Мистецьке оздоблення та друкарські особливості стародрукованої продукції кожної української друкарні відрізняються унікальністю та привертають увагу дослідників як окреме явище та предмет вивчення, хоча, на відміну від книжкової графіки, дрібніші елементи художнього оздоблення, а також підбір шрифтів згадуються рідше, найчастіше побіжно. Крім того, видання латинським шрифтом опрацьовано меншою мірою, ніж кириличні. Часом рівень мистецького оздоблення латиношрифтних видань у порівнянні з кириличними несправедливо занижується.

На базі значного масиву латиношрифтної продукції друкарні Почаївського Успенського василіанського монастиря, що зберігається у фонді Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського, ми зібрали та проаналізували зразки почаївських ілюстративних і друкарських матеріалів, значну частину яких представлено на даній виставці. Крім того, подаємо приклад атрибуції фрагментів видання, надрукованого у Почаєві без зазначення вихідних відомостей, здійсненої на підставі аналізу його поліграфічних особливостей.

Дослідники традиційно відзначають високу якість друку почаївських видань і визначний рівень їх художнього оздоблення, особливу увагу до компонування сторінок, усіх етапів палітурних робіт. Латинські шрифти видань Почаївської друкарні як великих, так і малих форматів – рівні, добре читаються. Частим є поєднання прямих і курсивних шрифтів. Видання визначаються комплексним мистецьким оформленням із використанням всього різноманіття художніх друкарських елементів: заставок, кінцівок, виливних прикрас, різних способів виділення заголовних літер, тематичних гравюр.

У спеціалізований літературі найчастіше 1730 р. називається роком виготовлення почаївських шрифтів, які за інвентарями подальших років окреслюються без конкретизації як «численні». Аналіз друкарського матеріалу унійного періоду роботи друкарні, тобто першого століття її функціонування (початок 1730-х – 1830 рр.), засвідчує використання прямих і курсивних латинських шрифтів кількох розмірів для друку різних частин тексту видань різних форматів.

Почаївські курсивні латинські шрифти – досить своєрідні, вони можуть слугувати самостійним визначником при атрибуції почаївських видань. За накресленням умовно їх можна поділити на три періоди: 1) від початку роботи друкарні до середини 1780-х рр., 2) від середини 1780-х до кінця 1800-х рр., 3) від початку 1810-х до початку 1830-х рр. У першому періоді спостерігається функціонування курсивних шрифтів щонайменше трьох розмірів (8, 5 і 4 мм), у другому – чотирьох (8, 6, 5 і 4 мм), у третьому – двох (6 і 5 мм).

У першому періоді шрифти висотою 8, 5 і 4 мм графічно дуже подібні між собою, зорово відрізняється лише літера «y»: у шрифті 5 мм її нижня частина сильно нахилена вліво, у шрифтах 8 і 4 мм вона має пряміше накреслення. Загалом польськомовний текст, набраний цим курсивом (8, 5 і 4 мм), нагадує рукописний через нерівномірну ширину та нахил літер, насамперед літери «y», круглястої літери «w», фігурно виписаної літери «z» трьох варіантів накреслення. Цікаво, що в латиномовних виданнях цей курсивний шрифт виглядає більш строго, вірогідно через відсутність літер «w», «z». Натомість зафіксовано два варіанти літери «v» курсивного шрифту 5 і 4 мм: заокругленої та з гострим кінчиком знизу. Шрифт 8 мм в основному застосовувався при друці видань форматів 2° та 4°, а також у підзаголовках, шрифт 5 мм – форматів 4° та 8°, шрифт 4 мм – форматів 8° і менших, а також у примітках.

У другому періоді курсивні шрифти висотою 6, 5 і 4 мм графічно подібні між собою. Цей шрифт більш круглястий, літери рівномірної ширини, натомість заголовні літери завдяки фігурним хвостикам стають більш схожі на рукописні. Шрифт висотою 6 мм використовувався епізодично, наприклад виявлений у передмові для виділення в тексті окремих фраз. На початку другого періоду фіксуються поодинокі приклади друку курсивом 5 мм першого періоду самостійно та у поєднанні з «новим» курсивом 5 мм. Крім того, продовжував використовуватися шрифт 8 мм, насамперед на титулах і у підзаголовках.

