Роль єзуїтських шкіл в історії української освіти: до 200-річчя Указу про заборону Ордену єзуїтів у Росії (2 грудня 1815 р.)

Періодично в історії України виникає питання релігійного протистояння. За часів перебування України в складі Російської імперії релігійні течії, що вели освітню діяльність, крім православ’я, поступово були скасовані. Така політика держави на початку ХІХ ст. мала об’єктивні причини, пов’язані з освітніми реформами. Жертвою цих реформ став діючий на той час Орден єзуїтів.
Засновником Ордену єзуїтів був Ігнатій Лойола (1491–1556) в Іспанії.
На початку XVI ст. протестантизм поширювався в Європі, тому поява нових проповідників, таких як Ігнатій Лойола, була дуже вчасною для католицької церкви. У 1539 р. за підтримки папи Павла ІІІ було утворено новий чернечий орден.
Орден заснував велику кількість католицьких шкіл, і рівень освіти в них був високий. Шкільна модель освіти, розроблена Орденом єзуїтів, виявилася настільки вдалою, що просувалася в Речі Посполитій швидкими темпами. У 1564 р. була відкрита єзуїтська школа в Бранденбурзі, перетворена в 1568 р. в колегію, у 1570 і 1571 рр. з’явилися єзуїтські колегії у Вільно і Ярославі Галицькому. Православні шляхтичі охоче віддавали своїх дітей до цих шкіл. У 1578–1579 рр. король Стефан Баторій підписав привілеї на перетворення Віленської колегії в Академію і університет (Almae Academiae Universitas Vilnensis Societatis Iesu). Крім того, діяли в Речі Посполитій Краківська та Полоцька академії, з 1581 р. – єзуїтська школа в Полоцьку.
Власне, завдяки розповсюдженню єзуїтських шкіл, які давали хорошу освіту зі знанням іноземних мов у поєднанні з католицькою вірою, стало можливим запровадження Берестейської унії 1596 р., яка створила греко-католицьку церкву, підпорядковану папі Римському.
Річ Посполита в результаті трьох поділів Польщі 1772, 1775, 1795 рр. перестала існувати як держава, однак система єзуїтських шкіл продовжувала провадити освітню діяльність. Вони залишались осередками якісної освіти, з якими університетам і семінаріям в Російській державі було важко конкурувати. У Західній Білорусі, Правобережній Україні дворяни надавали перевагу саме єзуїтським школам, коли віддавали дітей на навчання.
На противагу єзуїтським та уніатським школам почали організовувати православні братства при церквах і монастирях: Львівське Успенське, Віленське Свято-Троїцьке, Київське Богоявленське, Луцьке Хрестоздвиженське. Проте вони не могли конкурувати з єзуїтськими школами в якості освіти. Крім того, радикалізм братств відштовхував українську шляхту.
Освітній заклад нового зразка запровадив митрополит Петро Могила (1633–1646). Коли він став у 1627 р. Києво-Печерським архімандритом, то організував у Лаврі училище-колегію для викладання наук грецькою, слов’янською, латинською мовами. Однак члени Київського братства були невдоволені розпорошенням православних шкіл. Тоді відбулося об’єднання у 1632 р. колегії з Братською школою. Розмістили її в Братському Богоявленському монастирі на Подолі. Основу викладання Петро Могила запозичив з єзуїтських колегій, де поєднувалося вивчення наук і богослов’я. Завдяки умілій організації і наявності друкарні Київська колегія стала осередком підготовки освічених людей з усіх галузей знань в імперії. Кращих випускників запрошували до Москви для організації Академії наук (1724), Московського (1755), Санкт-Петербурзького (1724), Казанського (1804), Харківського (1805) університетів. Запровадження київської системи навчання у всій імперії мало позитивний вплив і на розвиток православ’я.
Однак, в кінці XVIII ст. ще за правління Катерини ІІ, стало очевидним, що світська освіта потрібна для державного правління і науки, а релігійна для соціального і пастирського служіння. Отже, виникла потреба розділити релігійну освіту і світську на два типи закладів, як це відбулося вже в Європі. Указ 1786 р. про закриття Києво-Могилянської академії мав реалізувати цю ідею.
Світська освіта за реформою 1814 р. мала починатися з приходських шкіл (початкова освіта), продовжуватися в гімназіях чи реальних училищах (середня освіта) і закінчуватися в університетах (вища освіта). Усі світські навчальні заклади були в підпорядкуванні попечителя учбового округу, який в свою чергу був підпорядкований Міністерству народної освіти.
У статуті 1814 р. передбачалося утворення духовних училищ, семінарій, академій, які були ланками духовної освіти. Вони підпорядковувалися духовній консисторії єпархії, яка в свою чергу була підзвітною Священному Синоду.
У цій структурі освіти Російської імперії просто не було місця єзуїтським школам, які до того ж були підпорядковані папі Римському. Тому 2 грудня 1815 р. Олександром І був підписаний Указ про закриття Ордену єзуїтів в Росії.
Майно єзуїтських навчальних закладів після їх закриття перейшло до православних духовних шкіл. Після революційних подій 1917 р., націоналізації церковного майна, бібліотека Волинської духовної семінарії була перевезена до Всенародної бібліотеки України. Наразі вона зберігається у відділі бібліотечних зібрань та історичних колекцій Інституту книгознавства НБУВ.
Виставка презентує видання ХІХ ст. з історії Ордену єзуїтів, що пояснюють тогочасну політику держави.
Підготувала к. і. н., н. с. Заєць О. В.

Контактна інформація

Корпус №2, вул. Володимирська, 62; 3-й поверх, приміщення № 307-3.
+38 (044) 234-0245 (відділ)
+38 (044) 235-4196 (пункт запису читачів)
9.15 - 18.00 (понеділок - субота)