Ім’я Дмитра Івановича Яворницького справедливо пов’язують з історією Козаччини. Народився вчений 25 жовтня (6 листопада за новим стилем) 1855 р. в селі Сонцівка Харківського повіту Харківської губернії (нині с. Борисівка Харківської області) у дворянсько-священницькій сім’ї. Початкову освіту вчений здобув у рідному селі, потім навчався у Харківському повітовому училищі протягом 1867–1874 рр. Деякий час завдяки бажанню батька він навчався у Харківській духовній семінарії, але покинув її після трьох років навчання, вступивши на історико-філологічний факультет Харківського університету. Отримати стипендію університету для підготовки до професорського звання завадили наукові зацікавлення історією запорізького козацтва. Тому подальша дослідницька діяльність Дмитра Івановича проводилась за підтримки меценатів.

Завдяки публікації своїх історичних розвідок та проведенню публічних лекцій у десятках міст Російської імперії Д. Яворницького обрали членом історико-філологічного товариства при Харківському університеті у 1883 р. Проте це не сподобалося царському уряду, і Дмитро Іванович був звинувачений в «українофільстві» та звільнений з університету. Вченому також не дали довго викладати історію в навчальних закладах Москви та Петербурга, тому він змушений був змінити сферу діяльності. У 1892 р. вийшов друком перший том фундаментальної праці Дмитра Яворницького «История запорожских казаков», а два наступні томи були опубліковані відповідно у 1895 та 1897 рр. Це видання стало підсумком багаторічної роботи вченого, розпочатої ще в студентські роки.

А далі було фактичне вислання вченого, подорожі та робота молодшим чиновником з особливих доручень при туркестанському генерал-губернаторі в Самарканді у 1893–1895 рр. Результатом цієї діяльності став «Путеводитель по Средней Азии от Баку до Ташкента в археологическом и историческом отношениях». Далі вченого чекала казенна палата та Варшавський університет, де Дмитро Іванович склав магістерські іспити. У 1901 р. він вступив до Казанського університету та захистив магістерську дисертацію на основі переробленого першого тому «Истории запорожских казаков». До Української революції (1917–1921 рр.) Дмитро Іванович працював на непрестижних посадах в Московському та Новоросійському університетах.

Вчений проводив багаточисельні археологічні розкопки, під час яких зібрав колекції археологічних пам’яток та українських старожитностей, зокрема доби Гетьманщини. Ці колекції заклали основу одного з провідних музеїв України — Катеринославського музею ім. О. М. Поля (нині — Дніпропетровський національний історичний музей імені Д. І. Яворницького), директором якого Д. Яворницький був упродовж 1902–1933 рр. На базі музею функціонували губернська архівна комісія та архів, а також створена й очолювана Д. Яворницьким науково-дослідна кафедра українознавства та аспірантура. Після ліквідації Російської імперії Дмитра Яворницького обрали професором Катеринославського університету, де протягом 1924–1929 рр. він очолював створену ним кафедру українознавства. Також Дмитро Іванович був обраний академіком Всеукраїнської академії наук у 1929 р. та вів активну наукову й просвітницьку діяльність.

Проте проукраїнська діяльність Дмитра Яворницького привернула увагу радянської влади. Вченого звинуватили у «буржуазному націоналізмі» та співпраці зі Спілкою визволення України, а у серпні 1933 р. звільнили з музею, зробивши його до кінця свого життя безробітним. Відійшов у засвіти видатний історик запорозького козацтва 5 серпня 1940 р. Загалом Дмитро Яворницький — це письменник та дослідник історії українського козацтва, музеєзнавець, археолог, етнограф, фольклорист, лексикограф та автор понад 1500 наукових праць, що зробили козаків безсмертними.

