Дмитро Чижевський – життя і таємниці видатного вченого: до 125-річчя від дня народження

Поділитися: 
Дата події: 
4-04-2019

4 квітня 2019 року в читальній залі відділу зарубіжної україніки Інституту книгознавства НБУВ розгорнуто книжкову виставку "Дмитро Іванович Чижевський (1894–1977): 125 років від дня народження".

Дмитро  Іванович Чижевський – український вчений зі світовим ім’ям, історик філософії, славіст, літературознавець, україніст, джерелознавець, бібліограф. Енциклопедичність і широта його знань вражала сучасників. Л. Ушкалов вважав, що вчений правомірно належить до кола найвидатніших українських інтелектуалів XX століття, Ю. Блохин називав його "найчільнішим діячем сучасної світової славістики".

Народився Д. І. Чижевський 4 квітня (23 березня  за старим стилем) 1894 року в м. Олександрія на Херсонщині. Походив зі старовинного шляхетського роду. Закінчив класичну гімназію, а в 1918 році – Університет Святого Володимира. Батько – Іван Костянтинович Чижевський офіцер царської армії. Мати – Марія Дмитрівна Єршова – педагог, художниця, учениця Іллі Рєпіна. Дружина Лідія, колега Дмитра Івановича, – донька маєтного київського купця І. Маршака.

Замолоду він захопився політикою. Але поступово назавжди відійшов від неї, однак поділяв ідею створення Сполучених Штатів Європи (схоже на Євросоюз). Лише випадково Дмитро Чижевський уникнув більшовицького розстрілу. Змушений був через несприйняття нової влади покинути батьківщину. Протягом 1921–1924 років навчався філософії в Гайдельберзькому університеті, а потім – у Фрайбурзькому. Його вчителі: Карл Ясперс, Гайнріх Ріккерт, Едмунд Гуссерль. З 1924 року в Празі, тут він викладав філософію, був доцентом, професором Українського Високого Педагогічного Інституту ім. М. Драгоманова, захистив дисертацію "Гегель і Французька революція". У 1932 році повернувся до Німеччини. Працював в Об’єднаному університеті м. Галле та Віттенберга. Співробітник журналу "Zeitschrift fϋr Slavische Philologie" (заснований Факсом Фасмером, Берлін). У 1934–39 роках викладав у Єнському університеті.

На 1934 рік припадає важливе наукове відкриття Д. Чижевського – він віднайшов рукопис основної праці фундатора новочасної педагогіки Яна Амоса Коменського.

До 1945 року він мешкав в м. Галле. У роки війни бідував і голодував. Був навіть випадок, коли Чижевський через спричинену голодом слабкість випав з розкритого вікна свого помешкання, коли підійшов подихати свіжим повітрям. Але він ще й допомагав тим, хто бідував під фашистами.

У Галле Дмитро Чижевський змушений був залишити свою власну велику бібліотеку. Це було для нього відчутною втратою, оскільки вчений був одержимо закоханий в книгу. Про пристрасть науковця до книжок і долю його бібліотеки достеменно описано в статті І. Валявко «Архіви та бібліотеки Дмитра Чижевського як творча лабораторія мислителя та важливе джерело біографічного дослідження» (Укр. біографістика, 2011, вип. 8, с. 264–279).

У червні 1945 року, буквально за годину до приходу Червоної Армії в місто, Чижевський, який так і не сприйняв більшовицький режим, покидає Галле. Вченого врятував колишній студент – вивіз свого вчителя на власній машині з радянської зони окупації.

Далі Чижевський читає лекції в Марбурзькому університеті, але згодом через ганебні звинувачення змушений полишити цю роботу. Він приймає запрошення Гарвардського університету. В США нарешті знаходить свою сім’ю: дружину і доньку Тетяну.

