Микита Юхимович Шаповал - відомий громадський і політичний діяч, публіцист, соціолог, поет: до 140-річчя з дня народження (1882-1932)

Цього року виповнилося 140 років від дня народження відомого українського політичного і громадського діяча, публіциста, соціолога, поета, члена Центральної Ради Мики́ти Юхи́мовича Шапова́ла. З нагоди цієї події, працівниками відділу зарубіжної україніки Інституту книгознавства НБУВ підготовлена електронна виставка. Запрошуємо читачів НБУВ та всіх зацікавлених осіб до ознайомлення з матеріалами виставки.

Микита Шаповал народився  8 червня (26 травня) 1882 року у селі Сріблянка Бахмутського повіту Катеринославської губернії, Російської імперії (нині Бахмутський район Донецької області, Україна) у сім’ї Юхима Олексійовича Шаповала, який був відставним унтер-офіцером, сільським наймитом та Наталії Яківни Шаповал. Початкову освіту здобув в народній та двокласній школах (1894–1898), фахову середню – в державній лісничій школі містечка Новоглухівка Куп'янського повіту Харківської губернії (1900) та в юнкерській піхотній школі в Чугуєві (1906). У 1901 році М. Шаповал вступив до РУП (Революційна українська партія), протягом 1909-1914 років був видавцем та співредактором журналу «Українська Хата». В 1917–1918 роках у Микити Шаповала був вельми насичений період політитичної діяльності. У цих роках він був одним з організаторів та лідерів УПСР (Української партії соціалістів-революціонерів), членом її ЦК, головою Всеукраїнської лісової спілки, членом Центральної та Малої Ради. Микита Шаповал протягом зазначеного проміжку часу також займав посаду міністра пошти та телеграфу в уряді В. Винниченка. Саме М. Шаповал був одним з авторів  третього проекту IV Універсалу УЦР, що став одним з трьох основних проектів поданих (інші два М. Грушевським та В. Винниченком) редакцій, на основі яких було вироблено спільну редакцію документу, прийнятому на засіданні Малої Ради 22 січня 1918 року, в якому було проголошено незалежність України.

Протягом 1918–1919 рр. М. Шаповал продовжував брати активну участь у політичному житті України: листопад 1918 – січень 1919 – співорганізатор антигетьманського повстання, грудень 1918 – лютий 1919 – міністр земельних справ в уряді В. Чехівського за доби Директорії.
В лютому 1919 року Микита Юхимович продовжив революційну діяльність в Галичині, але, у зв’язку з тим, що  уряд ЗУНР не дав Шаповалу за його погляди дозвіл на перебування там, він був змушений виїхати в еміграцію до Будапешту – столиці Угорщини. Там, протягом 1919–1920 років М. Шаповал займав посаду секретаря дипломатичної місії УНР у Будапешті.  У 1921 році переїхав до Праги, де продовжив громадсько–політичну та культурну діяльність. У столиці Чехо­–Словаччини та інших містах цієї країни Микита Шаповал був головою Українського Громадського комітету (1921–1925 рр.), співтворцем українських вищих шкіл у Празі, Української Господарської Академії в Подєбрадах, Української Високого Педагогічного Інституту ім. М. Драгоманова. Крім того, він був організатором Всеукраїнського Робітничого Союзу, головою Українського Соціологічного інституту в Празі, видавцем і редактором місячника «Нова Україна».

М. Шаповал написав орієнтовно 60 публіцистичних праць: «Революційний соціалізм в Україні» (1921), «Село і місто» (1926), «Масарик як соціолог» (також німецькою і чеською мовами), «Стара і нова Україна» (1926), «Велика революція й українська визвольна програма» (1928), «Ляхоманія» (1931), «Міжнаціональне становище українського народу» (1934), «Схема життєпису» (1956), «Щоденник: в 2 ч.» (1958), «Гетьманщина і Директорія» (1958) та ін. Як письменник (під псевдонімом М. Сріблянський та М. Бутенко)  опублікував збірник поезій: «Сни віри» (1908), «Самотність» (1910), нариси «Жертви громадської байдужості» (1910), «Шевченко і самостійність України»(1917), «Листки з лісу» (1918) та ін.