Про унікальну особову колекцію старожитностей Д. Яворницького, яка стала фундаментальною базою Дніпропетровського національного історичного музею, що почесно носить ім’я Дмитра Яворницького, відомо широкому загалу. Це і найдорожча серцю вченого козацька колекція — одяг та зброя запорожців, а також зразки вишивок, іншого жіночого одягу — жилетки та очіпки, портрети видатних гетьманів пензля сучасників тощо. Колекція картин, зібраних Яворницьким, а також зібрання побутово-декоративних предметів із Європи та Азії (меблів, порцеляни) часто експонують у музеї. На жаль, під час Другої світової війни близько 66 тисяч із 99 тисяч експонатів була втрачена.

А ось інформація про особову бібліотеку вченого практично відсутня. Але з монографії Л. А. Дубровіної та О. С. Онищенка дізнаємось, що Тимчасовий Комітет зі заснування Національної бібліотеки Української Держави спрямував свою діяльність на залучення відомих діячів науки до процесу комплектування фондів бібліотеки українознавчою літературою. Для цього було надіслано особисті листи до вчених з проханням передавати свої власні твори до новоствореної книгозбірні. Серед тих, кому було відправлено подібні листи, був і Д. І. Яворницький. Із словника І. Лисенка дізнаємось, що особиста бібліотека Дмитра Івановича формувалася в Харкові, Петербурзі, Ташкенті та Катеринославі. Це була велика історико-літературна бібліотека, де зберігалися стародруки, історичні монографії, книги з історії України, зокрема Запорізької Січі.

На сьогодні у Відділі бібліотечних зібрань та історичних колекцій Інституту книгознавства (ІК) НБУВ завдяки власницьким ознакам (переважно власноручним підписам вченого) було виокремлено 60 книг та журналів (разом з конволютами), що раніше були у складі особової бібліотеки видатного дослідника козацтва. Ще книги з автографами Д. Яворницького знаходяться у Відділі стародруків та рідкісних видань ІК. Шлях надходження цих видань до нашої Бібліотеки потрібно ще встановити. В переважній більшості це історикознавчі видання (представлені на порталі НБУВ), які мають такі автографи Дмитра Івановича: «Д. Яворницький», «Д. И. Эварницкий», «Д. Эварницкий», «Проф. Д. І. Яворницький». Одна книга має автограф «Акад. Яворницький», тобто вона була придбана дослідником козацтва після отримання вченого звання академіка у 1929 р.

Деякі книги мають авторську оправу з суперекслібрисами внизу на корінці книги : «Д. И. Эварницкий» або «Д. Эварницкий». Тобто ці авторські оправи деяких книжок зроблені до 1905 року — часу, після якого Дмитро Іванович вже підписував своє прізвище на український лад «Яворницький». Деякі книги мають власницькі знаки інших людей. Наприклад, на популярній книзі німецького педагога та історика XIX ст. Карла Фрідріха Беккера «Всемирная история» наявна печатка «Изъ Библіотеки Василія Левицкого» та суперекслібрис у вигляді тиснення його ж ініціалів на корінці «В. Л.». На першій книзі (т. 3) «Северо-Кавказ. краевое общество археологии, истории и этнографии» присутній дарчий напис від відомого краєзнавця, історика, археолога, засновника Ростовського краєзнавчого музею Михайла Борисовича Краснянського: «Уважаемому Дм. Ив. Эварницкому от М. Б. Краснянского, из Ростова н/д 1927». Є також дарчі написи від історика та публіциста Дмитра Івановича Іловайського та ін.

Список використаної літератури :

1. Дениско Л. М. Автографи на книгах із колекції рідкісних видань Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського. Київ, 2007. – 134 c.
2. Дубровіна Л. А., Онищенко О. С. Історія Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. 1918–1941 / Л. А. Дубровіна, О. С. Онищенко; НАН України, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського. Київ: НБУВ, 1998. С. 57.
3. Лисенко І. Словник українських приватних бібліотек. Київ : Рада, 2009. С. 209.

Виставку підготувала
старша наукова співробітниця
Тетяна Мяскова