-Сьогодні я не тільки вітаю вас усіх, а й обнімаю, щоб відчути тепло ваших сердець і чуйність душ, - так не звично, але неймовірно щиро розпочала урочисту презентацію фотовиставки  «Українська мрія – єдність, свобода і незалежність», присвячену Дню Соборності України (Дню Злуки) завідувачка сектору соціокультурних комунікацій Антоніна Петрівна Шеремет.

Таку святкову та пронизливу ноту підхопила й заступниця генерального директора НБУВ з наукової роботи Тетяна Миколаївна Коваль, яка від імені адміністрації й усього колективу бібліотеки наголосила, що на цьому заході ми вшановуємо не тільки полум`яних натхненників історичного акту Злуки, а й розуміємо свій моральний обов’язок – зберегти пам'ять перед тими, хто віддав життя на вівтар Соборності.

Тож цілком логічно, що А. П. Шеремет нагадала присутнім основні історичні віхи цієї події.  Вперше у XX столітті українська незалежність була проголошена 22 січня 1918 року IV Універсалом Української Центральної Ради, а вже за рік 22 січня 1919 року на Софійському майдані, у Києві, в урочистій атмосфері, відбулося проголошення Акта злуки УНР та ЗУНР в єдину незалежну державу. У зачитаному на зборах “Універсалі соборності”, зокрема, відзначалося: “Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України – Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка”. Наступного дня Акт злуки майже одностайно був ратифікований Трудовим конгресом України.

Ведуча представила співавторів виставки, організованої Національною бібліотекою імені В. І. Вернадського, Національною спілкою фотохудожників України, Фондом фотомистецтва України, Всеукраїнською організацією інвалідів війни, Збройних Сил та учасників бойових дій. Ця чудова експозиція створена до 101 річниці проголошення Акта злуки УНР та ЗУНР колективом фотохудожників. В його складі: члени Національної спілки фотохудожників України Олександр Лепетун, Ірина Літічевська, Євген Шваб та Голова Всеукраїнської організації інвалідів війни, Збройних Сил та учасників бойових дій Олександр Маматов. У експозиції використано світлини авторів та світлини, надані архівами міста Києва. Фотороботи розповідають про боротьбу українського народу за свободу, незалежність та територіальну цілісність держави під час Української революції 1917 – 1921 років, Помаранчевої революції 2004 року, революції Гідності 2013 – 2014 років та проведенні АТО – ООС на Сході України.

І ось – слово фотомайстрам. Олександр Олександрович Лепетун, член Національної спілки фотохудожників України, фундатор Фонду фотомистецтва України, автор фотодокументів, представлених на виставці, нагадав, що подібні зустрічі у цьому гостинному приміщенні – не вперше і 80 відсотків присутніх – постійні відвідувачі. Втім, якщо попередні експозиції були здебільшого художні, то ця, на якій представлено близько 100 фоторобіт, – більш тематична й патріотична, тут  фотодокументи й про сучасні Майдани, й про пластунів тощо.

Член Національної спілки фотохудожників України Ірина Борисівна Літічевська порівняла нашу країну з людською долею, в якої буває то добре, то погане. Що ж до українців, то вони завжди хотіли бути разом. Тож вона наголосила, що наразі представлені не стільки фотографії, скільки – фотодокументи, які мають право на життя.

Режисер, продюсер, сценарист Дмитро Олександрович Мухарський присвятив виступ Степану Бандері: «Стосовно нього я займав нейтральну позицію, бо скільки було міфів, що це відштовхувало від бажання дізнатися більше. Якось я познайомився з  Василем Вітенком, який служив у Німеччині, там залишився і є головою Громади українців Тюрингії. Він запропонував зняти фільм про Бандеру. Врешті я написав сценарій. До речі, на кладовищі в Мюнхені на могилі Бандери хрест, який не раз оскверняли. Поруч — могили тих, хто разом із ним воював і їх ніхто не чіпає. Чому до його могили така увага? Бо він особистість, яка притягувала до себе людей. Я вивчав його дії, заняття. Те, про що мало відомо. Батько його був греко-католицьким священником, до того ж військовим, тому родина кожні 5 років переїжджала. Степан був пластуном у 5-му пластовому курені імені князя Ярослава Осмомисла, а після закінчення гімназії — в 2-му курені старших пластунів. За характером - лідер. Сам клепав значки для пластунів, заробляючи гроші. Здивував факт, що коли йому було 15 років, на перші зароблені гроші він купив мандоліну. Бо любив музику, театр. В СРСР створили міфи й плітки навколо його імені. І нині «бандерівцями» називають націоналістів і всіх, хто має проукраїнську позицію. Мало хто знає Бандеру як творчу й освічену людину, політичного діяча». 

Голова Всеукраїнської організації інвалідів війни, Збройних Сил та учасників бойових дій Олександр Маматов може описати ситуацію, за якої було зроблено те чи інше його фото, розповісти про звичайне життя, розбиті хати, про наших військовослужбовців, коли ті відпочивають між участю в бойових діях. Це, вважає він, свідчить, що війна війною, а все людське їм не чуже: ось молодий хлопець, що сидить після бою з котиком, а ось - осколок від снаряду…

Член Національної спілки фотохудожників України Євген Володимирович Шваб вважає, що основний мотив фотовиставки - показати життя і побут наших бійців на передовій, донести до звичайного глядача, який знаходиться далеко від лінії фронту, дійсність і реалії протистояння на Сході країни. Те, що там дійсно йде війна не на життя, а на смерть по захисту незалежності нашої держави. І один з оберегів у цій війні – дитячий малюнок з Житомирщини, на якому зображена війна, та далі – сонце. Так само, як і знакове фото фрегату "Гетьман Сагайдачний" після виконання завдань морського походу.

В’ячеслав Іванович Кукоба – авторитетний громадський діяч, заступник голови Всеукраїнської громадської асоціації «Афганці Чорнобиля», відколи почались бойові дії на Сході  України, активно зайнявся волонтерською діяльністю. Тих, хто пройшли дорогами Афганістану, Чорнобиля, хто першими були на Майдані, допомагали нашій державі, воїнам, що зараз перебувають на Сході, хто з перших днів протистояння був на передньому краї разом із захисниками країни, знімав найдраматичніші кадри для історії, він вважає своїми побратимами, тож на знак поваги  вручив майстрам фотографії пам’ятну грамоту.

Фотомайстрів також щиро вітали громадські діячі, письменники й поети. Чудовим завершенням знакового дійства став грандіозний концерт. Щиро й від душі співали Заслужений артист України Олександр Дудка, Заслужена артистка України Олена Хижна, молодий співак Максим Касторський; співачка, лауреат міжнародного конкурсу «Духовні джерела» Моніка Фрай, Заслужена артистка України, володарка Гран-прі Міжнародного фестивалю в Італії Світлана Мирвода, Народний артист України Олександр Василенко,  Народний артист України Леонід Сандуленко.

Достойним фіналом цього чудового дійства, організованого колективом сектору соціокультурних комунікацій НБУВ і фахово проведеного його завідувачкою  Антоніною Петрівною Шеремет, стали міцні обійми усіх присутніх, об’єднаних не тільки патріотичними піснями, а й відповідними поєднаннями душ і сердець у єдиному пориві: «Слава Україні!».