Світла мисткиня української діаспори: 125 років від дня народження Галі Мазуренко (25. 12. 1901–27. 05. 2000)
Галина Сергіївна Мазуренко (уроджена Боголюбова) – українська письменниця, художниця, скульпторка в діаспорі, викладач, доктор філософії; представниця Празької школи поезії, учасниця національно-визвольної боротьби в Українській Народній Республіці (УНР) народилася 25 грудня 1901 р. у Петербурзі в сім’ї професора Сергія Боголюбова та Єлизавети Мазуренко – спадкоємиці давнього козацького роду. Її мати – сестра відомих діячів років визвольних змагань та розбудови УНР – Василя, Семена та Юрія Мазуренків (всі вони загинули в сталінських таборах, як і їх сестра Єлизавета), вивчала в Петербурзі медицину. Раннє дитинство Галя провела в маєтку Карасі, неподалік Тули. Після розлучення батьків у 1907 р., виїхала з мамою до Швейцарії, де й проживали короткий час. Після другого маминого одруження, мама з донькою переїхали до Катеринослава, де Галя навчалася у комерційному училищі С. Степанової і малярській школі місцевого імпресіоніста В’ячеслава Корнєва, студіювала малювання й скульптуру. Деякий час проживала у родині тітки, чоловік якої Володимир Хрінников очолював місцеву «Просвіту». Спілкувалася з Дмитром Яворницьким, котрий запрошував Галину працювати в Музеї українського мистецтва (нині – це Дніпровський художній музей).
У 1916 році Галя, щойно закінчивши шість класів комерційного училища, добровільно пішла на фронт Першої світової війни як сестра милосердя. Поблизу Проскурова (сучасний Хмельницький) допомагала своєму рідному дядькові по матері Семенові опікуватися пораненими. У 1919 р. отримала диплом про середню освіту, тоді ж відбувся її літературний дебют. Вступила на історико-філологічний факультет щойно відкритого Катеринославського університету, покинула навчання через активну участь у національно-визвольної боротьбі. Воювала у 3-тій Залізній стрілецькій дивізії армії Української Народної Республіки (УНР). За бойові заслуги була нагороджена «Хрестом залізного стрільця». Тяжко перехворіла на тиф. 1920 р. Галина Мазуренко опинилася у Кам’янці-Подільському, вступила до місцевого університету, працювала лічильницею держбанку. У Кам’янці-Подільському познайомилася з Софією Русовою. Зустрічалася з Симоном Петлюрою.
У листопаді 1920 р., в результаті більшовицького наступу, армія, уряд УНР та велика кількість інтелігенції, перейшли Збруч і були інтерновані на території Польщі. Галина Мазуренко також опинилася в Польщі. В Україні вона прожила лише 12 років і ніколи більше до неї не повернулася.
Життя в еміграції було дуже плідним на творчі здобутки. Галя Мазуренко багато вчилася: у Варшавському та Берлінському університетах, в Українському вільному університеті (УВУ), в Українському Вищому Педагогічному Інституті ім. М. Драгоманова (УВПІ), в Українській академії пластичного мистецтва в Празі.
Про празький період писала Галя Мазуренко в «Низочці спогадів про Українську академію мистецтв у Празі», що її вмістила як передмову до поетичної збірки «Скит поетів» (Лондон, 1971). Цікавий фрагмент із цих спогадів – про початки формування Академії: «Зібралися наші хлопці, перебравшись усілякими чудами через кордони. Попрохали кімнату, їм дали. Що далі робити? Почали малювати. Замість грошей у них картки на обід, то нема чим за модель заплатити. Та вони не журилися. Став один на табурет, а як був він хлопець хоч куди, то його й змалювали в одязі Аполлона. Другий був, мов Ахілл, як звісно, наш прадід з грецької міфології, ну то й пішли малюнки один краще другого. Поїдять хлопці в їдальні комітету борщу й хліба (хліба скільки хоч!) і до свого Ахілла». (Мазуренко Г. Скит поетів. Лондон, 1971. С. 3.).
Українська академія пластичного мистецтва, як і інші українські вищі школи у Празі, не була чимось самодіяльним чи дилетантським. Професори її (Кулець, Мако, Лісовський) були фахівцями високої кваліфікації зі скульптури, живопису, графіки, як і професори Чижевський, Антонович, Біднов, що викладали філософію, літературу, історію.
