«Я працюю в кратері вулканів. Я завелика для капканів». Виставка відділу газетних фондів, присвячена 85-річчю з дня народження Ліни Костенко

Поділитися: 

19 березня 2015 року святкує 85-літній ювілей Ліна Костенко – видатна українська поетеса, громадський діяч, живий класик української літератури. На вшанування творчості й високого духу ювіляра в Національній бібліотеці України імені В.І. Вернадського розгорнуто виставку газетних публікацій «Я працюю в кратері вулканів. Я завелика для капканів», організовану відділом газетних фондів НБУВ.

На виставці представлені твори Ліни Костенко та статті про неї, опубліковані в українській та закордонній газетній періодиці. Зокрема на творчість Ліни Костенко відгукнулися Василь Симоненко «Краса без красивостей» (Молодь Черкащини. – 1962. – 23 берез.), Микола Бажан «Поема про кохання і безсмертя» (Літературна Україна. – 1980. – 4 берез.), Анатолій Дімаров «Ліс пахне вашою поезією» (Літературна Україна. – 1990. – 22 берез.), Євген Гуцало «На всесвітніх косовицях» (там само), Юрій Андрухович «Непіймана королева» (День. – 2000. – 18 берез.), Володимир Бурбан «Как зеркало украинской ментальности» (Зеркало недели. – 2000. – 18 – 24 лип.) та ін.

Не залишили поза увагою творчість Л. Костенко і газети української діаспори, в яких друкувалися як її поетичні твори, так і відгуки на них. Вони всі схвальні: Павло Маляр «Маруся Чурай» (Українські вісті. – Детройт, 1981. – 14 червня), С. Кузьменко «Ясна зоря української поезії» (Там само – 1986. – 22, 29 червня), С. Кузьменко «Кілька вражень після прочитання «Берестечка» Ліни Костенко» (Там само – 2000. – 20 лют.) та ін.

Після багаторічного мовчання у 1991 р. з’явилися перші публіцистичні статті Ліни Костенко, зокрема у газеті «Літературна Україна» (1991, 26 верес.) опублікована стаття «Геній в умовах заблокованої культури» про Лесю Українку, у тому ж році опублікована  стаття «Це вже хода історії», присвячена Загальнонаціональному референдуму щодо проголошення незалежності України (там само 1991, 28 листоп.).

У 1991 р. у Львові на «Заньковчанському вечорі» відбувся виступ Ліни Костенко, про цю подію докладно розповіла газета «Высокий замок» (1991, 23 листоп.)  у публікації «Настает время, когда молчать имеют право только мертвые…».

Наступна публіцистична стаття з’явилася аж у 2000 р. у газеті  «Урядовий кур’єр» – «Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала» (2000, 26 лют.). У 2011 та 2012 рр. до Дня незалежності України у газеті «День» опубліковано статті Ліни Костенко «Равнєніє на трибуну»  та «Ніч Державності», які викликали неабиякий інтерес у читачів.

Газетна періодика завжди була і є трибуною журналістів, письменників,  політиків, поетів, всіх хто не байдужий до долі Держави.

Виставка розгорнута в читальній залі відділу газетних фондів НБУВ, що працює в корпусі по вул. Володимирській, 62. Оглянути експонати виставки можна щоденно згідно з режимом роботи НБУВ.

Виставку підготували: 
завідувач сектору обслуговування читачів відділу газетних фондів Наталія Носкіна,
провідний бібліотекар Станіслав Малюк.

Довідково

Ліна Василівна Костенко (народилася 19 березня 1930 р. у Ржищеві в родині вчителів) – видатна українська поетеса та громадська діячка, живий класик української літератури.  Ліна Костенко є почесним професором Національного університету «Києво-Могилянська академія», почесним доктором Львівського та Чернівецького університетів, лауреат премій Петрарки (Італія, 1994 рік), міжнародної літературно-художньої премії імені Олени Теліги (2000). Відома своєю публічною відмовою від звання Героя України і мотивацією цієї відмови – «політичної біжутерії не ношу».  

