Цьогоріч світ відзначає 400-ліття з дня народження визначного французького драматурга, творця «високої» класицистичної комедії Жана-Батиста Поклена, що прославився під ім’ям Мольєр.

Майбутній комедіограф народився 15 січня 1622 р. в родині паризького купця Жана Поклена та Марі Кресе, що походила із заможної сім’ї буржуа. Їхній первісток здобув добру освіту в престижному Клермонському коледжі, заснованому ченцями-єзуїтами. Очевидно, саме в середовищі єзуїтської вченості Жан-Батист уперше познайомився зі світом театру, адже товариство Ісуса заохочувало до створення шкільних вистав і виголошення публічних декламацій. По завершенню навчання у коледжі, порушуючи волю батька, Поклен-молодший відмовився студіювати право.

У віці 21 року він різко змінює свій штиб життя і долучається до акторської трупи Бежара, що виступала в Парижі. Відтак разом зі своєю коханою Мадлен, донькою Жозефа Бежара, він створює «Блискучий театр» і обирає собі театральне псевдо – Мольєр, ймовірно, щоб вберегти батьків від ганьби через родинні зв’язки із актором.

На початку свого служіння Мельпомені Мольєр зазнає невдач, адже, керуючись тогочасною модою, «Блискучий театр» ставив для парижан трагедії, хоча його засновник, що сам виступав на сцені, не годився для амплуа трагічного героя. Зрештою, «Блискучий театр» припиняє своє існування, а сам Мольєр, після короткотривалого ув’язнення через борги, полишає столицю і починає разом із новою трупою гастролювати регіонами Франції. Щоб поповнити свій репертуар, Мольєр створює невеликі комедійні п’єси, очевидно, позначені впливом італійського театру дель арте. Більшість із них не дійшли до нашого часу, однак прикметно, що вони у виконанні акторів Мольєрової трупи викликали значно більший інтерес, ніж драми та трагедії. У 1655 р. трупа грає першу п’ятиактну комедію Мольєра «Легковажний, або Все невлад», що має значний успіх і приносить драматургу визнання.

У 1658 р. Мольєр нарешті повертається до Парижа. Після виступу акторів у Луврі перед королем-«сонцем» Людовіком XIV, вони отримують назву «Трупа Монсеньйора» на честь свого покровителя Філіпа I, герцога Орлеанського та брата короля, а також дозвіл грати на сцені театру Пті-Бурбон у столиці. Відтоді почався період найбільшого розквіту таланту Мольєра як драматурга. Він створює сатиричні комедії, у яких висміює лицемірство, манірність, пиху, вузькоглядність, святенництво та інші особистісні вади, які він підмічав у тодішньому французькому середовищі, через що неодноразово наражався на критику й наклепи від ображених сучасників.

Мольєр виступив реформатором французької, а ширше – і європейської комедії, адже раніше цей жанр, на відміну від трагедії, вважався «низьким», не достойним уваги серйозної публіки, таким, що не може порушувати важливі теми. Визначний драматург повністю змінив уявлення про комедію, успадковане епохою класицизму ще від античної поетики. Більше того, Мольєр змішував комічне і трагічне у межах одного твору та порушував інші приписи класицистичної естетики, чим обурював прибічників чистоти драматургічних жанрів.

Усього Мольєр вважається творцем понад тридцяти комедій. Найвідоміші з них – «Тартюф» (1664), «Дон Жуан» (1665), «Лікар мимоволі» (1666), «Мізантроп» (1666), «Скупий» (1668), «Міщанин-шляхтич» (1670) та ін.

Серце славетного комедіографа зупинилося 17 лютого 1673 р., невдовзі після того, як він востаннє вийшов на театральний кін і зіграв головного персонажа своєї комедії «Удаваний хворий» (1673). Тіло Мольєра змогли поховати лише після особистого втручання короля, адже за законами того часу акторів не дозволяли погребати на освяченій церквою землі цвинтаря. Після кількох перепоховань, сьогодні прах Мольєра покоїться на паризькому кладовищі Пер-Лашез, неподалік від могили Жана де Лафонтена (детальніше про біографію й основні віхи творчості Мольєра див., наприклад: Пащенко В. Нищівний сміх Мольєра // Комедії / Мольєр. Київ : Дніпро, 1988).

