Мета цієї книжкової виставки – наочно продемонструвати видання праць, які віддзеркалюють важливі моменти розвитку різних галузей медицини. В рамках однієї виставки представити всю історію медицини працями провідних медиків-вчених минулого фізично неможливо, але на основі стародрукованих джерел можна побачити, як виглядали їхні друковані праці, пов’язати з працями вдачі медиків, що було, напевно, запорукою їхніх наукових досягнень, коло їх інтелектуальних зацікавлень, ставлення до обраної професії.

Хронологічні рамки виставки обумовленні заявленою темою: час продукування стародруків – від 2-ї половини XV ст. до 1800 р.

Лікарська справа на всіх етапах розвитку людського суспільства завжди була життєво потрібною, викликала повагу до її фахівців, потребувала від людини високої ерудиції, особливих здібностей та рис характеру. Спрямована на піклування про здоров’я людини, часто на боротьбу за її життя, вона займалася лікуванням хворих, полегшенням страждань немічних.

З наукових медичних праць першим був надрукований у 1446 р. «Канон лікарської науки» Авіцени, праця, яка принесла автору світову славу. Авіцена – вчений енциклопедист – залишив по собі праці з філософії, фізики, математики, астрономії, хімії. Медицині він присвятив бл. 20 праць, давні історики медицини називало його «князем лікарів» («Princeps medicorum»). «Канон» було видано 30 разів. На виставці представлено венеційське видання «Канону лікарської науки» 1500 р.: Avicenna. Canon. Libr. 1–5. – Venecii: Apud Simones Bevilaqua, 1500. (ВСРВ, IA 53).

На виставці представлено видання праць Клавдія Галена – давньоримського лікаря грецького походження, класика античної медицини, філософа, вченого-енциклопедиста: Galenus. [Opera]. Galeni tertia classis varias morborum differentias… – Venetiis, 1541 (ВСРВ, Pal. 863). До нашого часу збереглося біля 100 його творів, серед них 83 медичних. В основу досліджень К. Гален покладав метод наукового експерименту. Йому належить вислів: «Добрий лікар мусить бути філософом».

Праці легендарного давньогрецького лікаря, природознавця, філософа Гіппократа, чиє ім’я стало символом лікарського мистецтва, було видано латинською мовою у 1525 р. у Римі, грецькою мовою – у 1526 р. у Венеції. Його праці (умовно бл. 18 творів) увійшли до збірника творів грецьких лікарів «Corpus Hippocraticum». Цей збірник, який дає уяву про рівень теоретичної і практичної медицини античного світу, вперше побачив світ у 1525 р. З ім’ям Гіппократа пов’язано формування медичної деонтології як науки. Перша книга «Гіппократова збірника», т. з. «клятва Гіппократа» – це моральні основи мистецтва зцілення людини, один із постулатів яких зазначає: «Лікар повинен підтримувати у хворого радісну надію на спасіння».

Важливою сторінкою в історії медицини є діяльність Медичної школи в м. Салерно (з 1213 р. – Салернський університет) – найвідомішого медичного закладу в Італії, заснованого у 846 р., який зберігав спадщину античної медицини. Викладання в ній проводилося за настановами Гіппократа, тому називалася вона «Гіппократове товариство» або «Civitas Hippocratica». Вважається, що саме тут з’явилася традиція використовувати термін «доктор» у значенні «лікар». В стінах Салернської медичної школи було укладено збірник гігієнічних порад «Правила Салернської школи». Цей твір традиційно приписують її президентові, лікарю і поету Йоанну Міланському (ХІІ ст.). Вперше книга була надрукована в Кельні у 1480 р. Є припущення, що цей медичний трактат з коментарями є перевиданням праці іншого представника Салернської школи, визначного лікаря і філософа Арнольда з Вілланови (1235–1311). «Правила Салернської школи» були надзвичайно популярною збіркою гігієнічних порад і відомі у числених перевиданнях під загальною назвою «Салернський кодекс здоров’я». Тут викладено у віршованій формі рецепти довголіття, паради з дієтетики, токсикології, психології та здорового способу життя. На виставці представлено франкфуртське видання 1612 р. названого збірника під назвою «Medicina Salernitana».

