Невелика збірка раритетних візуальних документів відкриває перед нами образи неповторного міста з багатою історією,  такого, яким воно було понад століття тому. Представлені в електронній експозиції  листівки охоплюють часовий відтинок, який називають золотим періодом розквіту даного різновиду поштового відправлення. Розглядаючи ці артефакти та здійснючи віртуальну подорож вулицями старого Києва, ми маємо унікальну можливість помилуватися його своєрідними міськими ландшафтами. Зафіксовані на листівках окремі миттєвості життя великого міста, у своїй сукупності подають візуальну оповідь про архітектуру, побут і загальну атмосферу того часу.

            Серед перлин експозиції – найдавніша у бібліотечній збірці видова листівка,  яка подає зображення залишків відомої пам'ятки оборонної та сакральної архітектури Київської Русі – Золотих воріт. Вигляд тогочасних Золотих воріт передає листівка київського видавця Чеслава Ящевського, надрукована товариством «Гранберг» у Стокгольмі. Дату випуску цієї тонової листівки не встановлено, проте штемпель на звороті вказує на її проходження пошти у  1899 році (іл.1).

            Символом того чи іншого міста є вокзал, який є головними залізничними ворітьми в місто, адже саме звідси розпочинається знайомство з ним подорожуючих.  На листівці видавця і фотографа Д. Маркова збереглося зображення первісної двоповерхової будівлі київського вокзалу, зведеної у 1868 – 1870-х рр. за проектом архітектора І. Вишневського у давньоанглійському готичному стилі, яка 1877 р. постраждала від пожежі та була розібрана в 1913 р. (іл. 2).

            На пожовклих від часу видових листівках у своїй неповторній красі та розмаїтті постають артерії міста – вулиці й бульвари тогочасного Києва. Збережені листівки не просто документально відтворюють вигляд вулиць у минулому, а й передають динаміку та  ритм міського життя. На одних ми спостерігаємо повсякденне людське життя і транспортний рух, інші  акцентують нашу увагу на особливостях архітектурної забудови спокійних безлюдних вулиць.

            Світлини на листівках задокументували вигляд Бібіковського бульвару (нині – бульвар Тараса Шевченка),  який на момент своєї появи на початку 1840-х рр. вважався найдовшою вулицею міста. На поштівці видавця Акселя Еліасона (Стокгольм) листівках ми бачимо широку алею, обрамлену пірамідальними  тополями, які були і є донині візитівкою бульвару (іл.3).

            На презентованих  зображеннях листівок – тогочасна Миколаївська вулиця (нині – вулиця Архітектора Городецького),  яка з’явилася на території колишньої садиби професора медицини Київського університету Ф. Мерінга наприкінці ХІХ ст. На листівці Д. Маркова одна й найпривабливіших вулиць міста заповнена магазинами, банками й готелями, фасади будинків вражають різноманітністю архітектурних стилів. На вулиці вирує життя: спішать пішоходи, зупиняються кінні екіпажі (іл.4). На іншій листівці, видання А. Ріхтера, видніється й відомий двоповерховий цирк П. С. Крутікова «Гіппопалас», (1903; архітектор Е. Брадтман). Будівлю цирку, відомого на той час у всій Європі, було знищено 1941 року, а на його місці згодом виник кінотеатр «Україна». Поряд з цирком було розташовано готель «Континенталь» (1897; архітектори: Е. Брадтман, Г. Шлейфер, В. Городецький) та одна з найцікавіших будівель міста – прибутковий будинок купця Л. Б. Гінзбурга (1901; архітектори: Г. Шлейфер, Е. Брадтман). На момент спорудження це був найвищий будинок міста, який мав шість поверхів. Будинок також значно постраждав 1941 року, нині має дещо змінений вигляд (іл. 5).

