170 років з дня народження «батька» новели Гі де Мопассана

«Я увійшов в літературу наче метеор і

залишу її неначе блискавиця»

Гі де Мопассан

Гі Де Мопассан (повне ім'я Анрі-Рене-Альбер-Гі де Мопассан, фр. Henry-René-Albert-Guy de Maupassant) – один із найвпливовіших і найпопулярніших прозаїків ХІХ ст. Його справедливо називають одним із творців сучасної форми короткої розповіді – «батьком» новели. Творчість Гі де Мопассана була невичерпним джерелом натхнення для багатьох відомих письменників: Сомерсета Моема, О. Генрі, Івана Буніна. А геніальним талантом літератора захоплювалися Фрідріх Ніцше, Іван Тургенєв, Лев Толстой та Антон Чехов. Завдяки своїм неординарним естетичним літературним принципам та своєрідному авторському почерку він став одним із найвеличніших класиків французької та світової літератури.

Гі де Мопассан народився 5 серпня 1850 р. в замку Міроменіль біля міста Дьєп (департамент Приморська Сена). Його батько – Гюстав де Мопассан – належав до давнього аристократичного роду Лотарингії, предки якого володіли значними статками. Проте він отримав у спадок лише незначну частину майна, оскільки дід Гі Жуль Мопассан втратив більшу частину сімейної власності, продемонструвавши абсолютне невміння вести господарські справи. Його син Гюстав де Мопассан одружився на Лорі Ле-Пуатвен, представниці старовинного поважного сімейства. Через шість років після народження Гі та його молодшого брата Гі-Ерве стосунки між подружжям вкрай зіпсувалися через нерозважливий спосіб життя Гюстава. Лора забрала дітей і оселилася з хлопчиками на березі моря в містечку Етрета на успадкованій віллі Пуатвен.

Вже з дитинства маленький Гі захоплювався неповторною красою природи Франції, любив морське узбережжя, складав поезії та невеликі історії, які стали першими кроками у його літературній діяльності.

Головним натхненником, а пізніше добрим другом і учителем, став давній приятель сім’ї матері – відомий французький прозаїк Гюстав Флобер. Він часто відвідував сімейство Пуатвен, даючи перші літературні уроки маленькому Гі.

У тринадцять років юний Гі потрапив у духовну семінарію містечка Івето. Проте, скоро зрозумів, що католицьке догматичне виховання не для нього, тож невдовзі за волелюбність і непокору його виключили із закладу. У 1864 р. він вступив до приватного Руанського ліцею, де зарекомендував себе як обдарований учень: юнак гарно вчився, писав вірші та брав участь у театральних виставах. У ліцеї Гі познайомився з літературним соратником і однодумцем – поетом Луї Буйле. Після закінчення ліцею Мопассан вступив на юридичний факультет університету Канн. Проте, з початком франко-прусської війни 1870−1871 рр. Гі добровольцем пішов на фронт захищати Батьківщину від загарбників. Війна залишила глибокий слід у душі майбутнього письменника і стала місцем подій багатьох його відомих творів.

Повернувшись додому, він застав свою родину у тяжкому фінансовому становищі, і щоб виправити ситуацію, влаштувався на службу у Морське міністерство, яке потім згадував з почуттям глибокої душевної огиди. Інтриги та кар’єризм дрібного чиновництва викликали відразу у романтичного молодого чоловіка, який надавав перевагу спілкуванню з богемою – письменниками, поетами та художниками. У цей час Гі активно займався літературною працею та спортом (найбільше він любив греблю). Відомим є той факт, що у 1868 р. на канікулах в Етреті Мопассан врятував від утоплення англійського поета Чарльза Алджернона Суінберна.

Першим читачем та критиком Гі був майстер прози – Гюстав Флобер. Він редагував дебютні твори майбутнього письменника у літературі і журналістиці. У Флобера Мопассан познайомився з Емілем Золя, Іваном Тургенєвим та багатьма іншими представниками шкіл натуралізму та реалізму. У 1880 р. він взяв участь у зборах письменників «Вечори Медану»,  де  презентував свою першу новелу «Пампушка». Вона мала блискучий успіх у літературній спільноті, а сам Флобер характеризував її як «безсмертний шедевр літератури».

Найбільш плідним періодом життя Мопассана стало десятиріччя 1880–1890 рр.: він опублікував шість романів, більше трьохсот новел та кілька мандрівних нарисів. Мопассан став одним із найбагатших літераторів свого часу, а його річний дохід складав близько 60 тисяч франків. Після публікацій творів, перебуваючи на хвилі успіху і фінансового благополуччя, письменник вів досить розгульний спосіб життя, витрачаючи значні кошти на розваги. Ще раніше письменник захворів на невиліковну в ті часи хворобу – сифіліс, яка в подальшому визначила його долю.

У 1881 р. була опублікована перша збірка новел Мопассана під назвою «Дім Тельє», яка перевидавалася дванадцять разів протягом двох років. А у 1883 р. він закінчив свій перший роман «Життя», праця над яким тривала шість років, починаючи з 1877 р. Головна ідея твору − втрачені ілюзії та розчарування. 25 тисяч екземплярів роману було продано менш ніж за рік. Лев Толстой написав про цей твір: «Чудовий роман, незрівнянно найкращий роман Мопассана, але чи не найкращий французький роман із часів «Знедолених» Віктора Гюго».

