«На цьому я стою і не можу інакше, хай допоможе мені Бог!» (М.Лютер): до 500-річчя початку Реформації в Європі

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реформація, 500-річчя від початку якої повсюдно відзначалося у 2017 р., залишила свій відбиток у різних сферах життєдіяльності тогочасного суспільства. Не винятком стала і книгодрукарська справа. Значення друкарства для поширення реформаційних ідей важко переоцінити. Воно відкрило доступ до текстів Святого Письма не тільки для письменних, але і для багатьох «простих» людей. Водночас і велика сила друкованого слова стала очевидною лише завдяки Реформації. Книгодрукування, за словами М. Лютера (1483–1546), «було найбільшим актом милості Божої, завдяки якому справа Євангелія змогла просунутися вперед».

У відділі стародруків та рідкісних видань Національної бібліотеки України імені І. В. Вернадського зберігається одна з найбільших в Україні колекцій прижиттєвих видань М. Лютера та його сподвижників. Ці публікації розкривають не лише перипетії становлення Реформації в Європі, але й демонструють якісний перелом в книгодрукуванні.

Масове видання творів реформатора розпочалося після оприлюднення праці – «Пропозиції проти індульгенцій» («Disputatio pro declaratione virtutis indulgentiarum»), яку, згідно з переказами, в переддень Дня всіх святих 31 жовтня 1517 р. він прикріпив на двері церкви Віттенберзького замку. До кінця року твір було перекладено німецькою мовою («Propositiones wider das Ablas») і розтиражовано у Лейпцигу, Базелі, Нюрнберзі, інших містах.

У фондах відділу стародруків та рідкісних видань міститься низка наступних ключових праць великого реформатора. Зокрема, серед збережених раритетів – перший німецькомовний твір М. Лютера «Проповідь про відпущення гріхів і милосердя» (Luther M. Eynn Sermon von dem Ablasz vnnd gnade... – Wittenberg: durch Ioannem Grunenberg, 1518), що з’явився на початку 1518 р.

Гострі питання богословського та релігійно-політичного змісту були підняті 1519 р. на Лейпцизькому диспуті. У фондах відділу зберігаються книги, що відображають деталі його перебігу. Починаючи з 27 червня 1519 р. і впродовж наступних двох тижнів у Лейпцигу два протиборчі табори атакували один одного за допомогою ерудиції, емоцій і аргументів. «Гарячими слідами» їх дискусій було опубліковано «Пояснення лютеран щодо своєї позиції на Лейпцизькому диспуті» (Luther M. Resolutiones Lutheriane super propositionibus suis Lipsiae disputatis. – Lipsiae: Wolfgang Stöckel], 1519) та проголошені промови М. Лютера (Luther M. Auff des locks zu Leypzick Antwort. – Wittenberg: [Johann Rhau–Grunenberg], 1521).

За допомогою друкарства М. Лютер поширював свої ідеї, чим завдавав удар за ударом папству. Його проповіді, трактати і полеміка (на німецькій мові, щоб бути більш зрозумілими публіці) розповсюджувалися з-під друкарських пресів сотнями тисяч копій. Хвиля публікацій, не тільки 95 тез, а й наступних праць, зробили М. Лютера головним ідеологом Реформації. Впродовж 2–3 років було здійснено до 20 видань двох проповідей великого реформатора. Згідно з підрахунками дослідників, третина всіх книг, надрукованих у німецьких землях у 1518–1525 рр., були написані М. Лютером.

Випереджаючи офіційну резолюцію Папи Римського на свою реформаційну діяльність, М. Лютер наприкінці 1519 р. опублікував «Проповідь про відлучення» (Luther M. [Sermo de virtute excommunicationis. – Leipzigо: Martin Landsberg, 1519]), у якій в черговий раз підняв питання неправедності церковної влади.

У 1520 р. вийшли найсміливіші статті і памфлети М. Лютера. Він торкнувся найболючіших питань, що хвилювали вірян, і зокрема християн Німеччини. На початку 1920 р. була опублікована проповідь «Про добрі діяння» (Luther M. Von den guten Werckenn. – Wittenberg: Melchior Lotter, 1520), у червні 1520 р. памфлет «Про римське папство. Проти преславних лейпцизьких романістів» (Luther M. Von dem Bapstum zu Rome: wider den hoch berumpte Romaniste zu Leiptzck. – [Wien: Johann Singriener, 1520]).