У Празі Галя жила з 1923 р., захистила в УВПІ ім. Драгоманова свій перший докторат. Увійшла до середовища «пражан», в якому опинилася на початку 20-х рр. ХХ ст., активно спілкувалася з найпомітнішими його представниками – Євгеном Маланюком, Юрієм Дараганом, Оленою Телігою, Олегом Ольжичем, Оксаною Лятуринською, Наталею Лівицькою-Холодною. Свої поетичні і прозові твори друкувала в «Літературно-науковому вістнику» («Вістник»), журналі «Пробоєм» та в інших періодичних виданнях. Її перша поетична збірка «Акварелі» вийшла друком у 1926 р. на благодійні кошти. Збірки «Стежка» та збірка «Вогні» побачили світ у 1939 р., збірка «Снігоцвіти» – у 1941 р.
Галина Мазуренко вийшла заміж, народила доньку Марину, віддала її на виховання матері в Україну. Але у 1937 р. матір Галини Єлизавету Мазуренко було розстріляно. Донці вдалося врятуватися і прожити під чужим прізвищем. На 92-му році життя Галя Мазуренко знайшла нарешті свою дочку Марину, але зустрітись вони вже не змогли.
У 1944 р. Галя Мазуренко захистила другий докторат в УВУ і працювала лекторкою на кафедрі проф. Дмитра Антоновича в цьому ж університеті.
У 1945 р., з наближенням Червоної армії до кордонів Чехословаччини, Г. Мазуренко з двома дітьми переїхала до Великої Британії. Для переїзду матеріальну підтримку надав Є. Вировий. Спочатку працювала в друкарні, виконувала будь-яку роботу, аби вижити. Згодом влаштувалася до студії-ательє відомого польського художника Шишко-Богуна, пізніше викладала у мистецькому коледжі при Лондонському університеті. Була членом Союзу Українських Ветеранів у Великій Британії, який об’єднував переважно колишніх вояків Армії УНР.
1969 р. Галина Мазуренко у власному помешканні організувала гурток малювання, який став своєрідною студією «художньої» терапії для учнів від 2 до 74 років, які збиралися по вівторках (звідси назва «Tuesday»). Студія успішно діяла понад 25 років. У 1999 р. цю студію відвідав, перебуваючи у відрядженні, працівник відділу зарубіжної україніки НБУВ відомий український письменник Юрій Покальчук.
Галина Мазуренко упродовж всього життя в еміграції вела активну літературну та мистецьку діяльність. Упродовж 1961–1973 рр. відбулося 9 персональних виставок Галини Мазуренко у США, Ісландії, Уельсі, Пакистані, в самому Лондоні.
Мистецький доробок Г. Мазуренко – це скульптура й графіка, а також акварелі й пастелі, роботи змішаною технікою емалі. Власним коштом видала 9 збірок поезій, 3 збірки віршів для дітей. Деякі збірки авторка власноруч ілюструвала. У 1974 р. Г. Мазуренко написала і видала в Лондоні прозову книжку «Не той козак, хто поборов, а той козак, хто «вивернеться»…». У цій книжці вона змалювала яскраві картини подій революції 1917 р., які покликали її до боротьби за державність України. Розповіла, як воювала в Армії Симона Петлюри, про свої повні небезпеки походи і пригоди: і зустріч із професором Дмитром Яворницьким у м. Січеславі (Катеринослав, згодом Дніпропетровськ, а нині – Дніпро), який, аби убезпечити і вберегти дівчину від небезпеки, пропонував їй працю у Музеї запорізького козацтва, і вимушене перебування у денікінців, і виконання ризикованих доручень, і, нарешті, перехід кордону. І хоча героїня цих збережених молодою пам’яттю і романтизованих спогадів зветься Лізою, у ній, безперечно, відбилися біографічні риси самої авторки, до того ж у кінці книжки відтворено «Свідоцтво» про народження Галі Мазуренко з відзнакою «Хрест залізного стрільця» «за бої і походи у складі 3-ї Залізної стрілецької дивізії армії Української Народної Республіки». (Мазуренко Г. Не той козак, хто поборов, а той козак, хто «вивернеться»… Лондон, 1974).
Твори Галини Мазуренко перекладалися польською, англійською та чеською мовами. Деякі з них покладені на музику композитором Ф. Євсевським. Проте за межами України Галина Мазуренко була більше відома як художниця, а не як поетеса.
У 1992 р. Галина Мазуренко була прийнята до Спілки письменників України. В еміграції була серед засновників Об’єднання українських письменників в еміграції «Слово» – літературної організації українських письменників у діаспорі, яка діяла з 1954 по 1997 рік (Нью-Йорк, США), друкувалася в його однойменних збірниках.
Померла видатна українка 27 травня 2000 р. в Лондоні, похована на Гайґейтському цвинтарі. Україні заповіла ввесь свій творчий доробок, а це – поетичні збірки, картини, скульптурні вироби. Частину своїх творчих напрацювань Галина Мазуренко передала за життя в Україну.