На відміну від В’ячеслава Липинського, Микита Шаповал був прихильником республіканської, а не монархічної форми правління. Він негативно ставився до ідеї встановлення спадкової гетьманської влади на Батьківщині після того, як генерал Скоропадський став Гетьманом усієї України. На думку М. Шаповала, якщо молода американська держава наприкінці XXVIII століття утворилась, як демократична республіка на чолі з Вашингтоном і навіть Туреччина з Персією стали республіками на початку ХХ століття, то і Україна тим більше могла б нею стати.  Шаповал вважав, що нація складається з : 1) селянства; 2) індустріальних робітників, різних ремісників та прислуг; 3) трудової інтелігенції. На його думку, в українському національному русі початку XX століття саме інтелігенція грала значну та домінуючу роль, а її саму він характеризував ідеологом національного руху.

Шаповал зазначав, що інтелігенція займає в суспільстві становище, подібне до пролетаріату, але в неї нема єдиного світогляду. Відсутність єдності в тодішньому українському суспільстві він вбачав у безкомпромісності правих елементів та буржуазної інтелігенції щодо вимоги об’єднуватись саме на їхній програмі, ігноруючи світоглядні основи соціалістичної інтелігенції. Вимоги правих елементів включити (підім’яти під себе) усю трудову демократію, як реальну бойову суспільно-політичну силу Микита Шаповал вважав неприйнятними,   оскільки, в Україні, за його твердженням,  на початку XX століття панували буржуазія, поміщицтво та купецтво з росіян, поляків, євреїв. Тому, як зазначав він, закликаючи трудову демократію до єдиного фронту, реакційна та буржуазна інтелігенція України кликала селян, робітників та трудову інтелігенцію фактично на співробітництво з чужонаціональними пануючими в Україні класами. М. Шаповал трактував це, як національну зраду та антипатріотичну справу.

Селянство та робітництво, на його думку, повинне було витворити в собі усі елементи повноцінного суспільства  і щойно тоді скинути чужинецьке панування насильницьким способом. Як вважав Шаповал, проблема визволення і створення своєї держави нерозривно пов’язана з проблемою війська. «Інтелігенція сама ніколи не визволить України, бо не є соціальною групою з самостійними інтересами. Визволення України має організувати тільки трудова частина нашої нації: cелянство та робітництво» – писав він. М. Шаповал стверджував, що підготовка народу до боротьби мусить провадитись в усіх напрямках: класово–професійної, кооперативно–економічної та політичної боротьби, при тому, в системі боротьби мусить бути вказане місце для військової підготовки народних мас. Він характеризував українську націю, як недосконале суспільство. На його думку, щоб стати досконалим суспільством, воно повинне розкластись на кілька соціальних груп: одна група мала б зорганізувати і вести промисел, друга – обмінювати продукти, третя – обслуговувати транспорт (залізниці, пароплави та ін.), четверта – вести громадську і політичну адміністрацію (держава, міське самоврядування).

Микита Шаповал негативно ставився до тієї частини української інтелігенції, яка відстоювала капіталістичну систему і хотіла будувати українську державу на засадах капіталізму. Крім того, він також критично ставився до тих робітників та селян, які підтримували капіталістичний устрій, оскільки вважав його формою неволі України. М. Шаповал  стверджував, що визволення українських селян та робітників могло статися лише шляхом соціальної революції, що  селянин і його родина не знали ціни своєї праці: працювали цілий рік, з ранку до вечора, але коли приходив час продавати продукт своєї праці, то селяни не знали і не вміли фахово оцінити результати своєї сільськогосподарської діяльністі. На думку М. Шаповала в українських селян був  дуже низький культурний рівень свідомості, через те, що майже 60 % тодішніх селян були неграмотними.

Відмову РКП(б) від Воєнного комунізму та перехід до НЕПу він сприйняв, як відмову від комунізму взагалі. Саму суть НЕПу Микита Шаповал охарактеризував, як економічний дуалізм: вся державна промисловість була оголошена соціалістичною, а дрібна – приватною. За його визначенням, вся система господарства стала складатись з двох частин: приватно–власних продуктів (дрібний промисел і сільське господарство), що пішли на ринок, і державно-власних продуктів, що пішли двома шляхами: плановим шляхом на безпосереднє постачання державної промисловості та кооперативним шляхом на село.

