«22 січня 1919 р., при великому здвизі народу й війська на Софійській площі в Києві, в приявности представників чужих держав, галицькі делегати обмінялися з верховною радою Української Народної Республіки грамотами, кодифікуючими зєдинення. Директорія оповістила про це громадян України універсалом такого змісту: «В імені Української Народної Республіки проголошує Директорія всьому українському народові велику подію в історії нашої Української Землі:

Дня 3 січня 1919 р. в місті Станіславові, Українська Національна Рада Західньо-української Народньої Республіки, як представниця волі всіх українців бувшої Австро-Угорщини і як найвищий їх законодатний орган, святочно проголосила зєдинення Західньо-української Народної Республіки з Українською Придніпрянською Народною Республікою в одну суверенну Народню Республіку.

Вітаючи з великою радістю цей історичний крок наших західних братів, Директорія Української Народної Республіки рішила прийняти до відома це зєдинення і ввести його в життя, згідно з умовами, які означено в рішенню Української Національної Ради з дня 3 січня 1919 року. Від нині зливаються в одно віками відділені одна від другої частини України – Галичина, Буковина, Закарпаття і Придніпрянська Україна в одну Велику Україну. Сповнилися відвічні мрії, для яких жили і за які вмірали найліпші сини України. Від нині є тільки одна независима Українська Народна Республіка. Від нині Українский народ, увільнений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу обєднати всі зусилля своїх синів для створення нероздільної, независимої Української Держави, на добро й щастя Українського Народу».

Підписано: Голова Директорії – В.Винниченко; Члени Директорії – Андрієвський, С. Петлюра, Швець, Макаренко.»

Документ цитуємо мовою оригіналу випуску книги, здійсненої за виданням «Велика історія України від найдавніших часів», яку видав Іван Тиктор у Львові 1935 року (Київ. Глобус. 1993р).

Так у Києві було проголошено Акт Злуки.  Сьогодні, коли ми в Україні відзначаємо  День Соборності – як символ об’єднання, відродження єдиної незалежної  України, варто хоч на мить зануритися в історичний процес минувшини, щоб виснувати не лише «одвічне прагнення українського народу» власної державності, а й, на жаль, не всі вивчені уроки.

 Приміром, коли йдеться про «віками відділені одна від одної частини України», то варто згадати, як монголо-татари, скориставшись міжусобицями князів, зруйнували Київську Русь, Київ 1240 року, Галицько-Волинське князівство.

1919 рік. Коли лідери не мали спільного бачення захисту української державності,  Володимир Винниченко, перший Генеральний секретар УНР, виступав за союз з більшовиками, а Євген Петрушевич, президент ЗУНР як прихильник парламентської демократії покладався на Антанту. Ці суперечності призвели до одностороннього скасування  Акта Злуки.

Проте сам факт проголошення об’єднання ЗУНР і УНР у Велику Україну є беззаперечним символом соборності  сучасної Української держави.

Та уроки таки мають свою жахливу ціну. Ані більшовицьке захоплення України, ані сподівання на Антанту не принесли  нам тієї омріяної цілісності й незалежності. Війни, репресії, Голодомор, депортації, переселення…  

А невивчені  уроки – вони гірко дошкуляють, дають про себе знати,  Україна стікає кров’ю у боротьбі з російською армією та її поплічниками за свою незалежність і територіальну цілісність, за право на життя. Та нині, на жаль, як і сотню, а точніше – 107 років тому,  різного штибу і доморощені, й зарубіжні ділки будь-якою ціною намагаються досягти політичних, економічних, приватних,  відверто злочинних загарбницьких  цілей  в Україні. Російський геноцид проти українців триває.

 Але Україна переможе! Бо на боці України правда. Та для цього справді маємо бути єдині від Сходу до західних кордонів, щоб вікопомний Ланцюг Злуки не виявився марним.

З Днем Соборності, українці!