Голландський юрист Гуґо Ґроцій (1583–1645) в 15-річному віці одержав ступінь доктора права в Орлеанському Університеті, після чого працював адвокатом в Гаазі. Але перервавши успішну кар'єру, рано став державним діячем. За спробу організувати компроміс між кальвіністською анти іспанською партією та більш поміркованою партією ремонстрантів, яка виступала за самоврядування голландських держав Ґроцій був засуджений 1619 р. до довічного ув'язнення у фортеці Лувестейн у Голландії. Через два роки він зміг втекти з в’язниці (його дружина таємно вивезла у скрині з книгами), до Парижа, де влада призначила йому щорічну королівську пенсію. Ґроцій жив у Франції майже безперервно з 1621 по 1644 рік. У Франції в 1625 р. Ґроцій опублікував свою найвідомішу книгу "De jure belli ac pacis" («Про право війни і миру»).

Ґроцій написав цей трактат під час Тридцятилітньої війни (1618–1648), релігійних і політичних протистоянь, які супроводжувалися надзвичайним насильством у всій Європі. Ґроцій прагнув створити раціональний правовий порядок, який обмежить свавілля війни та зменшить кровопролиття.

Погляди Ґроція про право під час війни і миру зорієнтовано на формування нового типу суспільства, заснованого на раціонально-правових принципах рівності, співробітництва і взаємності у відносинах між усіма людьми, народами й державами, на ідеї єдиного міжнародного правопорядку, який добровільно встановлюють і якого дотримуються суверенні держави.

До Ґроція право було суто справою окремих держав. Закони однієї держави не мало впливу на закони іншої. Але подібно до того, як окремі люди природним чином об’єднуються в нації і таким чином беруть участь у суспільному договорі, щоб обмежити себе природними (але розумними) законами, так само окремі нації об’єднуються в цивілізації. Тобто нації не більше, ніж окремі люди, можуть жити ізольовано; вони повинні об'єднуватися, і, об'єднуючись, повинні поступитися частиною свого суверенітету. З цієї причини цілком природно, що система законів повинна виникнути і між державами. Отже, є право націй, якого слід дотримуватися з такою ж твердістю, як громадяни дотримуються внутрішніх законів своєї держави.

Наприклад, Ґроцій вважає виправданими воєнні дії, вжиті народом з метою самооборони і захисту свого надбання. Такі війни, вважає вчений, не суперечать природному праву, не суперечать природі суспільства. До несправедливих війн Ґроцій відносить насамперед війни загарбницькі. Він вважає неправомірними напади, що здійснюються одними державами проти інших із егоїстичних міркувань власної користі, заради оволодіння чужими родючими землями та іншими багатствами, з метою підкорення і обертання на рабів інших народів всупереч їхній волі. Не можна вважати правомірними військові дії коли їх починає держава через непевне побоювання зростаючої могутності своїх сусідів, котрі нічим не виказують агресивних намірів.

Розглянувши питання про ті обставини, за яких держава веде справедливу війну, Ґроцій зупиняється на припустимих способах ведення такої війни. Він наводить свої думки з приводу того, що дозволено щодо супротивника. Ґроцій намагається пом'якшити жорстокість війни. Він радить уникати у війні вбивств, коли для цього є принаймні найменша можливість. Він пропонує виявляти милосердя до тих, хто виступає на боці ворога випадково або примусово. Що стосується людей, не винних ні в чому, то їх Ґроцій радить не тільки не вбивати, але й всіляко запобігати створенню таких умов, за яких їхнє життя було б в небезпеці. Під час війни треба щадити дітей, жінок та старих, а також релігійних служителів, науковців, мирних землеробів, торговців та ін. Слід гуманно ставитися до полонених, вбивство яких є ганебною справою. Також Ґроцій висловлюється за встановлення цілої низки обмежень щодо знищення і загарбання.

Роздуми Гуґо Ґроція про те, що дозволено і чого не слід робити під час війни, поєднані із зауваженнями про позицію, якої слід дотримуватися нейтральним країнам. Обов'язок цих країн полягає в утриманні від сприяння тому, хто веде несправедливу війну.

Ґроцій також стверджував положення, що були в основі багатьох аргументів обвинувачення на Нюрнберзькому процесі про військові злочини після Другої світової війни: «Якщо влада видає будь-який наказ, який суперечить законам природи чи заповідям Бога, його не слід виконувати».

