До уваги читачів – виставка, присвячена постаті Симона Петлюри – громадсько-політичного діяча, журналіста, редактора (до 100-річчя політичного вбивства).

На виставці представлені такі матеріали:

1. Одна зі статей Симона Петлюри у газеті «Праця» (Львів). У статті «Революция в Росиї і европейська преса» (Праця. – Львів, 1905. – Ч. 12 (февраль). – С. 5–6) автор розглядає ставлення до революції у Росії 1905 р. шовіністичних і урядових австрійських, німецьких та французьких часописів, а також – ліберально-буржуазної та соціал-демократичної преси.
2. Деякі публікації Симона Петлюри у газеті «Рада». Так,  у статті «Протверезили і науку проказали» (Рада. – Київ, 1906. – № 19 (6 жовтня (октября). – С. 1) розповідається про діяльність однієї з монархічних партій та її ставлення до старообрядців. В статті «Шпигунство за послами» (Рада. – Київ, 1907. – № 51 (2 березня). – С. 1) автор вимагає пояснення наказу департаменту поліції, яким вимагалося «пильно доглядати (тобто – слідкувати) за членами Державної Думи».
3. Деякі статті Симона Петлюри у газеті «Слово» (Київ), а саме:

А) «Про Державну Раду» (Слово. – Київ, 1907. – № 3 (26 мая). – С. 1–3) – про права та значення Державної Ради («Государственного Совета») для народу та фінансування цього органу, порядок виборів. Петлюра закликає до об’єднання народу та Державної Думи проти Державної Ради;

Б) У розділі «Бібліографія» (Слово. – Київ, 1908. – № 8 (30 іюня). – С. 15–16) – про окремо видану брошуру Симона Петлюри «Українська соціал-демократична партія в Австрії» (Київ, 1907) (вперше опубліковано як статтю в місячнику «Україна» за квітень та травень того ж року). У ній подано коротку історію організації та діяльності Української соціал-демократичної партії в Австрії. Автор рецензії під криптонімом Ан. вказує, що «історія української соціал-демократичної партії в Австрії, так само, як історія і розвиток інших політичних партій частини нашого народу, що живе в Галичині, для нас, українців російських, дуже цікава, і познайомитись з нею потрібно і корисно кожному українцеві»;

В) «Українські кафедри і український пролетаріят» (Слово. – Київ, 1907. – № 20 (22 сентября). – С. 3–5) – про те, що в Києві у Київському університеті та на вищих жіночих курсах лекції про історію українською мовою почав викладати професор Лобода, у Петербурзі на вищих жіночих курсах читає лекції з історії України А. Єфіменкова. Скоро почнуть читати лекції українською професор Н. Сумцов (у Харківському університеті) про історію української літератури, професор Халанський про українську мову та професор Богалій про історію України. Вказується на радість з цього приводу українського пригнобленого народу та лють реакційних кіл. Відзначається, що й український пролетаріат має підтримувати українізацію освіти і науки, бо «національна школа, національна просьвіта – перший крок, перший етап на шляху, в кінці якого йому (народу) світить зоря соціальної волі»;

Г) «Вчіться у Шевченка (з приводу 47 роковин смерти поета) (Слово. – Київ, 1908. – № 8 (23 февраля. – С. 2–4 )» – відзначається, що Шевченко завжди кликав до життя та боротьби (на відміну від сучасних авторові поетів). «Хай прочитає Кобзаря Шевченкового перший ліпший робітник український, хай візьме потім в руки який небудь твір Вінніченка, ну, приміром, хоть «Дізгармонію», або «Великого Молоха», де для змалювання революціонерів у автора тільки знайшлися одні фарби, що чорні, та сірі і мало яскрявих та світло-радісних … і ви почуєте од нього те, що почули німецькі соціалістичні письменники од німецьких робітників:

– Нудно од нових творів. Краще «Кобзаря» читати».  

4. Реклама щодо передплати газети «Слово» на 1908 р., у якій вказано що це видання редагує Симон Петлюра.
5. Повідомлення газети «Дністрянська хвиля» (Могилів-Подільський) про популярність Головного отамана за кордонами України. У Ч. 21 (23 вересня) 1919 р. на ст. 1 в цій газеті опубліковано статтю «Наш народний герой», де стверджується, що за кордоном Головного отамана порівнюють з Гарібальді, а в Парижі у вітринах – його портрети.
6. Номер газети «Українські вісті» (Новий Ульм, 27 травня 1956 р.), присвячений пам’яті Симона Петлюри містить:

А) Статтю «Втілення ідеї», де цитуються слова про звільнення нації та відзначається, що «Симон Петлюра, як людина, як державний діяч, як вождь українського народу належить вже історії. В новітній історії українського народу, в історії ставання українського народу до незалежного життя Симонові Петлюрі належить тривале місце.

