Загальновідомий афоризм видатного громадянина давнього Рима Цицерона: «Дім, у якому немає книжок, подібний до тіла без душі». Бібліотека була «домом», у якому збиралися і зберігалися книжки, де ними користувалися. У перекладі з грецької «бібліотека» – це місце, у якому зібрані книжки. Але це слово у давні часи використовувалося і в дещо іншому значенні. Воно означало також зібрання текстів певних авторів або творів певної тематики. Книга і бібліотека завжди були власністю людей розумової праці: вчених, письменників, митців, дипломатів та ін. Людське суспільство за свою історію виробило різні види бібліотек: приватні (особисті, родові, родинні), навчальних закладів, світських і релігійних (університетів, академій, колегіумів, шкіл), громадські бібліотеки (міст, братств, товариств), монастирські, спеціалізовані бібліотеки, які могли функціонувати при судових установах, аптеках, обсерваторіях, ботанічних садах тощо. Бібліотека у різних видах фігурує у стародруках. Стародруковані видання передають нам образ бібліотеки давніх часів. Вони є джерелами інформації у царині історичного бібліотекознавства, містять у собі фактографічний матеріал про ту чи іншу бібліотеку минулого. Є стародруки, присвячені бібліотечній справі, є друковані каталоги давніх бібліотек, є стародруки, в яких мова йде про конкретні бібліотеки й книжки. На давніх гравюрах є зображення бібліотек, що дає нам можливість побачити, як виглядали бібліотечні приміщення у давнину або як їх уявляли собі сучасники. Зображення інтер’єрів бібліотек можна зустріти на екслібрисах власників книгозбірень та друкарських марках видавців. Мета виставки – привернути увагу відвідувачів до образу бібліотеки як інституції в історичній канві через стародруковані джерела. З давніх-давен Книга була символом мудрості, знань і духовності. Бібліотека – місце зберігання книжок, вважалася осередком, де зберігаються знання і мудрість минулих поколінь, і часто порівнювалася із храмом Знань. Історичні документи підтверджують цю тезу. В описі бібліотечного приміщення Вишневецького замку, який міститься в інвентарі маєтностей князів Вишневецьких у Кременецькому і Летичівському повітах Волинського та Подільського воєводств 1748 р., занотовано, що над дверима, які вели до бібліотечної зали, на гіпсовій таблиці, прикрашеній лавровими гілками, був напис латинською мовою: «Увійди до Муз, адже і тут живуть Боги». На стелі бібліотеки було зображення давньоримської богині Фами з написом: «Тут живуть люди, що пережили себе, тут до них говорять, і тут вони слухають, зберігаючи мовчання, тут їх запитують, і вони мовчазно відповідають». Бібліотеці присвячені рядки у всесвітньовідомому творі даремського біскупа Річарда де Бері «Філобіблон» (Шпеєр: Йоган і Конрад Хіст, після 13 І 1483). ЇЇ автор закінчив Оксфордський університет, один час був лорд-канцлером Англійського королівства, наставником майбутнього короля Едуарда ІІІ. Він заповідав свою бібліотеку Оксфордському університету, але вона пролежала кілька десятиліть у ящиках, і згодом розпорошилася. «Філобіблон» складається з 20 розділів. У ній подано правила користування бібліотекою навчального закладу: за зберігання та видачу книжок відповідальна Рада з п’яти осіб, обраних студентами із свого середовища; додому видаються тільки дублети під значний заклад у присутності трьох членів Ради. Річард де Бері написав текст зобов’язання абонента бібліотеки у поверненні взятої книжки. У цих правилах було обумовлено суми відшкодування за загублену книжку, передбачалася щорічна перевірка наявності бібліотечного фонду. Автор сформулював правила користування книжками, які складалися з таких основних пунктів: акуратно відкривати і закривати книжку, «бо про книжку треба піклуватися ніжніше, ніж про чобіт», читати книжку з чистими руками, при нежиті читати книжку з носовичком, заборонялося робити в книжках закладок із соломинок та використовувати книжки для засушування квітів і листя, заборонялося їсти й пити над розкритою книжкою, спати на книжці, не дозволялося