Анна Радченко. Дослідження витоків вітчизняного книгознавства – в унікальній монографії

Назва ЗМІ: 
СВІТ. Наука. Освіта. Техніка. Прогрес
Дата публікації: 
№ 13–14, 2016

Газета «СВІТ. Наука. Освіта. Техніка. Прогрес» (№ 13–14, 2016) публікує відгук Анни Радченко про презентацію видання «Український науковий інститут книгознавства (1922–1936)» доктора історичних наук Галини Ковальчук — директора новоствореного Інституту книгознавства НБУВ.

Дослідженню історії Ук­раїн­ського науко­вого інституту кни­гоз­нав­ства (УНІК) — науко­во-дослідної установи, яка пра­цювала в Києві у 1922–1936 роках і була підпо­ряд­кована Народному комісаріату освіти Ук­раїн­ської радянсь­кої соціалістичної рес­публіки, — професор Га­лина Ко­вальчук при­святила все своє науко­ве жит­тя. По­при чис­ленні наукові праці з інших питань, фахового заглиблен­ня у світ ста­родруків і науко­во-організацій­ну діяльність, історію УНІК і пов’язаних із ним пер­соналій вона досліджує відтоді, відко­ли вперше почула про цей інститут, — із 1977 року. На­уко­вим здо­бут­кам і ролі УНІК у розвитку кни­гоз­нав­чої науки була при­свячена кан­дидатсь­ка дисер­тація, багато ста­тей у періодичних та енцик­лопедич­них видан­нях. І от нарешті наприкінці 2015 року побачило світ ґрун­тов­не уза­гальнен­ня накопиченого матеріалу — науко­ва монографія загальним обсягом бли­зько семиста сторінок.

Де­тально роз­глядаючи всі аспек­ти діяльності науко­вої установи, ана­лога якій Ук­раїна не має й досі, Г. І. Ко­вальчук виділяє три періоди в її історії: від засну­ван­ня в 1922-му до 1931 року, коли відбу­вав­ся справжній розквіт кни­гоз­нав­чих дослід­жень; час роз­г­рому установи — 1931 рік; 1931–1936 роки — період «інте­лек­туаль­ного занепаду, коли вся енергія нових співробітників реорганізованого УНІК була спрямована на нищівну кри­тику роботи попередників».

Протягом неповних десяти років (1922–1931) українська кни­гоз­нав­ча наука роз­вивалася над­зви­чай­но інтенсив­но, перебувала в центрі світового про­цесу ста­нов­лен­ня науки про книгу. Працівни­ки УНІК актив­но впровад­жували світовий досвід (напри­клад, класифікаційну децимальну сис­тему По­ля От­ле, співпрацюючи з Міжна­род­ним бібліографічним інститутом). Во­ни жва­во лис­тувалися із закор­дон­ними колегами, укладали репер­туари вітчизняних видань і спи­с­ки бібліотечних фон­дів, публікували чис­ленні статті в зарубіжних видан­нях, видавали свій періодичний орган «Біб­ліологічні вісті», вив­чали історію кни­ги і кни­говидан­ня, зок­рема ХІХ ст., вис­тупали з лек­ціями, організовували виставки, намагалися створити Му­зей кни­ги. Тоді ж вони обґрун­тували новий напрям досліджень — соціологію кни­ги, відкрили «Кабінет вив­чан­ня читача», роз­почав­ши роботу із все­охопного анкетуван­ня працівників і корис­тувачів бібліотек. А вже на почат­ку 1930-х років усе перетво­рилося на «боротьбу з бур­жуазною наукою» — кни­гоз­нав­ством та УНІК, де було вик­рито «кла­сово-вороже засил­ля».

Підго­тов­лено і видано кни­гу Ви­дав­ничим домом «Академ­періоди­ка» НАН Ук­раїни у межах виконан­ня замов­лен­ня на підго­тов­ку та випуск видав­ничої про­дукції Національ­ної ака­демії наук Ук­раїни. «Академ­періоди­ка» цьо­го ж 2015 року відсвят­кувала 20-річчя своєї діяльності. Ство­рена у важ­кий для науко­вої спільноти та й усієї Ук­раїни час як спеціалізована дру­кар­ня науко­вих жур­налів Національ­ної ака­демії наук Ук­раїни, наша установа спрямовувала зусилля на забез­печен­ня вчасного випус­ку науко­вих жур­налів. Розпочали роботу з основ­них ака­демічних видань: «До­повідей НАН Ук­раїни» та «Вісни­ка НАН Ук­раїни». Згодом вда­лося нарос­тити вироб­ництво, збільшити кількість назв науко­вих жур­налів, які ми видаємо (у 2016 році їх уже 48), опа­нувати підго­тов­ку і випуск книжкових видань, роз­почати наукові досліджен­ня історії та сучас­ного ста­ну науко­во-видав­ничої справи в НАН Ук­раїни.

Са­ме в межах науко­вих досліджень видав­ничий дім запро­сив до співпраці Г. І. Ко­вальчук. По­при те, що УНІК не належав до сис­теми Академії наук, спів­пра­ця між науковцями тих часів була над­зви­чай­но тісною, плід­ною і спо­движницькою. Одні й ті ж непересічні фахівці читали лекції сту­ден­там, створювали бібліоте­ки й музеї, вирушали в екс­педиції по необхідний фак­тич­ний матеріал, пра­цювали у новос­тво­рених установах Академії, були співробітни­ками УНІК або дописувачами його видань.