Однією з найсильніших робіт М. Лютера вважається звернення «До християнського дворянства німецької нації» (Luther M. An den Christlichen Adel deutscher Nation: von des Christlichen standes besserung. – Wittenberg: [Melchior Lotter, 1520]), свого роду маніфест Реформації. Перший тираж з’явився на прилавках 18 серпня 1920 р. Він був розпроданий за лічені дні і через тиждень перевиданий. За три тижні було продано 4 тисячі копій – і це в одному тільки Віттенберзі. Впродовж наступних двох років вийшло ще 13 видань, а нелегальні версії з’явилися в Лейпцигу, Страсбурзі, Базелі, Ерфурті, Нюрнберзі, Франкфурті, Аугсбурзі.

У двох інших невеликих творах 1520 р. «Про вавилонський полон церкви» (Luther M. Von der Babylonischen gefengknusz der Kirchen, Doctor Martin Luthers. – [Strasbourg: Johann Schott, 1520]) і «Про свободу християнина» М. Лютер продовжив будувати ідеал церковного устрою (Luther M. Von der Freyheit eynes Christen menschen... – Wittenberg: [Melchior Lotter], 1523). Ці праці разом із зверненням «До християнського дворянства німецької нації» формують трилогію, яку прийнято називати «великим реформаторським писанням».

У 1520 р. з’явилася перша засуджуюча М. Лютера булла «Exsurge Domine», проголошена 15 червня 1520 р. Папою Римським Левом X (1475–1521). Пропонувалося в присутності духовенства і мирян спалити всі твори М. Лютера, що містили тези, визначені як єресь. Автору рекомендували в 60-денний термін або виступити з офіційним зреченням від своїх ідей, або особисто з’явитися в Рим. В іншому випадку, говорилося в Буллі, він буде відлучений від Церкви «ipso facto» заочно (Leo X. Bulla contra errores Martini Luterij et sequacium: iussu Reveredissimi Dni Episcopi Cracouien. denuo impessa. – [Kraków: Hieronym Wietor, 1520]).

На цю та наступну буллу Папи (3 січня 1521 р. Лев X оприлюднив «Decet Romanum pontificem», що оголошувала М. Лютера єретиком) реформатор відповів низкою праць. Серед таких у фонді відділу стародруків знаходимо різку статтю «Проти Булли Антихриста» (Luther M. Widder die Bullen des Endchrists. – Wittenberg: [Melchior Lotter], 1520), невелику, на кілька сторінок, роботу під назвою «Чому доктор Мартін Лютер спалив писання Папи і його учнів?» (Luther M. Warumb des Bapsts vn seyner lungern bucher von Doc. Martino Luther vorbrant seyn... – Wittenberg: [Melchior Lotter], 1520), брошуру «Проти нового ідола та старого диявола» (Luther M. Wider den newen Abgott vnd alten Teufell, der zu Meyssen sol erhaben werden. M. Luther... – [Nürnberg: Hans Hergot], 1524). А після 26 травня 1521 р, коли було видано Вормський едикт, що засудив М. Лютера як єретика, популярною стала видрукувана його «Доповідь на сеймі у Вормсі» (Luther M. Copia ainer Missiue, so Doctor Martinus Luther nach seinem abschid zu Worms zurugk... – [Augsburg: Sigmund Grimm u. Marx Wirsung, 1521]).

Частково у відділі наявні твори у яких М. Лютера дає своє тлумачення світських подій у Німеччині та загалом у Європі. До таких належить праці з критикою насильства, породженого Селянською війною (1524–1526 рр.), зокрема «Проти розбійницьких і грабіжницьких зграй селян» (Luther M. Wider die mordischen vnd reubischen Rotten der Pawren. – [Nürnberg: Friedrich Peypus, 1525]), та низка памфлетів проти повстання селян у Швабії (Luther M. Ermanunge zum fride auff die zwelff artickel der Bawerschafft yn Schwaben. – [Zwickau: Jörg Gastel], 1525; Luther M. Ermanunge zum fride, auff die zwelff Artickel der Pawrschafft, in Swaben. – [Nürnberg: Jobst Gutknecht], 1525).