Трактат «Про право війни і миру» мав величезний успіх і до 1775 р. витримав 77 видань латиною, а також нідерландською, французькою, німецькою, англійською та іспанською мовами.

Вперше «De Jure Belli ac Pacis» було надруковане в Парижі Ніколасом Буоном навесні 1625 р. Це перше видання невдовзі вичерпалося, і Ґроцій взявся за підготовку другого видання. Планувалося, що воно буде надруковане також Буоном, але виникли затримки, і Буон помер 22 квітня 1628 р., ймовірно, коли було зроблено приблизно половину друку. У листі до свого брата Вільгельма 27 липня 1628 р. Ґроцій писав: «Мої книги з права війни та миру були переглянуті мною в багатьох місцях. Буон помер. Його спадкоємці постійно сперечаються. Тим часом я обмірковую, чи варто мені надсилати ці книги до Лейдена». Наприкінці 1628 р. він надіслав братові копію, в якій були зазначені виправлення та доповнення. Він сказав: «Я надсилаю вам книги з права війни та миру з немалими доповненнями. Я доручаю піклування про них вам і вашим друзям, оскільки, якщо я правильно суджу, це найважливіша з моїх праць».

Погані стосунки з Рішельє стали причиною припинення пенсії Ґроцію в 1631 р. За порадою деяких своїх друзів Ґроцій вирішив повернутися до Голландії. Він залишив Париж у жовтні 1631 р. і поїхав до Амстердама, де залишався до квітня 1632 р. Незабаром після прибуття в Амстердам Генеральні штати видали ордонанс про його арешт. А в березні наступного року Генеральні штати оголосили винагороду в 2000 флоринів за арешт Ґроція. Тому він виїхав з Амстердама до Гамбурга, де й залишався майже два роки, до часу коли прийняв запрошення бути послом Швеції у Парижі. За кілька місяців до того, як Ґроцій дістався до Амстердама, фоліант видання «De Jure Belli ac Pacis» з'явився в тому місті з друкарні Вільгельма Блау.

Блау перебував у Парижі взимку 1629–1630 рр. Тоді Гроцій уклав з ним угоду щодо нового видання, яке було найкрасивішим з усіх видань «De Jure Belli ac Pacis». На титульній сторінці його вказано як друге видання, виправлене та доповнене. Загалом воно повторює перше видання. Але додані численні доповнення, які він хотів додати в 1628 р. у своєму листі до брата. Шестирічна ліцензія, видана Буону Людовиком XIII, на той час закінчилася.

Ліцензія, датована Віднем 1631 р., була від імператора Фердинанда II Вільгельму та Джону Блау строком на шість років, яка була продовжена.

Таким чином прижиттєвими виданнями «De Jure Belli ac Pacis» є : Buon, 1625, та Blaeu, 1631, 1632, 1642, 1646, які можна назвати авторськими виданнями, тому що текст був дещо, але не суттєво змінений порівняно з 1625 р. автором разом з додавання цитат, які також є 1642 р. Видання 1646 р. практично таке ж, як і 1642 р., за винятком виправлення деяких помилок, але основна частина приміток загалом залишилася незмінною.

Зі смертю Ґроція в 1645 р. починається другий період в історії твору. Права на його твори перейшли до сина П'єра, який жив у Голландії. З пізніших видань видавництва Блау видно, що П'єр Ґроцій отримав виключну ліцензію на всі твори батька латиною або в перекладі протягом п'ятнадцяти років від імператора, короля Франції та Генеральних штатів Голландії, і що всі свої права на ці привілеї він передав Джону Блау. Видавництво Блау продовжувало випускати видання у 1650, 1651, 1660, 1663, 1667 та 1670 рр.

Але друкарня Блау згоріла 23 лютого 1672 р. Джон Блау помер у 1673 р. У липні 1674 р. його вдова та спадкоємці передали всі свої права на твір Ґроція Джону Янссону ван Васберге та його синам, книготорговцям в Амстердамі та Аарнуту Леерсу, книготорговцю в Гаазі. Саме за цими правами вийшли два видання 1680 р. Ці два видання практично ідентичні. Вони представили довгу серію видань з примітками, яка досягла максимуму у чотири та п'ятитомних виданнях, виданих у Лозанні в 1751 р.