Основоположною галуззю медицини була і залишається анатомія, яку К. Гален справедливо вважав фундаментом хірургії, а У. Гарвей – порівняльну анатомію основою медичної науки.  На виставці представлено праці двох провідних анатомів минулого. Один стародрук – це друге видання «De humani corporis fabrica, libri septem» Андреа Везалія (1514–1564) – бельгійського вченого, професора Падуанського університету, основоположника наукової анатомії та її реформатора, який першим розробив у деталях правильну методику секції, виправив близько 200 істотних помилок в анатомії К. Галена, спираючись на докладне дослідження людських тіл. Вперше ця праця була видана у Базелі у 1543 р., ілюстрована учнем Тіціана художником Стефаном Ван Калькаром (1499–1546). На виставці представлено портрет видатного анатома, друге базельське видання «De humani corporis fabrica, libri septem» 1555 р., поширене, перероблене і краще видане поліграфічно і вміщене у ньому зображення медичних інструментів. Праця А. Везалія – перший досвід графічного зображення натуральних препаратів, представляє собою своєрідний анатомічний атлас.

Інший стародрук – практична анатомія голландського медика Стефана Бланкара (1650–1704) «Anatomia practica rationalis. Sive Rariorum cadaverum morbis denatorum anatomica in spectio. Accedit item tractaus novus De Circulatione sanguinis per tubulos deque eorum valvulis &c.» (Амстердам, 1688; ВСРВ, In. 4019). За цією працею в ті часи проходило в основному навчання студентів анатомії. В ній автор присвятив увагу, зокрема, розробці проблеми клініко-анатомічних кореляцій, тут містилися початкові відомості про мікроскопічну анатомію, досить ретельно викладалося вчення У. Гарвея про кровообіг. Представлений на виставці примірник має провенієнцію, яка засвідчує його приналежність у минулому українському лікарю, письменнику Остапу Рудиковському (1784–1851). О. Рудиковський – випускник Києво-Могилянської академії, медицину вивчав у Петербурзькій медико-хірургічній академії. Служив штаб-лікарем у Томському піхотному полку, брав участь у франко-російській війні 1812-1815 рр. Був знайомий із О. С. Пушкіним, О. С. Грибоєдовим, декабристами С. Волконським та С. Трубецьким. Дружив із першим ректором Київського університету св. Володимира Михайлом Максимовичем. Після відставки працював у київській Кирилівській лікарні. О. Рудиковський зібрав велику і цінну бібліотеку, цікавився історією, політикою, займався літературною творчістю. Його твори друкувалися у часописі «Киевская старина».

На виставці представлено видання збірника праць Джіроламо Фракасторо (1478–1553) – італійського лікаря, фізика, астронома і поета, професора Падуанського університету, «Opera» (Женева, 1621). В історію медицини він увійшов як епідеміограф та інфекціоніст. Дж. Фракасторо висунув здогад, що епідемічні захворювання викликаються невидимими для ока живими істотами. Його основною працею є медичний трактат «Про контагій, контагіозні хвороби і їх лікування». Тут він вперше описав висипний тиф як окрему хворобу і заявив про заразність туберкульозу. Його наукові погляди сприяли більш правильній організації боротьби з цими інфекційними хворобами. Дж. Фракасторо відомий також як автор трактату «Про сифіліс або гальську хворобу», в якому подав докладний опис цього венеричного захворювання і увів у медичну лексику термін «сифіліс». Він був автором алегоричної поеми, де у віршах змалював названу хворобу: героя поеми пастуха Сифіліса за ганьблення Сонця боги карають хворобою. Як виглядав італійський медик демонструє його гравійований портрет.