В умовах турецького просування до територій Священної Римської імперії М. Лютер у 1528 р. публікує трактат «Про війну проти турок» (у відділі знаходиться одне з перевидань – Luther M. Vom Kriege, Wider den Türcken. – Wittenberg: Nickel Schirlentz, 1542), в якому обґрунтовує принципи справедливої війни.

Наприкінці 1520-х – початку 1930-х рр. М. Лютер не брав безпосередньої участі в аугсбурзьких переговорах з урегулювання відносин між католиками та протестантами. Проте відповідь реформатора на події висвітлює твір «Глоса до уявного Едикту Імператора» (Luther M. Auff das Vermeint Keiserlich Edict, Ausgangen jm 1531 jare, nach dem Reichs tage des 1530 jars. Glosa. – Wittenberg: Nickel Schirlentz, 1531).

Все своє життя М. Лютер трудився над теоретичними теологічними творами, працями, присвяченими проблемі догматів католицизму, видавав численні тлумачення і коментарі Святого Писання, настанови священикам для проповідей. Значна їх частина ще за життя автора неодноразово передруковувалася. У відділі стародруків та рідкісних видань саме такі праці становлять більшість публікацій реформатора.

Здебільшого прижиттєві видання творів М. Лютера являють собою окремі брошури (рідше примірники вміщують два твори) і є невеликі за розмірами (формат 4°) та незначні за обсягом. Це був один з найкращих та найпростіших способів швидко та масово розповсюдити наклад книги. Знижувало видавцям вартість екземпляру багаторазове використання одного відтиску гравюр. Завдяки цьому зменшувалися витрати на друк та збільшувався тираж екземплярів. Водночас масовому розповсюдженню праць М. Лютера серед населення сприяла орієнтація друкованого слова на тогочасну суспільну думку, якій відповідала німецькомовність видань. Додатковою принадою для покупців були ілюстрації. В примірнику вміщували переважно по одній гравюрі, розміщуючи її здебільшого на титулі, зрідка між двома творами М. Лютера чи наприкінці твору. Гравюри в збережених виданнях зображують найрізноманітніші образи, часом далекі від змісту твору.

М. Лютер тісно співпрацював з друкарями, усвідомлюючи важливість друкованого слова і силу його впливу на суспільну свідомість. Магазини Віттенберга були переповнені його публікаціями. Він був найпопулярнішим автором і справжньою знахідкою для місцевих друкарів Вольфганга Штокеля (1470–1541), Йогана Рау-Грюненберга (?–1523/25), Мельхіора Лоттера Старшого (1470–1549), Ніколауса Шірленца (?–1547), Йозефа Клуга (1490–1552), Ганса Вайса (?–1541) та інших.

У 1523 р. свою майстерню у місті відкрив Ганс Люффт (1495–1584). Книгознавці стверджують, що в XVI ст. у Європі не було іншого видавця, який би так тісно поєднав свою професійну діяльність з Реформацією. У дослідженнях з історії Реформації Ганса Люффта часто називають «видавцем Лютера», а швабахтський шрифт, який він використовував для друку – «шрифтом Реформації». При підготовці своїх праць і перекладів до друку М. Лютер працював з видавцем і його коректорами, вичитуючи і правлячи друкарські листи. У відділі стародруків та рідкісних видань зберігається книга з першого опублікованого накладу твору М. Лютера, яку видав Г. Люффт (Luther M. Von Kauffshandlung vnd wucher... – Wittenberg: Hans Lufft, 1524).

Г. Люффт надрукував більшість праць духовного наставника Реформації, а після смерті М. Лютера видав перше повне зібрання його творів у 12 томах. Цю справу підхопили видавці Єни Ріхтцен Донат (?–1606) і Ребарт Томас (?–1570), які у 1560 х рр. здійснили свою спробу видання творів М. Лютера. У відділі стародруків та рідкісних видань зберігається 4 томи восьмитомного видання, кожен з яких розпочинається із зображення М. Лютера біля розп’яття. Наявні примірники мають оригінальні оправи прикрашені сліпим тисненням: в середнику верхньої кришки оправи – портрет М. Лютера, нижньої – Ф. Меланхтона (Luther M. Der Siebend Teil aller Bücher und Schrifften des thewren seligen Mans Gottes D. Martini Lutheri... – Gedruckt zu Jena: Richtzenhan Donat und Rebart Thomas, 1568).

