«Заповіт» Тараса Шевченка. Електронна виставка нотних видань до дня перепоховання поета на Чернечій горі у Каневі 22 травня 1861 р.

Творча спадщина Тараса Шевченка — невичерпно талановитого українського поета, художника, мислителя — увійшла до скарбниці найцінніших надбань світової культури. Його геніальні, сповнені любов’ю до рідної країни, до свободи й справедливості твори перекладено багатьма мовами народів світу.
Тарас Григорович Шевченко — винятково обдарована постать. Ім’я поета викликало й продовжує викликати особливу зацікавленість у наукових, культурно-мистецьких колах та громадському суспільстві не лише в Україні, а й у різних країнах світу. Видається, що стільки, як написано про Тараса Шевченка наукових праць, різноманітної аналітики щодо його творчого здобутку, не написано про жодного українського митця. За словами І. Дзюби: «обсяг Шевченкіани можна порівняти хіба що з обсягом літератури про найбільших світових поетів і митців».
Без перебільшення Тарас Шевченко є народним поетом, народним співцем, символом сили, символом свободи, символом боротьби, символом пізнання. Його літературна та мистецька спадщина отримала величезне схвалення та популярність на самому ранньому етапі розвитку і не втрачає своєї актуальності та значення для суспільства уже понад два століття.
Одним із творів поета, який став всесвітньо визнаним, є легендарний «Заповіт», написаний 25.XII 1845 в Переяславі, в період, коли Т. Шевченко переборював тяжку хворобу. Для написання «Заповіту» митцем було використано відомий жанр поетичного заповіту і поєднано його з жанровими ознаками гімну. Вірш став своєрідним символом боротьби українського народу за визволення в минулому і сьогодні, має великий вплив на національну культуру. Текст «Заповіту» перекладено багатьма мовами народів світу (йдеться про більш як 150 мов).
Спочатку вірш не мав назви, у рукописному збірнику «Стихотворения Т. Г. Шевченка» І. Лазаревського, з власноручними виправленнями поета він позначений як «Завіщаніє». Вперше опублікований під заголовком «Думка» в збірці «Новые стихотворения Пушкина и Шевченки» (Лейпціг, 1859). Повний текст вперше надруковано у Львові у журналі «Мета» (1863) під назвою «Завіщаніє», а під редакторською назвою «Заповіт» вперше надруковано лише частину вірша у «Кобзарі» (СПб., 1867). З того часу назва «Заповіт» стала традиційною і вже 150 років вірш, що став піснею-гімном лунає майже на всіх урочистостях, що відзначаються в нашій державі.
Як і в літературних джерелах, так і в музичному мистецтві закріпилося декілька назв «Заповіту», а саме «Думка», «Завет», «Завещание», «Завіщане», «Завіщаніє», «Заповіт», «Як умру», «Як умру, то поховайте».