У фонді відділу стародруків та рідкісних видань (далі – ВСРВ) зберігаються примірники понад двох десятків видань Мольєра XVII–XIX ст., більшість із яких є багатотомними збірками. Це книги, надруковані у Парижі, Брюсселі, Льєжі, Базелі, Амстердамі, Відні, Берліні, Варшаві тощо. Як правило, вони невеликого формату – очевидно для того, щоб їх було легко читати та брати із собою. Перші публікації окремих п’єс Мольєра здійснювалися ще за його життя, однак у ВСРВ прижиттєвих видань видатного драматурга немає.

Найдавніше видання Мольєра, що належить фондам відділу, – книжка амстердамського друку 1689 р. «Les oeuvres posthumes de monsieur de Molière» («Посмертні праці пана Мольєра» – див. іл. 5). Її видавець – Генріх Ветштейн (Henricus Wetstein), який на початку 1680-х рр. придбав частину друкарського обладнання у вдови Даніеля Ельзевіра – одного з представників славетної нідерландської династії видавців. Відтак Ветштейн послуговувався видавничим псевдонімом Ельзевірів – «Jacques Le Jeune» та «Guillaume Le Jeune», а також однією із друкарських марок Ельзевірів, що містить зображення сфери чи глобуса. Саме такі типові для цього видавничого дому ознаки (зображення сфери та ім’я Гійома Молодшого) можна побачити на титульному аркуші видання Мольєра. Його надруковано характерним мініатюрним форматом в одну дванадцяту друкарського аркуша, а отже, цей примірник було долучено до складу колекції ельзевірів, що зберігається у фондах відділу (шифр зберігання Elz 298). На звороті титулу, поруч зі змістом, зазначено, що це шостий том видання. У книжці під однією обкладинкою видано такі комедії Мольєра як «Блискучі коханці» (1670), «Дон Гарсіа Наваррский, або Ревнивий принц» (1661), «Графиня д’Ескарбанья» (1671), «Версальський експромт» (1663), «Мелісерта, пасторальна комедія (1666)». Перші п’ять томів із цією ж назвою побачили світ протягом 1684–1685 рр. під видавничим псевдо Жак Молодший («Jacques Le Jeune»).

Очевидно, первісно книжка містила сторінкові ілюстрації, про що вказано на її титульному аркуші, однак у примірнику ВСРВ вони відсутні. Кожному твору передує окремий шмуцтитул з вихідними даними.

1694 роком датується перше бельгійське видання творів Мольєра –  збірка опублікована в Брюсселі друкарем і книготорговцем Жоржем де Бакером (George de Backer). Він користувався видавничою маркою із зображенням трьох напівоголених аборигенів (див. іл. 6). Ймовірно, вони символізують трьох «маврів», що згадуються у вихідних даних де Бакера на титулах його видань («aux trois mores», тобто «maures» – у трьох маврів), і є, можливо, назвою того місця, де він працював. Усі п’єси у книжці мають свій окремий титульний аркуш із друкарською маркою де Бакера. Кожен із цих творів міг друкуватися не лише у складі збірки, а й також як самостійне видання, подібна практика була поширеною серед європейських видавців.

Примірник, який зберігається у ВСРВ (шифр зберігання R 1290), містить вісім творів Мольєра: «Психея» (1671), «Удаваний хворий», «Учені жінки» (1672), «Блискучі коханці», «Дон Гарсія Наварський», «Версальський експромт» (1663), «Графиня д’Ескабань», «Мелісерта», а також п’єсу французького драматурга Брекура (Brécourt; справжнє ім’я – Гійом Маркуро) «Тінь Мольєра» (1673), присвячену його великому сучаснику. Наприкінці укладач також надрукував три вірші на смерть Мольєра, витяг з привілею короля на друкування збірки та каталог книг, що ними торгує де Бакер. Вміщеним у книжку п’єсам передують фронтиспіси – гравіровані ілюстрації до творів, на яких можна побачити підписи майстра-гравера – Harrewijn (іл. 8–10 (ліворуч), 12–14 (ліворуч)). Очевидно, цю серію мідеритів створив голландський митець Якоб Харевайн, відомий також як ілюстратор брюссельського видання «Дон Кіхота» Міґеля де Сервантеса.