Наступною найгучнішою подією у кар'єрі Мопассана став роман «Любий друг». Він розповідає про молодого красеня, який робить блискучу кар'єру за допомогою зваблених ним жінок. Це призводить до деградації особистості та втрати духовності. Саме цей роман став візитною карткою письменника. Надрукований у 1885 р., він перевидавався тридцять п'ять разів протягом чотирьох місяців.

Цикл новел письменника присвячено темі нещасного і нерозділеного жіночого кохання. Однією з них є літературний шедевр Мопассана − «Міс Гаррієт» (1884 р.). Книга розповідає про складну жіночу долю головної героїні, якій автор безмежно співчуває до останніх сторінок твору.

Переважна більшість новел Гі де Мопассана про почуття нестримного кохання і пристрасті, про всю гаму складних взаємин між чоловіком і жінкою.

Читачі Російської Імперії у ХІХ ст. познайомилися з Мопассаном завдяки Івану Тургенєву, який дружив з талановитим французом. А одним з перших перекладачів творів письменника російською мовою виступив Лев Миколайович Толстой.

Цікавим фактом з життя Мопассана було те, що разом з іншими діячами культури і мистецтва він виступав проти зведення відомої Ейфелевої вежі, називаючи її ззовні «потворним скелетом». Проте, часто його можна було побачити за обідом на даху вежі, тому що тільки з цієї точки Парижу її не було видно.

Гі де Мопассан відчував нестримну пристрасть до жінок, мав славу ловеласа, велику кількість романів і випадкових зв'язків. Відомі імена тільки деяких пасій Мопассана: графині Еммануели Потоцької, дружини придворного архітектора Ерміни Леконт дю Нуї, багатої світської дами Марі Канн. У 1882 р. Мопассан вирішив одружитися, але до весілля справа так і не дійшла. Пізніше він скаже: «Я кохаю лише одну жінку − незнайомку, якої не існує в реальності».

Проте, серед великої кількості короткочасних романів генія знайшлося місце і для романтики. Деякий час Мопассан листувався з українкою Марією Башкирцевої. На той час Марія жила у Франції, була відомою художницею і автором знаменитого «Щоденника». Листи 24-річної Марії полонили серце і душу Мопассана. Однак, закостенілий ловелас, який зазвичай відносився до жінок легковажно і цинічно, злякався нового щирого почуття, так і не наважившись відкритися. Після смерті Марії від тяжкої хвороби Гі приїжджав на її могилу, важко переживав, стверджуючи, що ця незвичайна жінка виявилася єдиною ніжною квіткою у його бурхливому житті. Познайомитися з життям та діяльністю Марії Башкирцевої можна за посиланням: http://www.nbuv.gov.ua/node/4525 − електронна виставка на сайті НБУВ, присвячена 160-річчю з дня народження художниці.

Після смерті Гі де Мопассана у французькому виданні «Еклер» з'явилася сенсаційна новина про те, що відомий письменник є батьком трьох дітей: двох дівчаток і хлопчика. Незаконно народжені спадкоємці, за звичаями того часу, носили прізвище матері, якою виявилася Жозефіна Літцельман.

Сам письменник ніколи не згадував про дітей, та й родичі заперечували факт їх існування. Гі залишив заповіт, в якому майже всі заощадження перейшли до племінниці.

Протягом останніх років життя психічний стан Мопассана поступово погіршувався. З’явилася хвороблива любов до власної самотності, галюцинації, постійний страх смерті та іпохондрія, ймовірно внаслідок генетичної схильності. Члени сім'ї Мопассана страждали від спадкового психічного розладу. Матір Гі до старості мучили нервові розлади, а причиною смерті молодшого брата стало божевілля.

У ніч на 2 січня 1892 р. письменник хотів накласти на себе руки, але служник замінив набої на холості патрони. Після чого Мопассан розбив вікно і намагався перерізати собі горло. 6 січня1892 р. він був шпиталізований у клініку Еміля Бланша, де і помер від сифілітичного ураження нервової системи за місяць до свого 43-річчя 6 липня 1893 р. після 18 місяців божевілля.

Історія життя великого генія новели воістину трагічна, він помер, так і не реалізувавши весь свій творчий потенціал. Гі де Мопассан сам склав собі епітафію: «Я все життя жадав всього, але я не знаходив задоволення ні в чому».

Електронна виставка презентує фотокопії титульних сторінок примірників творів Гі де Мопассана французькою та польською мовами, надрукованих у ХІХ ст. та на початку ХХ ст., які знаходяться у колекціях іноземних зібрань НБУВ.

Виставку підготувала Колотило В. В.

Контактна інформація

Корпус №2, вул. Володимирська, 62, 3-й поверх, приміщення № 307-3.
+38 (044) 234-02-45 (відділ)
+38 (044) 235-41-96 (пункт запису читачів)
Інститут книгознавства