«Везде исследуй всечасно, что есть велико и прекрасно»

Михайло Васильович Ломоносов (1711–1765) – перший російський вчений-природознавець світового значення, енциклопедист, хімік, фізик, астроном, приладобудівник, географ, металург, геолог, поет, мовознавець, художник, історик, поборник розвитку просвіти, науки та економіки; розробив проект Московського університету, в подальшому названого на його честь. За відомими словами О. С. Пушкіна, «соединяя необыкновенную силу воли с необыкновенной силой понятия, Ломоносов обнял все отрасли просвещения».

Один з найвідоміших вчених Росії народився в листопаді 1711 р. в селі Денисовка у родині помора. Взимку 1730 р. дев’ятнадцятирічний Ломоносов вирушив до Москви, де склав іспити до Московської слов’яно-греко-латинської академії при Заіконоспаському монастирі. За рік він настільки вивчив латину, що міг складати невеликі вірші. 1734 р. Ломоносов вирушив до Києва, де протягом кількох місяців навчався у Києво-Могилянській академії. Наступного року його було зараховано до складу студентів Санкт-Петербурзького академічного університету. Вже у вересні 1736 р. Ломоносова з двома іншими студентами академії відправили до Німеччини для навчання металургії та гірничої справи, а 1741 р. він повернувся до Росії та був призначений в Академії Наук ад’юнктом з фізичного класу. 1745 р., після захисту дисертації про метали, Ломоносов став професором хімії та повноправним членом Академії Наук.

Серед творів Ломоносова є роботи з різних галузей знань. Учений зробив важливі відкриття в галузі хімії та фізики, створив перший в Росії хімічний кабінет, проводив унікальні спостереження проходження планети Венера через диск сонця, досліджував електричні явища, розробляв план північного морського шляху. Ломоносов дуже мало піклувався про поширення своїх праць за кордоном, а в Росії тоді було замало фахівців, здатних оцінити їх.

Сьогодні Ломоносова знають в основному як вченого, але за життя російське суспільство вважало його насамперед поетом. Поетична слава прийшла до Ломоносова, коли у 1748 р. Кирило Розумовський вручив Єлизаветі I його вітальну оду. Імператриця відразу подарувала автору дві тисячі карбованців. Відтоді ломоносівські оди стали обов’язковою частиною всіх придворних урочистостей. У тому ж 1748 році він видав «Риторику» – перший у Росії друкований посібник з теорії літератури й ораторського мистецтва. 1755 р. було надруковано «Російську граматику», що витримала чотирнадцять видань і зберігала практичне значення протягом ста років.

Ще одним захопленням вченого була російська історія. 1753 р. імператриця Єлизавета I повідомила Ломоносова, що «воліла б бачити Російську історію, написану його стилем». Як результат, була написана «Древняя Российская история» – основна історична праця Ломоносова, де він порівняв російську історію з історією Римської імперії. Видання вийшло в світ вже після смерті автора у 1766 р.

Ломоносов вивчав також мозаїчні роботи, він відкрив спосіб отримання смальти будь-якого кольору. Йому довелося самому стати художником, тому що майстрів-мозаїчників у Росії не було. У лютому 1757 р. Ломоносова було призначено радником Академічної канцелярії, і він став одним із фактичних керівників Академії. У жовтні 1763 р. його обрали почесним членом Академії мистецтв, а у грудні призначили статським радником.

Помер Ломоносов від застуди у власному будинку на набережній річки Мойки 4 квітня 1765 р., а через чотири дні був похований на Лазаревському цвинтарі Олександро-Невської Лаври.

З нагоди 300-річчя від дня народження М. В. Ломоносова в НБУВ у відділі стародруків та рідкісних видань влаштована книжкова виставка, на якій представлено перші видання «Риторики» (1748) та «Российской грамматики» (1755), славнозвісна вітальна ода Єлизаветі I (1749), «Собрание разных сочинений в стихах и в прозе» (1751), «Явление Венеры» (1761), «Первыя основания металлургии, или рудных дел» (1763) та ін. Загалом у відділі зберігається не менше 60 видань вченого, з яких близько 30 – прижиттєві. На виставці можна побачити також названі вище книжки з власноручними записами та примітками Ломоносова із фондів Інституту рукопису та конспекти його праць студентів Київської духовної академії. Книжкова спадщина вченого і зараз викликає зацікавлення у природознавців, хіміків, фізиків, художників, істориків, книгознавців, мовознавців і літературознавців.