Але та справа, якій він служив, якої став символом, ще не завершена»;

Б) Публікацію Д. Бурко «Симон Петлюра. 23.5.1879–25.5.1926» вказує, що Симон Петлюра – «найгероїчніша постать в останній добі тяжкої боротьби українського народу за свою національну волю і державу». Коротко описується життєвий шлях Симона Петлюри. Відзначається, що Петлюра-емігрант був небезпечний для Москви, бо «з іменем Петлюри український народ поєднав свої надії на визволення». Але – «Симон Петлюра живе в душі свого народу. Живе як символ ідеї, якої ворог ніколи не вб’є, не знищить».

Наводиться заповіт Симона Петлюри: «Як будете в церкві й слухатимете 12 Євангелій про страсті Христові, як будуть обносити святу Плащаницю довкола церкви, як співатимуть радісне «Христос воскрес!», – згадайте про мучеників України. Згадайте про всіх, кого знищили большевики, згадайте й про тих, хто зі зброєю в руках боронив Рідну Землю від московських наїздників!.. Воскресне Матір Україна, скине з себе московсько-більшовицьке ярмо»;

В) передрук з журналу «Тризуб» за 1937 р. «Симон Петлюра в характеристиці сучасників» містить фото Симона Петлюри у 1917–1920 роках та думки про нього О. Лотоцького (директора Українського Наукового інституту, міністра України за часів Центральної Ради та Гетьманату, посла українського в Константинополі), В. Сальського (генерала армії УНР, колишнього військового міністра УНР (1920–1942, вже у еміграції)), Ф. Корша (члена Російської Академії наук, 1912–1914 рр.). В. Прокоповича (прем’єра уряду УНР 1926–1942 (вже в еміграції)), Ст. Сірополка (професора, Москва, 1912–1914), І. Косенка (колишнього міністра УНР) тощо;

Г) «Вірш про отамана Петлюру» Остапа Тарнавського;

Ґ) Статтю Ф. Пігідо «Симон Петлюра про Державний Центр і про консолідацію сил нації (за творами і листуванням С. Петлюри)» – вже про діяльність його після поразки визвольних змагань 1917–1922 рр.,

Д) Витяг зі статті генерала Сінклера «Пам’яті Симона Петлюри» від червня–липня 1953 р. журналу «Штурм» (Ч. 3–4 (5–6)). Генерал Сінклер деякий час був генерал-квартирмайстром Штабу Дієвої Армії, а пізніше – начальником Штабу Головного Отамана Військ УНР;

Е) Статтю Г. Сяника «Незабутній образ».

Виставка буде цікава всім, хто цікавиться пресознавством, історією України першої половини 20 століття, а також – постаттю Симона Петлюри.

Виставку підготували головний бібліотекар Дмитро Захаров та провідний бібліотекар Станіслав Малюк.

Бібліографія:

1. Зілот. Революция в Росиї і європейська преса // Праця. – Львів, 1905. – Ч. 12 (февраль). – С. 5–6.
2. [С. Петлюра]. «Протверезили» і науку проказали // Рада. – Київ, 1906. – № 19 (6 жовтня (октября)). – С. 1.
3. [С. Петлюра]. Шпигунство за послами // Рада. – Київ, 1907. – № 51 (2 березоля (марта)). – С. 1.

Публікації Симона Петлюри в газеті «Рада» дивіться також у виданні Старовойтенко Ірина, Горбач Юлія. «Рада»: щоденна українська газета Наддніпрянщини. Покажчик змісту (1906–1908). – Київ, 2021.