Курсив третього періоду зорово більш похилий, але і більш строгий. Розмір 6 мм визначає не лише висота самих знаків, але і збільшені проміжки між рядками (це характеризує також і прямий шрифт цього періоду).

Відмінності у накресленні латинських прямих шрифтів видань XVIII ст. значно менш очевидні. Вірогідно прямі шрифти першого періоду відповідних розмірів продовжували функціонувати до початку ХІХ ст., тому розділяємо їх тут на два періоди лише умовно, для зручності опису. Натомість вирізняється прямий шрифт 1810–1820-х рр.: літери ширші, квадратоподібні (у попередні десятиліття – більш видовжені).

Використовувалися також прямі шрифти великих розмірів – для заголовків і підзаголовків. Загалом питання розрізнення та класифікації всіх почаївських шрифтів потребує подальших досліджень.

Переходячи до характеристики елементів художнього оздоблення зазначимо, що для латиношрифтних почаївських друків не характерні описані в літературі прямокутні заставки кириличних видань із біблійними сюжетами. Широко використовувалися прямокутноподібні мистецькі композиції з рослинно-квітковими орнаментами, маскаронами, монограмами (Марія, Ісус Христос), путті, глечиками, вазами тощо. Натомість у використанні кінцівок у почаївських виданнях різними шрифтами особливої різниці не спостерігається. Переважно декоративні почаївські кінцівки вражають різноманіттям: барокові плетінки, кошики з квітами, букети, гілочки, натюрморти з плодів, путті, янголи, маскарони, монограми, рококові композиції тощо.

Виливні прикраси – майже обов’язковий елемент друкарського оформлення сторінок видань усіх форматів, особливо у верхніх колонтитулах. Обрамлення титульних аркушів латиношрифтних видань виливними прикрасами фіксується лише в поодиноких випадках, на відміну від компонування різноманітних смужок і геометричних композицій на позиції заставок і кінцівок, рамочок для заголовних літер. Смужки з виливних прикрас, а також інших друкарських елементів також часто відокремлюють частини тексту.

Гравіровані ініціали – найхарактерніші мистецькі оздоби європейської стародрукованої продукції від кінця XV до щонайменше середини XVIII ст. – у Почаївській друкарні, переважно з квітково-рослинними орнаментами, використовувалися для оздоблення латиношрифтних видань до початку 1770-х рр., коли їх змінили витончені мініатюрки, що у формі пів рамки обрамлюють звичайну заголовну літеру прямого накреслення. Ці гравіровані оздоби великих літер, переважно з зображенням квітів, гілочок, рогів достатку, іноді янголів, мають в українські поліграфічній традиції аналогію в практиці друкарні Бердичівського монастиря босих кармелітів і львівської друкарні Піллерів, а також – зафіксовано як поодинокі приклади – друкарень Луцького домініканського, Львівського францисканського та Супрасльського василіанського монастирів, Перемишльського єзуїтського колегіуму. У Почаєві найбільш інтенсивно ними оздоблювалися друки впродовж двох десятиліть, в подальші роки – значно менше. Натомість щонайпізніше з 1780-х рр. для заголовків, а з початку 1790-х рр. також і для виділення початку абзаців використовувалися прямі заголовні літери в два рядки заввишки (іноді більшого розміру) такого накреслення, коли прямі та заокруглені частини літер формуються з двох паралельних рисок різної товщини.

Аналіз друкарських особливостей латиношрифтної продукції Почаївської друкарні при роботі з примірниками різного ступеня збереженості та фрагментами видань дає можливість здійснювати атрибуцію як видання в цілому, так і окремих елементів вихідних відомостей. В даному контексті слід згадати і про «почаївські» оправи.