            Листівка видання Д. Маркова подає зображення ошатно забудованої особняками та прибутковими будинками, прикрашеними ліпниною й балконами, вулиці Фундуклеївської (нині – вулиця Богдана Хмельницького), названої на честь київського губернатора Івана Фундуклея. Архітектурний пейзаж доповнений зображенням трамваю, рух якого було відкрито на цій вулиці 1892 року (іл.6).

            На листівках видавця К. Дітріха та невідомого видавництва пульсує життям вулиця Прорізна. Вулиця, яка виникла наприкінці 1840 – початку 1850-х рр., прорізала насипний земляний вал старокиївських укріплень, що оточував місто часів Ярослава Мудрого від Золотих воріт і до нинішнього Хрещатика. Неповторності образу тогочасної вулиці передають багато декоровані кам’яні будинки з численними крамницями, різноманітними фірмами, ресторанами і кав’ярнями, прибутковими будинками (іл.7, 8).

            Який вигляд мала на початку ХХ ст. Царська площа (нині – Європейська площа), бачимо завдяки збереженій листівці видання стокгольмського товариства «Гранберг». На світлині видно фонтан, прозваний у народі «Іваном» на честь цивільного губернатора Києва Івана Фундуклея, будинок Купецького зібрання (нині – Національна філармонія України), збудований 1882 року за проектом архітектора В. Ніколаєва,  трамвай, кінний транспорт та автомобіль (іл.9). Через Царську площу проходила лінія електричного трамваю, рух якого було запущено у червні 1892 року на звивистому Олександрівському (нині – Володимирському) узвозі.  Таким чином було  з’єднано дві частини міста – Олександрівську (нині – Контрактову) площу на Подолі із Царською площею верхнього міста. Мальовничий краєвид Олександрівського узвозу, який був прорізаний на початку ХVІІІ ст. крізь відногу Михайлівської гори, постає на листівці товариства «Гранберг». Проте, сьогодні трамвая ми тут не побачимо, адже лінію було демонтовано 1978 року (іл.10).

            В експозиції електронної виставки представлено зображення листівки видавця Д. Маркова з виглядом однієї з найдавніших вулиць міста – Великої Житомирської, яка виникла ще за часів Київської Русі та проходила паралельно оборонному валу Верхнього міста, простягаючись від Софійської до Львівської брами. На листівці видно церкву Стрітення Господнього, що знаходилася між вулицями Великою Житомирською та Стрітенською. Нині церква є об’єктом втраченої сакральної спадщини. (іл. 11). Церкву, збудовану в неовізантійському стилі в середині ХІХ ст., реконструйовану в 1883–1884 рр. (архітектор В. Ніколаєв), було зруйновано в 1930-х рр., а на її місці у 1964 – 1969 роках зведено Торгівельно-промислову палату України.

            Листівки видання К. Дітріха, Шерер, Набгольц і Ко, А. Ріхтера зберегли автентичний вигляд одного з найдревніших  районів Києва – Подолу в різні пори року (іл. 12, 13,14), у тому числі й однієї з давніх його вулиць – Кожум'яцької, розташованої в урочищі між горами Поскотінка та Замкова (іл. 15). Відомо, що перші поселення ремісників виникли тут у ХІІ столітті, а осередки різноманітних промислів утворювали цілі вулиці одноповерхових та двоповерхових будинків – Гончарну, Кожум'яцьку. Нині цей район міста має зовсім інший вигляд.

На листівках  київського видавця Д. Маркова присутні зображення культурних та освітніх закладів Києва. Це, зокрема, загальний вигляд однієї з архітектурних перлин міста –  Міського оперного театру (нині – Національний театр опери і балету ім. Т. Г. Шевченка; 1898–1901, архітектор В. Шретер). Будівля театру, виконана в стилі неоренесансу, славиться своїм декором фасаду, багатством внутрішнього оздоблення та дивовижною акустикою й дотепер (іл. 16).  У виставковій експозиції презентовано листівку з виглядом будинку драматичного театру М. Соловцова, який  нині займає Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка (іл.17).  Ошатна будівля театру в неогрецькому стилі (1898, архітектори: Е. Брадтман та Г. Шлейфер) значно постраждала під час Другої світової війни. Під час подальшої реконструкції споруда зазнала зміни фасадів та була надбудована.