4. Сімон. Декларація правительства по земельному питанню // Слово. – Київ, 1907. – № 2 (19 мая). – С. 1–3.
5. П-ра. Облітають квітки… // Слово. – Київ, 1907. – № 2 (19 мая). – С. 7.
6. Сімон. Про Державну Раду // Слово. – Київ, 1907. – № 3 (26 мая). – С. 1–3.
7. С. П-ра. Про новий виборчий закон // Слово. – Київ, 1907. – № 5 (9 іюня). – С. 1–2.
8. Библіографія. С. Петлюра. Українська соціал-демократична партія в Австрії. – Київ, 1907 // Слово. – Київ, 1907. – № 8 (30 іюня). – С. 15–16.
9. С. П-ра. Про з’їзд професіональних союзів // Слово. – Київ, 1907. – № 10 (14 іюля). – С. 7–8.
10.  Сімон. Героі-злочинці // Слово. – Київ, 1907. – № 11 (21 іюля). – С. 3–5.
11.  Библіографія. «Євреі» Чірікова в перекладі А. Пахаревського з передмовою С. Петлюри // Слово. – Київ, 1907. – № 16 (25 августа). – С. 15.
12.  С. Петлюра. Українські кафедри і український пролетаріят // Слово. – Київ, 1907. – № 20 (22 сентября). – С. 3–5.
13.  Приймається підписка на 1908 рік на щотижневу газету «Слово» [Реклама] [Згадується С. Петлюра як редактор] // Слово. – Київ, 1908. – № 1 (6 января). – С. 1.
14.  С. Петлюра. З українського життя в минулому році // Слово. – Київ, 1908. – № 1 (6 января). – С. 5–7; № 2 (13 января). – С. 6–7; № 3 (20 января). – С. 8–10.
15.  С. Петлюра. Ювілей М. К. Заньковецької // Слово. – Київ, 1908. – № 12 (13 января). – С. 1–2.
16.  С. Петлюра. «Дзвін» – збірник. Впорядчик-видавець В. Винниченко // Слово. – Київ, 1908. – № 2 (13 января). – С. 11–14.
17.  Библіографія. С. Петлюра. Переклади М. Загірної // Слово. – Київ, 1908. – № 5 (4 февраля). – С. 15.
18.  С. Петлюра. Про життя і працю українських актьорів // Слово. – Київ, 1908. – № 6 (10 февраля). – С. 6–7; № 7 (17 февраля). – С. 3–5; № 8 (23 февраля). – С. 9–11.
19.  С. Петлюра. Вчіться у Шевченка! (з приводу 47 роковин смерти поета) // Слово. – Київ, 1908. – № 8 (23 февраля). – С. 2–4.
20.  С. Петлюра. «Ідейна» боротьба з українством // Слово. – Київ, 1908. – № 16 (20 апріля). – С. 2–5.
21.  С.П. З’їзд кооперативних товариств // Слово. – Київ, 1908. – № 17 (27 апріля). – С. 3–5; № 18 (4 мая). – С. 1–3.
22.  С. Петлюра. Про зֽ’їзд славֽ’янської молоді у Празі // Слово. – Київ, 1908. – № 20 (18 мая). – С. 5–8.
23.  C. Петлюра. Помста. З приводу суда над Січинським // Слово. – Київ, 1908. – № 25 (22 іюня). – С. 2–5.
24.  С. Петлюра. Над могилою похованих // Слово. – Київ, 1908. – № 26 (29 іюня). – С. 7–8.
25.  С. П-ра. Міжнародний рух гірничих робітників // Слово. – Київ, 1908. – № 33 (17 августа). – С. 3–6; № 34 (24 августа). – С. 4–5.
26.  С. Петлюра. На увагу «Просвітам» // Слово. – Київ, 1908. – № 37 (14 сентября). – С. 5–6.
27.  С. Петлюра. Критика чи деморалізація? // Слово. – Київ, 1908. – № 42 (19 октября). – С. 3–6.
28.  Бібліографія. С. Петлюра. Українська муза // Слово. – Київ, 1908. – № 45 (9 ноября). – С. 15–16.
29.  С. Петлюра. Поет шахтарів. О. Черкасенко. «На шахті» // Слово. – Київ, 1908. – № 47 (23 ноября). – С. 7–9; № 48 (30 ноября). – С. 4–7; № 49 (7 декабря). – С. 5–7.
30.  С. Петлюра. Професіональні союзи в Фінляндії // Слово. – Київ, 1908. – № 50 (14 декабря). – С. 6–8.
31.  Бібліографія. С.П. Білоруси і їх національне відродження. Написав Д. Дорошенко // Слово. – Київ, 1908. – № 51–52 (25 декабря). – С. 22.
32.  С. Петлюра. З української наукової літератури (Бібліографічна замітка) // Слово. – Київ, 1909. – № 1 (6 января). – С. 13–14.
33.  Бібліографія. С. Петлюра. Записки Наукового товариства в Київі. Книга III. 1909 // Слово. – Київ, 1909. – № 18 (3 мая). – С. 13–14.
34.  Бібліографія. С. Петлюра. Иванъ Рукавишниковъ. Молодая Украина // Слово. – Київ, 1909. – № 21 (24 мая). – С. 14–15.
35.  Головний Отаман Українських республіканських військ Петлюра, Начальник Штабу, отаман Овецькій. Універсал [Директорії УНР] // Земське діло. – Харків, 1918. – № 353 (28 листоп.). – С. 1.
36.  Наш народний герой // Дністрянська хвиля. – Могилів-Подільський, 1919. – Ч. 21 (23 верес.). – С. 1.