Ореоль Філіп Теофраст Бомбаст фон Гогенгейм (1493–1541) – син швейцарського лікаря-хіміка, який увійшов в історію медицини під псевдонімом Парацельс і став епохою в медичній науці і практиці. Після навчання в європейських університетах і подорожей повернувся до Базеля, де одержав посаду міського лікаря з правом читати лекції. Його головним девізом був афоризм: «Summa doctrix experientia» (Всьому вчить досвід). Він  відкидав сліпе поклоніння авторитетам. Парацельс був лікарем-новатором. Частину лекцій проводив біля ліжок хворих, під час екскурсій у полі й горах. У лікуванні почав застосовувати мідь, залізо, миш’як, сурму, мінеральні води. Особливу увагу він звертав на дозування препаратів. Автор капітальної праці про хірургію, він помітив анастезуючу дію ефіру. Прогрес медицини вбачав у вивченні природи, досвіді біля ліжка хворого і експерименті. Вимагав високих моральних якостей від лікаря, виступав проти ставлення до медицини як до ремесла і предмета торгівлі. Він казав: «Не красномовство і знання мов, не вивчення книг і прикрашення титулами творить лікаря, а лише пізнання таємниць природи». Новаторства Парацельса були ворожо сприйняті у медичних колах, медичні факультети виступали проти поширення його праць. Попри те, лише до 1600 р. вийшло друком бл. 200 його праць. І це, не зважаючи на те, що вони були включені Церквою до індексу заборонених книг.  На виставці представлено страсбурзьке видання праць Парацельса «Opera» (Страсбург, 1603) і гравійований портрет видатного медика.

Уїльям Гарвей (1578–1657) – видатний англійський лікар, анатом, фізіолог, ембріолог, природознавець, професор Медичної колегії анатомії і хірургії, надвірний медик англійських королів Якова І та Карла І. Він відкрив велике коло кровообігу і вважається засновником сучасної фізіології та ембріології. Відкрите ним велике коло кровообігу не тільки докорінно змінило уявлення про походження багатьох хвороб, але й сприяло становленню фізіології як науки. Його дослідження з ембріології дали потужний поштовх для розвитку теоретичного й практичного акушерства. На виставці представлено видання його праці про походження тварин «De generatione animalium» (Амстердам, 1651; ВСРВ, Elz. 188), в якій автор викладає власну теорію ембріогенезу живородних тварин. У. Гарвею належить знаменитий вислів  «Omne vivum ex ovo» (Все живе з яйця), і титульний аркуш амстердамського видання його праці яскраво ілюструє  цей афоризм.

Йоханн Сваммердам (1637-1680) – голландський лікар, анатом, який дослідив процес дихання і вперше виклав точну анатомію комах, розробив спосіб консервації анатомічних препаратів, який дозволяв зберігати їхню природну форму. На виставці представлено видання двох його праць: «De respiratione» (Лейден, 1661) та «Miraculum naturae, seu uteri muliebris fabrica» (Лейден, 1717; ВІК, Mik. 114).

Хірургія була і залишається важливою ділянкою медицини, яку неможливо оминути в історії медичної науки. На виставці представлено праці двох привідних хірургів минувшини.

Амбруаз Паре (1510-1590) – видатний французький хірург, який вдосконалив операції по ампутації кінцівок, застосувавши лігатуру артерій. Він рішуче виступав проти припікання ран розпеченим залізом або кип’ячою олією, запропонував протези для кінцівок і ока. Він залишив по собі багато праць з хірургії та акушерства. На виставці представлено видання його праць «Opera chirurgica…» (Франкфурт на Майні, 1594) і портрет хірурга, вміщений у цьому виданні.

П’єр Діоніс (1643-1718) – провідний французький хірург свого часу, надвірний лікар французького короля. Він зробив революцію в хірургічних ринологічних інструментах, описав 5 різних методик усування поліпів за допомогою створеного ним інструментарію, використовував і удосконалював кровоспинні турнікети У відкритому «Королівському саду» він робив операції та прозекцію, в т. ч. і при глядачах. Людовік XIV призначив його хірургом у медичній школі «Королівського саду» для викладання «анатомії відповідно до циркуляції крові», бо медичний факультет Паризького університету не визнавав відкриття У. Гарвея великого кола кровообігу. П. Діоніс написав працю з оперативної хірургії, яка стала підручним посібником для хірургів. Її перше видання пробачило світ у 1707 р. На виставці представлено видання 1757 р. «Cours d’operations de chirurgie démontrées au Jardin Royal…» (Париж, 1757), портрет хірурга, вміщений у цьому виданні, і набір хірургічних інструмментів.