Значна частина ілюстрацій до книг М. Лютера надрукованих у Віттенберзі була виконана художниками майстерні Лукаса Кранаха Старшого (1472–1553) – одного з найбільш прославлених художників Північного Відродження. Лукас Кранах був знайомий з М. Лютером. Їх дружба стимулювала зліт графічного мистецтва художника. У 1520–1521 рр. майстер створив три гравюри з портретом великого реформатора, зокрема «Портрет М. Лютера в чернечій рясі», який згодом друкарі активно вміщали в невеликі твори-брошури.

Вагоме значення для протестантського друкарства мала творчість Георга Лембергера (1490/95–1540), який, на думку книгознавців, своїми титульними листами, орнаментальними і сюжетними ініціалами, бордюрами, заставками і віньєтками сформував візуальний і художній образи друкарства Саксонського курфюрста епохи Реформації. Зразки книжкової графіки Г. Лембергера можна побачити у відділі стародруків та рідкісних видань на низці прижиттєво опублікованих творів М. Лютера теологічного змісту. У таких виданнях також часто зустрічається «печатка Лютера» або «троянда Лютера» – символ, що був розроблений для авторизації авторства реформатора. «Троянда» відома як емблема М. Лютера з 1520 р., коли Вольфранг Штокель в Лейпцигу видав одну з проповідей М. Лютера.

Знаковою подією в історії Реформації став переклад Біблії М. Лютера німецькою мовою. До нього існувало близько 18 перекладів Святого Письма на верхньонімецьку і нижньонімецьку мови, зроблених з «Вульгати». М. Лютер здійсив свій переклад безпосередньо з опорою на оригінальні тексти – давньоєврейські та давньогрецькі. Переклад відбувався у тісній співпраці з Ф. Меланхтоном, Й. Агріколою, К. Круцигером. Перекладачі фактично формували норми загальнонімецької мови, вибираючи фрази відомі всім, спрощуючи і стандартизуючи їх написання. У вересні 1534 р. з’явилася перша повна «Віттенберзька Біблія», видана Гансом Люффтом. Попит на неї був настільки великий, що до смерті М. Лютера побачило світ тринадцять видань, кожне з яких переглядалося і поліпшувалося редакторами.

Проект просякнутий майстерністю перекладачів у майбутньому був неодноразово якісно видрукуваний у різних друкарнях Німеччини та Європи.

У відділі стародруків та рідкісних видань зберігаються прекрасні зразки подальших видань Біблії М. Лютера. Такою є ілюстрована Біблія (Biblia, Das ist die Gantze Schrifft, Altes und Neues Testaments. – Nürnberg: Endter, 1656), надрукована у 1656 р. в Нюрнберзі під редакцією протестанського богослова Йогана Ділхера (1604–1669). Упорядник окрім текстів Святого Письма, вступних слів М. Лютера до Старого та Нового Завітів (як практикувалося у більшості видань лютерівської Біблії) вмістив у видання розлогу порічну біографію реформатора «Опис життя доктора Мартіна Лютера» («Lebens Beschreibung D. Martin Luthers»). Біблія прикрашена п’ятьма повноаркушевими гравюрами Андреаса Нунзера (1696–1754), одна з яких зображує М. Лютера у своєму робочому кабінеті в оточенні родини. Видання ілюстроване понад 140-ка гравюрами в тексті. В кінці приплетена «Аугсбурзька Конфесія». «Біблія Ділхера», випущена Вольфгангом Ендтером Старшим (1593–1659), домінувала на ринку німецьких біблійних гравюр в XVII і XVIIІ ст. і, безумовно, була одним з найуспішніших друків видавця.