Листівки відтворюють вигляд будівлі, спорудженої для освітянської громади міста – Педагогічного музею цесаревича Олексія (нині –  Будинок вчителя). Неокласична споруда архітектора П. Альошина, прикрашена фризом на тему просвітництва (скульптори: Л. Дітріх і В. Козлов), постала 1912 року на Володимирській вулиці (іл.18). Неодноразово об`єктом відтворення на листівках була й будівля першого в Києві Міського музею (нині – Національний художній музей України). 

Освітні заклади Києва початку ХХ ст. ілюструють листівки видання Ф. Чернухи, Д. Маркова, Товариства допомоги нужденним учням I-ї Київської Гімназії та ін. Серед таких – поштівка з виглядом Імператорського університету Святого Володимира (нині – Київський національний університет імені Тараса Шевченка), спорудженого в стилі пізнього класицизму в 1837–1843 рр. за проектом архітектора В. Беретті (іл.19). На листівці невідомого видавця презентовано комплекс вищого технічного закладу, який відображає розвиток індустріального прогресу тогочасної епохи – Київського політехнічного інституту імператора Олександра II (нині –  Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського») (іл. 20).  Будівництво споруди інституту  в стилі модерн (1898–1902; архітектор І. Кітнер) втілив у життя відомий київський архітектор О. Кобелєв.

Поштівки задокументували функціонування  ще двох тогочасних учбових закладів міста – Першої чоловічої гімназії (нині – гуманітарний корпус Київського національного університету ім. Т. Шевченка) (іл.21) та жіночого пансіонату графині Лєвашової (нині – будівля Президії НАНУ) (іл.22). Обидві будівлі виконані в стилі класицизму за проектом О. Беретті. Відомо, що двоповерхова будівля пансіонату була споруджена на кошти дружини київського генерал-губернатора, графині Є. Левашової у 1850-х рр. та надбудована у 1891–1892 рр. (архітектор К. Тарасов).

            З історією забудови Києва тісно пов`язане ім`я видатного архітектора Владислава Городецького,  чия спадщина й дотепер продовжує захоплювати та приємно дивувати сучасників.  Старі листівки видання А. Сєтової, Д. Маркова, А. Ріхтера та ін. презентують знакові неординарні творіння відомого майстра, серед яких прибуткові будинки, музеї, учбові заклади, культові споруди. Візитівкою архітектора та й Києва загалом є Прибутковий будинок, відомий як містичний Дім з химерами (1901 – 1902). Цей сміливий експеримент В. Городецького поєднав у споруді декоративність, символізм та інженерну винахідливість. Виконаний у стилі модерн  з численим скульптурним  оздобленням  Е.Саля фасад будинку вражає присутністю великої кількістю міфічних істот, тварин та рослинних орнаментів (іл.23). Архітектор певний час займав увесь перший поверх будівлі, облаштовуючи його за своїм смаком та уподобаннями. Нині в Будинку з химерами функціонує Музей сучасного мистецтва України.

            Неперевершеним зразком неоготичного стилю є ще один архітектурний шедевр В. Городецького – величний Костел святого Миколая (1899 – 1909). Збудований з червоної цегли, він вражає своєю монументальністю й водночас витонченістю ліній. Стрімкі шпилі, вітражні вікна, стрілчасті арки та окремі ажурні деталі формують образ довершеності та легкості архітектурного творіння (іл.24).