Фармакологія як галузь медичної науки тісно пов’язана з ботанікою, яка довгий час, по суті, була складовою медицини. Знання з ботаніки викладалися у гербаріях, ботанічних атласах, фармакопеях, які укладалися лікарями і в яких подавалися не тільки описи рослин та їхні зображення, але й інформація про їхні лікувальні властивості.

Найраніше подібне видання, що зберігається у ВСРВ, є: Herbarius. – [Lovaniae: Apud Johannes Veldener, ca 1484–1485]. (ІА 159(1)). Це видання має 150 ілюстрацій-дереворитів «аптечних рослин». Вони є передруком із перших ботанічних ілюстрацій з аналогічного видання 1484 р., опублікованого в Майнці Петером Шефером.

Праця цього відомого давньоримського лікаря Діоскорида Педанія (ІІ-І ст. до н. е.)., грека за походженням, «De medicinali materia libri sex…» (Про лікарські засоби) (Франкфурт, 1549; ВСРВ, Pal. 994) відіграла важливу роль у розвитку фармакології. Його називають «батьком європейської фармакології». Його праця «Про лікарські засоби» відіграла важливу роль у розвитку медичної науки. В ній подано опис усіх відомих тоді медикаментів рослинного, тваринного та мінерального походження. Найбільшу увагу автор приділив лікам рослинного походження, описавши бл. 600 рослин, 1000 медичних препаратів та їхні лікувальні властивості. На честь Діоскорида Педанія названо рослини діоскорея, діоскорідея, діоскорефіллум.

До цієї групи видань відноситься знаменита праця Леонарда Фухса (1501-1566) «Historia stirpium commentarii insignes…» (Базель, 1542; 2-е вид.; ВСРВ, Pal. 1184). Її автор – німецький лікар, один із трьох основоположників ботанічної науки, поряд із Отто Брунфелсом (Brunfels) і Ієронімом Боком (Bock). Видання містить у собі описи 400 диких і 100 культивованих рослин та відомості про їх медичне застосування. Книжка ілюстрована 512 дереворитами із зображеннями рослин. Ілюстрації були виконані художником Альбрехтом Меєром (Meyer), який малював рослини за вказівками Л. Фухса, художником Генріхом Фульмауером (Fűllmauer), який переносив малюнки на дерев’яні дошки, та гравером Рудольфом Шпекліном (Speckle), який вирізав зображення на дереві. На виставці представлено портрети автора і художників видання, які вміщено у «Historia stirpium…». Л. Фухс був лейб-медиком бранденбурзького маркграфа Георга (1528–1531), професором медицини у Тюбінгенському університеті. Досліджував і боровся з чумою. Був засновником одного з перших німецьких ботанічних садів у Тюбінгені, який вважається одним із найдавніших у світі. Його ім’ям названо астероїд, відкритий у 1994 р. На честь Л. Фухса названо рослину фуксію, відкриту у 1696 р. французьким вченим Ш. Плюм’є.