Не менш вдалим виданням лютерівської Біблії, вважається «Біблія Стерна», що побачила світ у 1672 р. у Люнебурзі (Biblia, Das ist: Die gantze H. Schrifft Alten und Newen Testaments.... – Lüneburg: Sterne, 1672). Це була одна з найпопулярніших версій Біблії аж до початку XVIIІ ст. Книга містить 153 гравюри відомих голландських і південнонімецьких граверів – митців XVII ст., зокрема талановитого гамбурзького художника Маттіаса Шейтса (1625/30–1700). Примірник відділу має 40 вклеєних повноаркушевих гравюр із зображеннями святих та портретами європейської еліти, що співчувала протестантам. Одна з гравюр – портрет М. Лютера до якого на іншому вклеєному аркуші додана коротка біографія реформатора.

Раритетною є «Біблія Котта» (Biblia, Das ist die Gantze Heilige Schrifft Alten und Neuen Testaments: nach der Übersetzung und mit den Vorreden und Randglossen D. Martin Luthers. – Tübingen: Cotta, 1729). Пов’язана з видавничою діяльністю родини Коттів, книга побачила світ у 1729 р. у Тюбінгені під редакцією богослова Йогана Клемма (1688–1754). Примірник книги відділу стародруків та рідкісних видань містить портрет М. Лютера, роботи Лукаса Кранаха Старшого, в позолоченій рамці з рослинним орнаментом а також низку гравюр із зображенням святих, біблійних сюжетів, карт на окремих вклеєних аркушах. Ілюстрації на початку та в кінці книги обрамлені металевими позолоченими рамками. Книга у свій час належала Йогану Якубовському, про що мається запис німецькою мовою на вставному аркуші «Diese Bibel gehört dem priester Johann Jacubowski».

Окремі праці М. Лютера повсюдно видавалися і після його смерті, у відділі стародруків та рідкісних видань зберігаються власницькі підшивки творів реформатора, зокрема виданих у Вітенберзі (1579, 1586 р.) та Лейпцигу (1583 р.) із зображеннями М. Лютера на титульних аркушах. (Luther M. Heubtartikel des Christlichen Glaubens. – Wittenberg: [s. n.], 1586; Luther М. Jesus Syrach deutsch. – Leipzig: Gedruckt bey Johan Beyer, 1583) та інших містах Німеччини.

Ще за життя М. Лютер побачив як його ідеї поширюються та знаходять продовження в роботах прихильників. Твори соратників реформатора також користувалися популярністю серед читачів, тому активно друкувалися. Нині збережені прижиттєві видання їх праць є суттєвим доповненням вивчення історії розгортання Реформації.

Першими слухачами М. Лютера стали представники духовенства. Серед них наставник реформатора Венцеслав Лінк (1483–1547), під керівництвом якого у 1512 р. М. Лютер захищав докторську дисертацію (одна з його проповідей – Wenceslaus L. Eyn Sermon... Von anrüffunge der heyligen. Darneben auch vom gebet, mesz horen und furpit Geprediget am Suntag der Greutz wochen... – [Nürnberg: Jobst Gutknecht], 1523). Більш поміркований у своїх реформаційних поглядах був інший учитель М. Лютера Йоган фон Штаупіц (1465–1524). Покровитель і наставник Лютера, генеральний вікарій Ордену августинців, організатор і професор університету у Віттенберзі, він також користувався популярністю серед читачів (Staupitz J. Vo der liebe gottes ein wuder hubsch vd derrichtung. – Basel: Adam Petri, 1520).

Найпалкішим соратником М. Лютера став Філіпп Меланхтон (1497–1560). Він як обдарований еллініст допомагав М. Лютеру у перекладі біблійних текстів, супроводжував реформатора і брав участь у диспутах, скрупульозно вивчав Святе Письмо і став провідним мислителем Реформації. Низка його богословських праць збереглася до нашого часу, зокрема і праці у співавторстві з М. Лютером (Luther M., Melanchthon Ph. Vo Reyche Gottis was es sey vnd wie rc. – Altenburg: Gabriel Kantz, [1525]). Ф. Меланхтон був теоретиком та організатором Реформації, зокрема представляв позиції протестантів на Аугсбурзькому рейхстазі у 1530 р., на якому М. Лютер не брав участі. Він розробив формулу віросповідання лютеран та продовжував відстоювати інтереси протестантів після смерті М Лютера (Melanchthon Ph. Vrsach Warumb die Stende, so der Augspurgischen Confession anhangen, Christliche lehr erstlich angenomen, und endlich dabey zuuerharren gedencken. – [Nürnberg: Johan vom Berg und Ulrich Neuber], 1546; Melanchthon Ph. Warhaffter kurtzer Bericht, Wie es mit Berüffung und Bestellung der Kirchendiener Augspurgischer Confession, in der Statt Augspurg jeder zeyt gehalten worden. – [Augsburg: s. n.], 1585).

