1853 народилася Катерина Скаржинська, меценатка та колекціонер, культурна і громадська діячка, засновниця одного з перших в Україні приватних загальнодоступних музеїв. Навчалася на Бестужевських жіночих курсах у Санкт-Петербурзі. Повернувшись на Полтавщину 1879, захопилась колекціонуванням пам’яток місцевої старовини, фінансово підтримувала археологічні дослідження краю (зокрема В. Ляскоронського) й сама брала участь в окремих розкопках разом із Г. Кир’яковим. На основі зібраних матеріалів у 1880-ті роки заснувала за активною участю відомого лубенського археолога Ф. Камінського у своєму маєтку в с. Круглик приватний музей, вхід до якого був безкоштовним. У статутах (1886, 1904) музей визначався як краєзнавчий заклад науково-освітнього характеру, основним завданням якого були вивчення і пропаганда пам’яток археології, історії та природи. До складу зібрання, що налічувало близько 20 тисяч одиниць зберігання, входили цінні археологічні, етнографічні, нумізматичні, природничі колекції, збірка козацьких старожитностей, автографи видатних історичних осіб, діячів української культури, документи місцевих родинних архівів, стародруки та ін. Найбагатшою з колекцій музею була археологічна (понад 4 тисячі пам’яток), що великою мірою визначило домінуючі напрями його діяльності. Колекції й окремі пам’ятки музею з успіхом демонструвалися на виставках ряду археологічних з’їздів, Міжнародній виставці костюмів і зброї в Санкт-Петербурзі. Мала намір подарувати пам’ятки свого зібрання місцевій владі для утворення на їх основі муніципального загальнодоступного музею. Але, не отримавши підтримки Лубенської міської думи, 1906 передала колекції Природничо-історичному музею Полтавського губернського земства (нині значна їх частка зберігається в Полтавському краєзнавчому музеї). Була обрана членом Московського нумізматичного та Всеросійського товариства любителів природознавства, антропології та етнографії, почесним членом Полтавської вченої архівної комісії. Скаржинська відома також своєю громадською і доброчинною діяльністю. Вона відкрила у Круглику для селян народну школу, чайну, аматорський український театр, бібліотеку з читальнею, артіль, майстерні. Її ім’я було внесено до списків найвизначніших уродженців дворянського стану Полтавської губернії. Переїхавши 1906 до Швейцарії, заснувала в Лозанні робітничий будинок, утримувала притулок для співвітчизників, надавала допомогу політичним емігрантам, видавала в Давосі літературно-науковий і політичний журнал "За рубежом", була особисто знайома з багатьма політичними діячами. Після повернення на Батьківщину з початком Першої світової війни жила в Лубнах, померла у Круглику під час Голодомору 1932–1933 років в УСРР.

Підготовано за матеріалом Енциклопедії історії України Інституту історії України НАНУ.