робити нотатки на сторінках книжок. У панегіриках, присвячених різним обставинам і конкретним особам шляхетського, духовного або міщанського станів, може знаходитися характеристика книжкового зібрання цієї людини, очевидно при умові, що таке зібрання було досить широко відоме сучасникам. Можемо навести такий приклад про бібліотеку князя Михайла Серватія Вишневецького (1680– 1744) – гетьмана Великого князівства Литовського, канцлера Великого князівства Литовського, віленського воєводи, останнього представника українського князівського роду Вишневецьких. У чотирьох із семи відомих нам жалобних панегіриків і промов на смерть князя згадується його бібліотека. Автор жалобної промови «Ostatnia usługa kaznodziejska...» (Сандомир, 1746), виголошеної 7 жовтня 1745 р. у Вишневецькому костелі босих кармелітів з нагоди поховання князя, єзуїт Антоній Бейковський так написав про Вишневецьку бібліотеку: «…Але не тільки писав книжки його милість князь. Він залишив нащадкам у Вишнівці чудову, багату, повну різноманітних книжок бібліотеку… І мав князь Вишневецький не тільки теологічні чесноти, любов до Бога, але й моральну любов до роду і нащадків, котрі як бджоли мед з квітів, так вони з князівських книжок мудрість будуть збирати… ». У висловлюваннях різних авторів панегіриків про князівську бібліотеку звучить відгомін ставлення тогочасного суспільства до бібліотеки взагалі як до скарбниці знань, осередку моральних чеснот і одного із засобів виховання молодого покоління. Інформація про монастирські бібліотеки, їх організацію та керівництво їхньою діяльність міститься у статутах католицьких чернечих орденів. У Правилах Товариства Ісусового «Regula Societatis Jesu» (Антверпен, 1635) розписані обов’язки префекта (директора) єзуїтської бібліотеки, серед яких він повинен мати каталог на бібліотечний фонд і список заборонених книг, тримати книги в порядку, не видавати книжки без відома монастирського керівництва і т. д. Про бібліотеку йдеться і у єзуїтському «Ratio Studiorum». У Статуті Ордену бернардинців Руської провінції «Statuta Fratrum Minorum Regularis Observantiae S. P. N. Francisci Almae Provinciae Russiae…» (Львів, 1738) вміщено три доволі розлогі пункти про бібліотеку і обв’язки її префекта. Варто уваги перше видання хрестоматії бібліотекознавчих праць, укладене німецьким істориком і бібліографом Йоахимом Йоганном Мадером (1626–1680) «Bibliothecis atque archivis Virorum Clarissimorum...» (Гельмштадт, 1666). Загалом хрестоматія складається з 17-ти творів, присвячених бібліотекам. У ній вміщено, зокрема, твір голландського філолога Юста Ліпсія (–) «Про бібліотеку», три роботи різних авторів, присвячені Ватиканській бібліотеці тощо. Збереглася низка друкованих диспутів, присвячених Бібліотеці, які проводилися зокрема у навчальних закладах. Серед таких диспутів можна назвати «Disputatio De bibliothecis, quam permittente Inclyta Philosophica facultate in Academiae Lipsiensi…» (Лейпціг, [1678]) («Диспут про бібліотеки, що провів вельми славний філософський факультет Лейпцігського університету…»), проведений 13 квітня 1678 на філософському факультеті Лейпцігського університету. Він складається з 15-ти тез, в яких розглядається етимологія слова «бібліотека», його семантика, згадуються бібліотеки Олесандрійська, кардинала Мазаріні, Ескуріалу, Оксфордська Бодлеанська бібліотека, вказуються обсяги їхніх фондів, організація бібліотечних фондів, умови зберігання тощо. Інша брошура під назвою «De bibliothecis, sententias eruditorum conserent…» (Вітенберг, [1696]) («Збірка висловлювання ерудитів про бібліотеки…»), яка складається з 22-х тез із посиланнями на джерела і які були представлені у лютому 1696 р. Християном Вільгельмом Льошером (лат. Loescherus) та Готлібом Пезольдом (лат. Pezoldus). Серед видань, присвячених бібліотечній тематиці, є невелике за обсягом видання під назвою «Programma quo praeissis quibusdam paradoxis bibliothecariis…» («Бібліотечні парадокси») (Luneburg: Typis Sternianis, [1736]), у якому у дев’яти парадоксах викладено основні тези про завдання бібліотеки як інституціїил. Можливий автор «Бібліотечних парадоксів» – ректор Люнебурзького ліцею Християн Фридерик Шмідт. Автор зосереджує свою увагу на великих, багатих на книжки бібліотеках. Брошура надрукована у відомій друкарні Штернів, заснованої у 1623 р. братами Йоганном та Генріхом Штернами. У той час, коли вийшла брошура, власником друкарні був Корнелій Йоганн Штерн. У 2006 р. Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського видала переклад українською мовою цієї брошури під назвою «Бібліотечні парадокси: бібліотекознавчий твір 1736 р.», здійснений співробітником відділу стародруків та рідкісних видань Романом Кисельовим. Яскравим прикладом стародрукованих каталогів давніх приватних книгозбірень може бути друкований каталог бібліотеки пастора, професора церковної історії та граматики, бібліофіла, бібліотекаря Нюрнберзької міської бібліотеки (від 1759 р.) Адама Рудольфа Зольгера (Solger; 1693–1770) «Bibliotheca sive supellex librorum impressorum, in omni genere scientiarum maximam partem rarissimorum, et codicum manuscriptorum … – P. 1. – Norimbergae: Sumptibus Officinae Ioannis Andreae Endteri, 1760». Каталог побачив світ у Нюрнберзі, був опублікований у трьох частинах: перша частина вміщує у собі бібліографічні описи книжок форматом у 2º та рукописів, друга частина – бібліографічні описи книжок форматом у 4º, третя частина – форматом у 8º і менше. У першому томі перед бібліографічними описами вміщено оду Бібліотеці Зольгеріана, написану доктором медицини Йоганном Зигмундом Ляйнкером (лат. Leinkerus) «Bibliotheca Solgeriana Carmen a Ioannes Sigismundus Leinkerus Med. Doct.». В поетичному творі подається зміст і склад бібліотечного фонду, згадуються автори, твори яких знайшли своє місце у бібліотеці А.Р. Зольгера, серед них багато представників Античної доби, а саме: Гомер, Софокл, Еврипід, Катул, Варрон, Квінтіліан, Лукрецій Кар, Силій Італік, Овідій, Горацій, Платон, Аристотель та ін. Згадуються і провідні європейські друкарі: французькі Етьєни, італійські Альди, «бельгієць» Плантен, німець Вегеліус. У каталозі вміщено гравюру із зображенням бібліотеки, найімовірніше Нюрнберзької. Бібліотека А.Р. Зольгера налічувала 6 750 кн. і 96 рукописів. У 1766 р. він продав бібліотеку з аукціону за 15 000 золотих. Книжки надійшли до фондів Нюрнберзької міської бібліотеки, де в наш час зберігаються окремою колекцією із власними шифрами. В «Енциклопедії» Д. Дідро і Л. Д’Аламбера вміщено розлогу статтю про бібліотеку (Ліворно, 1771. – Т. 2. – С. 217–231; Р. 2042). В ній подається тлумачення і полісемантика слова «бібліотека», називаються найвідоміші історичні бібліотеки, наприклад Олександрійська, перелічуються публічні бібліотеки, королівські бібліотеки тощо. Згадується і Р. де Бері зі своїм «Філобіблоном». У XVIII ст. було зібрано багато чудових приватних бібліотек (Вольтера, Д. Дідро, Ш.-Л. Монтеск’є, Ж.-Ж. Дорту де Мерана, Ж.-Л. Бюффона, Р.-Л. д’Аржансона (d’Argenson; 1694–1757), О.-Г. Мірабо, П.-А. Гольбаха, Дж. Сфівта, В. Гете), більшість з яких не збереглися первинними комплексами. Д. Дідро у своєму трактаті «Листи про торгівлю книжками», характеризуючи той час, писав так: «Будь-хто більш-менш забезпечений, будь-яка приватна особа, якщо вона не була зовсім неосвіченою, – мала власну бібліотеку, більш-менш об’ємну». У цей час були опубліковані керівництва до збирання бібліотек. Одне з найбільш серьйозних і відомих із них – брошура Жана Анрі Самуеля Формея (1711–1797) «Поради, як зібрати бібліотеку, не чисельну, але добре підібрану» («Conseils pour former une bibliotheque peun nombre use mais choisie. – A Berlin: Chez Ambr. Haude, et J. C. Spener, 1750»; Coll. Mosz. 591). Автор – теолог, філософ, пастор французької церкви в Брандебурзі, професор красномовства і філософії у Французькому коледжі в Берліні, член Берлінської Академії наук і мистецтв та її неодмінний секретар від 1748 р., був одним з видавців часопису «Bibliotheque germanique», йому належать 81 стаття до «Енциклопедії» про природничі науки, мораль, філософію, теологію. Автор був переконаний, що 500–600 книжок, підібраних «із розумом і серцем», цілком досить для ідеальної бібліотеки, бо інакше можна заплутатися «у безмежному морі книжок, якими заповнений Всесвіт». За Формеєм ідеальна бібліотека повинна складатися з 12 тематичних розділів: 1. Теологія і Священна історія. 