            Справжнім дивом архітектури є спроектована В. Городецьким Караїмська кенаса (1898 – 1902; нині –  київський Будинок актора). Ця сакральна споруда була побудована в мавританському стилі з притаманними йому підковоподібними арками, куполами, орнаментальними та декоративними елементами східної архітектури. Над кенасою здіймався надзвичайної краси сферичний купол з ліпним оздобленням Е. Саля. Саме на листівках можемо побачити якою довершеною була будівля з куполом, який до сьогодні не зберігся (іл.25).

На листівках репродуковані зображення Художньо-промислового і наукового музею імператора Миколи Олександровича (інші назви – Музей старожитностей і мистецтв, Київський міський музей, нині – Національний художній музей України). Будівля музею вражає своєю стриманістю й водночас елегантністю. Ця споруда авторства В. Городецького, виконана в стилі неокласицизму, є переробленим проектом архітектора П. Бойцова. Скульптурне оздоблення фасаду будівлі за виконано також майстернею Е. Саля за ескізами Городецького. З нагоди XI Всеросійського археологічного з’їзду, що відбувався в Києві, у  серпні 1899 року у залах музею відкрили археологічну виставку знахідок Вікентія Хвойки. Датою заснування музею вважають 1 серпня 1899 року, проте його офіційне відкриття відбулося в грудні 1904 року (іл.26). Представлені на листівках архітектурні шедеври В. Городецького презентують неординарний талант митця і разом з тим візуалізують суттєві зміни архітектурного обличчя Києва з появою в міському просторі його творінь.

            Досить часто відображуваним сюжетом на тогочасних листівках ставали сакральні споруди, які були і є не лише естетичною окрасою Києва, а й важливими духовними центрами. Багато з них було втрачено в трагічні роки гонінь на церкву, проте деякі з них дійшли до наших днів. На листівках відтворено зображення однієї з найвідоміших святинь міста – величного Софійського собору, зведеного у візантійському стилі ще за часів Ярослава Мудрого. Зазнавши ХVІІ–ХVІІІ ст. руйнувань, собор був реставрований і відбудований вже у стилі українського бароко. На світлинах, репродукованих на листівках,  зображався переважно загальний вигляд архітектурного комплексу та дзвіниці, що височіла над містом (іл. 27, 28).

            Бажаним об’єктом для фотографування та відтворення на листівках на початку ХХ ст. була одна з найдавніших православних святинь Східної Європи – Києво-Печерська лавра. На листівках А. Сєтової, Д. Маркова, товариства «Гранберг» представлено різноракурсні панорамні види комплексу, зображення Дальніх та Ближніх печер, чотириярусної Великої лаврської дзвіниці та  Успенського собору, зруйнованого 1941 року (іл. 29, 30, 31, 32).

            Фотографів та видавців листівок зацікавлювали легкі барокові форми Андріївської церкви, яка й дотепер є однією з привабливих для жителів і гостей міста архітектурних пам`яток. Зведена у ХVIII ст. за проєктом видатного архітектора Бартоломео Растреллі на мальовничому Андріївському узвозі, церква не зазнала значних змін упродовж усього часу свого побутування (іл. 33).

            Недалеко від Андріївської церкви стояла Десятинна церква (1828–1842, архітектор В. Стасов). Листівка, видана товариством «Шерер, Набгольц і Ко», уміщує цінну світлину з виглядом обох культових споруд (іл.34). Зведена на рештках попередніх храмів у псевдовізантійському стилі,  будівля Десятинної церкви не збереглася, вона була зруйнована 1928 року. Нині на цьому місці знаходяться лише рештки давнього фундаменту.

            Вигляд Михайлівського Золотоверхого монастиря таким, яким він був на початку ХХ ст., подає листівка видання Ернста Сванстрема (Стокгольм) (іл. 35). Монастирський комплекс, змурований на початку ХІІ ст., упродовж ХVII – ХІХ століть зазнав змін, реконструкцій та добудов. А от   у 1930-х рр.  окремі будівлі монастиря були знищені через задум зведення нва цьому місці урядового комплексу, який так і не був втілений.

