1836 народився Олександр Кониський, перекладач, письменник, видавець, лексикограф, педагог, громадський діяч, адвокат; автор слів пісні «Молитва за Україну», перекладу «Щоденника» Т. Шевченка. Літературні псевдоніми О. Верниволя, Ф. Ґоровенко, В. Буркун, Перебендя, О. Хуторянин та інші. (всього близько 150). З 1854 служив на низових посадах у Кримінальній палаті в Полтаві. Здав екстерном іспити на кандидата прав, а після селянської реформи 1861 зайнявся адвокатською практикою, сподіваючися захищати інтереси "визволених невільників". Вів активну літературну (з 1858) і громадську діяльність, був членом київської громади, займався організацією недільних шкіл. Опублікував українські прописи (1862), підручник з арифметики (1863), а 1882 – читанку для українських шкіл. Підготував також підручник про закони, потрібні селянам, який, однак, не був дозволений до друку цензурою. В січні 1863 був заарештований і в позасудовому порядку висланий до Вологди, потім – до Тотьми. 1865 отримав дозвіл виїхати за кордон для лікування. 1866 вернувся в Україну і від кінця року жив у Катеринославі (нині м. Дніпро), перебуваючи під гласним поліцейським наглядом. Від 1872 після зняття нагляду переселився до Києва. Упродовж 1869–1873 опублікував близько 15 статей з питань цивільного процесу у фаховому журналі "Судебный вестник". Був одним з ініціаторів заснування 1873 у Львові Літературного товариства імені Шевченка. У 1880-х роках обирався гласним Київської міської думи, тоді ж захопився проблематикою звичаєвого права. Опублікував у виданні полтавського губернського земства "Земский обзор" статтю "Мировой суд и народные обычаи" про нехтування мировими суддями звичаєвого права (1883) та "Письма из Юго-Западного края" про правовий режим чиншового володіння (1884). Вів активну публіцистичну діяльність в Галичині, зокрема, тривалий час матеріально й інтелектуально підтримував літературно-науковий і політичний часопис "Правда", який відіграв визначну роль у формуванні української національної свідомості. У цьому виданні опублікував кілька оглядів про державний лад європейських країн, проблемні статті про земельну власність і правовий статус українського селянства. Був ініціатором перетворення в 1892 Літературного товариства імені Шевченка в Наукове товариство імені Шевченка. Автор двотомної біографії Т. Шевченка "Тарас Шевченко-Грушівський" (1898), численних поезій і прозових творів, найвідоміші серед яких "Семен Жук і його родичі" (1873) і "Юрій Горовенко" (1883). Значна частина його літературних творів містить у своїй основі юридичні сюжети, викриває негативні явища в діяльності царської адміністрації і суду, здирництво тогочасної адвокатури: "Суддя Гарбуз" (1875), "Антін Калина" (1881–82), "Народна педагогія" (1886), "Стельмахи" (1887), "Козарський ланок", "У “тісної баби”" (обидва – 1889), "Баба Явдоха" (1897), "Ранком в Алупці" (1898), "Сікутор", "Хвора душа" (обидва – 1899), "Бугай" (1901), "Наввипе-редки" (1903). Йому належить цикл "оповідань з кримінальної хроніки": "Каторжний", "Тюрма за волю" (обидва – 1881), "Драма в тюрмі", "Чи злочинець, чи ненужний" (обидва – 1885), "Конокрад Іван Дранка" (1887). Кілька поезій присвятив темі тюрми, заслання і каторги. Опублікував казку-пародію на царський суд "Собача правда" (1894). Церковний гімн України на слова Кониського в обробці О. Кошиця і музику М. Лисенка "Боже Великий Єдиний, нашу Вкраїну храни" традиційно використовується в церемонії інавгурації Президента України та під час інших офіційних урочистостей. Уціліле з творчої спадщини митця зберігається нині і Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України та Національній бібліотеці України НАН України ім. В. І. Вернадського.

Підготовано за матеріалом Енциклопедії історії України Інституту історії України НАНУ.