2. Філософія. 3. Красне письменство (античні автори, словники, трактати про прекрасне, життєписи авторів, літературна критика). 4. Журнали. 5. Історія. 6. Романи. 7. Поезія. 8. Красномовство. 9. Етика і мораль. 10. Науки військові і математичні. 11. Географія і мандрівки. 12. Юриспруденція і медицина. У названій праці Формея зафіксовано важливий процес утвердження роману як повноправного літературного жанру. Нині важко говорити наскільки рекомендації Формея співпадали або розходилися з реальною практикою формування бібліотек освіченими читачами XVIII ст. Про бібліотеку мислителя/вченого йде мова у романі «Мемуари маркіза де Мірмона, або філософ-самітник», який належить перу відомого французького письменника і філософа-просвітителя XVIII ст. Жана Батиста маркіза д’Аржана (d’Argens;1704–1771). Автор більшу частину свого життя провів при дворі Фрідріха ІІ, де служив Формей. Маркіз очолював відділення красного письменства тієї ж Берлінської Академії, секретарем якої був Формей. В романі віддзеркалилися погляди освічених людей XVIII ст. на склад і зміст приватної книгозбірні. ЇЇ розмір мусив бути не великим, але добре підібраним – бл. 600 томів. На першому місті стоїть філософія: Платон, Аристотель, Епікур, Лукрецій, Гасенді, Декарт, Гобс, Лабрюйєр, Монтень, Паскаль. Далі – історія: твори грецьких і латинських авторів, провідних французьких істориків – Ж.-О. де Ту, Ф. де Мезере, П. Бейля. Античні поети, автори нової доби: Тасо, Аріосто, Гваріні, Петрарка, Корнель, Расін, Мольєр. Монастирській бібліотеці присвячено п’ять листів (№ 133–137) у знаменитому романі Шарля Луї Монтеск’є «Перські листи». У листах в описовій формі представлена тематична систематизація бібліотечного фонду, розміщеного у кількох приміщеннях. В одному приміщенні знаходилися тлумачення Святого Письма, «книги набожні», «нравоучительниє», «богословскі», «таїнствоіспітательні», твори «граматиків». «тлумачів», «коментаторів», книги з геометрії, метафізики, медицини («лікувальні» й «анатомічні»), з хімії, астрології. В іншому – знаходилися книжки з історії (твори істориків німецької держави, Римської імперії, Франції, Іспанії, Італії, Англії, ісламських держав, Голландської та Швейцарської, Венеційської та Генуезької республік, Польщі). Ще в іншому – видання творів поетів і письменників. («Перські листи» (Париж, 1782; Didot 153), надруковані у друкарні Дідо, були у бібліотеці Софії Потоцької). В іншому художньому творі XVIII ст. – романі французького письменника Антуана Франсуа Прево (1697–1763) «Англійський філософ, або життя Клевленда, побочного сина Кромвеля…» (СПб, 1760; Гр. 2522), автор оповідає про любов до читання, підбір книжок у бібліотеці матері головного героя шляхтянки Елізабет Клевленд. Візуальні (графічні) матеріали мають важливе значення для історико-книгознавчих досліджень. До таких можна зарахувати різного виду ілюстрації, друкарські марки, гравійовані екслібриси, на яких зображено друкарні та інтер’єри бібліотечних приміщень, сюжетні ілюстрації, в яких віддзеркалюється ставлення до книжки, до читання, ролі друкованого слова у суспільному і приватному житті людини. Не поодинокі випадки, коли в стародруках вміщувалися портрети авторів, твори яких публікувалися, де автор зображувався художником на фоні книжкової шафи або у своєму кабінеті, за який правила бібліотека, часто з книжкою в руках. Бібліотека була місцем, де зібрали не тільки книжки, але й рукописи, родинні архіви, різні колекції (гравюр, монет і медалей тощо). Приміщення приватної бібліотеки одночасно слугувало і робочим кабінетом своєму власнику. У виданні славнозвісного твору німецького