По смерті М. Лютера Ф. Меланхтон виголосив «Промову над тілом шанованої особи доктора Мартіна Лютера», що була одразу опублікована (Melanchthon Ph. Oratio über der Leich des Ehrwirdigen herrn D. Martini Luthers. – Wittenberg: durch Georgen Rhaw, 1546).

Одним з улюблених учнів М. Лютера був Еразм Альберус (1500–1553), ревний поборник Реформації. Відомим і популярним у свій час був його сатиричний полемічний твір у прозі «Босоногі монахи Еленспігель і Алькоран». Примірник видання, що зберігається у відділі стародруків має передмову М. Лютера (Alberus E. Der Barfuser Munche Eulenspiegel und Alcoram. – Wittenberg: Hans Lufft, 1542).

Серед сподвижників М. Лютера, які розвивали і проповідували його доктрину, були викладачі богословського факультету Віттенберзького університету. Пошаною серед студентів та наукової спільноти та особистою прихильністю М. Лютера користувалися професори-теологи Йоган Бугенхаген (1485–1558) та Каспар Круцигер (1504–1548). Останній брав активну участь у редагуванні перекладу лютерівської Біблії, готував до друку проповіді та лекції М. Лютера та й сам був автором теологічних міркувань та екзегетичних статей (Creutziger C. Von den Synbolis und Concilijs. – Wittenberg: durch Georgen Rhaw, 1548). Водночас Й. Бугенхаген з успіхом встановив церковні порядки на реформаційних основах в низці міст Німеччини та за її межами. Разом з М. Лютером він здійснював переклад Біблії на німецьку мову та став одним з найбільш впливових викладачів Святого Письма у Віттенберзі, виховавши ціле покоління лютеранських пасторів. (Bugenhagen J. Ein Schrifft D. Johann Bugenhagen Pomerani Pastoris der Kirchen zu Witteberg, an andere Pastorn und Predigern. – [Nürnberg: Johann Petreius], 1546).

У відділі стародруків та рідкісних видань зберігаються прижиттєві видання творів ще декількох учнів М. Лютера. Зокрема, роботи Йогана Агріколи (1492–1566) – лютеранського проповідника (Agricola J. History und Warhafftige Geschicht, Wie das Heilig Euangelion mit Johan Hussen, im Concilio zu Costnitz. – [S. l.: s. n.], 1548) та Кіріака Шпангенберга (1528–1604) – одного з останніх учнів М. Лютера, який редагував і видавав роботи реформатора. Вагомими є праці К. Шпангенберга, що складаються з коментарів, редагованих катехізисів та проповідей про життя М. Лютера. Відомою збіркою праць реформатора під редакцією К. Шпангенберга є чотиритомне видання, що побачило світ у Ерфурті у 1581 р. (Spangenberg C. Cithara Lutheri. Die Schönen, Christlichen, Trostreichen Psalmen und Geistlichen Lieder, des Hochwirdigen. Thewren Lehrerss und diener Gottes: D. Martini Luthers. – Getruckt zu Erffordt: Durch Georgium Bawman, 1581).

Коло спілкування М. Лютера включало багатьох вчених-гуманістів, світських письменників, мислителів. Так, широка філософська дискусія на ґрунті теологічних питань розгорнулася між М. Лютером та Еразмом Роттердамським (1466–1536). Тривале приязне листування між ними було розірване після публікації Еразмом Роттердамським праці «Про свободу волі» у 1524 р. (Erasmus Roterodamus. De libero arbitrio sive collatio... – [Mainz: Johann Schoffer], 1524). Рік по тому М. Лютер відповів твором під назвою «Про рабство волі» (Luther M. De servo arbitro Martini Lutheri ad D. Erasmus Roterodamum. – [Strasbourg: Wolfgang Köpfel], 1526).