У фонді відділу зарубіжної україніки представлено книжки та статті з періодичних видань, написані або особисто Микитою Шаповалом, або в яких міститься інформація його біографії, а також громадсько-політична, культурна та літературна діяльність. Зокрема,  у книзі М. Ю. Шаповала «Велика  революція і українська визвольна программа: виклади в Америці»  (Прага, 1927) автор стверджував, що у разі, якщо під час побудови української держави на початку XX століття залишився б буржуазний устрій в країні, то господарями в ній були б не українці, а росіяни, поляки, євреї та румуни. М. Шаповал в одній зі своїх останніх праць «Ляхоманія (наша доба): соціяльно-політичний нарис» (Прага, 1931) негативно характеризує, як самого Богдана Хмельницького, так і саме козацьке повстання під його проводом. На думку Микити Юхимовича поганим в діяльності Б. Хмельницького було те, що він військовим чином боровся проти польської шляхти не через ідеологічне несприйняття її влади на українських землях, а через особисті образи та рахунки. Він вважав, що не можна позитивно ставитись до намірів Гетьмана України позбавитись влади польської та полонізованої української шляхти, оскільки сам Хмельницький був виразником інтересів не селян, а панів.   В іншій його праці «Лісова справа на Україні: (До аграрного питання) : промова на 1-му Всеукраїнському лісовому з'їзді 18 липня 1917 р. у Києві» (Вовча [на Слобожанщині], 1918) розкривається ставлення Микити Шаповала щодо лісового господарства в Україні: на його думку, ліси повинні були перейти на основі націоналізації у власність усього народу. В дослідженні М. Шаповала «Занепад У. Н. Р» (Прага, 1928) містяться документи доби Української визвольної революції 1917-1920 рр., на основі яких розкриваються причинно-наслідкові зв’язки невдач щодо створення Незалежної Української держави в ту історичну епоху.

У фонді ВЗУ зберігається література з критичним висвітленням діяльності М. Шаповала. Зокрема, праця Петра Солухи "Договір з Москвою проти гетьмана Павла Скоропадського: (Володимир Винниченко та Микита Шаповал по допомогу до Москви – до Леніна)", в якій її автор негативно характеризував політичну діяльність Шаповала через активне виправдання останнім антигетьманського повстання 1918 року в Україні та вважав, що він сповідував пагубну ідею утопічного соціалізму.

У статті «Завдання української еміграції» з журналу «Нова Україна: Місячник  мистецтва, науки і громадського життя» (Прага, 1926. – Ч. 1/2. – C. 1–20) М. Шаповал розкрив, зокрема, своє бачення історичного завдання для української діаспори 20-х років XX століття: бути вільною трибуною, з якої світ має чути правду про Україну, про плани ворогів і про боротьбу та культурний зріст українського народу. В ній Микита Юхимович також висловлює власну думку, що в Україні можуть існувати лише ті партії, які відстоюють захист інтересів реальних і великих груп народу, а саме: cелянської, робітничої та трудової інтелігенції. Оскільки, за його визначенням, трудові інтереси цих груп в основі спільні, то й партія, на його думку, мала би бути одна. У іншій статті М. Шаповала «Приятель української культури» з журналу «Нова Україна: Місячник  мистецтва, науки і громадського життя» (Прага, 1925. – Ч. 7/8. – C. 1–10) розповідається про обставини створення ним Українського громадського комітету в Чехословаччині та результати його діяльності. У статті Н. Григоріїва «Політик – творець» у журналі «Вільна спілка: неперіодичний орган Української Партії Соціялістів-Революціонерів» (Прага; Львів, 1927–1929. – Зб. 3. – С. 1–8) М. Шаповал характеризується, як патріотична, самовіддана людина, яка дуже любить свій народ і не шкодує сил для  поліпшення його долі.

Отже, на основі викладеного матеріалу, можна із впевненістю констатувати, що Микита Юхимович Шаповал займав одну з ключових ніш у громадсько-політичному житті, як в Україні, так і за кордоном після вимушеної еміграції до Чехо-Словаччини на початку 20-х років минулого століття. Попри те, що минуло майже 100 років, як він жив та займався публіцистичною, громадською та політичною діяльністю, вона і досі викликає значний інтерес у вітчизняних науковців та дослідників, зокрема, для розуміння основ його світогляду.