Першими вірш на музику поклали Микола Лисенко та Михайло Вербицький (1868). «Заповітом» для соліста, хору й фортепіано започаткував свій різножанровий цикл «Музика до Кобзаря» Микола Лисенко. У М. Вербицького твір має назву «Завіщаніє». Але грандіозного поширення отримала мелодія на текст «Заповіту», написана полтавським вчителем Гордієм Гладким, котра дуже швидко зазнала фольклоризації. Точної дати написання мелодії не встановлено, приблизно 1868–1870 роки.  Після появи музичного твору Г. Гладкого, більшість композиторів опрацьовують мелодію Г. Гладкого, а частина митців пише оригінальну музику до «Заповіту». Обробку цього твору здійснено такими музикантами минулих століть та сучасності, а саме: О. Александровим, П. Батюком, Т. Безшляхом, П. Бойченком, О. Васильченком, Я. Дубровиним, В. Дутчак, О. Кошицем, С. Кропивою, М. Левицьким, Б. Лятошинським, П. Муравським, В. Павлюком, С. Протопоповим, Л. Ревуцьким,  Ф. Соболем, О. Спендіаровим, Г. Стадником, Я. Степовим, К. Стеценком, В. Трилісом, М. Федоровим та ін. Ноти «Заповіту» Г. Гладкого вперше видано у 1909 році в Полтаві у видавництві Григорія Маркевича. Однак ще 1906 року, там само, у Полтаві, було здійснено запис цього твору на грамплатівку у виконанні Українського хору П. О. Шереметинського.
Петро Олександрович Шереметинський — керівник Українського хору у Полтаві. Про нього залишилося дуже мало згадок у літературних джерелах та пресі. У виданні «Адрес-календарь и Справочная книжка Полтавской губернии на 1903 год» повідомляється, що Петро Шереметинський був вчителем церковно-приходської школи, служив у Преображенському храмі псаломщиком, що дає підстави вважати його регентом церковного хору. З каталогу 1910 року фірми «Зонофон» (фірма належала Акціонерному товариству «Граммофон») відомо, що в категорії української хорової музики саме хор під управлінням П. О. Шереметинського за кількістю записів посідає перше місце серед інших хорів. Це свідчить про велику популярність цього колективу. Перелік платівок із записами цього хору налічує 30 (!) творів (15 двосторонніх платівок). Записано переважно українські народні пісні в обробці М. Лисенка, а також твори та обробки народних пісень М. Кропивницького, П. Ніщинського, Г. Гладкого, В. Александрова та інших.
Як вже зазначалося, вперше аудіозапис «Заповіту» Г. Гладкого здійснено у Полтаві 1906 року, у найбільшій в Європі фірмі — Акціонерне товариство «Граммофон». Саме 1906 рік запису платівки із «Заповітом» пов’язаний з широким відзначенням 45-ї річниці з дня смерті Т. Г. Шевченка. Платівка вироблена із шелаку, одностороння, відтворюється на швидкості 78 обертів за хвилину і зберігається у Відділі музичних фондів НБУВ. (На жаль, не маємо змоги надати аудіозапис, оскільки цей раритетний, а, можливо, й унікальний примірник очікує на оцифровування).
Повертаючись до нотних видань, зазначимо, що оригінальні твори (тобто власну музику) на цей текст написали композитори: М. Вербицький, М. Гайворонський (О. Тин), Г. Гладкий, П. Демуцький, В. Заремба, В. Золотарьов, Й. Кишакевич, Л. Колодуб, М. Лисенко, С. Людкевич, С. Прокоф’єв, В. Сильвестров, К. Стеценко.
На текст «Заповіту» написано й музичні полотна великих форм: кантати Василя Барвінського (1918), Станіслава Людкевича (1934, 2-а ред. 1955), Бориса Лятошинського (1939), Левка Ревуцького (1939); симфонічна поема Рейнгольда Глієра (1939); мелодія Г. Гладкого до «Заповіту» стала основою вокально-симфонічної картини Дмитра Кабалевського, що супроводжувала сцену похорону Василя Боженка в кіноепопеї «Щорс» Олександра Довженка. Сергій Прокоф'єв використав російський переклад «Заповіту» в опері «Семен Котко», написавши на нього власну музику (1939). На тексти Шевченка написані хоровий «Диптих» Валентина Сильвестрова (1995), заключна частина симфонії-реквієму Богдани Фроляк «Праведная душе» (2014) тощо.
Варто відзначити, що на текст «Заповіту» писали музику й зарубіжні митці, зокрема вірменський композитор Вааг Араратян створив солоспів на текст «Заповіту» (1938); грузинський композитор Анатолій Баскаков  написав музику до «Заповіту» (1954); сільський учитель Сапар Ділмурадов (колгосп імені Куйбишева Йолотанського району Марийської області) поклав на музику белуджський переклад тексту цього вірша (1985).
Загалом налічується понад 60 музичних інтерпретацій композиторами та аранжувальниками шевченківського «Заповіту».
Сьогодні музиканти-професіонали і аматори продовжують використовувати цей текст для музичних композицій. Тож видається, що невмирущий «Заповіт», твір глибоко філософського змісту, написаний понад 150 років тому, ніколи не втратить своєї актуальності, як і безліч інших творів створених великим сином України, — Тарасом Шевченком.
Вашій увазі пропонується виставка нотних видань «Заповіту», що зберігаються у Відділі музичних фондів НБУВ.

© Людмила Руденко, с. н. с., Олена Цибульська, м. н. с.

Контактна інформація

Корпус №2, вул. Володимирська 62, 3-й поверх, к. 305.
9.15 - 18.00 (понеділок - субота)