ЖУРНАЛ «ЛІТЕРАТУРНО-НАУКОВИЙ ВІСТНИК» У ФОНДІ ВІДДІЛУ БІБЛІОТЕЧНИХ ЗІБРАНЬ ТА ІСТОРИЧНИХ КОЛЕКЦІЙ

 

Сто п’ятдесят років тому, в грудні 1873 р. у Львові, засновано перше українське Наукове Товариство імені Шевченка (НТШ), завдяки ініціативі громадських діячів Наддніпрянщини та Галичини.

НТШ виникло у столиці Галичини з ініціативи Олександра Кониського (1836–1900), відомого наддніпрянського письменника. Фінансове забезпечення товариству надавала полтавська графиня Є. Милорадович (1832–1890). Активними учасниками товариства були також  Д. Пильченков (1821–1893) – депутат Галицького сейму, С. Качала (1815–1888) – священник і М. Жученко (1840–1880) – голова Ради присяжних повірених міста Харкова. Головою Товариства був обраний доктор права К .Сушкевич (1840–1885), видавець «Кобзаря» Т. Шевченка у 1867р. власним коштом.

Товариство друкувало такі часописи, як: щоденна газета «Діло» (з 1880), двотижневик «Зоря»(1885–1897), «Літературно-Науковий Вістник» (з 1898).

Перший номер журналу «Рідне слово», згодом назву було змінено на «ЛНВ», вийшов на базі двотижневика «Зоря» та журналу «Житє і слово» з нагоди століття нової української літератури 1898 р., з ініціативи М. Грушевського.

Загалом дослідники [2] видання виділяють кілька періодів розвитку часопису. Перший номер журналу, котрий мав вигляд тогочасних європейських журналів-рев’ю і створювався «як світоглядно плюралістичний, понадпартійний орган загальнодемократичного напрямку» [3], виходив у Львові з січня 1898 р. до грудня 1906 р. Другий період в історії «Літературно-Наукового Вістника», названий «київським», почався з січня 1907 р., коли після проголошення в Російській імперії свободи преси (1905), став можливим переїзд редакції до Києва [4]. Видання виходило до серпня 1914 р., поки не було заборонене військовою цензурою. У зв’язку з цим була перерва у виході журналу в три роки. У липні 1917 р. журнал знову побачив світ, але видавався він знову в Львові. Редактором продовжував працювати Михайло Грушевський, а згодом, його брат Олександр Грушевський.

З жовтня 1919 р. журнал був знову заборонений, цього разу більшовиками. Відновився у травні 1922 р. і виходив по липень 1932 р.

Дописувачами «Літературно-Наукового Вістника» («ЛНВ») були Михайло Грушевський, Іван Франко, Олександр Борковський, Осип Маковей, Володимир Гнатюк та ін. Олександр Борковський (1843–1921) – публіцист та перекладач, публікував статті про Т. Шевченка, Б. Грінченка, М. Старицького, П. Куліша, праці з проблем культурі і науки, хронікальні матеріали про культурне життя та питання українознавства, переклади – твори західно-європейських письменників: В. Скотта, А. Доде.

Осип Маковей (1867–1925) друкував збірки нарисів, оповідань, фейлетонів. У 1923 р. вийшла його остання збірка новел і нарисів під назвою «Прижмуреним оком», куди увійшли сатиричні твори, написані в перед і повоєнний час. Осип Маковей перекладав з польської, німецької, австрійської, французької.

Володимир Гнатюк (1871–1926) опублікував у «ЛНВ» 50 наукових розвідок і понад 600 рецензій, оглядів.

Фактичним редактором першого періоду існування був І. Франко, але через хворобу, роль у редакційній роботі належала М. Грушевському. У публікаціях висвітлювались важливі події суспільно-політичного, соціально-економічного, громадського, наукового та культурного життя, як Наддніпрянської України, так і Галичини з Буковиною. Широко трактувалися проблеми українців в Австро-Угорщині та Російській імперії (переселенський рух, аграрні питання, роль України у формуванні загальноімперського бюджету, атмосфера великих міст Наддніпрянщини, становище окремих соціальних верств). Наприкінці 1907 р. кількість передплатників журналу в Російській імперії перевищила передплатників-галичан.

Останній період журналу знову виходив у Львові під редагуванням Д. Донцова (1922–1932) [7].

Дмитро Донцов (1883–1973), один із перших керівників Союзу визволення України (СВУ), очолив «ЛНВ», коли Львів та Галичина вже були у складі Республіки Польщі. Донцов відіграв значну роль в українському національному русі. Внаслідок ідеологічного конфлікту, пов’язаного з переходом Д. Донцова на позиції націоналізму, частина співробітників вийшла з редколегії. Д. Донцов, з того часу, став одноосібним редактором.