Однозначно, винахід друкарського верстату дозволив М. Лютеру проводити ефективну пропаганду нового релігійного вчення. Так само друкованим словом користувалися і його опоненти. Одним з найзапекліших опонентів М. Лютера був Йоган Екк (1486–1543), він таврував нове вчення і в усних проповідях, і в друкованих працях. У 1520 р. він опублікував книгу про верховенство Папи, у 1522 р. ще одну, про таїнство покаяння і сповіді, у 1523 р. – про чистилище та інші (Eck J. Ableinung der verantwurtung Burgermeisters vnnd Rats der Stat Costentz sy vnd jrr Lutterisch predicanten betreffend.... – Ingolstadt: Peter und Georg Apianus, 1526]; Eck J. Tomus primus homiliarum super evangelia de tempore, a prima Dominica Adventus usque ad diem resurrectionis Dominice, Joannis Eckij adversus Lutherum et eius gregis haereticos alios, declamatorius. – Antverpiae: excudebat Michael Hillenius, 1534).

Приєдналися до боротьби проти лютеран друкованим словом монахи-францискані Каспар Шацгегер (1463/64–1527) (Schatzger C. Verwerffund eines irrigenn artickels das die seel Christi nach abschaidt vom leib in absteigung zu den hellen had darinngeliden hellische pein. – Landshut: Johannes Weissenburger, 1526) та Томас Мюрнер (1475–1537). Книга останнього «Про велику лютеранську дурість» вийшла в Страсбурзі в грудні 1522 р., перше видання стало і останнім (Murner T. Dialogi Murnarus Leuiathan Vulgo dictus, Geltnar, oder Gensz Prediger... – [Strasbourg: Johann Schott, 1522]). Ці та інші праці, написані на латині, майже не знаходили читачів серед широких верств населення.

У Вормсі М. Лютер взяв участь у диспуті з Йоганом Добнеком (1479–1552), католицьким священиком і вченим, затятим противником реформатора і його ідей. Завзяття у справі викриття М. Лютера підштовхнуло Й. Добнека до написання своїх промов серед іншого німецькою мовою (Cochlaeus J. Auff Luthers Trostbrieff an ettliche zu Leyptzigk, Antwort und grundtliche vnterricht, was mit denselbigen dehandelt... – Dresden: Wolfgang Stöckel, 1533).

Справжня візуальна війна між католиками і лютеранами відбувалася у просторі книжкової гравюри. Зокрема, католики об’єднали своїх критиків Реформації через друкований образ – «Мартін Лютер, як семиголовий звір». На цій гравюрі М. Лютер зображувався як Антихрист із сіма головами (лікар, святий, невірний, священик, фанатик, церковний наглядач і Баррабас), що читає книгу, думки якої будуть такими ж різноманітними, як і його сім голів (Septices Lutherus, ubique sibi, suis scriptis, contrarius in Visitationem Saxonicam. – Lypsiae: impressit Valentinus Schumann, 1529; Vetter, Conrad Zweyhundert Luther. Das ist: Zweyhundert helle und sonnenklare Proben dess unschuldigen Luthers: wie und welcher Gestallt nemblich der Luther an der Verwüstung Teutscher Nation und so vieler Seelen Verderben sich am Jüngstentag werde entschuldigen können. – Ingolstadii: Durch Andream Angermeyer, 1607).

Як бачимо, Реформація дала поштовх не тільки змінам у релігійному, суспільно-політичному житті тогочасної Європи, а й такій ланці культури як книговидавнича справа. Нині прижиттєві видання творів М. Лютера та його сподвижників віддзеркалюють тогочасні тенденції друкарства, в першу чергу – демонструють ефективний та практичний підхід до книгодрукування. Дешеві книги-брошури швидко друкувалися і не менш швидко розповсюджувалися. Такий вид друкованої продукції не вимагав тривалого часу виготовлення та значних витрат, натомість був недорогим і зручним у користуванні. Водночас стародруковані примірники лютерівської Біблії являють собою кращі зразки друкарського мистецтва та варті ретельного книгознавчого аналізу.

Матеріал підготувала м. н. с. відділу стародруків та рідкісних видань Лук’янець Катерина

Контактна інформація

Корпус №2, вул. Володимирська 62, 1-й поверх, к. 114.
+38 (044) 288-1385
vsrv@nbuv.gov.ua
9.15 - 18.00 (понеділок - субота)