У XVIII ст. друкована українська кирилична книга вже мала за собою кількасотлітню традицію. Це повною мірою стосується і культури оформлення книги. Деякі особливості й елементи книжкового оформлення було успадковано від рукописних книг, деякі виникли вже в період існування друкарства завдяки як новаціям друкарів, так і культурному обміну з заходом – світом латинської традиції. В цей період активно працювали друкарні при найзначиміших монастирях чину св. Василія Великого – Почаївському Успенському на Волині, Унівському Успенському в Галичині та Супрасльському Благовіщенському на Підляшші (нині – територія Польщі; продукція Супрасльської друкарні передусім була призначена українцям і білорусам – вірним унійної церкви). Усі три друкарні спеціалізувалися не тільки на виданні богослужбових книг – вони також випускали збірки проповідей, катехізиси, навчальні посібники, духовну поезію, словники та літературу з інших напрямів. Пропонована виставка демонструє на прикладах видань цих друкарень особливості оформлення українських стародрукованих книг XVIII ст.

Переважно слово «оформлення» стосовно книги викликає в уяві художню обкладинку та гарні ілюстрації, проте це лише частина цього виду мистецтва. Оформлення книги – це не тільки графіка, а й розташування тексту на сторінці, складання в одну або в дві колонки, вибір шрифтів різного кеглю й гарнітури, використання червоної фарби – цинобри (повнокольорового друку на той час іще не існувало), – усе те, що надає книзі естетичної привабливості й довершеного вигляду. Що ж до обкладинки, то у XVIII ст. книги випускали без оправ, і власник сам замовляв у палітурника (за давньою термінологією, «інтролігатора») оправу для книжки, керуючись власними вподобаннями й фінансовими можливостями. Тільки деякі великі друкарні, наприклад Почаївська, мали власну палітурну майстерню.

Зазвичай книжка розпочинається титульним аркушем, він містить назву та вихідні дані, а якщо книжка має автора, на титулі зазначено його ім’я або псевдонім. З часів Івана Федоровича кирилична книга традиційно мала титул у гравійованій рамці-форті, яка була своєрідними «воротами у книгу». Форти часом бували складними за композицією, часто на них зображували події зі Св. Письма, янголів, святих. Переважно титули з гравійованими фортами бували у великоформатних виданнях , але також і в невеликих «кишенькових» книжках. Окрім рамки-форти, інколи використовували цільногравійовані титули – у них текст був не складений набором, а вирізьблений на одній дошці з рамкою. У Почаєві в середині XVIII ст. виникає нова форма титулів, у яких замість форти бачимо гравюру, яка відокремлює назву від решти книги. Такі гравюри, як і рамки, сюжетом зображення пов’язані зі змістом книги. Часом титул стародрука обходився без рамки, нагадуючи титули сучасних книг. Інколи друкарні випускали невеликі за обсягом книжки взагалі без титулів, лише з назвою.

Найбільш цікавою та естетично привабливою частиною художнього оформлення стародрукованої книги є ілюстрації. Більшість ілюстрацій у виданнях василіянських друкарень виконані в техніці деревориту, трапляються також і мідерити. Ілюстрованих видань серед продукції друкарень василіянських монастирів не так і багато, що зумовлено передусім змістом і призначенням книг. Найчастіше ілюстрації використовували в Євангеліях – зображення чотирьох євангелистів, також могли ілюструвати Служебники, Мінеї святкові й навіть малоформатні Молитвослови. Ілюстрації могли бути як цілосторінковими, так і невеликими потекстовими. Зображення постатей та інтерпретація сюжетів тут зазвичай є близькими до іконописних або ж наслідують їх. Серед ілюстраторів (а також авторів інших форм книжкової графіки) василіянських видань такі вітчизняні майстри, як Леонтій Тарасевич, Никодим Зубрицький, Андрій Голота, Йосиф та Адам Гочемські, Йосиф та менш відомі автори.

