Георгій Євгенович Пухов – вчений в галузі теоретичної електротехніки, обчислювальної математики та техніки, лауреат Державної премії УРСР в галузі науки і техніки (1982), заслужений діяч науки УРСР (1982), академік НАН України (1967).
     

Народився 23 серпня 1916 р. в м. Сарапулі (РФ, Удмуртія) в сім’ї службовця. Після закінчення школи-семирічки у 1931 р. продовжив навчання у Томському електромеханічному технікумі (до 1934 р.), Томському електромеханічному інституті залізничного транспорту (до 1936 р.), Томському індустріальному (тепер – політехнічному) інституті (до 1940 р.) та його аспірантурі. З початком війни 1941–1945 рр. з Німеччиною був призваний у діючу армію, приймав участь в обороні Москви. Після демобілізації восени 1942 р. через важке поранення повернувся до аспірантури і в 1944 р. успішно її закінчив, захистивши дисертацію на тему «К вопросу о сериесной компенсации реактивности линий электропередач».
     

Протягом 1944–1948 рр. працював доцентом та завідувачем кафедр електричних машин і теоретичних основ електротехніки Львівського політехнічного інституту. Повернувшись до Томська, у 1948–1953 рр. працював у Томському політехнічному інституті на посадах викладача, завідувача кафедри теоретичних основ електротехніки, декана електромеханічного факультету. В 1951 р. захистив тут дисертацію на ступінь доктора технічних наук. З 1953 р. до 1957 р. вчений працював у Таганрозькому радіотехнічному інституті, де створив і очолив кафедру теоретичних основ електротехніки та електричних приборів і пристроїв.
     

Після переїзду до Києва у 1957 р. Г. Є. Пухов розпочав викладацьку роботу у Київському інституті цивільного повітряного флоту (тепер – Національний авіаційний університет), а в 1958 р. – наукову роботу в установах Академії наук: у 1958–1971 рр. він – керівник відділу Обчислювального центру АН УРСР (з 1962 р. – Інститут кібернетики), у 1971–1981 рр. – керівник відділу математичного моделювання та заступник директора Інституту електродинаміки АН УРСР, з 1981 р. – директор створеного ним Інституту проблем моделювання в енергетиці АН УРСР, де вчений працював до останніх днів життя.
     

У 1961 р. Г. Є. Пухова обрано до складу членів-кореспондентів, а у 1967 р. – дійсних членів АН УРСР.
     

Як науковець Г. Є. Пухов теоретично та експериментально розробляв теорію стійкості енергетичних систем, досліджував безконтактні перетворювачі частот та електричні машини в системах синхронного зв’язку, параметричні і нелінійні електричні ланцюги, займався питаннями електричного моделювання для дослідження стрижневих систем в будівельній механіці. Вчений запропонував новий метод «точкового обчислення», який ліг в основу операційного методу аналізу електричних ланцюгів. Також виконав значні дослідження та розробки в області теорії моделювання, обчислювальної техніки та теорії управління, в результаті яких була запропонована і розвинута теорія квазіаналогового моделювання. Її розвиток привів до створення нового наукового напряму в гібридній обчислювальній техніці та електронному моделюванні – розрядно-аналогового моделювання. Багато часу вчений приділяв дослідженням в галузі застосування методів математичного та електронного моделювання до завдань автоматичного управління.
     

Результати багаторічних фундаментальних наукових досліджень Г. Є. Пухова викладені більш ніж у 30 монографіях і оформлені понад 150 патентами. Вчений створив власну наукову школу в області теоретичної електротехніки і моделювання.
     

Поряд з науковою Г. Є. Пухов активно займався й науково-організаційною та громадською діяльністю.
     

Обірвалося життя вченого 3 серпня 1998 р.
                                                        * * *
     

В Інституті архівознавства Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського зберігається особовий архівний фонд вченого № 152 «Георгій Євгенович Пухов (23.08.1916–03.08.1998) – академік НАН України за спеціальністю «математика, обчислювальна техніка» (1967)». Він налічує 95 справ, до складу яких включено 225 документів за 1943–1992 рр. Електронна виставка документів присвячена 100-річчю від дня народження вченого і включає 19 документів за 1943–[1990-ті] рр.
     

На виставці представлено наукові праці Г. Є. Пухова – дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата технічних наук «К вопросу о сериесной компенсации реактивности линий электропередач» (1943 р.) та автореферат дисертації на здобуття вченого ступеня доктора технічних наук «Элементы теории составных электрических цепей» (1951 р.), статті «Уравнения и некоторые параметры активного четырехполюсника» (1950 р.), «Интегральные уравнения многополюсника с управляющим цифровым автоматом» [1970 р.], описання винаходу Г. Є. Пухова «Схема електроприводу» (1947 р.) та авторське свідоцтво на винахід «Электрическая модель изгибаемого стержня» (1960 р.) та інші, декілька курсів лекцій, розроблених вченим. Є інформація про успішне застосування на практиці загального методу розрахунку чотириполюсників (1951 р.) та довідка про впровадженння пристроїв для оперативного введення графічної інформації до ЕОМ на київському Виробничо-технічному об’єднанні електронних обчислювальних та управляючих машин (1974 р.), розроблених Г. Є. Пуховим. Серед фото – портрет Г. Є. Пухова в робочому кабінеті [1990-ті рр.], зображення урочистого засідання, присвяченого створенню Інституту проблем моделювання в енергетиці АН УРСР (1981 р.), опублікованих монографій Г. Є. Пухова (Без дати).
     

Під кожним зображенням документа розташована анотація до нього, що включає: заголовок, дату документа, спосіб відтворення, місце зберігання документа. Наближені дати документів подано в квадратних дужках.
Виставку підготувала завідувач відділу археографії
Інституту архівознавства НБУВ, к. і. н. С. В. Старовойт