Ми готували це видан­ня з повагою й захоп­лен­ням, докла­ли значних зусиль, щоб його оформлен­ня відповідало зміс­тові, відоб­ражало дух того періоду, але й лишало місце для рефлексії та паралелей із сучасністю. В оформ­ленні викорис­тані ілюс­т­рації, орнамен­ти та шрифти видат­ного подвижника української культури Ге­оргія Нарбута.

Ос­нов­ним шрифтом набору тек­с­ту ми обрали гарнітуру Bandera, роз­роб­лену молодим українським дизай­нером із Мелітополя Андрієм Шевчен­ком наприкінці 2013 року. Численні ілюс­т­рації — фотопор­т­рети та відбитки з видань УНІК, цитуван­ня науко­вих праць, документів, лис­туван­ня між фахівцями дають мож­ливість відчу­ти високий рівень кни­гоз­нав­чої науки в Ук­раїні у 1920—1930 роках. До­пов­нене бібліографічни­ми та імен­ним покаж­чиками видан­ня вий­ш­ло ошатним та ін­фор­матив­ним.

Презен­тація монографії «Ук­раїнський науко­вий інститут кни­гоз­нав­ства (1922–1936)» від­булася на високому рівні, була змісто­вною та над­зви­чай­но цікавою – адже зібра­лися однодумці, фахівці з історії кни­ги, кни­гоз­нав­ства, музеєзнавства, бібліо­теч­ної й видав­ничої справи. Піс­ля цікавої доповіді Га­лини Ко­вальчук вис­тупили віце-пре­зидент На­ціональ­ної ака­демії наук Ук­раїни, голова Секції суспільних і гуманітар­них наук ака­демік Сергій Пирожков, голова На­уко­во-видав­ничої ради НАН Ук­раїни ака­демік Ярослав Яцків, голова Ін­фор­маційно-бібліотечної ради НАН Ук­раїни ака­демік Олексій Онищен­ко, дирек­тор Видав­ничого дому «Академ­періоди­ка» НАН Ук­раїни Олена Ва­карен­ко, генеральний директор НБУВ член-корес­пон­дент НАН Ук­раїни Володимир По­пик, дирек­тор Інституту рукопису НБУВ член-корес­пон­дент Любов Ду­б­ровіна, один із творців і пер­ший дирек­тор Літератур­но-меморіаль­ного музею Ми­хай­ла Булгакова Анатолій Кончаковсь­кий, праців­ники Інституту історії Ук­раїни НАН Ук­раїни, Книж­кової палати Ук­раїни імені Івана Фе­дорова, Му­зею кни­ги і дру­кар­ства Ук­раїни, Київсько­го націо­нального універ­ситету культури і мистецтв. Усі вони сприй­няли вихід ґрун­тов­ної монографії про роз­квіт і зни­щен­ня українсько­го кни­гоз­нав­ства як культурологічну подію, вве­ден­ня у науко­вий обіг нових відомостей і результатів важ­ливого дослід­жен­ня.

По­за обговорен­ням лишилось моторошне виз­нан­ня того, що зни­щен­ня УНІК було лише епізодом у пла­номірно­му викоріненні тоталітар­ною радян­ською вла­дою будь-якого вільнодум­ства. На дев’янос­та сто­рінках підрозділу «Мартиролог вітчизняного книгознавства: репре­совані співробітни­ки та чле­ни комісій УНІК» вміщено лише короткі біографічні довід­ки... Скільки українських інте­лігентів, далеких від політики науковців, митців, дослідників були зви­нувачені у діяльності вигаданої Спілки виз­волителів Ук­раїни? Скільки обірва­них жит­тів, скалічених доль, перерва­них досліджень, нездійснених задумів, забороненої творчості, зрад і втеч, злиднів і тор­тур ще при­ховують архівні докумен­ти про тих, хто намагав­ся про­сто чес­но пра­цювати у своїй дер­жаві? Скільки Ук­раїна втратила відкриттів, науко­вих здо­бутків, зре­ш­тою, й нобелівських лау­реатів через багаторічне державно-санкціоно­ване гноблен­ня? На­пев­но, саме тому ми можемо цілодобово мерзнути й палити шини, носити їжу та воду, роз­бивати бру­ківку, ста­вати про­ти зброї, але не можемо чітко усвідомити, сформулювати й спрямувати дер­жав­ницькі ідеї та прагнен­ня. За­раз ми є пострадянсь­кими покру­чами. А як не будемо створювати, видавати, читати та про­пагувати такі кни­ги, як щой­но пре­зен­тована, покру­чами будуть і наші діти.

 

Контактна інформація

Інститут книгознавства
Корпус №2, вул. Володимирська 62, к. 313;
kovalchuk@nbuv.gov.ua
+38 (044) 234-9306
Директор Інституту книгознавства НБУВ
Ковальчук Галина Іванівна,
д-р іст. наук, професор

Контактна інформація