У журналі продовжували висвітлюватися Нова економічна політика, переродження та бюрократизація компартійного апарату, репресивні заходи більшовицького режиму, русифікація, становище на західноукраїнських землях, що ввійшли до складу Польщі. Також розглядалися постаті відомих українських діячів та вчених. Публікації висвітлювали огляд літературних творів радянських та західноукраїнських авторів, теми з етнографії, фольклористики, мистецтвознавства та ін.

Ідеологія Донцова, його право на політичне лідерство, моральний авторитет базувалися на модному в той час в Німеччині, націоналізмі і центральною вимогою було повна незалежність України від Москви, будь-якої російської зверхності, а також суцільне звільнення української думки, ментальності від багатовікових комплексів меншовартості, за його словами, «малоросійства» і «провансальства».

Спочатку літературні твори й окремі тематичні рубрики публікувалися неупорядкованими, але згодом спостерігається їх структуризація. Наприклад, літературна частина «ЛНВ» мала такі підрозділи: поезії, повісті, новели, драми, література та наука, сюди увійшли публіцистика та бібліографія. Згодом, назви розділів було змінено: повісті, новели, драми, мемуари, література, наука, суспільне життя. Бібліографію виділили в окремий розділ з рубриками: книжки, надіслані до редакції, нові українські книжки і брошури, від редакції, оголошення [3]. Літературно-культурне та духовно-суспільне життя відображалося на шпальтах «ЛНВ» такими підрозділами: з громадського життя, з науки і літератури, з науки і мистецтва, з літератури і письменства, з газет і журналів. У публікаціях були відображені всі сфери національного життя: економіка, етнографія, статистика, історія, література, мистецтво, мовознавство, народознавство, релігія, психологія, соціологія тощо. На постійній основі були представлені рубрики: з російсько-українського життя, з українського життя, з австрійської України, за границею. Дописувачами були: Ф. Матушевський, М. Грушевський, М. Гехтер, М. Лозинський, Л. Цегельський, Е. Левицький, П. Стебницький.

Публіцистика та критика знайшла відображення в роботах: М. Грушевського, М. Залізняка, В. Дорошенка, М. Гехтера, М. Євшана, М. Шаповала, І. Франка, Г. Хоткевича, С. Русова, Ю. Тищенка та Л. Старицької-Черняхівської. На цій ниві, у «київський період ЛНВ», активно працювали: А. Ніковський (огляди української літератури у 1912 і 1913 рр. про творчість Л. Українки, Р. Тагора), І. Стешенко (розвідки про Т. Шевченка, М. Старицького, Л. Українку, П. Мирного, В. Винниченка).

Ю. Кміт робив огляди: «З західно-європейських літератур», «Новини західно-європейських літератур», «Із чужих літератур»; характеристики творчості Ф. Ніцше, Г. Бічер-Стоун, У. Теккерея, І. Карпенка-Карого.

Праці М. Грушевського і О. Кобилянської «Українсько-руське літературне відродження в історичному розвитку українського народу» дають оцінку творчості І. Франка, О. Маковея, Н. Кобринської, М. Черемшини [6].

Публіцистика була представлена працями з різних галузей національно-громадського життя. Провідне місце належить М. Грушевському, який у своїх роботах висвітлював найболючіше питання – територіальний поділ українських земель. Обґрунтовуючи ідею національної єдності, він писав: «Треба розвивати в них (в усіх частинах українських земель) почуття єдності, солідарності, близькості, а не роздмухувати різниці, які їх ділять» І. Франко закликав «Ми мусимо навчитися чути себе українцями – не галичанами, не буковинськими українцями, а українцями без офіціальних кордонів … Ми повинні, всі без виїмку, поперед усього пізнати ту свою Україну, всю в її етнографічних межах…, і засвоїти собі те знання твердо, до тої міри, що ми боліли кожним її частковим локальним болем і радувалися кожним, хоч і дрібним та частковим, успіхом, а головне, щоб ми розуміли всі прояви життя, щоб почували себе справді «практично частиною його»…» [5].

Проза «ЛНВ» представлена іменами: Г. Барвінок, В. Винниченка, Т. Бордуляка, Б. Грінченка, О. Кобилянської, М. Коцюбинського, А. Крушельницького, М. Левицького, Л. Українки, О. Олеся, В. Стефаника, І. Карпенка-Карого, І. Франка та ін.

Не залишалися поза увагою і представники світової літератури. Серед творів зарубіжних авторів були гуморески та оповідання М. Твена в перекладі М. Лозинського, оповідання К. Джерома, в перекладі О. Маковея. Також твори Ф. Петрарки, Сапфо, Кіплінга, Р. Тагора, Беранже, Д. Лондона, А. Міцкевича, А. Шніцлера, Г. Лонгфелло. Авторами перекладів з німецької, французької, швецької, англійської та інших мов були Л. Українка, І. Франко, М. Вороний, А. Кримський, Є. Ярошинська [1].