Ілюстрації до творів Мольєра часто створювалися за одним шаблоном. Першим повним зібранням творів драматурга та першим ілюстрованим виданням був восьмитомник, що побачив світ у Парижі у 1682 р. стараннями видавців Дені Т’єрі, Клода Барбена та П’єра Трабуєта. Відомо, що гравіровані ілюстрації для збірки підготував Жан Сове (Jean Sauvé) за малюнками П’єра Брісара (Pierre Brissart). У подальшому ілюстратори інших видань могли повторювати композицію малюнків Брісара чи навіть їх копіювали. Наприклад, залежним від них був і вже згаданий Якоб Харевайн, що працював над оформленням першої в Бельгії збірки Мольєра (див. : https://www.biblio.com/book/medecin-malgre-luybrussels-george-backer-1694/d/1352986472).

Таке ж орієнтування на першовзірець демонструє гравер, що оздоблював видання Мольєра, надруковане в Лейпцизі у 1698 р. Це перший повний переклад драматургічних творів Мольєра італійською мовою. Його здійснив Ніколо Кастеллі (Nicolo di Castelli), викладач італійської у німецькому місті Галле. Він переклав п’єси славетного французького драматурга з метою популяризувати свою рідну мову серед німців. І хоч його робота не вирізняється акуратністю і вишуканим стилем, збірник кілька разів перевидавали – аж до середини XVIII ст., коли з’явився новий переклад Ґаспара Ґоцці (див. : https://www.libreriagovi.com/en/17th-century/le-opere-di-g-b-p-di-moliere-divise-in-quattro-volumi-arricchite-di-bellissime-figure-tradot?fbclid=IwAR08LrcA-t10D5YiMfC3NJuIWoKcdBfhxR46B56ZtarCi0Mc_nzFS4mus4o).

У ВСРВ зберігається перший, другий і четвертий томи цього чотиритомника (шифр зберігання In 242–244). Кожна п’єса має власний титульний аркуш із вказаним роком виданням латинськими цифрами – M.DC.XCVII (1697), що на рік менше за дату, зазначену на загальному титулі. Ймовірно, ці окремішні титули готувалися раніше за усю збірку.

Кожну п’єсу ілюстровано на початку сторінковою гравюрою. На деяких ілюстраціях можна побачити підпис гравера – Daucher (іл. 13 (праворуч), 17, 20, 23, 24 (ліворуч), 26 (ліворуч), 27–30). Окрім того, другий том містить портрет Мольєра (іл. 1), а перший – цікаве зображення самої вистави у театрі: на верхній половині гравюри відтворено театральну сцену, а на нижній – глядачів у залі (іл. 7). Тут гравер Даухер також композиційно й у деталях повторює аналогічне зображення з першого повного видання Мольєра, створене художником Брісаром.

У Німеччині користувалися попитом також публікації п’єс Мольєра в оригіналі, про що свідчить 12-томне видання 1788–1791 рр., що вийшло в світ у Берліні стараннями видавця Фрідріха Маурера (Frederic Mavrer). У ВСРВ зберігається майже повний комплект збірки, крім п’ятого та сьомого томів (шифр зберігання R 1750). Перший том прикрашено гравірованим портретом Мольєра в овальній рамці, підписаним анаграмою B. G. (див. іл. 3), він містить біографію французького драматурга, що була скомпонована його видатним земляком Вольтером. Примірник восьмого тому вирізняється тим, що до його верхнього форзацу приклеєно вирізку з якоїсь німецькомовної газети; текст у вирізці присвячено Мольєровій комедії «Тартюф, або Дурисвіт» (див. іл. 4). У ній згадано також драму німецького автора Карла Гуцкова «Прообраз Тартюфа» («Das Urbild des Tartuffe», 1847), а отже, вирізка належить виданню, опублікованому не раніше 1847 р. Прикметно, що в цьому ж томі надруковано Мольєрового «Тартюфа», тобто власник книжки, що цікавився історією появи та інтерпретації цього твору, приклеїв інформацію з газети  саме до її форзацу невипадково.