Першим коментатором праці після смерті Ґроція був Гроновій (1611–1671). Гроновій не був юристом, а професором грецької мови в Лейдені. Проте він читав лекції з роботи Ґроція в університеті. На цей час «De Jure Belli ac Pacis» широко використовувалася як підручник. Ймовірно, що нотатки Гроновіуса були складені з його лекцій. Таким чином передруковувалися тексти Ґроція багато, з різними анотаціями, посібники для студентів у формі конспектів, реферати та «вікторини».

У 1661 р. Шарль Людовик, курфюрст Пфальця, створив кафедру в Гейдельберзькому університеті спеціально для Пуфендорфа, який обіймав її до 1668 р. Його «Право природи та націй» було результатом цієї діяльності. Вплив Пуфендорфа на академічне викладання, засноване на Ґроції, був величезним.

За винятком важливого тритомного видання, опублікованого в Утрехті, 1696–1703, з коментарями Вільяма Ван дер Мейлена, більшість видань з примітками «variorum» з'явилися в Німеччині, найдокладнішим з яких було видання Генрі Кокцея 1744 р. Кокцей дав своїй книзі назву «Grotius Illustratus». Хоча Кокцей відтворив текст Ґроція, його власні нотатки набагато більші за розміром, ніж Ґроцієве видання.

Барбейрак назвав своє виданням «variorum» Ґроція, яке з'явилося в 1691 р. у Франкфурті-на-Одері. Барберака можна назвати популяризатором Ґроція, бо він зробив ще й французький переклад у 1724 р., який витримав кілька видань, і був найпопулярнішим текстом Ґроція протягом XVIII ст.

З появою великого 5 томного лозаннського видання 1751 р. латиною з примітками variorum та його перевидання, одне в Гронінгені в 1771 р. та два в Утрехті в 1773 та 1783 рр. друкувати Ґроція практично перестали.

Поява праці Еммеріха де Ваттеля «Право народів, або принципи природного права, які застосовуються у поведінці та справах нації та суверенів» надрукованої у Нефшателі в 1758 р. дала новий напрямок та інтерес до міжнародного права. Праці Ваттеля одразу ж стали популярними. Вплив праці Ґроція знизився.

Видання, опубліковане в 1913 р. Фондом Карнегі в серії «Класика міжнародного права», є фотофаксиміле амстердамського видання 1646 р. Останнє латинське видання вийшло в 1919 р. в Лейдені.

Отже, в історії латинського тексту Ґроція є чотири періоди.

Перший завершився виданням 1646 р.

Другий завершився приблизно 1750 р., а тривав більше 100 років, коли твір широко використовувався як підручник, особливо в німецьких університетах.

Третій – це період занепаду з 1750 по 1850 р. і нарешті, поява Лейденського видання 1919 р. до трисотріччя першого призвели до переосмислення Ґроція, визнанні необхідності сучасного тексту, оскільки, він продовжує залишатися основою сучасного міжнародного права.

Ідеї Ґроція мали вплив на пізніших юридичних філософів, таких як Самуель Пуфендорф, Емер де Ваттель, які заклали основи, що пізніше були закріплені в Женевських конвенціях, Статуті Організації Об'єднаних націй

ПЕРЕКЛАДИ

Використання латини у XVII–XVIII ст. та повсюдне її поширення, поряд з місцевими мовами і законами, які засновані на римському праві, були проявами єдності європейського християнського світу. Але було також багато перекладів Ґроція на голландську, французьку, англійську та німецьку мови. Цілком природно, що перший переклад твору Ґроція був зроблений голландською мовою ще в 1626 р. в Амстердамі, а в 1635 р. в Гарлемі.

Російською мовою твір вперше виданий у 1902 р у вільному переказі Аркадія Пресса у видавництві П. Сойкина, а в повний текст у 1956 р. під редакцією С.Б. Крилова.

Анонсований англійський переклад, який у 2025 р. опубліковано частково і незабаром з'явиться під егідою Фонду Карнегі в серії «За міжнародний мир» та опублікованій видавництвом Оксфордського університету, таким чином стане сімдесят шостим виданням праці Гроція, двадцять дев'ятим у перекладі та сьомим незалежним англійським перекладом.

Українською мовою повного перекладу досі немає.

Серія конференцій, які присвячені першому виходу твору Ґроція «De Jure Belli ac Pacis», пройдуть в європейських університетах у 2025 р. на тлі російсько-української війни та інших протистоянь говорить про актуальність твору незважаючи на її 400-річчя з дня виходу.

