Віктор Григорович Бар’яхтар (02.08.1930 – 25.08.2020) – видатний український вчений-фізик: до 95-річчя від дня народження

Віктор Григорович Бар’яхтар ‑ видатний вчений у галузі теоретичної фізики магнітних явищ, фізики твердого тіла, надпровідності, механіки твердих тіл, кінетики солітонів, автор теорії спектрів магнітопружних хвиль, доктор фізико-математичних наук (1965), академік НАН України (1978), заслужений діяч науки і техніки УРСР (1980), Герой України (2010).

Народився 2 серпня 1930 р. у м. Маріуполь Донецької області в родині вчителів. У 1948 р. закінчив із золотою медаллю середню школу № 16 в м. Ворошиловград (нині – м. Луганськ), а у 1953 р. – Харківський державний університет (далі – ХДУ).

Наукову діяльність почав у 1954 р. в Харкові під керівництвом професора О. І. Ахієзера. Кандидатську дисертацію захистив в 1959 р., докторську – в 1965 р.

Впродовж 1954–1973 рр. – науковий співробітник, начальник лабораторії Харківського фізико-технічного інституту АН УРСР; у 1973–1982 рр. – завідувач відділу, заступник директора з наукової роботи Донецького фізико-технічного інституту АН УРСР; водночас у 1978–1982 рр. – голова Донецького наукового центру; у 1985–1989 рр. – завідувач відділу теоретичної фізики і директор Інституту металофізики АН УРСР.

У 1982–1989 рр. – академік-секретар відділення фізики та астрономії АН УРСР, у 1989–1994 рр. – віце-президент НАН України, у 1994–1998 рр. – перший віце-президент НАН України.

З 1995 до 2015 рр. був засновником і першим директором Інституту магнетизму НАН України та МОН України, а з 2015 року – почесним директором цього Інституту.

Науково-дослідну та науково-організаційну діяльність вчений поєднував з педагогічною роботою.

В. Г. Бар’яхтар взяв активну участь в становленні фізико-технічного факультету ХДУ, викладав в Донецькому державному університеті, був засновником і першим завідувачем кафедри математики та теоретичної радіофізики на радіофізичному факультеті Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка (1983–1986).

Був одним з організаторів і першим деканом фізико-математичного факультету НТУУ «КПІ» (1996), де читав курс молекулярної фізики і термодинаміки.

З 1965 р. В. Г. Бар’яхтар незмінний член оргкомітетів і програмних комітетів Всесоюзних конференцій з фізики магнітних явищ (1965–1987), Міжнародних конгресів з магнетизму (1973, 1994, 1995), семінарів і наукових шкіл з фізики твердого тіла.

Багато зусиль та часу вчений надавав ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. В 1986–1988 рр. – заступник голови комісії АН УРСР з Чорнобильської проблеми, з 1993 по 1995 рр. – голова комісії з ядерної політики при Президенті України. Брав активну участь в роботі Міжнародної координаційної ради країн Європейської Співдружності з проблем зменшення наслідків аварії на ЧАЕС, був членом науково-технічної ради Мінчорнобиля, головою комісії з проблем Чорнобиля НАН України.

Засновник і президент Українського фізичного товариства (1990–1994), член Американського та Італійського фізичних товариств, член Нью-Йоркської академії наук (1978, 1985, 1992).

В. Г. Бар’яхтар автор та співавтор 537 наукових праць, у т. ч. 21 монографії в галузі фізики твердого тіла, магнетизму, екології, співавтор і головний редактор 5 монографій з проблем ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.

Вчений є лауреатом Державних премій України в галузі науки і техніки (1971, 1986, 1999), премій імені К. Д. Синельникова (1978), імені М. М. Крилова (1985), імені М. М. Боголюбова (1993), імені С. І. Пекаря (2005) НАН України, Золотої медалі імені В. І. Вернадського (2009) НАН України та інших наукових нагород.

Нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора (1971), Леніна (1986), Ярослава Мудрого V ступеня (1998), «За заслуги» ІІ і І ступеню (2000, 2005), Держави (2010).

Помер 25 серпня 2020 р. Похований на Байковому цвинтарі.

Виставку з нагоди 95-річчя від дня народження ученого підготовлено за архівними документами особового фонду № 488 «Бар’яхтар Віктор Григорович (02.08.1930 – 25.08.2020) – академік НАН України за спеціальністю «фізика твердого тіла» (1990)», який зберігається в Інституті архівознавства НБУВ.

В експозиції представлено спогади В. Г. Бар’яхтара «Моя траєкторія» (2010) та деклараційний патент на вихід «Датчик струму з магніторезистивною плівкою» (2004), співавтором якого був вчений.

Документи біографічного характеру репрезентують дипломи про присвоєння премій НАН України: імені М. М. Крилова (1985); імені М. М. Боголюбова (1993), імені С. І. Пекаря (2005), свідоцтво лауреата Золотої медалі імені В. І. Вернадського НАН України (2009).

Розміщено дипломи від іноземних наукових установ: про членство в Академії наук Нью-Йорку (1994), Американського біографічного інституту у Вашингтоні (1995). До виставки увійшов диплом учасника Всеукраїнської програми «Національні лідери України» (б/д).

Зв’язки з вищими навчальними закладами освіти України демонструють дипломи про присвоєння почесного доктора: Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна (2000), Східноукраїнського національного університету (2001), Інституту теоретичної фізики ім. М. М. Боголюбова (2004), Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (2009), Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2010), Донецького національного університету (2010).

Із нагород вченого на виставці представлено: грамоти Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи з нагоди Дня науки, 80-річчя НАН України (1998), Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (2010); почесні грамоти Верховної Ради України (2005), Академії педагогічних наук України (2010), Президії НАН України (2016), Міністерства освіти та науки України (б/д); подяка Кабінету Міністрів України з нагоди Дня науки (2008).

Експонується сертифікат «Alliance consortium LTD» (1995), посвідчення про нагородження пам’ятним знаком «За особистий внесок у розвиток міста» (м. Славутич, 2000).

Завершує експозицію документи з діяльності, серед яких: маршрутний лист щодо місць виконання робіт (4-й блок Чорнобильської атомної електростанції, м. Прип’ять) (1986); списки осіб, що захистили кандидатські та докторські дисертації під керівництвом В. Г. Бар’яхтара [1990-ті рр.]; сертифікат учасника ІІ Міжнародної науково-практичної конференції «Наукова еліта у розвитку держав» (2012).

Під кожним зображенням розташовано анотацію до нього, що включає: заголовок, дату, спосіб відтворення та місце зберігання документа.

Виставку підготувала

к. і. н., с. н. с. відділу археографії Інституту архівознавства

А. А. Майстренко