Видання василіянських друкарень мали і традиційні для кириличної книги, успадковані з попередніх століть гравійовані оздоби, такі як заставки, що прикрашали початок тексту, кінцівки, відповідно, розташовані в кінці, та ініціали-буквиці, якими розпочинався розділ або просто абзац. Традиційно ці оздоби виконано у вигляді рослинних орнаментів, інколи – вже архаїчних для цієї доби плетінок, але не менш часто трапляються і різноманітні композиції від ілюстрацій євангельських подій до жанрових сцен, від християнської символіки до маскаронів і персонажів античної міфології.

Запозиченим із рукописної книжності був такий нечасто вживаний елемент як в’язь. Хитромудре художнє переплетення літер у заголовку імітувало майстерність давнього каліграфа, водночас прикрашаючи книгу.

Зрідка у виданнях василіянських друкарень можна побачити гравійовані рамки друкованих маргіналій (приміток на полях), оздоби колонтитулів, а також таке порівняно нове для кириличної книги явище, як оздоби заголовних літер. Останні – невеликі гравюри, що прикрашали початкові літери в абзаці, замінюючи ініціали. Це було дуже практично, адже одну таку оздобу можна було використати для різних літер.

Перелічені оздоби традиційно виконували в техніці деревориту. Окрім них, книги прикрашали й виливні прикраси – дрібні елементи у вигляді стилізованих квітів, абстрактних, геометризованих форм. Назва цих невеликих оздоб говорить про те, що їх не гравіювали, а відливали за тією ж технологією, що і шрифтові літери. Виливні прикраси зазвичай оздоблювали колонтитули, але часто з них було складено рамки навколо сторінок та інші композиції.

І гравійовані, й виливні прикраси не тільки надають книзі ошатності. Вони також структурують текст, зорово виділяючи, наприклад, початок розділу чи певні важливі місця. Для виділення назв і важливих фрагментів тексту також використовували червону фарбу – цинобру.

У найдавніших пам’ятках кириличної книжності ще не існувало поділу на слова, абзаци, тощо, та й поділ на речення був часто умовним. Такий текст складно сприймався навіть освіченими людьми, не кажучи про учнів, які тільки опановували грамоту. Поява поділу на слова, розділових знаків, відокремлення абзаців і розділів сприяла легшому сприйняттю тексту і швидшому пошуку потрібного місця у книзі.

Важливу роль у структуруванні тексту відігравали шрифти. Основний текст, заголовки, підсторінкові примітки, набрані різним кеглем, допомагають читачеві зорієнтуватися в книзі. У Почаївській друкарні крім прямих шрифтів активно використовували ще і курсив.

Художнє оформлення книжки не завершується після виходу аркушів з-під друкарського преса, важливою складовою оформлення є оправа чи обкладинка. У світлі діяльності василіянських друкарень неможливо оминути увагою видавничі оправи почаївських видань. Великоформатні та деякі менші богослужбові видання зазвичай мали оправу, в основі якої були дошки або картон, обтягнуті шкірою з тисненням, часто золотим, деякі з оправ мали залізні на шкіряних ремінцях застібки, які сприяли охайному збереженню книги в закритому стані. Внаслідок того, що застібками часто користувалися, багато з них не збереглося до наших днів. Дешевші видання – катехізиси, невеликі книжки повчального змісту, малоформатні збірки проповідей часто мали картонні кришки оправи, обклеєні шпалерним папером, який, можливо, виготовляли в самій друкарні, та шкіряний корінець. Тонкі книжки та брошури інколи мали м’які обкладинки з аркуша шпалерного паперу.

Спадщина друкарень Почаївського, Унівського і Супрасльського монастирів ХVІІІ ст. є однією з найцікавіших і найбарвистіших сторінок книжкової культури цієї доби та вітчизняної культури загалом, у якій поєднуються традиція і нові підходи, естетика й практичність, що вповні відображено в оформленні василіянських стародруків.

Виставку підготувала Н. Заболотна за матеріалами власної статті про культуру греко-католицького друкарства цього періоду: Заболотна Н. Культура греко-католицького книговидання ХVІІІ ст. // З історії книжкової культури в Україні: дослідження ретроспективних книжкових, образотворчих, музичних видань та історичних колекцій з фондів Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. – Київ, 2021.