У жовтні 2022 року виповнилося 100 років від дня народження, а в 2023 році 30 років від дня смерті бібліотекарки, реставратори Австрійської національної бібліотеки, борця австрійського руху опору Гільдегард (Гільде) Кун.

Гільде Кун народилася 11 жовтня 1922 року в родині токаря по металу Річарда Куна та Альбіни Кун (уродженої Грюнцвейг). Вона була шостою з дев'яти дітей. Зростала у восьмому районі Відня, Після закінчення школи в 1940 році, працювала друкаркою на Reichsbahn (державній залізничній компанії Німецького Райху). Дівчина приєдналася до опозиційної католицької молодіжної групи «Ліга молодих німців-католиків», ліги за християнську віру та німецьке мистецтво. 27 жовтня 1943 року була заарештована і звинувачена у підготовці державної зради (вересень 1944 року). Суду не було і в квітні 1945 року їй вдалося втекти під час евакуації в'язниці Шиффамтсгассе.

Того ж року вона знайшла роботу друкарки в Австрійській національній бібліотеці. Багато співробітників бібліотеки, які були звільнені в 1938 році, уже повернулися до роботи в перші тижні та місяці після закінчення війни. Нова ера в роботі національної бібліотеки проходила у складних кадрових умовах. Реставраційна майстерня створена ще у 1914 році не працювала. У травні 1947 року Кун пройшла атестацію в якості реставратора бібліотеки і за ініціативи генерального директора Йозефа Біка ії було доручено створення реставраційної майстерні. Дівчина проявляла неабиякий інтерес стосовно збереження і догляду за книжковими палітурками. У 1947/1948 рр. відвідувала спеціалізований клас палітурників у технікумі графічного мистецтва, а також літні курси палітурної майстерні навчально-наукового графічного інституту. Оскільки на той час жодна технічна школа в Австрії не пропонувала необхідної кваліфікації, генеральний директор Йозеф Бік вважав абсолютно необхідним навчання за кордоном. Він хотів створити новий великий реставраційний відділ, який міг би забезпечувати постійний догляд і професійну консервацію та реставрацію бібліотечних колекцій. Бік вважав: «Щойно в Австрії з’явиться реставратор книжкових обкладинок, з’явиться можливість навчати в подальшому персонал для цієї важливого напрямку бібліотечної роботи, якою, на жаль, дотепер нехтували, від якої не лише Австрійська національна бібліотека, але також усі інші австрійські бібліотеки можуть отримати величезну користь». З метою подальшої освіти Гільде Кун директор зв’язався з реставраційною майстернею Ватикану, але запит було відхилено через те, що там могли працювати лише чоловіки. Перемовини Біка з Британським музеєм також провалилися через посилання на нібито комерційну таємницю Нарешті, 1 березня 1950 року майбутнього реставратора відправили на шість місяців до Національної бібліотеки Франції в Париж. Це відрядження мало велике значення як для Гільде – готримання досвіду, так і сприяло поглибленню відносин між бібліотеками. Майже щомісяця Гільде Кун звітувала перед генеральним керівництвом про свої враження та досвід у Парижі. Одразу після прибуття до Парижу вона звітувала про Atelier des reliures (палітурну майстерню), яке була фізично більшою, ніж увесь відділ рукописів, і в ній працювало близько 20 людей. Згодом Кун отримала все більше і більше розуміння організаційної структури та упправління реставраційною майстернкю. Серед іншого Гільде побачила сучасну систему опалення, яка мала велике значення для вологості повітря в приміщеннях. Спочатку дівчина зіткнулася з несприйняттям її - палітурники вважали реставрацію не дівочою роботою. Але згодом вони звикли до цього. У своїх звітах вона повідомляла про навчання різним технікам, таким як видалення плям, ремонт червоточини, заповнення дефектів або розгладжування пергаменту. Завдяки свому вчителю М. Ронсселе Гільде ознайомилася із фізичними та механічними умовами та ефектами окремих робочих процесів. Це дозволило здобути «добре володіння матеріалом і широку основу імпровізації». Згодом вона застосувала ці підходи до реставрації палітурки та позолоти.

Після повернення з Парижа, наприкінці 1950 р., їй доручили упорядкувати та реставрувати пошкоджені матеріали з колекції рукописів. У 1951 році була створена реставраційна майстерня. Було очевидним, що роботу над приблизно трьома-чотирма тисячами томів, які терміново потребували реставрації, неможливо покласти на одного працівника. У рамках розширення штату реставраційного відділу до роботи долучили молодого бібліотекаря Отто Вехтера, який працював у Австрійській національній бібліотеці з 1947 року. Через декілька років після першого невеликого розширення в реставраційній майстерні працювали ще четверо людей: два палітурники Фелікс Павлік та Алоїс Кілга, обидва з яких отримали освіту реставраторів. випускник Інституту графіки Франц Рекель, а також випускниця Університету прикладного мистецтва, фахівець з художнього оформлення книжок Герда Моєш. Кун підтримувала тісні контакти зі своїми колегами навіть після її виходу на пенсію в 1977.