вченого, юриста, письменника-гуманіста Себастьяна Бранта (1457/58 – 1521) «Корабель дурнів» (Basel: Iohann Bergman de Olpe, [1498]; IA 85) на одній із гравюр зображено дурня бібліофіла. Гравюра ілюструє вірш під назвою «Про некорисні книги». Створивши образ людини, яка збирає книжки, але не має ніякого бажання й хисту їх читати і засвоювати з них знання, автор так схарактеризував недолугого бібліофіла: «Хоча багато книг зібрав, до читання душі не мав». Перше видання «Корабля дурнів» побачило світ у Базелі 1494 р. До кінця XVI ст. твір витримав 26 видань. Вважається, що автором гравюр був молодий Альбрехт Дюрер. Нас в цьому випадку цікавить інтер’єр кабінету-бібліотеки кінця XV ст. На титульних аркушах двох паризьких видань медичної тематики – твору Пьєтро Беро (de Bairo, Bayro, 1468–1558) «De preservatione pestilente et curatione… Item febribus acutis sive pestilentialibus…» (Paris: Nicolaus Roussel, 1513; Pal. 899) і твору Одо з Менга (Odo Magdunensis, Macer Floridus, Aemilius; XI ст.) «De virtutibus herbarum» ([Paris: Guillaume Desplain, c.1518]; Pal. 902) – зображено кабінет вченого 1-ї чверті XVI ст., де власник сидить за столом і читає книжку, на столі, на полицях і пюпітрі – книжки, на полицях колби й карафки. Зображення ідентичні, вочевидь були популярними в той час, а сьогодні ця ілюстрація – немов би вікно в інтелектуальну лабораторію дослідника XVI ст. Титульнийу аркуш юридичного трактату Язона Майнуса (Mainus; 1435–1519) «De actionibus» (Lugdunum: Per Ioannem Crespynum; Impensis Jacobi q. Francisci de Giunta et siciorum Florentini, 1526) прикрашає маленька гравюра, де зображено аудиторію, пред якою Язон Майнус читає лекцію. На задньому плані помітно полиці з вертикально розставленими книжками у розгорнутому вигляді, можливо «прикуті» до стіни. У бібліофільському виданні «Bibliotheca chalcographica…» – (Франкфурт-на-Майні, Гейдельберг, 1669), яке є зібранням портретів визначних теологів, філософів, митців, істориків, лікарів, юристів і державних діячів минулих часів, підготовленому французьким антикваром, латиномовним письменником, поетом Жан Жаком Буассаром (Boissard; 1528–1602) і бельгійським гравером Теодором де Брі (Bry; 1528–1598), доповнене синами останнього, опублікованому німецьким видавцем Клеменсом Амманом, представлені інтер’єри кабінетів-бібліотек. На титульному аркуші дев’ятої частини «Bibliotheca chalcographica…» подано вигляд кабінету інтелектуала XVII ст. Власник кабінету сидить за письмовим столом у роздумах. На столі стоїть глобус, книжка на пюпітрі, каламар із пером. На стінах кабінету – полиці з книгами, повернутими обрізами до глядача. Привертає другий пюпітр у вигляді птаха з розпростертими крилами, який художник зобразив у такому ракурсі, щоб глядач оцінив його конструкцію. На гравюрі, яка прикрашає титульний аркуш першого, амстердамського, видання мемуарів мадам Франсуази де Моттвіль (бл. 1620–1689), в яких замальовується життя паризького двору часів регентства французької королеви Анни Австрійської «De. Memoires, poue server a l’histoire d’Anne d’Austriche, epouse de Louis XIII» (A Amsrerdam: Chez Francois Changuion, 1723), зображено портрет Дезідерія Еразма Ротердамського роботи відомого французького гравера Бернара Пікара (Picart; 1673–1733), виконаний 1718 р. Відомого гуманіста майстер зобразив у робочому кабінеті, за письмовим столом у момент писання чи то чергової праці своєї, чи листа комусь із своїх знайомих. На задньому плані видно книжкову шафу і глобус. На мініатюрній гравюрі відтворено атмосферу кабінету вченого XVI ст., який одночасно був і бібліотечним приміщенням. Амстердамське видання листів кардинала Арно д’Осса «Lettres du cardinal D’Ossat, avec des notes historiques et politiques de… Amelot de La Houssaie…» (A Amsterdam: Chez Pierre Humbert, 1714) прикрашає портрет кардинала і гравюра, на якій він зображений у своєму кабінеті-бібліотеці в момент передачі чергового листа. Кардинал А. д’Осса (1536–1604) – французький юрист і дипломат. Значну частину свого життя провів на дипломатичній