На виставці представлений письменницький доробок Галини Мазуренко, що зберігається у фонді відділу зарубіжної україніки Інституту книгознавства НБУВ. Це – поетичні збірки, публікації про світлу українську мисткиню у різних виданнях, що вийшли в діаспорі та в Україні. Перу Галі Мазуренко належать такі збірки поезій: «Акварелі» (1926), «Стежка» (1931), «Вогні» (1939), «Снігоцвіти» (1941), «Пороги» (1960), «Ключі» (1969), «Зелена ящірка» (1971), «Скит поетів» (1971), «Північ на вулиці» (1980); книга автобіографічних оповідань «Не той козак, хто поборов, а той, хто «вивернеться»» (1974); збірки віршів для дітей: «Киця» (1971), «Корона золота» (1972), «Осінь» (1973); публікації про Галину Мазуренко в Україні.
Поезія Галі Мазуренко – це поезія двох періодів її життя – празького й лондонського, що різняться між собою. У творчості поетеси відбилася доля тієї частини її покоління, яка з поразкою Української Народної Республіки була приречена на вигнання, змушена була нести хрест емігрантських доріг. Водночас у ній втілився багатий духовний світ ліричної героїні Галі Мазуренко, що, відірвана від рідного ґрунту, не втратила зв’язку з національною традицією і, надихана культурою Заходу і Сходу, збагачувала українську літературу новими мотивами, образами, формами.
Громадянська лірика поетеси пронизана історіософізмом, націєтворчим пафосом, тугою за втраченою землею, культом сильної особистості; наявні елементи східної містики. Г. Мазуренко проявила себе як шевченкознавець: художньо інтерпретувала творчість Т. Шевченка у контексті світової літератури (О. Вайлд, П. Верлен, Р. Таґор), підкреслювала його національну самобутність і водночас загально-людську сутність, потужний вплив на українську культуру. Для її поезії притаманні елементи східної містики, патріотичні мотиви (Чабан М. П. Мазуренко Галя. ЕСУ. Т. 18. Київ, 2017. С. 500–501). Уже у збірці «Стежка» мотив творчості стрімко вривається в поезію Галі Мазуренко. Цей мотив є найбільш болючим і хвилюючим для неї. Крім цього, у її поезії переважають сумніви, розчарування і біль.
Надзвичайно цікава риса поезії Галі Мазуренко – це її діалогічність. Багато віршів вона присвячує своєму читачеві. Саме до нього поетеса звертається як до друга. Цього друга вона уявляє, як людину, яка втратила у житті найбільші цінності, яка самотня, безправна і беззахисна. Але вона знає, що її читач має чисте серце. Галя Мазуренко, яка сама пережила не одну особисту трагедію, але не скорилася долі, вважає цю людину своїм справжнім читачем, вона вірить, що її творчість допоможе цьому читачеві знову повірити у свої сили і повернутись до звичного життя.
Вона писала: «Коли умру, не дайте ви засохнуть Моїм пісням». «Україна – нація майбутнього» – вірила Галя Мазуренко.
Ще у 1970-х роках Галя Мазуренко написала пророчу політичну поезію, яка ввійшла в збірку «Північ на вулиці». Ось її уривок:
Угору шлях вузький, гостріше бритви!
Підтята власним лозунгом своїм,
Впаде Москва, як Візантія й Рим,
Не за ідеї, – за невірність їм.
За підтасовку фактів, – не молитву
За підтасовку карт, а не в час битви,
Ні, не в бою, а просто так, за кров
Батьків, дідів осудять власні їх підлітки.
За кров невинну, за брехню промов,
За Україну, Чехію, за Крим, і кріпко
Осудять за шахрайство...
Серед творів Галі Мазуренко графічна серія «Образи» (1930-і рр.); живопис – «Метафоричний пейзаж» (1960-і рр.); «Фантазія», «Східний мотив» (обидва – 1970-і рр.), «Мати з дітьми» (1980-і рр.).
Пропонуємо читачам долучитися до знайомства з яскравою творчою індивідуальністю, світлою українською мисткинею у вигнанні, що активно забезпечувала за життя і продовжує своєю творчою спадщиною і в наші дні глибше пізнавати Україну, її мову, культуру, філософію та сприяти кращому пізнанню України світом.
Бібліографія видань про творчість і життя Галі Мазуренко
Виставку підготувала
провідна наукова співробітниця
відділу зарубіжної україніки
ІК НБУВ Т. Д. Антонюк
Всі права захищено ©
2013 - 2026 Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського
Працює на Drupal | За підтримки OS Templates
Оплата послуг та благодійні внески
Ми в соціальних мережах