектів, долучився до видання першого, найповнішого на той час, «Кобзаря» Т. Шевченка за редакцією В. Доманицького (редакторський примірник знаходиться у фондах ІР НБУВ (Ф. 244, од. зб. 367), багатьох книжкових видань.

Народився П. Стебницький на Київщині, у мальовничому селі Гореничі у священицькій родині Януарія Стебницького. Батько був людиною освіченою, піклувався про місцеву парафіяльну школу та школу грамотності, які він і заснував. П. Стебницький теж навчався спочатку в церковно-парафіяльній школі. Згодом він був відправлений на навчання до Першої Київської гімназії (нині – «Жовтий корпус» Київського національного університету імені Тараса Шевченка). Після успішного завершення гімназії юнак обирає шлях до Київського університету Cвятого Володимира – в 1881 р. він стає студентом фізико-математичного факультету (з його студентських років збереглися записники – Ф. 244, од. зб. 351). Завершив навчання П. Стебницький у 1888 р. кандидатом математичних наук.

Життєвий шлях 26-літнього випускника Київського університету пролягає з Києва до Петербурга, де він спочатку читає приватні лекції петербурзькій публіці. Потім Петро Януарійович стає державним чиновником – здобуває посаду в Головному управлінні пошт та телеграфів і стає колезьким секретарем. Поступово він просувався по кар’єрній драбині і 30 липня 1891 р. стає колезьким радником, що відповідало армійському званню полковника. У 1896 р. службові успіхи П. Стебицького були відзначені «Срібною медаллю у пам’ять Олександра ІІІ», яку носили на грудях на Олександрівській стрічці. У 1908 р. він отримав ще одну нагороду – право носити іменний знак міністерства фінансів за заслуги в галузях торгівлі і сільського господарства (Ф. 244, од. зб. 138).

З 1904 р. по 1917 р. Петро Януарійович працює керівником комерційного відділу редакції «Торгово-телеграфного агентства».

Після перегляду однієї з українських вистав у виконанні трупи Кропивницького в Стебницького прокинувся потяг до українського… Згодом він став своєрідним «фокусом», до якого сходилися різноманітні українські заходи в Петербурзі: входить до різних національних організацій, очолює українську громаду Петербурга, видавничий рух, виступає співорганізатором парламентських фракцій в І та ІІ Держдумах тощо.

Петро Стебницький багато писав з українського питання. На виставці, зокрема, представлені «Государственная реформа и национальный вопрос» (Ф. 244, од. зб. 6), «По поводу предъявления малороссам обвинений в “сепаратизме”» (Ф. 244, од. зб. 27) тощо.

Майже щороку Стебницький їздив до Києва, а саме, на з’їзди Товариства українських поступовців. У 1912 р. Петро Януарійович придбав садибу в Києві і з 1914 р. планував сюди перебратися.

Ще однією гранню цієї талановитої людини була література. Окрім власних творів («Мефістофель», «Марійка», «Самсон», зокрема, його збірка часу навчання в гімназії – Ф. 244, од. зб. 85), Стебницький зробив низку вдалих перекладів літературних класиків – Горація, Г. Байрона та ін.

Після лютневої революції 1917 р. українська громада Петрограда висунула Стебницького на посаду представника Української Центральної ради при Тимчасовому уряді. Однак непоступливість російської демократії призвела до того, що Петро Януарійович склав із себе повноваження голови Національної Ради і в червні 1918 р. переїздить назавжди до України. Петро Стебницький вів активне листування з провідними діячами української революції – Михайлом Грушевським, Сергієм Єфремовим, Симоном Петлюрою, Миколою Поршем (Ф. 244, од. зб. 254; 257;329; 564;684).

В Києві йому пропонували ряд державних посад, зокрема і прем’єр-міністра гетьманського уряду. 16 липня 1918 р. був призначений сенатором адміністративного Генерального суду Державного Сенату. З 24 жовтня по 14 листопада 1918 р. був міністром народної освіти та мистецтва Української держави. Саме на цій посаді Петро Януарійович підписав указ про утворення Української Академії наук. Збереглися документи П.Я. Стебницького за час його роботи в Академії наук, зокрема – це його посвідчення співробітника (Ф. 244, од. зб.136), звільнення від мобілізації (Ф. 244, од. зб. 148) тощо.

Брав активну участь у мирних перемовинах із більшовиками. 11 січня 1919 р. Директорія УНР призначила Стебницького найвищим суддею УНР.

Вже навесні 1919 р. Петро Януарійович став жертвою більшовицьких репресій – його квартиру обшукали, а самого посадили до камери зі справжніми злочинцями. Згодом справу було переглянуто і під загальним тиском Петра Януарійовича випустили з в’язниці. Про цей час збереглося його оповідання «В червоній буцегарні» (Ф. 244, од. зб. 358).

В умовах нової, робітничо-селянської влади літній чоловік не покладає рук, а знаходить собі втіху у кількох сферах діяльності: науковій, бібліотечній, громадській, видавничій, науково-публіцистичній.

Через перенесені хвороби, важкі умови життя, нестачу харчів  здоров’я П.Я. Стебницького було сильно підірване. На виставці представлені, зокрема, «хлібні картки» видані Стебницькому (Ф. 244, од. зб. 137/10). Останні місяці життя його пройшли на лікарняному ліжку у військовому шпиталі на Печерську, а згодом вдома, в кімнаті на вул. Володимирській, 37. Тут він і помер 14 березня 1923 р.

Петро Януарійович залишив нам великий спадок як друкованих праць, так і рукописних документів, частина яких зберігається в Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського (Ф. 244, 687 одиниць зберігання). Значна частина документів П.Я. Стебницького зберігається і в інших фондах Інституту: «Літературні матеріали» (Ф. І), «Листування» (Ф. ІІІ), «Архів Академії наук України» (Ф. Х), в особових фондах: С.П. Постернака (Ф. 52), Л.М. Жебуньова (Ф. 82), Г.П. Житецького (Ф. 86), К.В. Широцького (Ф. 152), А.В. Ніковського (Ф. 226), С.О. Єфремова (Ф. 317) та ін.

Підготували Горбач Т.С., Купченко-Гринчук О.М.