            Знаковою подією Києва було зведення Володимирського собору (1862–1882, архітектори: О. Беретті, І. Шторм, П. Спарро, Р. Бернард, К. Маєвський, В. Ніколаєв). Збудований у неовізантійському стилі, він вражав своєю пишністю та розкішним внутрішнім оздобленням. Зображення собору досить часто фігурує на листівках різних видавців (іл.36, 37).

            Цінним документальним свідченням про існування споруди, яка не дійшла до наших днів – Церкви Іоана Златоуста, або ж «Залізної» (1867 – 1871; архітектор М. Юргенс, інженер Р. Ніккельс) є уміщена на листівці світлина із зображенням Бібіковського бульвару, на якому вона знаходилася (іл. 38). У будівлі корпусу цієї оригінальної церкви не було жодної деталі з дерева та цегли. Стіни, дах, куполи храму та дзвінниця були виконані з чавуну та фігурного заліза. Саме через свій особливий вигляд вона була цікавим об'єктом для відтворення на листівках, як один з прикладів архітектурних новацій того часу. Церква була розібрана за наказом тогочасної влади на початку 1930-х років, через те, що заважала прокладанню трамвайних колій.

            В електронній виставковій експозиції презентовано листівки товариства «Шерер, Набгольц і Ко» з   виглядом римо-католицького храму, побудованого  стилі класицизму – Олександрівського костелу (1817–1842) (іл.39, 40). У радянські часи в будівлі діяли гуртожиток, сховище бібліотеки, музей атеїзму та планетарій. Нині – це діючий храм.

            Листівка видання Д. Маркова репродукує фото із зображенням величної будівлі у неомавританському стилі – Синагоги Бродського (1897–1898; архітектор Г. Шлейфер) на тодішній Малій Васильківській вулиці (іл. 41). Синагога була побудована за бажанням та коштом відомого на той час власника цукрових заводів, мецената Лазаря Бродського. Поряд з монументальною спорудою спостерігаємо присутність біля синагоги великої кількості парафіян, що свідчить про популярність цього закладу. У 1920-х роках синагогу було закрито, а будинок використовувався як клуб, політшкола з різноманітними гуртками, зрештою, тут розмістився Київський академічний театр ляльок. Численні реконструкції істотно змінили  первісний вигляд будівлі. У наш час  синагога відновила своє першочергове призначення.

            Завдячуючи промисловцю Л. Бродському, 1912 року в Києві з`явився  славнозвісний Бесарабський критий ринок (архітектор Г. Гай). Будівля ринку в  стилі модерн збереглася до наших днів, вона не постраждала навіть під час Другої світової війни. Ринок був відмінно оснащений технічно, а перша в Києві  холодильна установка, яка була привезена туди з Талліну, ще донедавна функціонувала. Вигляд ринку в часи його виникнення зафіксувала листівка видання власника паперового магазину на Хрещатику А. Ю. Теуфеля,  яка дає право стверджувати, що споруда має нині майже автентичний вигляд (іл. 42)

            Продовжуючи подорож Києвом початку ХХ століття, звернемо увагу на зображення в листівках відомих на той час зелених насаджень міста. На межі століть вони були не лише оазами зелені, але й важливими центрами культурного дозвілля киян та туристів. На листівках видання вже згадуваних нами раніше Д. Маркова, А. Ріхтера, А. Сєтової, А. Еліасона, а також видавництва «Хромосвєт»  споглядаємо ці мальовничі куточки Києва. Серед таких – світлини з виглядом Царського саду, закладеного ще у XVIII столітті на мальовничих схилах Дніпра (іл.43, 44, 45). На листівках часто зображували центральну алею саду, прикрашену фонтанами та скульптурами, а також альтанки для відпочинку відвідувачів. Особливою популярністю користувалася оглядова площадка, з якої відкривалися захоплюючі краєвиди Дніпра.