П’єтро Андреа Грегоріо Матіолі (1501–1577/78) – італійський лікар, ботанік, особистий лікар Фердинанда ІІ Австрійського Габсбурга (1555), надвірний лікар імператора Священої Римської імперії німецького народу Максиміліана ІІ (1564). Займався дослідженням чуми, сифілісу. Помер від чуми. Світової слави здобув у галузі ботаніки, автор гербарію, який у XVI ст. вважався не тільки навчальним посібником для вченої медичної спільноти, але був настільної книгою з кулінарними порадами для домашньої кухні. Особливо відомий своїми коментарями до перекладу праці згаданого раніше Діоскорида Педанія «De medicinali material…». Перше видання коментарів побачило світ у 1544 р. без ілюстрацій. Видання 1559 р. фінансував сам Фердинанд Тирольський, для якого замовив 50 гравюр в майстернях Аугсбурга, Нюрнберга, Страсбурга. На честь  вченого його ім’ям названо квіткову рослину матіолу. Праці П. А. Матіолі у другій половині XVI ст. публікувалися в друкарнях Венеції, Ліона, Франкфурта латинською, італійською, французькою мовами. Ми представляємо видання творів П. А. Матіолі: Opera. – Francofurti: Ex Officinf Typographica Nicolai Bassae, 1598 (ВСРВ, In. 354) і портрет автора.

Серед ботанічних видань XVIII ст. чільне місце посідає 8-томне праця «Phitantoza iconographia» (Регензбург, 1737-1745), укладена німецьким аптекарем і ботаніком Йоганом Вільгельмом Вайнманом (Weinmann; 1683-1741). Видання було завершене після його смерті Амброзієм Карлом Білером (1693-1747). У виданні проілюстровано понад 4000 рослин на 1025 дошках. Техніка виконання гравюр – меццоцінта. До ілюстрування долучилися провідні майстри того часу: Георг Діонізій Ерет (Ehret; 1708-1770) – ботанік і провідний художник рослин; Бартоломій Сеутер (Сейтер); Йоган Георг Ніколаус Дітеріхс; Йоган Еліас Рідінгер (1698-1767) – один із найвідоміших анімалістів XVIII ст.; Йоган Якоб Хайд.

На виставці представлено праці українських медиків XVIII ст., які відіграли визначну роль у розвитку вітчизняної медичної науки. За неповними даними у XVIII ст. українці-лікарі переклали 27 підручників і монографій з різних іноземних мов і написали 51 підручник і монографію з різних галузей медицини.

Нестор Амбодик-Максимович (1742–1812) – випускник Києво-Могилянської академії, учений-енциклопедист, основоположник вітчизняного акушерства, ботаніки, фітотерапії і фізіотерапії і названих галузей медицини в Російській імперії, брав участь у реорганізації вищої медичної освіти у державі, займався перекладацькою діяльністю. Першим в Російській імперії мав звання професора акушерства. У 1797 р. він заснував Клінічний повивальний інститут. Вперше у державі запровадив практичні заняття в пологових відділеннях і на фантомі, виготовленому за власною моделлю, винайшов ряд акушерських інструментів, запропонував свою конструкцію пологового ліжка, розробив російськомовну медичну термінологію. На виставці представлено видання трьох праць Н. Амбодика-Максимовича: «Врачебное веществословие, или описание целительных растений…» (СПб., 1783), «Искусство повивания или наука о бабичьем деле…» (СПб., 1784; Гр. 3683), «Ботаники первоначальные основания…» (СПб., 1784).

Капітальна праця з фармакології «Краткая медико-хирургическая «материя медика»… - Ч. 1-2». (Спб, 1797-1800; Гр. 3403-3404) доктора медицини і хірургії Івана Кащинського (1770/71 – 1846), в якій подано класифікацію, опис фізико-хімічних властивостей та способи вживання понад 400 лікарських препаратів. Вона була одним із найкращих підручників  «матерії медика» того часу. Епіграфом для свого твору автор поставив такі слова: Долг первий есть Врача лекарства познавать, Дабы их с пользою болящим мог давать. І. Кащинський був випускником Києво-Могилянської академії, медицину вивчав у Медико-хірургічному училищі при Генеральному сухопутному шпиталі у Петербурзі, брав участь у військових діях 1806-7 рр., 1812-15 рр. За наукові праці і проведення операцій у бойових умовах дістав звання доктора медицини і хірургії. І. Кащинський довів можливість лікування сечо-кам’яної хвороби мінеральними водами і написав роботу «Способ составлять минеральные целительные води». Цікаво відмітити, що І. Кащинський захоплювався повітроплаванням і був одним із перших в Російській імперії, хто здійснив політ на повітряній кулі. У 1805 р. він двічі  піднімався у небо.

