…Ще здалеку погляд вбирає незвичайне зображення. Герб України, відомий наш тризуб, але який же він дивовижний ! Увесь увитий квітами, елементами відомого на весь світ петриківського розпису, синє й жовте поєднання теж рясніють барвистим буйноквітом, а на найгострішому вістрі маленьким феєрверком здіймається зображення, подібне до постаменту на Майдані Незалежності.

А потім увесь барвистий світ картин захоплює в полон, бо візерунки змінюються,  являючи глядачеві то українські мальовничі поля й гаї у безмежжі квітів та птахів, то вірменські кам’яні стели-хрести – хачкари, зображені в такому ж переплетінні кольорів і квітів, то квіткові «обличчя» літер абетки…

Такою бачить символи України незвичайна, самобутня художниця, яку називають «вірменським серцем з українською душею», Марина Саркісян. Виставка її робіт цими днями відкрилась у Національній бібліотеці України імені В.І. Вернадського, в корпусі на вулиці Володимирській, 62.

Представляючи авторку, завідувачка відділу образотворчих мистецтв Інституту книгознавства НБУВ Людмила Гутник зупинилася на її нагородах і почесних званнях, і прикметно, що цей перелік відзнак зайняв чимало часу. Адже Марина Саркісян – володарка багатьох титулів і відзнак, зокрема, вона названа Жінкою року – 2017 в номінації «Жінка митець», Послом Миру від Всесвітньої Федерації Миру, нагороджена орденом до 25-річчя Незалежності України, орденом Святителя Чудотворця Миколая від Митрополита Київського і всієї України Єпіфанія, медаллю «За жертовність і любов до України» від Патріарха Київського і всієї України Філарета, її ім’я занесене до Національного реєстру рекордів України 2024 року. Марина Саркісян нагороджена почесною відзнакою Національної премії України імені Катерини Білокур, має вже понад 25 персональних виставок в Україні й не раз представляла нашу країну за кордоном, вона волонтер-митець, допомагає ЗСУ.

А ще вона наш давній друг, бо колись теж здобула освіту бібліотекаря, хоча й пішла потім іншим – визначеним долею – шляхом художниці. Та якось захотіла подарувати свої листівки, розмальовки й методичні розробки Бібліотеці Вернадського, і колегам одразу стало зрозуміло, що ці роботи мають побачити відвідувачі. Як і інші її твори.

«Малювання – моє хобі, моя робота і моє життя! Це мої будні і свята, досягнення і мрії!» – говорить Марина Саркісян. Її шлях до повного занурення в улюблену справу був досить тернистим, до художніх вишів довелося вступати кілька разів, життєві обставини не завжди сприяли покликанню, але, як говорить вона, якась вища сила тримала її в упевненості і вела до своєї мети. Сьогодні вона – видатна майстриня розпису в стилі «новопетриківський», активна популяризаторка української абетки Рутенія, відтвореної українським графіком Василем Чебаником.

А ще значну частину її творчості займають вірменські мотиви. І це зрозуміло – вона народилася на вірменській землі й маленькою дівчинкою переїхала до України, але рід, земля постукали в її вірменське серце. Особливо здригнулося воно в 2014 році, коли відбулися події на київському Майдані і першим загиблим з боку протестантів проти режиму Януковича став вірменин Сергій Нігоян. Тоді Марина намалювала перший хачкар. Розповідає, що довго сумнівалася, серце тоді їй говорило «пиши», а розум утримував – «як ти це зможеш?» Але перша ж показана в соцмережі робота викликала велике схвалення й підтримку. І потім їй спало на думку поєднати вірменські кам’яні стели-хрести з українським петриківським живописом. Згодом народилася ціла серія таких робіт, яку підтримали й глядачі, й представники вірменської церкви, вірменської діаспори.  

Петриківський розпис і вірменські хачкари – дві нематеріальні культурні спадщини ЮНЕСКО, і Марині Саркісян вдалося поєднати, талановито переплести дух роду двох народів, який дихає з її картин.

35 представлених на нашій виставці творів – це лише невелика частина її доробку, бо має художниця й роботи великі, панно розміром понад два метри, котрі теж є, як стверджує Людмила Гутник, дивовижними й унікальними. А ця експозиція презентує картини, присвячені літерам абетки Рутенія. Мисткиня вже відтворила 19 українських літер, і кожна з них має неповторний образ, і кожна символізує сакральні для українців речі: «Д» – це дім, «Ж» – життя, «Н» – незалежність… Є на нашій виставці й кілька робіт Марини Саркісян з вірменської абетки. В них суворість кам’яних хрестів символічно поєднується з петриківською образністю,  життєдайністю, сонцем, квітами й зелом.

У найтемніші часи, переконана Марина, мистецтво має нести світло, життя, надію.

Тож завітайте на виставку на вулиці Володимирській. Ви справді багато втратите, якщо не побачите ці картини, сповнені світла й духу України.