службі у Флоренції, Венеції і Римі. Він був високоосвіченою людиною свого часу. Сприяв примиренню Генріха IV де Бурбона з римським папою після закінчення релігійних війн у Франції, вів перемовини у справі розірвання шлюбу Генріха IV з Маргаритою Наварською та одруження з Марією Медичі. Його відомі листи були вперше публіковані у 1624 р. До його листування неодноразово зверталися європейські дипломати. Портрет німецького фізика, математика, сходознавця, філолога, члена Товарства Ісусового Атаназія Кірхера (1602–1680), вміщений у виданні його праці «China monumentis» (Amstelodami: Apud Joannem Janssonium a Waesberge et Elizem Weyerstraet, 1667), зображує автора на фоні пристінної книжкової шафи. Книжки на полицях повернуті до глядача обрізами, а не корінцями. Така тоді була практика розстановки книжок у бібліотеках. На обрізах писали скорочену назву книжки, щоб легко можна було орієнтуватися у фонді. На фоні книжкової шафи зображено і Портрет Християна Готліба Йохера (1694–1758) – автора відомого біо-бібліографічного словника письменників і вчених «Allgemeines Gelehrten Lexikon» (Лейпциг, 1750–51; у 4-х т.), який стає у пригоді і сучасним дослідникам. Х.Г. Йохер обіймав посаду ординарного професора теології у Лейпцизькому університеті, а згодом посаду професора історії. З 1742 р. він виконував обов’язки бібліотекаря Лейпцизького університету. Великі бібліотеки часто виконували і музейну функцію. У їхніх приміщеннях зберігалися археологічні експонати, твори мистецтва тощо. Свідченням цього може бути брошура «Inclutae bibliothecae Norimbergensis memorabilia, hoc est Naturae admiranda, ingenii humani artificia, et antiquitatis monumenta. Que in Illustri Noricorum Uiversitate, Joh. Jacobus Leibnitzius, Justi Jacobi, bibliotecarii, F. Idibus Junii, 1673 sollemniter recensuit…»(«Уславлені пам’ятки Нюрнберзької бібліотеки, а саме: дива природи, вироби людської винахідливості і згадки давнини, що у відомому Альтдорфському університеті Йоган Якоб Ляйбніціус урочисто представив на свято праведного Якоба Книжника, в червневі іди 1672 року, додавши необхідні анотації») (Norinbergiae: Apud Wolffrangum Mauritium Endterum, et Johannis Andreae Endteri Heredes, 1674). Авантитул брошури прикрашений гравюрою, на якій зображено інтер’єр бібліотеки Альтдорфського університету. Гравюру виконав німецький майстер із Нюрнберга Йоганн Олександр Бьонер (Böner; 1647–1720). Гравюра містить афористичний вислів «Et visui et usui» («Для милування і для користі»). На фронтиспісі праці німецького філолога і бібліографа Мартіна Ліпеніуса (1630–1692) «Bibliotheca realis medica» (Francofurti ad Moenum: Cura & sumptibus Johannis Friderici; Prelo Johannis Nicolai Hummii, 1679), зображено приміщення великої бібліотеки, доступної для широкого кола користувачів. Гравюра виконана німецьким гравером Mартіном Гейлером (Häiller). Медичний словник «Castellus renovatus hoc est Lexicon medicum …» (Norimbergae: Sumptibus Johan. Danielis Tauberi; imprimebat Christian-Sigismundus Frobergius, 1682), укладений професором медицини Альтдорфського університету Якубом Панкратієм Бруно (1629–1709), прикрашають гравійований портрет автора роботи Вольфганга Філіпа Кіляйна (Kilian; 1654–1732), датований 1682 р., та гравюра роботи Йоганна Олександра Бьонера (Böner; 1647–1720), на якій зображено італійського лікаря Бартолемі Кастеллі (XVI ст.), у своєму кабінеті-бібліотеці. Б. Кастеллі – автор відомого і популярного у свій час греко-латинського медичного словника «Lexicon graeco-latinum» (Венеція, 1607), який Я.П. Бруно доповнив відомостями про ниві досягнення медичної науки кінця XVII ст. У гаазькому виданні листів Цицерона «Les letters de Ciceron a ses amis» (A La Haye, 1709), виданому П’єром Гуссоном, вміщено зображення уявного кабінету-бібліотеки Цицерона. Автор фронтиспіса – нідерландський гравер Давид Костер (Coster). На титульному аркуші цього видання вміщено гравійовану друкарську марку П’єра Гуссона, на якій зображено інтер’єр бібліотеки, друкарський верстат, постаті Мінерви та, ймовірно, музи історії Кліо. На торці друкарського верстату вирізьблено ініціали «Р.