Павло Петрович Нестеров – видатний вчений у галузі механіки, доктор технічних наук, професор (1948), член-кореспондент АН УРСР (1948).

Народився в м. Тулі (РФ). Навчався в Другій Тульській радянській школі II ступеня (1919–1924). Працював помічником машиніста Московсько-Курської залізниці (1924–1925), техніком Орендного відділення місцевого господарства (1925–1926) та самоварної фабрики «Наше майбутнє» (1928) м. Тули, головним механіком на шахтах № 5 Дельта № 1, Дельта № 2 Рудоуправління «Паризької комуни» на Донбасі (1930–1931). Після закінчення гірничого факультету Московської гірничої академії (1932) (нині – Московський державний гірничий університет) працював молодшим та старшим проектувальником Ленінградського інституту «Гіпрошахт» (1932–1933), інженером-електромеханіком тресту «Арктиквугілля» копальні Баренцбург на о. Шпіцберген (Норвегія) (червень–серпень 1933 р.), штатним доцентом кафедри гірничої механіки (1933–1935), заступником завідувача кафедри гірничої електромеханіки (лютий – липень 1935 р.) Київського гірничо-геологічного інституту, старшим науковим співробітником Інституту гірничої механіки АН УРСР (1933–1938) (нині – Науково-дослідний інститут гірничої механіки ім. М. М. Федорова).

Упродовж 1938–1948 рр. працював в Інституті гірничої справи при Відділенні технічних наук Академії наук СРСР – старшим науковим співробітником (вересень 1938 р., 1943–1948 рр.), заступником директора (1938–1939), завідувачем лабораторії гірничої механіки (1939–1943). У 1948–1966 рр. завідував кафедрою гірничої механіки Харківського гірничого інституту (нині – Харківський національний університет радіоелектроніки). Водночас працював науковим керівником лабораторії шахтного транспорту Всесоюзного науково-дослідного інституту організації і механізації шахтного будівництва, консультантом з питань гірничої механіки Інституту гірничої справи АН СРСР (1949–1962).

Працював завідувачем відділу Дніпропетровської філії Інституту механіки АН УРСР (1963–1967) (нині – Інститут механіки ім. С. П. Тимошенка НАН України) та завідувачем відділів в інститутах: геотехнічної механіки АН УРСР (1967–1978) (нині – Інститут геотехнічної механіки ім. М. С. Полякова НАН України), проблем машинобудування АН УРСР (1978) (нині – Інституту проблем машинобудування ім. А. М. Підгорного НАН України).

Науковий доробок вченого складає понад 250 наукових праць, у тому числі 7 монографій. Праці вченого присвячені дослідженням шахтних підйомних машин, питанням підвищення надійності та довговічності підйомно-транспортних машин в цілому. П. П. Нестеров працював над розробленням теорії раціонального конструювання сталевих канатів, засобів для зменшення технологічних навантажень у процесі виготовлення канату та зменшення його зношуваності. П. П. Нестеров був одним із засновників наукової школи з теорії конструювання та виготовлення сталевих канатів в СРСР. П. П. Нестеров разом із М. Я. Губіним, М. І. Сакуном, М. Г. Куликом та Л. Ф. Кононенком винайшов прилад для деформування фасонних проволок до канатної машини (1975).

За наукові досягнення вчений відзначений урядовими нагородами: орденом «Знак Пошани» (1945, 1952), медалями – «За доблесну працю у Великій вітчизняній війні 1941–1945» (1945), «За трудову доблесть» (1945, 1947, 1961), «За відновлення вугільних шахт Донбасу» (1948), «В пам’ять 800-річчя Москви» (1948).