Як відомо, при почаївському монастирі працювала палітурна майстерня, у якій виготовлялися дерев’яні чи картонні оправи, обтягнені шкірою чи обклеєні шпалерним папером, а для тонких видань – паперові обкладинки. З метою економії коштів і здешевлення собівартості виробництва почаївські палітурники для виготовлення та зміцнення оправи часто застосовували аркуші з різних видань друкарні, які відбраковувалися чи з якихось причин залишалися «зайвими» при брошуруванні книжкових блоків. Такими ж аркушами обклеювали внутрішні поверхні кришок оправ або обкладинок, їх використовували в якості форзацних аркушів. Ця обставина є додатковим фактором при атрибуції фрагментів – форзаців для почаївських оправ, оскільки засвідчує місце їх друку. Зворотнім чином, фрагменти видань почаївської друкарні могли використати лише почаївські палітурники при виготовленні оправ або обкладинок. Оригінальні оправи та обкладинки є характерною особливістю почаївських видань, а форзаци, виготовлені з невикористаних аркушів почаївських друків, є досить масовим явищем, що вирізняє друковану продукцію почаївських василіан як на національному, так і на світовому рівні.

Наведемо приклад знахідки на почаївських форзацах, що є зразком друкованої продукції, яка, певно, ніколи не потрапляла до каталогів або бібліографічних довідників. Так, у двох примірниках видання 1788 р. «Indulgentiæ brevia, decreta. Summorum Pontificum, et SS. Congregationum» виявлено казначейські білети каси Ляховецького маєтку (вірогідно Ляхівці – нині смт Білогір’я у Шепетівському районі Хмельницької області). Білет містить інформацію про те, що він є підтвердженням сплачених податків у казну маєтку та обмінюється на відповідну кількість готівки. Він являє собою однобічний друк на аркуші формату 2°, дзеркало набору приблизно 40х24 см. Атрибутується за почаївським курсивним шрифтом другого періоду. Надрукований вірогідно в 1786 р., згідно зі вказаною датою: «Dan. Dnia. 8. Xbra. 1786. Roku.» (8.12.1786). Текст вміщено у рамку з виливних прикрас, незамкнену знизу. «Назва» друку: «KASSY SKARBOWY LACHOWIECKI BILET. MAIĄCY WALOR ZŁOTY POLSKI JEDEN.». Під нею, відділене смужкою з виливних прикрас, наведено надруковане курсивом роз’яснення: «Rtóry [i. e. Który] Bilet w dobrach Lachowieckich, za Czynsze, Podatki, i inne wszelkie do Skarbu należytości w zupełnym Walorze, przyięty będzie. Za który z Kassy Tychże Biletów kaźdego czasu, podług Ich ważności, bez żadnego odtrącenia, gotowe Pieniądze dawane będą.». Рамку та чотири смужки, що відділяють частини тексту, складено з різних виливних прикрас. Цифри надруковано червоною фарбою. На всіх примірниках проставлено ту саму дату. В обох книжках верхню частину «Bileta» з більшістю тексту використано на нижні форзаци, нижню частину, в якій текст наявний лише вгорі, а більша частина аркуша залишилася чистою, – на верхні форзаци. Разом налічуються фрагменти п’яти білетів, якщо вважати частинами одного цілого верхні та нижні частини друку, використані для виготовлення, відповідно, нижніх і верхніх форзаців.

Аналіз друкарських особливостей латиношрифтної продукції Почаївської друкарні дозволив здійснити попередню класифікацію шрифтів, насамперед курсивних, та за їх накресленням визначити три послідовні періоди їх використання. Проведення повної систематизації почаївських латинських шрифтів було б можливим при дослідженні всього репертуару друкарні. Однак і попередні висновки дозволяють проводити атрибуцію дефектних примірників і фрагментів, встановлювати вихідні відомості у виданнях без зазначеного місця друку. Накопичений фактичний матеріал про елементи друкарського та художнього оздоблення латино- та польськомовних публікацій засвідчує його самобутність, фіксує ряд відмінностей у порівнянні з кириличними друками, доповнює наші знання про діапазон виробничого потенціалу почаївського друкарського осередку, розширює можливості при проведенні атрибуції.

Більше про результати атрибуції фрагментів і видань, надрукованих у Почаєві без зазначення повних вихідних відомостей, на підставі шрифтів і художнього оздоблення можна почитати в статті, за матеріалами якої підготовлено дану виставку: Рудакова Ю. К. Поліграфічні особливості почаївських видань латинського шрифту // Острозький краєзнавчий збірник. – Острог, 2021. – Вип. 13. – С. 331–348.

Підготувала Ю. Рудакова, с. н. с. відділу стародруків та рідкісних видань ІК НБУВ