Н.», що розшифровуються як «Pierre Husson». Видання творів барона П’єра де Бурдельє, сеньйора де Брантома (1527–1614) «Oeuvres du seigneur de Brantome» (A La Haye: Aux Dépens du Libraire, 1740), державного діяча часів релігійних війн у Франції, відомого своїм листуванням із королем Карлом IX, відкриває фронтиспіс із інтер’єром бібліотеки-кабінету. Гравюру, яка датована 1740 р., виконав голландський гравер Якуб ван Шлей (Schley; †1779). На фронтиспісі кельнського видання життєпису кардинала Жана Армана дю Плесі де Рішельє (1585–1648) пера французького теолога, ерудита Жана Леклерка (1657–1736) «Vie D’Armand Jean cardinal duc de Richelieu…» (A Cologne, 1695) зображено кабінет-бібліотеку першого міністра Франції, створеного фантазією художника Йохана ван Віанена (I.V. Vianen; 1660–1730). Амстердамське видання французькою мовою знаменитого твору Діогена Лаертського (180–240) з історії античної філософської думки «Про життя, вчення та висловлювання славетних філософів» («Les vies des plus illustres philosophes de l’antiquite. – A Amsterdam: Chez F. H. Schneider, 1758) містить гравюру авторства Християна Фридріха Фритша (Fritzsch; 1719 – бл. 1772), на якій зображено інтер’єр бібліотеки. У книгах друкарні Києво-Печерської лаври можна побачити зображення келії-кабінету, де на полицях і столах лежать книги, а мешканець келії читає або пише. У виданні Патерика Печерського (Київ, ХІІ.1702) житіє Нестора Літописця проілюстровано мідеритом різця видатного українського гравера Леонтія Тарасевича (†1713). Майстер зобразив Літописця у своїй келії за укладанням літопису, на столі розкладено книжки, стоїть каламар з чорнилом, на стіні висить полиця, заповнена книжками. Бібліотеки у давні часи одночасно були місцями, де також зберігалися родинний архів, різні колекції, зокрема нумізматичні. На авантитулі видання, присвяченого колекціонуванню монет і медалей «La scienza dellle medaglie antiche e moderne…» (In Venezia: Per Lorenzo Baseggio, 1728), зображено шафу, виготовлену для зберігання такої колекції. Найімовірніше приватні нумізматичні колекції зберігалися і приміщеннях приватних бібліотек. Багаті нумізматичні колекції, наприклад, мали такі бібліофіли минулого, як комендант Камянець-Подільської та прикордонних фортець Я. Вітте (1709–1785), руський воєвода С.Щ. Потоцький (1752-1805), барон С. Шодуар (1790–1858). Переклад названої праці з французької на італійську мову був зроблений Сельваджіо Кантурані (справжнє ім’я Архангело Агостіні (1660–1746), відомим свого часу італійським перекладачем, членом Ордену кармелітів. У XVIII ст. досить часто на екслібрисах зображувалися інтер’єри бібліотек. На таких власницьких книжкових знаках можна побачити конструкцію і оформлення книжкових шаф, пюпітрів для книжок, наявність шухляд для великоформатних видань та атласів, шафи для зберігання рукописів тощо. А девізи та написи на шафах дають уявлення про систематизацію книжок і роль бібліотеки як осередку мудрості, джерела знань, моральних чеснот. На екслібрисі Йоганна Михайла Льона (Loën; 1694–1776) – державного діяча, юриста, письменника, бібліофіла, який жив і працював у Франкфурті на Майні, зображено бібліотечну кімнату з книжковими шафами, в яких книжки, як засвідчують написи над кожною із шаф, були просистематизовані так: «Теологічні [книги]» («Theologici»), «Юридичні [книги]» («Juridici»), «Історичні [книги]» («Historici»), «Філософськіn [книги]» («Philosophi»), «Рукописи» («Manuscri[pti]»). Над усіма пристінними шафами гравер викарбував напис: «Pietati, iustitia, veritati et scientiis sacra» («Присвячена благочестю, справедливості, істині та знанням»). Під зображенням інтер’єра вміщено девіз: «Deus nobis haec otia fecit» («Господь нам створив це дозвілля») та напис «Ex Bibliotheca Loeniana» [10, 150]. Гравіював цей екслібрис німецький майстер Петер Фер (Fehr; 1681–1740) із Франкфурта на Майні. Для цієї ж бібліотеки П. Фер створив