Ми акцентуємо увагу на примірниках журналу періоду 1898–1917рр., бо саме за ці роки журналу зберігаються у фонді періодики відділу бібліотечних зібрань та історичних колекцій Інституту книгознавства НБУВ. Наголосимо, що у фонді зберігається не весь комплект номерів журналу за вказаний період, є прогалини. Так, маємо наступні примірники видання, дані про які взяті з топографічного каталогу відділу:

1898 р. т. 4

1899 р. т.8. кн. 8-9,12

1900 р. т. 9. кн. 1–4; т. 12 кн.10

1901 р. т. 13. кн. 1–3

1902 р. т. 17, т. 19

1904 р. т. 26, т. 28

1906 р.т. 33. кн. 1, 3. т. 35. кн. 9

1907 р. т. 37. кн. 1–3. т.38. кн. 4–5. т. 39. кн. 7–9. т. 40. кн.10–12

1908 р. т. 40. кн.1–3. т.42. кн. 4–6. т.43. кн. 7–9. т. 44. кн.10–12

1909 р. т. 45. кн. 1–3. т.46. кн. 4–6. т. 47. кн.7–9. т. 48. кн. 10–12

1910 р. т. 49. кн. 1,3. т. 50. кн. 4–6. т. 51. кн. 7–9. т. 52. кн. 10–12

1911 р. т.54. кн. 4–6. т. 55. кн. 7–9. т. 56. кн. 1–12

1912 р. т.57. кн. 1-3. т. 58. кн. 4–6. т. 59. кн. 7–9. т. 60. кн.10, 12

1913 р. т.61. кн. 2. т. 62. кн.3–4. т. 63. кн. 5–9. Т .64. кн.10–12

1914 р.т.65. кн. 1, 4–6. т. 66. кн. 7–8

1917 р. т. 67. кн. 1–3. т. 68. кн. 4–6.

Потреба в створенні друкованих органів, звернених до всієї української громадськості, сприяли появі «ЛНВ» – художнього журналу із суспільно-публіцистичним тоном, щомісячного журналу на зразок західноєвропейського ревю [5]. Журнал відрізнявся від своїх попередників, бо мав стабільне фінансування, що виключало можливість «перерв» у випуску номерів. Часопис зібрав навколо себе всю літературну еліту того часу – поетів, письменників, публіцистів, критиків Галичини, Великої України та Буковини. До складу редакції журналу ввійшли люди, які мали великий редакційний досвід та досвід громадської роботи. Особливістю журналу можна вважати безпартійний статус, який дозволяв журналу орієнтуватися на всеукраїнського читача. За весь період видання, редакція зробила великий внесок у формування української громади.

«ЛНВ» перетворився на осередок, який відігравав роль у становленні та поширенні наукових досліджень та літературного розвитку на українських землях. «ЛНВ» створив ґрунт, на якому виховувалися українські, національні, науково-культурні сили.

З 1933 по 1939 р. «ЛНВ» виходив як «Вістник літератури, мистецтв й громадського життя» під редакцією Д . Донцова.

Був ще, так званий, німецький період (1948–1949) зі спробою відновити журнал з цією ж назвою («ЛНВ») до його 50-ліття. До співпраці було залучено науковців, письменників, митців, однак, через брак фінансів та складність політичної обстановки видання журналу припинилося.

Використана література:

  1. Бібліографічний покажчик змісту журналу «Літературно-Науковий Вістник» 1898-1923 (на матеріалах фонду «Рідкісна книга»), Івано-Франківськ, 2012. 24с. с.3.
  2. Супрун Л. Часопис «Літературно-Науковий Вісник» («Вістник»): періодизація й наукова рецепція // Науковий вісник Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. Філологічні науки. Літературознавство. Луцьк, 2014. № 19 (296). С. 134 – 141.
  3. Корбич Г. Журнал «Літературно-Науковий Вістник» львівського періоду (1898–1906) : монографія / Г. Корбич ; Ф. Погребенник (відп. ред.) Київ: Обереги, 1999. 144с. С. 69.
  4. Супрун Л. Часопис «Літературно-Науковий Вісник» («Вістник»): періодизація й наукова рецепція / Л. Супрун // Науковий вісник Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. Луцьк, 2014. № 19 (296): Філологічні науки. Літературознавство. С. 134–141. С. 134.
  5. Франко І. Я. Зібрання творів: у 50т.-К.: Наукова думка, 1976–1986 /Упоряд.: О. Я. Безпальчук та ін.; Ред. О. О. Білявська. 1988. т.45. с.401–402.
  6. Винар Л. М. Грушевський. Наукове товариство ім. Шевченка, 1892–1930. Мюнхен, 1970.
  7. Донцов Д. Дві літератури нашої доби. Репринтне відтвор. вид., 1958р. Львів: Просвіта, 1991. 295с.

Виставку підготувала

провідний бібліотекар О. О. Лозовська

Контактна інформація

Корпус №2, вул. Володимирська, 62, 3-й поверх, приміщення № 307-3.
+38 (044) 234-02-45 (відділ)
+38 (044) 235-41-96 (пункт запису читачів)
Інститут книгознавства