 

 Матеріали до виставки підготували співробітники відділу зарубіжної  україніки:

Володимир Гальчинський,  пров. бібліотекар

Вікторія  Антонова,  мол. наук. співробітник

 

Література з фонду відділу до виставки:

1. Григориїв Н. Політик – творець (З нагоди 25 літн. Громадської й політичної праці М. Ю. Шаповала) / Н. Григориїв // Вільна спілка: неперіодичний орган Української Партії Соціялістів-Революціонерів. – 1927/1929. – Ч. 3. – 1–8.

2. Доклад т. М. Шаповала щодо проекту нової програми УПС-Р. на закордонній конференції 6 лютого 1927 р. // Вільна спілка: неперіодичний орган Української Партії Соціялістів-Революціонерів. – 1927/1929. – Ч. 3. – 62–70.

3. Дорошенко Д. Історія України, 1917–1923 рр. Т. 1. Доба Центральної Ради / Д. Дорошенко. – 2-ге вид. – Нью-Йорк: Булава, 1954. – 437 с. – Дод.: Покажч. імен: С. І–ХVI; Спис. іл.: С. XVIII–XIX.  Шифр 1076 укр., 9020 укр.

4. Жуковський А. Шаповал Микита (26.5.1882–25.2.1932) / А. Жуковський // Енциклопедія українознознавства Словникова частина. Т. 10. – Paris; New York: Молоде життя, 1984. – С. 3788. Шифр: 11778 укр.

5. Зеркаль С. До статті “Як проголошено IV Універсал” / С. Зеркаль // Вільна Україна: журнал української визвольної думки. – 1967. – Ч. 54. – 1967. – 64 с.

6. Мандрика М. З життя М. Шаповала / М. Мандрика // Вільна спілка: неперіодичний орган Української Партії Соціялістів-Революціонерів. – 1927/1929. – Ч. 3. – С. 8–14.

7. Микита Шаповал про Бенеша (Уривки з невиданного щоденника) // Україна: українознавство і французьке культурне життя. – 1950. – Ч. 3. – С.197–199.

8. На еміграції. Чехословаччина. Бюлетень українського Громадського Видавничого фонду // Нова Україна: Місячник  мистецтва, науки і громадського життя. – 1923. – Ч. 10. – С. 158–159.

9. Солуха П. Договір з Москвою проти гетьмана Павла Скоропадського: (Володимир Винниченко та Микита Шаповал по допомогу до Москви – до Леніна / П. Солуха. –  [Б. м.]: Накладом автора, 1973. – 381 с.: іл.  Шифр: 312 укр., 3757укр., 9313 укр.

10. Станіславський К. Хатянська смуга в роботі М. Ю. Шаповала / К. Станіславський // Вільна спілка: неперіодичний орган Української Партії Соціялістів-Революціонерів. – 1927/1929. – Ч. 3. – С. 15–16. – [Про працю М. Шаповала в часописі «Укр. хата»].

11. Український Громадський Комітет в ЧСР / Нова Україна: місячник письменства, мистецтва, науки і громадського життя. – 1925. – Ч. 2–3. – С. 164–168.

12. Халупний Е. Система соціології (в нарисі): присвячено М. Шаповалові / Е. Халупний; Український інститут громадознавства в Празі. – Прага: [б. в], 1927 (Друк «Вільної спілки». Фірма М. Nohavec. Podebrady). – 55 с. Шифр: 6125 укр.

13. Шаповал М. Большевизм і Україна / М. Шаповал. – Прага: Вільна спілка, 1926 (Укр. друк. V. Hoblika, nast). – 60 c.  Шифр: 498 укр.

14. Шаповал М. В чому сила Т. Шевченка / М. Шаповал // Вільна Україна: журнал української визвольної думки. – 1964. – Ч. 42. – С. 4–6.

15. Шаповал М. Велика  революція і українська визвольна програма: (Виклади в Америці) / М. Шаповал. – Прага: накладом вид-ва  “Вільна Спілка” і Укр. робітн. ун-ту, 1927 (Друк. “вільної спілки”). – 324 с. Шифр: 478укр., 486 укр.

16. Шаповал М. Військо і революція (Соціологічний нарис) / М. Шаповал // Вільна спілка: неперіодичний орган літератури, науки та громадського життя. – 1923. – Зб. 2 (жовтень). – С. 35–58.