Примірник третього тому базельського видання Мольєра 1741 р. (шифр зберігання In 6400), що належить до фондів відділу, неповний – зберігся лише початок книжки, однак вона унікальна з огляду на те, яке застосування їй знайшов один із її власників (див. іл. 32). Сторінки книжкового блоку були склеєні разом, а їх середина вирізана таким чином, щоб поміж оправою утворилася порожнина прямокутної форми. Відтак її обклеїли мармуровим папером сіро-синього кольору, що надає їй схожості зі шкатулкою. Утім, невідомо, чи справді цю саморобну схованку використовували за призначенням, і які саме цінні речі у ній могли зберігати.

У колекції друків французького видавничого дому Дідо (Didot) зберігаються різні томи стереотипних видань Мольєра, рік видання на яких стандартно зазначено 1799. При цьому рік дублюється також за французьким революційним календарем – An VII, тобто сьомий рік від початку нового літочислення (революційної «ери»). Видавцями зазначено представників третього покоління родини Дідо – П’єра та Фірмена. Фірмен розробив технологію стереотипного друку, що стало новим етапом у друкарській справі і значно здешевило книжкову продукцію (див.: Книга. Энциклопедия. Москва: НИ «БРЭ», 1998. С. 197). За його визначні заслуги до родового прізвища було офіційно додано частину Фірмен (Фірмен-Дідо). На титульних аркушах примірників творів Мольєра присутня видавнича марка Фірмена – гравійовані літери FD (іл. 33).

У фонді наявні також видання Мольєра, що долучені як алігати до складу конволютів, – збірників драматичних творів різних авторів. Наприклад, віденські друки 1752 р. окремих комедій Мольєра – «Амфітріона» (1668) й «Тартюфа» (іл. 34, 35) – разом з іншими французькими п’єсами, також надрукованими в австрійській столиці, утворюють третій і п’ятий томи збірника, назва якого на корінцях книжок означена як «Recueil de Comedies» («Збірник комедій»; шифр зберігання In 4260, In 4261). Видавцем «Амфітріона» й «Тартюфа» став Йоган-Петер (або Жан-П’єр) ван Гелен (Johann Peter van Ghelen), батько якого, будучи нащадком антверперпенського роду типографів Геленів, переїхав наприкінці XVII ст. до Відня і заснував там власну видавничу справу. Назагал серед франкомовних видань, опублікованих в австрійській столиці до середини XIX ст., переважають саме драматичні твори, значну частину з яких становлять комедії. «Амфітрон», як і деякі інші п’єси у збірці, опубліковано без зазначення автора – це характерна особливість французьких друків у тогочасній Австрії, що була пов’язана зі складнощами офіційного перевидання французьких авторів. Ці друки, як правило, виходили окремими виданнями, однак їх могли об’єднувати і в багатотомні колекції. Зокрема, у бібліографії згадується 11-томний збірник «Recueil de différentes pièces de théâtre de la cour impériale et royale de Vienne», та «Théâtre français ou recueilтdes plus nouvelles pièces représentées sur les Théâtres de Paris» (див. про них: Oravetz V. Les impressions francaises de Vienne (1567–1850). Szeged, 1930. P. 21). Можна припустити, що два конволюти з фонду ВСРВ є частиною якогось подібного зібрання тогочасної французької драматургії.

Окремий інтерес становлять власницькі записи, наявні на деяких примірниках видань Мольєра, що дають змогу встановити, до чиєї бібліотеки ці книжки належали. Наприклад, перший том паризького видання творів 1749 р. містить автограф видатного українського історика, професора Київського університету В. Б. Антоновича (1834–1908). Ймовірно, цей примірник (іл. 36) передали до бібліотеки разом із особистою книгозбірнею вченого у середині 30-х рр. минулого століття; попередньо вона перебувала у власності Всеукраїнської академії наук (детальніше про це: Мяскова Т. До 180-річчя від дня народження українського історика, археолога та етнографа Володимира Боніфатійовича Антоновича (1834–1908). URL: http://nbuv.gov.ua/node/1141).