Петро Погорецький (1740-1780) – доктор медицини, педагог, піонер на ниві перекладу медичних підручників. Освіту здобув у Києво-Могилянській академії. Медицину вивчав у Петербурзькій медико-хірургічній школі при Генеральному адміралтейському шпиталі, яку закінчив із званням лікаря. Він був одним із найближчих соратників Д. Самойловича. У 1771 р. брав активну участь у боротьбі з епідемією чуми у Москві. П. Погорецький переклав з німецької на латинську мову і підготував до друку працю професора Лейденського університету Йоганна Фридеріка Шрайбера (Schreiber, 1705–1760), яка довгий час вважалася одним з найкращих підручників з діагностики і терапії в Європі: «Manuductio ad cognoscendos et curandos morbos…» (Москва, 1768; НБУВ, ВСРВ, Ін. 2332). Наш співвітчизник доповнив працю німецького вченого власним описом жіночих та дитячих хвороб. На виставці представлено примірник названого видання з дарчим написом перекладача своєму другові – останньому генеральному судді України, одному з найосвіченіших людей країни того часу Якимові Сулимі (1717–1818), який теж навчався у Києво-Могилянській академії. П. Погорецький переклав книгу Людовіка Корнелія «Опыт о пользе трезвой жизни…» (Москва, 1768; НБУВ, ВСРВ, Гр. 3445), додавши  власні коментарі.

Данило Самойлович-Сущинський (Сушковський) (1742–1805) – доктор медицини, основоположник епідеміології в Російській державі, член 12-х зарубіжних академій. Народився у сім’ї  священика. Навчався у Києво-Могилнській академії. Медичну освіту здобув у Петербурзькій адміралтейській шпитальній школі. Д. Самойлович став одним з ініціаторів реформи медичної освіти в Росії в кінці XVIII  ст. Під час російсько-турецької війни (1787-91 рр.) його було направлено на фронт, де він очолив Богоявленський військовий шпиталь. Все своє життя Д. Самойлович присвятив боротьбі з чумою, тричі хворів на цю інфекційну хворобу. На виставці представлено видання двох праць видатного науковця: «Краткое описание микроскопических исследований о существе яду язвенного, которые производил в Кременчуге Данило Самойлович…» (СПб., 1792; НБУВ, ВСРВ, Гр.4405) та «Начертание для изображения в жтвописи пресеченной в Москве 1771 года моровой язвы, которое предлагает художникам Данило Самойлович…» (СПб., 1795; НБУВ, ВСРВ, Гр. 5166).

Григорій Соболевський (1741–1807) – доктор медицини, директор Петербурзького імператорського ботанічного саду, колекціонер. Навчався у Києво-Могилянській академії, медицину вивчав у Петербурзькій сухопутній шпитальній школі. Він одним із перших серед українських вчених дав нарис історії медицини й філософії медицини. Г. Соболевський доводив необхідність досвіду та наукового мислення у медичній справі. На виставці представлено його капітальну працю «Санкт-Петербурзька флора», яка була двічі видана впродовж трьох років: у 1799 р. – латинською мовою, у 1801 р. – російською (НБУВ, ВСРВ, Гр. 1319)). В ній описано 1038 рослин, подано докладну ботанічну характеристику та відомості про їх лікарське і промислове значення. Г. Соболевський ввів обов’язкові для студентів практичні занятті в ботанічному саду та практичні навички гербаризації рослин, організував навчальні кабінети з колекціями мінералів та рослин. Після смерті його бібліотеку із 1500 книг і цінні природничі колекції уряд передав Петербурзькій Медико-хірургічній академії.

Представлені на виставці видання демонструють друкарське виконання медичних і ботанічних праць медиків, які внесли вагомий вклад в медичну науку, і дають можливість згадати їхні імена та самовіддану працю.