інший екслібрис, на якому інакше зобразив інтер’єр бібліотечного приміщення. Останній екслібрис має напис «Ex Bibliotheca Iohann. Michaelis a Loen» і такий афористичний вислів «Omnia explorate scientiae, ipse ignorantiae nostrae testes bonum retinete» («Пізнай все з науки, сам доказ нашого незнання добре збережи»). У творчому доробку П. Фера був не один екслібрис відомих книгозбірень XVIII ст. Серед них екслібрис, виконаний для протестантського письменника, бібліофіла, віце-президента Берлінського наукового товариства, одного з реорганізаторів Берлінської Академії наук Стефана (Етьєн) Йордана (Jordan; 1700–1745), чия бібліотека була спродана з аукціону у 1757 р. На цьому екслібрисі гравер зобразив інтер’єр іншої бібліотеки. Але на обох екслібрисах відкриті пристінні шафи, книжки розставлені корінцями до глядача. Інтер’єр бібліотечної кімнати, швидше зали, можна побачити на екслібрисі доктора права, бібліографа, бібліофіла, колекціонера творів мистецтв Захарія Ульріха фон Уффенбаха (Uffenbach, 1683–1734), сенатора у Франкфурті на Майні із написом «Ex libris Bibliotheca D. Zach. Conr. Ab Uffenbach» і девізом «Non omnibus idem est quod placet» («Не всім подобається те саме») – цитатою, взятою з Петронія. Як і на екслібрисі Й.М. Льона, тут можна побачити систематизацію книжкового фонду: над кожною пристінною шафою вміщено напис про тематику книжок, які в ній зберігаються. На передньому плані зображено невелику шафку для нумізматичної колекції. Екслібрис З.У. фон Уффенбаха був виконаний німецьким гравером Йогана Ульріха Крауса (Kraus, 1655–1719). На екслібрисі бібліотеки київського біскупа Юзефа Анджея Залуського (1701–1774) різця визначного українського гравера XVIII ст. Івана Филиповича зображено приміщення книгозбірні. На екслібрисі, виконаному у техніці мідериту бл. 1747 р., видно книжкову шафу з книгами і гербом власника, над нею гасло: «Zalusciana Publica et Prima in Regno Poloniae Bibliotheca» («Бібліотека Залусціана – публічна і перша у Польському королівстві»). На екслібрисі Люлинецької бібліотеки шляхтичів Якубовських з одного боку напису «Ex Bibliotheca Lulincensi» зображено башту, де зберігалися книжки та архів Люлинецької бібліотеки, а з іншого – родовий герб Топір. Люлинці, що знаходилися у Брацлавському воєводстві, купив Антоні Якубовський (1766–1847) у Цецилії з Можковських Радивілової. Один із трьох його синів Кароль вирішив бл. 1860 р. побудувати у Люлинцях резиденцію і втілим свій намір у життя. Кароль та його син Едварда Станіслава (1848–1913) були бібліофілами і зібрали у Люлинцях багату бібліотеку. Її фонд налічував близько 20 тис. томів. Цікавис є факт, що бібліотечна зала у Люлинецькому палаці одночасно була і більярдною. Подвійний екслібрис із зображенням портрету власника Томаша Гуттен-Чапського у бібліотечній кімнаті роботи Матеуша Дайша (Deisch; 1727–1789) (до 1784 r.). У стародрукованих виданнях інколи натрапляємо на зображення інтер’єрів бібліотечних кімнат і на медалях. На титульному аркуші праці головного бібліотекаря Кембріджського університету Конера Міддлтона (Middleton (1683–1750) «Germana quaedam antiquitatis eruditae Monumenta quibus Romanorum veterum ritus varii…» (Londini: Apud R. Manby et H. S. Cox, 1745) зображено медаль, відбиту на його честь. На її аверсі вміщено портрет К. Мідлтона з написом по колу: «Gio: Pozzo:F:Roma:1724», а на реверсі – зображення інтер’єру бібліотеки з написом по колу: «Proto : Bibliothecarius : Academiae : Cantabrigiensisі». Гравійоване зображення медалі виконав гравер Д. Мінда «J. Mynde sculp.», який ілюстрував назване видання. Представлений матеріал демонструє, що Бібліотека і Книга завжди були показником інтелектуальної праці, потягом до знань та їхнього розповсюдження. Зібраний фактографічний матеріал може стати основою для майбутнього ілюстрованого видання брошури про бібліотеки минулого.
Всі права захищено ©
2013 - 2024 Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського
Працює на Drupal | За підтримки OS Templates
Ми в соціальних мережах