Перше видання 1625 р. є рідкісним.

Наразі в інтернеті згадується 7 примірників першого видання:

1) Найбільшою колекцією Ґротіани володіє Бібліотека Палацу миру, яка розташована в Гаазі. Ця бібліотека є допоміжною у функціонуванні міжнародних судових органів. Основним завданням бібліотеки є обслуговування Постійної палати третейського суду, Міжнародного суду Гаазі та Гаазької академії міжнародного права. Бібліотека Палацу миру є частиною Фонду Карнегі. У 1914 р. гаазький видавець Мартінус Нейхофф подарував нещодавно створеній бібліотеці Палацу миру колекцію, яка складається з 55 видань «De Jure Belli ac Pacis». Колекція Nijhoff включала видання латинською, голландською, французькою, англійською, німецькою мовами. Час видання від 1625 до 1901 р. Серед них унікальний друк першого видання. Книгу закінчили дуже поспішно щоб встигнути до Франкфуртського книжкового ярмарку. Тому не було часу щоб виправити всі сторінки та нумерацію сторінок, відсутні індекси і зміст. Для спеціалістів найцікавіше порівняти це видання із пізнішими виправленими версіями. Перше видання 1625 р. складалося з трьох груп примірників, які відрізняються за змінами, внесеними під час друку. Бібліотека Палацу миру у 2010 р. придбала екземпляр, який є одним перших відбитків. Це дуже рідкісний екземпляр, оскільки серед книг, ідентифікованих як видання 1625 р., лише екземпляр, який раніше належав англійському вченому Джону Селдену (1584–1654), а наразі зберігається в Бодліанській бібліотеці в Оксфорді, та ще один екземпляр в університетській бібліотеці Зальцбурга є примірниками з цього набору.

4) 1 екземпляр на сайті Gallica з печаткою «Bibliotheca de la ville de Lion».

5) 1 екземпляр третього стану на сайті російської вікіпедії – з екслібрисом «Don fait a la Bibliotheque cantonale universitaire par seu mr. le professeur Rivier, consul general a Bruxelle 1898» (Пожертва, зроблена Кантональній університетській бібліотеці його власним паном професором Рів'є, Генеральним консулом у Брюсселі, 1898 р.).

6) 1 екземпляр третього стану, який належав бібліотеці монастиря Фейан у Парижі (про це свідчить печатка) продався у 2021 р. на аукціоні Christies https://www.christies.com.cn/en/lot/lot-6345400

7) 1 екзепляр наразі продається на Antiquariat in libri Gilhofer Nfg.Gmbt. https://inlibris.com/item/bn62741/?srsltid=AfmBOopwEV5XVTeXyuIETMWWsUEXd3qnL42T6s2IoNU4ceYO56jCYuP7

У відділі бібліотечних зібрань та історичних колекцій Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського є перше видання Hugo Grotius «De jure belli ac pacis» (Paris: Nicholas Buon, 1625), яке представляє третє видання зі змістом. Цей екземпляр походить з монастирської бібліотеки Києво-Печерської лаври, і є дефектним, довго не був атрибутованим, тому що немає перших шести сторінок, але в іншому відповідає першим відбиткам видання.

Наразі в книжкових магазинах України продаються книги Гуґо Ґроція лише російською мовою. А недотримання правил війни, неможливості реалізації міжнародного права в Україні наразі стоїть так само гостро як і в XVII cт., тому є потреба і в перекладі з мови оригіналу, і пропагування змісту всіма засобами поширення інформації як в нашій країні, так і в інформаційному середовищі агресора.

Також у відділі бібліотечних зібрань та історичних колекцій є інші видання Гуґо Ґроція «De Jure Belli ac Pacis»:

Використана літeратура:

Jesse S. Reeves. Grotius, de Jure Belli ac Pacis: A Bibliographical Accounts // American Journal of Іnternational Law. Vol. 19. Issue 2. April 2025. 251–262 p. DOI: https://doi.org/10.2307/2189252

List of 70 editions and translations «De lure belli ac pacis» // Ter Meulen Jacob, Diermanse P. J. J. Bibliographie des écrits imprimés de Hugo Grotius. La Haye: Martinus Nijhoff, 1950. 708 p. Р. 9–10.

Заєць А.П. Ідеї природного права з творчості Гуго Гроція // Наукові записки НаУКМА. 2017. Том 200. С. 16 – 22.