17. Шаповал М. Військо і революція: соціологічний: нарис / М. Шаповал; Українська партія соціялістів-революціонерів за кордоном. – Прага; Львів: Вільна спілка, 1923. –  24 с.  Шифр: 470 укр.

18. Шаповал М. До замітки Д. Громадянина / М. Шаповал // Нова Україна: місячник письменства, мистецтва, науки і громадського життя. – 1925. – Ч. 2–3. – С. 95–98.

19. Шаповал М. Завдання української еміграції / М. Шаповал // Нова Україна: Місячник  мистецтва, науки і громадського життя. – 1926. – Ч. 1–2. – C. 1–20.

20. Шаповал М. Занепад У. Н. Р. / М. Шаповал. – Прага: Вільна спілка, 1928. – 42 с.  Шифр: 481 укр., УНД № 187.

21. Шаповал М. Засади української визвольної програми / М. Шаповал. –Прага: Вільна Спілка, 1927. – 61 с.  Шифр: 455 укр., 5813укр.

22. Шаповал М. Лісова справа на Україні (До аграрного питання): промова на 1-му Всеукраїнському з’їзді 18 липня 1917 р. у Києві / М. Шаповал. – Вовча [на Слобожанщині]: Рух, 1918. – 45 с. Шифр: УНД № 676.

23. Шаповал М. Ляхоманія (Наша доба): соціяльно-політичний нарис / М. Шаповал. – Прага: Вільна спілка, 1931. –  287 с.  Шифр: 12123укр., УНД № 1184.

24. Шаповал М. Народництво в українському визвольному рухові (Промова т. М. Ю. Шаповала на конференції УПСР 9–10 липня 1928 р. в Празі) / М. Шаповал // Вільна спілка: неперіодичний орган Української Партії Соціялістів-Революціонерів. – 1927/1929. – Ч. 3. – С. 95–128.

25. Шаповал М. Під білим парусом. («Сагайдак» Юрія Дарагана) / М. Шаповал // Нова Україна: Місячник  мистецтва, науки і громадського життя. – 1926. – Ч. 1–2. – C. 131–134. – [Про поезію Ю. Дарагана].

26. Шаповал М. Приятель української культури (З нагоди 28 листопаду) / М. Шаповал // Нова Україна: Місячник  мистецтва, науки і громадського життя. – 1925. – Ч. 7–8. – C. 1–10.

27. Шаповал М. Складка сил (З приводу “єдиного фронту”) / М. Шаповал // Нова Україна: місячник письменства, мистецтва, науки і громадського життя. – 1923 – Ч. 3 (березень). – С. 57–67.

28. Шаповал М. Стара і нова Україна: листи в Америку / М. Шаповал. – Ню Йорк: Вид. Укр. громади, 1925. - 32 с.  Шифр: 1832 укр., 2821 укр., 2822 укр.

29. Шаповал М. Українська еміграція у Франції: (З подорожніх вражінь) / М. Шаповал // Нова Україна: Місячник  мистецтва, науки і громадського життя. – 1926. – Ч. 1–2. – C. 145–151.

30. Шаповал М. Український громадський видавничий Фонд / М. Шаповал // Нова Україна: Місячник  мистецтва, науки і громадського життя. – 1923. – Ч. 6. – С. 155–156.

31. Шаповал М. Хто керує Україною? / М. Шаповал // Нова Україна: місячник письменства, мистецтва, науки і громадського життя. – 1925. – Ч. 2–3. – С. 1–6.

32. Шаповал М. Шлях визволення: суспільно-політичні нариси / М. Шаповал. – Прага; Берлін: Нова Україна, 1923 (Друк К. І. Редера). – 70 с.  Шифр: 492 укр.

33. Шаповал М. Ювілейна іронія (Замість рецензії) / М. Шаповал // Нова Україна: Безпартійний двотижневик громадського, культурного й економічного життя. – 1922. – Ч. 13–15. – C. 107. – [Про збірку новель і нарисів Ольги Кобилянської «Cниться», Чернівці. 1922].

34. Шрам П. Микита Шаповал – це останній ватажок отаманщини / П. Шрам // Вільна Україна: журнал української визвольної думки. – 1967. – Ч. 14. – С. 57.

Контактна інформація

Корпус №2, вул. Володимирська 62, 3-й поверх, к. 302.
+38 (044) 288-1434
9.15 - 18.00 (понеділок - субота)