1936 р. родина перебралася до Києва, де поетеса закінчила середню школу. Після закінчення середньої школи навчалася в Київському педагогічному інституті, а згодом — у Московському літературному інституті імені О. М. Горького, який закінчила в 1956 році. Протягом 1957 – 1961 рр. видала три поетичні збірки: «Проміння землі» (1957), «Вітрила» (1958) та «Мандрівки серця» (1961).

Була і є одним із головних представників покоління «шестидесятників». З 1961 р. її починають критикувати за «аполітичність», було знято з плану знімання фільм за її сценарієм «Дорогою вітрів». 8 квітня 1963 р. на ідеологічній нараді секретар ЦК КПУ з ідеології А. Скаба заявив: «Формалістичні викрутаси зі словом неминуче призводять до викривлення і затемнення ідейно-художнього змісту твору. А що справа саме така, свідчать деякі твори молодих поетів М. Вінграновського, І. Драча, Л. Костенко». Це був сигнал до погрому покоління шістдесятників. У 1963 р. — зняли з друку книжку віршів Л. Костенко «Зоряний інтеґрал», книжку «Княжа гора» зняли з верстки й близько 15 років Ліни Костенко в українській літературі ніби й не існувало. Але натомість вона була активною дисиденткою. Зокрема, 1965 р. вона підписала лист-протест проти арештів української інтелігенції. Під час суду над братами Горинями кинула їм квіти. Разом з Іваном Драчем звернулася до редакції журналу «Жовтень» та львівських письменників з пропозицією виступити на захист заарештованих. Показово, що останні на протест так і не зважилися, але подали в суд клопотання передати на поруки Богдана Гориня як наймолодшого з арештованих. Її вчинки, безумовно, не вплинули на «найсправедливіше  у світі радянське правосуддя», але мали величезне моральне значення. Коли у травні 1966 р. у Спілці письменників таврували «націоналістичних відщепенців», частина молоді влаштувала овацію Ліні Костенко, яка відстоювала свої права та захищала Івана Світличного, Богдана Гориня та Опанаса Заливаху. 1968 — написала лист на захист В. Чорновола у відповідь на наклеп на нього в газеті «Літературна Україна». Для всіх цих вчинків у радянські часи потрібна була неабияка громадянська мужність. За особистим розпорядженням секретаря ЦК КПУ з ідеології В. Маланчука потрапила до «чорних списків». Не публікувалася аж до 1977 року.

1977 р. було опубліковано збірку «Над берегами вічної ріки», 1979 р. – роман у віршах «Маруся Чурай», за який 1987 р. Ліна Костенко отримала Державну премію УРСР імені Тараса Шевченка. Перу Л. Костенко також належать збірки поезій «Неповторність» (1980) і «Сад нетанучих скульптур» (1987), збірка віршів для дітей «Бузиновий цар» (1987).

Працює видатна поетеса й донині. Її збірки виходять досить значними тиражами для сучасної української літератури (2010 р. – поема «Берестечко» з ілюстраціями Григорія Якутовича видавництва «Либідь» загальним тиражем 14 тисяч примірників, збірка «Гіацинтове сонце», впорядкована Ольгою Богомолець розійшлася загальним тиражем 5 тисяч примірників). У 2010 р. вийшов перший роман Ліни Костенко – «Записки українського самашедшого», загальний тираж якого на червень 2011 р. становив 80 тисяч примірників не рахуючи піратських копій.

У лютому 2011 року вийшла поетична збірка Л.Костенко «Річка Геракліта», куди ввійшли раніше написані вірші та 50 нових поезій.

Ліна Костенко все своє життя є патріотом України. Її життєвим девізом можна вважати слова героя роману «Записки українського самашедшего»: «Моя базова травма – Україна. І на це немає ради».

Контактна інформація

Корпус №2, вул. Володимирська 62, 2-й поверх, к. 207.
+38 (044) 288-1419
9.15 - 18.00 (понеділок - субота)

Контактна інформація