Гільде Кун відновила багато матеріалів Австрійської національної бібліотеки. Вона заснувала Інститут реставрації .Керувала численними стажерами та навчала нових співробітників. Її молодші колеги згадують Гільде Кун як компетентного й гуманного вчителя. У рамках підвищення квалвфікації в Австрійській Національній бібліотеці проводила різні спеціалізовані курси, головним чином з теми палітурки. Хільде Кун перекладала іншомовні статті та виконувала роботу з редагування публікацій. У 1969 році Гільде Кун видала словник палітурок і реставрації палітурок, папірусів, рукописів, графіки, автографів, документів і глобусів німецькою, англійською, французькою та італійською мовами. Далі публікація статей, участь у конференціях і заходах з підвищення кваліфікації . Крім того, вона працювала у виставковій зоні, а також її викликали на бібліотечне обслуговування. Вона допомагала у створенні мікрофільмів і фотографуванні кодексів в Академічній друкарні та видавництві в Граці. Регулярно проводила екскурсії для спеціалізованих класів Інституту графіки.

Гільде Кун відповідала за реставрацію друкованих творів і рукописів. Видатні скарби бібліотеки, такі як Віденський Діоскурид, Віденський генез , Чорний молитовник, Золотий Псалтир, а також Псалтир Дагульфа були відновлені Гільде Кун. Інформація про реставраційні роботи міститься в річних і місячних звітах реставраційного відділу, а також у журналах статистики реставраційної майстерні. Індивідуальні реставрації були перераховані та задокументовані в книгах статистики. Однак, на жаль, вони містять мало інформації та, на відміну від сьогоднішньої документації, дуже короткі. Майже відсутня інформація про використоаггя клею або інших методів відновлення матеріалів. Більше того, деякі об’єкти були повторно оброблені протягом останніх 30 років, тому методи реставрації окремих матеріалів важко визначити. Проте були поодинокі описи проведеної реставрації на внутрішній стороні титульних сторінок книжок. Деякі з цих пояснень були більш детальними, ніж документація в статистичних книгах. Важливою частиною реставрації книги є обробка книжкового блоку, укріплення ослабленого паперу, склеювання розривів і додавання відсутніх частин. Метод укріплення за допомогою желатину та шовкової марлі використовувався з кінця 19 століття до кінця 1950-х років. Шовкова марля була особливо придатною, оскільки вона адаптувалася до руху паперу та пергаменту і не створювала напруги, а розбірливість письма не порушувалася. Востаннє в 1951 році 60 метрів шовкової марлі було привезено з Парижа до Австрійської національної бібліотеки для реставраціїІ. Прикладом такого методу реставрації є збірний рукопис із творами 15 століття, відновлений Гільде Кун у 1953 році. Не менш важливим напрямком роботи Кун була реставрація пергаментних рукописів «з листками, які стали зморшкуватими та крихкими». Як поводилася з ними Гільде Кун до кінця 1950-х років, не зовсім зрозуміло. Однак наприкінці 1950-х років в Австрійській національній бібліотеці було розроблено метод регенерації крихких і нестійких пергаментів, який був випробуваний Istituto di patologia del libro у Римі. Метод розтягування хвилястого пергаменту підрамником сьогодні більше не використовується. Розгладжування особливо деформованих аркушів пергаменту булв дДосить складнлою реставрацією. Прикладом таеої реставрації є рукопис під кодом 847., яка проводилась у 1966-1968 роках. Загладжування пергаменту зменшило міцність книжкового блоку. У результаті книжковий блок виявився занадто тонким для оригінального корінця. Створивши нові шари, Гільде Кун змогла знову відкоригувати товщину книжкового блоку та скріпити його в оригінальній палітурці.Гільде Кун лише написала про це в статистичній книзі: «загладжено, залатано, переплетено в старій обкладинці». Заповнення недоліків паперу різними його типами завжди було поширеним методом реставрації. При цьому слід звертати увагу на тип паперу. Взаємодія двох різних типів паперу має певні ризики. Наприкінці 1950-х років почалися перші експерименти із заповненням відсутніх частин волокнами. Ще одним важливим напрямком реставрації книг є обробка палітурок. Вони повинні фіксувати та захищати книжковий блок і водночас повинні витримувати часте використання читачем. Тому необхідно приділити особливу увагу матеріалу і технології. У нотатках Кун майже немає описів цього, тип шкіри чи клею вказується рідко, і можна робити лише припущення. Сучасна етика збереження розуміє, що реставрація обкладинки означає відновлення пошкоджень, зберігаючи весь оригінальний матеріал.

Завдяки свідченням її дітей вималювалася детальна картина великого особистого завзяття Гільде Кун. Незважаючи на травматичний досвід її дорослого життя під час націонал-соціалістичного режиму, від якого Гільде Кун, за словами її дітей, не відпускала аж до своєї її ім’я асоціюється життям, сповненим пристрасті до відновлення. Своїми реставраційними роботами Гільде Кун залишила довгий спадок для Австрійської національної бібліотеки. Сьогодні Інститут реставрації спирається на її новаторську .

(Австорське право : магістр Терезія Буркхайзер і магістр Кріста Хофманн , Інституті реставрації Австрійської національної бібліотеки)