М. Драгоманов народився в м. Гадяч на Полтавщині у дворянській родині Петра Якимовича та Єлизавети Іванівни Драгоманових. Майбутній учений і мислитель здобував освіту в Гадяцькому повітовому училищі, згодом – у Полтавській гімназії. Закінчивши історико-філологічний факультет Київського університету 1863 р., він розпочав свою викладацьку діяльність.

М. Драгоманов брав активну участь у громадсько-політичних і культурних ініціативах Київської Громади, до складу якої входила ціла плеяда українських громадських діячів, науковців, письменників і митців, зокрема Володимир Антонович, Тадей Рильський, Павло Чубинський, Михайло Старицький, Микола Лисенко, Павло Житецький, Олександр Русов та ін. Разом з іншими «старогромадівцями» він став членом Південно-Західного відділення Російського географічного товариства (1873–1876).

На 1876–1895 рр. припадає еміграційний період життя та діяльності М. Драгоманова. Звільнений з університету за політичну неблагонадійність, учений виїхав спершу до Відня, а потім – до Женеви, де заснував безцензурну друкарню та очолював соціалістичний осередок, сформований із української політичної еміграції. Останні шість років свого життя М. Драгоманов провів у Болгарії. 1889 р., прийнявши запрошення тамтешнього уряду, він став професором щойно заснованої Вищої школи в Софії (згодом – університету). Вчений помер і був похований у Болгарії.

***

Насамперед виставка репрезентує твори, що розкривають діяльність М. Драгоманова у складі Київської Громади – організації української інтелігенції, яка провадила громадську, наукову та культурно-просвітницьку роботу. Серед них примірник першого видання популярної історичної праці М. Драгоманова «Про українських козаків, татар та турків» (Київ, 1876).

 Зв’язки М. Драгоманова з іншими громадівцями представлені також виданням «Архів Михайла Драгоманова. Т. 1. Листування Київської Старої Громади з М. Драгомановим (1870–1895 рр.), що складає том 37 Праць Українського наукового інституту у Варшаві, який діяв упродовж 1930–1939 рр. Тут подано листування Михайла Петровича з подружжям Антоновичів, М. Лисенком, М. Старицьким, В. Беренштамом, Т. Лебединцевим, Є. Трегубовим, О. Кістяківським.

У 1874–1875 рр. в Києві вийшла у світ знакова для українства книга – двотомник «Исторические песни малорусского народа», який підготував М. Драгоманов у співавторстві з В. Антоновичем. Цьому виданню присвячена публікація академіка Михайла Грушевського в журналі «Україна» (1924, № 1–2) з нагоди 50-річчя появи «Исторических песен».

Наступна група видань представляє женевські праці М. Драгоманова «Турки внутренние и внешние» (1876), «Внутреннее рабство и война за освобождение» (1877), «Вниманию социалистов-эмигрантов из России» (1880), «Историческая Польша и великорусская демократия» (1882), «К биографии А.И. Желябова» (1882), «Народная воля» о централизации революционной борьбы в России» (1882), «Восемнадцать лет войны чиновничества с земством» (1883); останні три є відбитками з «Вольного слова» – газети російської соціалістичної еміграції.

Проблемам суспільно-політичного та культурного розвитку українців присвячена праця М. Драгоманова «Вольный Союз – Вільна Спілка. Опыт украинской политико-социальной программы» (1884), а також більш ранні україномовні студії «Народні школи на Україні серед життя і письменства в Росії» (1877) та «Нові українські пісні про громадські справи (1764–1880)» (1881) – обидві надруковані «драгоманівкою» – правописом, що поширювався в Україні наприкінці ХІХ століття й автором якого був М. Драгоманов.

М. Драгоманов відомий як засновник і видавець українського громадсько-політичного та науково-літературного збірника «Громада», п’ять випусків якого вийшли у Женеві протягом 1878–1882 рр. У 1880 р. збірник було реорганізовано у журнал; через фінансову скруту побачили світ лише два його номери. «Громада» стала першим в історії української преси безцензурним виданням. Участь у підготовці до друку та розповсюдженні збірника брали відомі представники української інтелігенції як Надднірянщини, так і Галичини Антін Ляхоцький (Кузьма), Сергій Подолинський, Остап Терлецький, Федір Вовк, Микола Зібер, Микола Ковалевський, Олександр Черепахін, Михайло Павлик та Іван Франко. Тут публікувалися праці самого М. Драгоманова та матеріали, підготовлені іншими авторами. Окрім того, М. Драгоманов був упорядником «Листка Громади» – свого роду інформаційного додатку до збірника.