Дмитру Івановичу Чижевському було 62 роки, коли він повернувся до Німеччини, яку вважав своєю батьківщиною. У той же час завжди підкреслював, що він українець. У Німеччині він очолював Інститут славістики Гайдельберзького університету. Здійснював велику наукову, педагогічну і редакторську роботу, став редактором шести книжних серій – "Musagetes, Heidelberger sllavische Texte, Apophoreta Slavica, Slavische Studenbuecher, Slavische Propylaeen, Eorum Slavicum. Поєднував цю діяльність із завідуванням кафедри літературознавства Інституту славістики Кельнського університету (1964–1970) і належав до Берлінського об’єднання славістів. Чижевський був затребуваним і прекрасним педагогом. Його лекції збирали численні аудиторії. У провідних закордонних університетах він читав курси з історії старокиївської літератури, українського бароко, російської літератури XX століття, порівняльної історії слов’янських літератур тощо.

 Перу Д. І. Чижевського належить понад 1000 праць. Значний його внесок у випуск перших томів "Енциклопедії українознавства". У виданні надруковано такі його статті, як: "Баляди" (с. 86); Барокко) (с. 94); "Вірші" (С. 285), "Гегеліанство на Україні" (с. 352); "Гоголь Микола" (с. 391); у 2-му томі: (1955) – "Епічна поезія" (с. 640); "Драма, драматична література" (с. 594); "Житія святих" (с. 681); у 3-му томі: "Києво-Печерський Патерик" (с. 999), "Київський літопис", "Клясицизм" (с. 1046). Проте через деякі непорозуміння Чижевський перестав подавати свої статті до "Енциклопедії".

Завдячуючи його працям, українська література стала відомою в німецькій славістиці. Один з прикладів – "Vergleichenden Geschichte der slawischen Literaturen (Bd/ I und II. Berlin, 1968). Найбільше з письменників він любив Миколу Гоголя. Міркування Д. Чижевського про Шевченкову "Марію" порівнюють із поглядами Б. Лепкого, Л. Білецького, Є. Маланюка, В. Барки. Заслуга Д.Чижевського, на думку Є. Маланюка, в тому, що він побачив "філософічне коріння" поеми "Марія".

"Завдання антропологізації Святого письма було для тих часів завданням надзвичайної сміливості, що здійснено було до того часу лише Д. Штравсом, – зазначав Д. Чижевський. – І те, що Шевченко за таке художнє завдання взявся, свідчить про силу стихійного антропоцентризму його світогляду". Вчений указував на "христоцентричність" Шевченкового світогляду.

Помер Д. І.  Чижевський 18 квітня 1977 року в Гайдельберзі. Прах великого вченого покоїться за сотню метрів на південний захід від капели цвинтаря Бергфрідгоф. На полірованій плиті крупнозернистого граніту напис: Dmitrij I. Tschiizecwskij 1894–1977.   

У радянських енциклопедіях ми не знайдемо жодної згадки про Д. Чижевського. Хоча сьогодні вже існують вагомі дослідження наукової спадщини Д. І. Чижевського (П. Феденко, І. Валявко, В. Янцен, Н. Надьярних та ін.), значну частину його багатого творчого доробку ще навіть неоприлюднено і неопубліковано.

У сучасному культурно-історичному контексті потребують висвітлення, переосмислення, всебічної аналітики напрацювання вченого з україністики. Прийшов час дати належну та об’єктивну оцінку його працям із дослідження книжних пам’яток України, перших українських друків у Німеччині, давньоруської літератури, яку він відносив до староукраїнської літератури (див. його: "Антична література в старій Україні"; "Історія української літератури. Від початків до доби реалізму"; Історія української літератури. IV. Ренесанс та реформація V. Барок». – 2-га кн.; "Українські друки в Галле"; "Vergleichenden Geschichte der slawischen Literaturen"; "Нариси з історії філософії на Україні"; "Фільософія на Україні (спроба історіографії)"; "Філософія Г. С. Сковороди" та ін.).

 

Н. Солонська,

 старший науковий співробітник

відділу зарубіжної україніки

 

Список літератури до виставки "Дмитро Іванович Чижевський (1894–1977): 125 років від дня народження" у додаткових матеріалах.

Фотоматеріали: 

Контактна інформація

Інститут книгознавства
Корпус №2, вул. Володимирська 62, к. 313;
kovalchuk@nbuv.gov.ua
+38 (044) 234-9306
Директор Інституту книгознавства НБУВ
Ковальчук Галина Іванівна,
д-р іст. наук, професор