Також у фонді є кілька томів (див., наприклад, іл. 37) паризького збірника творів Мольєра 1786 р. з провенієнціями графині Софії Потоцької (1760–1822), в першому шлюбі де Вітт, третьої дружини Станіслава Щенсного Потоцького, на честь якої було засновано славетний парк Софіївка в Умані. Очевидно, ці томи походили з бібліотеки Тульчинського маєтку, де сімейство Потоцьких облаштувало велику цінну книгозбірню, до якої Софія долучила власні книжки – більшість із них становила тогочасна французька белетристика (детальніше про це: Ціборовська-Римарович І. «Родові бібліотеки Правобережної України XVIII століття (Вишневецьких-Мнішеків, Потоцьких, Мікошевських».): історична доля та сучасний стан». Київ, 2006. С. 100, 125. URL: http://irbis-nbuv.gov.ua/everlib/item/er-0001960).

Польськомовне видання комедії Мольєра «Krętolewicz: Komedya we trzech aktach» (в оригіналі «L'Étourdi ou les Contretemps», тобто «Легковажний, або Все невлад»), надруковане у Варшаві 1777 р., належало до бібліотеки графа Генрика Ілінського, про що свідчить печатка із родовим гербом та написом «Henricus Comes Ilinski» на титульному аркуші видання (іл. 38). У своєму маєтку в містечку Романів на Житомирщині він зібрав чималу бібліотеку та колекцію творів мистецтва, а також заснував училище отців-єзуїтів (див. більше: Ляшенко О. «Польські стародруки з «розпорошених» колекцій університетської бібліотеки» // Вісник Одеського національного університету. 2010). Сам же польський переклад «Krętolewicza» належав до п’ятого випуску (тому) книжкової серії «Teatr Polski czyli Zbiór Komedii, Dram i Tragedii», що його публікував варшавський видавець Пьотр Дуфур (Piotr Dufour).

Видання російського перекладу Мольєрового «Тартюфа» під назвою «Ханжеев, или лицемер» (Москва, 1809) було у власності українського письменника, філолога і лексикографа Павла Білецького-Носенка (1774–1856). На це вказує його автограф на титулі книжки (іл. 39). Серед книг колекції гражданського друку, що зберігається у ВСРВ, понад 50 примірників мають власницькі записи П. Білецького-Носенка, а близько 40 – позначені його екслібрисом (див. детальніше: Шпаргало А. Книги з бібліотеки Павла Білецького-Носенка у фондах відділу стародруків та рідкісних видань Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського та їх ідентифікація // Бібліотека. Наука. Комунікація. Стратегічні завдання розвитку наукових бібліотек. Київ, 2017). «Ханжеев» – це вільний переклад Мольєрової комедії, здійснений Олексієм Пушкіним для постановки на сцені.

Українських перекладів Мольєра у колекціях ВСРС немає, хоча у загальному фонді Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського зберігаються найрізноманітніші, зокрема і найбільш ранні адаптації та переклади творів видатного драматурга українською мовою. Так, книгозбірня містить перші видання перекладів Мольєра поета й культурного діяча Володимира Самійленка (1864–1925). Серед них – «Тартюф» (Львів, 1901 та Київ, 1917), «Лікар-штукар» (Коломия, 1911), «Скупар» (Чернівці, 1912), «Шлюб з примусу» (Одеса, 1915). Однак найдавнішим, як видається, українським друком Мольєра є адаптація комедії-балету «Жорж Данден, або Обдурений чоловік», здійснена Павлином Свенціцьким (1841–1876), письменником і журналістом польського походження. Його вільний переклад п’єси було опубліковано у Львові у 1865 р. під псевдонімом Д. Лозовський, він мав назву «Гаврило Бамбула: комедія Молієра в 3 діях». Очевидно, що наближуючи текст перекладу до українських реалій, П. Свенціцький діяв у річищі бурлескно-пародійної традиції, представленої І. Котляревським та його епігонами, однак на відміну від автора української «Енеїди», перекладач Мольєра уже мав перед собою комедійний твір, а отже, він не знижував стиль і не змінював жанрову природу п’єси, а лише додавав їй трохи українського колориту.

Драматургія Мольєра справила значний вплив на розвиток європейського, зосібна й українського театру. Його комедії досі з успіхом ідуть на світових сценах; звертаються до спадщини видатного комедіографа й українські режисери. Утім, сучасні електронні засоби дозволяють доторкнутися до творчості Мольєра, не виходячи з власної кімнати. Презентована електронна виставка покликана зробити французького класика трохи ближчим до сучасних українців.

Виставку підготувала О. В. Максимчук, н. с. відділу стародруків та рідкісних видань