            Сад Купецького зібрання призначався переважно для відпочинку представників заможного купецького товариства. Закладений у другій половині ХІХ століття, він розташовувався неподалік від Хрещатика і був зеленим острівком благодаті. Листівки зафіксували архітектурні елементи саду: ажурні павільйони, фонтани та скульптуру, доглянуті клумби та алеї. На території саду функціонував літній театр, заклади харчування, клуб та естрада зі сценою, де відбувалися вистави, концерти й інші культурні заходи (іл. 46, 47, 48, 49). Ці дві важливі для киян зелені зони  були розділені   Петрівською алеєю, яку було прокладено у 1908–1910 роках. Тоді ж над алеєю було зведено ажурний пішохідний місток, спроектований Є. Патоном,    який зберігся й донині (іл. 50).

         Кожне із пропонованих до перегляду  в електронній експозиції зображень листівок, є маленьким, але надзвичайно важливим фрагментом  своєрідного документального панно історії величного Києва  і водночас цінним артефактом доби, яка давно минула. Листівки є не лише візуальним свідченням розмаїтої й багатогранної архітектурної спадщини Києва, а й трансляторами тогочасної атмосфери міського життя на зламі ХІХ–ХХ ст. Віртуальна подорож у славне минуле Києва дарує нам унікальну можливість отримати естетичне задоволення від споглядання експонатів і разом з тим осмислити процес творення культурної спадщини та усвідомити важливість збереження історичної пам'яті.

Список джерел

1. Анисимов О. Киев и киевляне : Я вызову любое из столетий…: В 2 кн. Кн. 1. Київ, 2002. 381 с.

2. Гирич І. Б. Київ: люди і будинки. Київ: Либідь, 2015. 432с.

3. Грані світу. Історія Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря. Київ: Грані-Т, 2007. 120 с.

4. Друг О. Вулицями старого Києва. Львів, 2013. 512 с.: іл.

5. Друг О., Малаков Д. Особняки Києва. Київ: КИЙ, 2004. 823 с.

6. Кальницький М. Б. Храми Києва. Київ: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2006. 252 с.

7. Київ. Вчора, сьогодні, завтра: фотоальбом / Упоряд. В. Д. Єрмаков; авт. тексту О. Кравець. Київ: Мистецтво, 1982. Т.1. 151 с.

8. Ковалинський В. Меценаты Киева. Киев: Кий, 1998. 528 с.: ил.

9. Куковальська Н. М. Михайлівський Золотоверхий монастир: Історична доля та мистецька спадщина. Київ: Горобець, 2011. 56 с.

10. Лось В. Костел Св. Миколая у Києві: Історичний нарис (1896—1938 рр.). Київ : Фенікс, 2010.152 с.

11. Малаков Д. Прибуткові будинки Києва. Київ : КИЙ, 2009. 383 с.

12. Марковський А. Від модерну до модернізму: три етапи архітектури Києва. Київ: ФОП Лопатіна О. О., 2020. 320 с.

13. Паталєєв О. В. Старий Київ: Зі спогадів старого Грішника. Київ : Либідь, 2008. 432 с.

14. Православні святині Києва / Авт. кол. : Н. М. Нікітенко, Л. Г. Івакіна, В. Г. Киркевич та ін. Київ: Техніка, 2011. 352 с.

15. Рибаков М. О. Невідомі сторінки історії Києва. Київ: КИЙ, 1997. 374 с.

16.Ушаков М. Повість швидкоплинних літ. Київський літопис. Київ: Обереги, 2004. 234 с.

17. Федорова Л. Д. Київ. Архітектурний портрет. Київ : Саміт-книга, 2021. 224 с.

Електронну виставку підготовлено за матеріалами дослідження зібрання українських видових листівок з фондів відділу образотворчих мистецтв Інституту книгознавства НБУВ

н.с. Гутник Л. М., м.н.с.Галькевич Т. А.