Окрім того, Михайло Петрович виступив видавцем поетичної спадщини Т.Г. Шевченка. Насамперед це мініатюрний «Кобзар», який вийшов з друкарні «Громади» 1878 р. тиражем у 1000 примірників. Передмову до нього написали Ф. Вовк та А. Ляхоцький; допомогу у реалізації ідеї надали М. Павлик і С. Подолинський. Збірка містила двадцять поезій Т. Шевченка, заборонених російською цензурою. Розмір книжечки 5,5х8,5 см не був випадковим: він співпадав із форматом пакунку цигаркового паперу фірми «Awadi», який вироблявся в Європі та ввозився, зокрема, й до Росії. Під виглядом пакунків цигаркового паперу здійснювалося транспортування примірників «Кобзаря» у Наддніпрянську Україну. У фонді відділу зберігається репринтне відтворення цього видання (Київ, 1991).

У Женеві побачила світ поема Т. Шевченка «Марія» зі вступним словом та коментарями М. Драгоманова – спершу українською мовою, переданою латинським шрифтом (1882), невдовзі – в перекладі російською (1885). Всього у Швейцарії М. Драгомановим було видано 112 назв книг і брошур безцензурного друку, в тому числі 37 українською мовою.

Женевський період активної видавничої роботи М. Драгоманова висвітлено у збірнику «З починів українського соціалістичного руху. Мих. Драгоманов і женевський соціалістичний гурток» (1922), підготовленому М. Грушевським у Відні. Тут М. Грушевський, окрім своєї однойменної розвідки, вмістив спогади про М. Драгоманова німецького соціал-демократа Е. Бернштейна й окремі праці М. Драгоманова та С. Подолинського.

Особливе місце у громадсько-політичній і науковій діяльності М. Драгоманова посідала Галичина. Він підтримував зв’язки з багатьма місцевими інтелектуалами – Данилом Танячкевичем, Мелітоном Бучинським, Володимиром Навроцьким, Михайлом Павликом, Іваном Франком, Теофілем і Ярославом Окуневськими, Олександром Борковським, Юліаном Яворським, Наталією Кобринською, Романом Яросевичем, Юліаном Бачинським та ін.

На виставці представлені прижиттєві видання літературно-критичних, фольклористичних та популярних праць М. Драгоманова. Серед них – праця «Література російська, великоруська, українська і галицька» (Львів, 1873), статті у збірках «Ватра» (Стрий, 1887) та «Листочки до вінка на могилу Шевченка» (Львів, 1890). Окрім того, вчений багато публікувався у галицьких часописах «Правда», «Народ», «Житє і слово» та ін. У рік смерті М. Драгоманова вийшла брошура «Про волю віри» (1895). Низка експонованих видань побачила світ уже на початку ХХ століття. Це «Розвідки про українську народну словесність і письменство» (Т. ІII–ІV, 1906–1907), «Оповідання про заздрих богів» (1901), «Швейцарська спілка» (1905). Представлена також і епістолярна спадщина Михайла Петровича, зокрема, його листування з М. Бучинським та І. Франком. Значна частина творчого доробку М. Драгоманова була підготовлена до друку його соратником М. Павликом і видана у друкарні НТШ.

 На виставці репрезентовані також видання: «Собрание политических сочинений М.П. Драгоманова» у двох томах (Париж, 1905–1906), «Листи Михайла Драгоманова до редакторів російського революційного видання «Вперед» (1876–1878)» (Львів, 1910). Заслуговують на увагу київські видання популярних брошур М. Драгоманова з релігійного питання «Про волю віри», «Рай і Поступ», «Євангельська віра в Старій Англії» (1906–1907). Перевидання цих праць М. Драгоманова стало одним із проявів потужного видавничого руху, який розгорнувся у Наддніпрянщині в ході першої російської революції 1905–1907 рр.

Походження представлених на виставці примірників найрізноманітніше. На титульних аркушах, обкладинках і форзацах виявлені печатки особистих бібліотек Б. Грінченка, Д. Дорошенка, М. Дашкевича, М. Лозинського, а також установ – Університету Святого Володимира, Всеукраїнського Кооперативного Видавничого Союзу, Київського Кооперативного Інституту ім. В.Я. Чубаря, Українського інституту імені М. Туган-Барановського, Української військової місії для справ українських полонених у Німеччині; екслібриси Ф. Вовка та П. Попова; автографи видатних українських громадських і культурних діячів Б. Грінченка, Ф. Вовка, П. Попова, В. Степаненка. Особливу цінність становить примірник виданої в Києві брошури «Рай і Поступ» (1906), на титулі якого вміщено дарчий напис дружини М. Драгоманова Людмили Михайлівни Драгоманової, адресований визначному українському мовознавцю, члену Старої Громади Павлу Гнатовичу Житецькому. Таким чином, праці М. Драгоманова широко розповсюджувалися в середовищі української інтелектуальної еліти кінця ХІХ – ХХ століття.

Михайло Драгоманов залишив яскравий слід в історії суспільно-політичної думки, громадському та культурному житті українців. Його наукова, публіцистична та епістолярна спадщина досі вражає глибиною та широким спектром зацікавлень її автора. Тому всебічне дослідження творчого доробку видатного вченого та публіциста залишається актуальним і сьогодні.

Виставку підготувала м. н. с. відділу стародруків та рідкісних видань НБУВ Шорсткіна О. Ф.