Див. також О. А. Вакульчук, Т. О. Борисенко, О. С. Залізнюк,       Н. М. Носкіна «Симон Петлюра на сторінках українських газет: матеріали до біобібліографії». – Київ, 2015.

37.  Українське життя. На еміграції. Де Петлюра? // Соборна Україна. – Відень, 1921. – Ч. 2 (19 жовт.). – С. 3.
38.  Отамана Симона Петлюру замордовано // Громада. – Луцьк, 1926. – Ч. 22 (30 трав.). – С. 3.
39.  Болюча пригадка минулих днів (з приводу смерти Головного Отамана Симона Петлюри); Вбивство Гол. Отамана Симона Петлюри // Громада. – Луцьк, 1926. – Ч. 23 (6 черв.). – С. 1.
40.  Похорони бл. П. Симона Петлюри // Громада. – Луцьк, 1926. – Ч. 24 (13 черв.). – С. 1.
41.  Після смерти бл. п. Симона Петлюри // Громада. – Луцьк, 1926. – Ч. 24 (13 черв.). – С. 2–3.
42.  Після смерти бл. п. Симона Петлюри // Громада. – Луцьк, 1926. – Ч. 25 (20 черв.). – С. 4.

43.  4 липня 1926 року, в 40-ий день трагічної смерти Симона Петлюри [Оголошення про панахиду в Хрестовоздвиженській церкві в Луцьку] // Громада. – Луцьк, 1926. – Ч. 27 (4 лип.) – С. 1.
44.  Після вбивства Отамана Петлюри; Носій великої ідеї. З приводу вбивства С. Петлюри // Діло. – Львів, 1926. – Ч. 117 (10794) (29 трав.). – С. 1–2.
45.  Після вбивства Отамана Петлюри // Діло. – Львів, 1926. – Ч. 118 (10795) (30 трав.). – С. 1.
46.  Огидна легенда [Щодо причетності Симона Петлюри до єврейських погромів в Україні у 1917–1922 рр.] // Діло. – Львів, 1926. – Ч. 118 (1079) (30 трав.). – С. 1–2.
47.  Варварське вбивство. Француський голос з приводу вбивства Петлюри // Діло. – Львів, 1926. – Ч. 119 (10796) (1 черв.). – С. 1.
48.  З. К. С. В. Петлюра (3 приводу трагічної смерти); Герці на трупі // Новий час. – Львів, 1926. – Ч. 38 (246) (3 трав. – так у газеті. – Авт.). – С. 2.
49.  Після вбивства Петлюри // Новий час. – Львів, 1926. – Ч. 39 (248) (6 черв.). – С. 1.
50.  Хто і над ким «робив» погроми на Україні; Після вбивства С. Петлюри. Становище УНДО // Рада. – Львів, 1926. – Ч. 37 (57) (6 черв.). – С. 1–2.
51.  Симон Петлюра вбитий // Свобода. – Львів, 1926. – Ч. 21 (6 черв.). – С. 1.
52.  Після страшного вбивства Петлюри // Свобода. – Львів, 1926. – Ч. 22 (13 черв.). – С. 2–3.
53.  Петлюра убитий // Український революціонер. – Львів, 1926. – № 1 (10 лип.). – С. 3.
54.  Залуцький. Політичний танець над могилою Петлюри // Український революціонер. – Львів, 1926. – № 2 (28 лип.). – С. 3.
55.  Симон Петлюра. 23.5.1879–25.5.1926 // Українські вісті. – Новий Ульм, 1956. – Ч. 40 (1026) (27 трав.). – С. 1.
56.  Симон Петлюра в характеристиці сучасників // // Українські вісті. – Новий Ульм, 1956. – Ч. 40 (1026) (27 трав.). – С. 2–3.
57.  Памʼяті С. В. Петлюри // Українські вісті. – Новий Ульм, 1956. – Ч. 40 (1026) (27 трав.). – С. 3.
58.  К. Смовський, ген.-хор. армії УНР. Моя служба Батьківщині [у цій частині спогадів є згадки про Симона Петлюру] // Свобода. – Джерсі-Сіті, 1958. – Ч. 45 (8-го берез.). – С. 2.
59.  Українська еміграція в Німеччині приєднується до протесту проти знеславлення Гол. От. С. Петлюри // Свобода. – Джерсі-Сіті, 1958. – Ч. 47 (12-го берез.). – С. 1.