До уваги читачів – електронна виставка, присвячена сторіччю Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка, яке буде відзначатися 28 січня цього року.

На виставці представлені такі публікації:

• Одна з перших статей про Новий драматичний театр у вінницькій газеті «Хвиля» (номер від 7 травня 1920 р.). У ній згадується про виставу, дану театром з приводу приїзду Головного Отамана Симона Петлюри до Вінниці (театр був заснований у Вінниці, потім – довго не мав свого приміщення, будучи фактично пересувним. У першій половині 1920-х рр. тривалий час виступав на Донбасі. Радянська влада вирішила надати йому у 1923 р. приміщення в Харкові, але ще до 1926–1927 рр., окрім основного театру, у нього була виїзна трупа на Донбасі. У 1926 р. театр імені Івана Франка було переведено з Харкова до Києва, а театр «Березіль» – з Києва до Харкова). Було поставлено поему Тараса Шевченка «Іван Гус». Також – другу дію п’єси «Гріх», яка, на думку цього видання, була у виставі абсолютно зайвою, бо була «розбиваюча вражіння цілости святочного спектакля». Виступала також капела Давидовського, «котра виконала ряд його творів на українські теми»;
• Афіші та рецензії на спектаклі театру різних років;
• Публікації про історію та сучасність театру, написані його основними діячами («Полудень віку» до 50-річчя театру – Наталії Ужвій (провідної акторки театру імені Івана Франка), сторінка під назвою «Гордость украинской культуры» у газеті «Крымская правда» (3 липня 1955 р.) під час гастролей театру у Криму. На сторінці були надруковані фотографії М. Крушельницького та його стаття «Театр жизненной правды», Гната Юри (з публікацією «35 лет творческого труда»), народних артистів Н. Ужвій, Ф. Барвінської, П. Сергієнка, В. Добровольського, Є. Пономаренка та Д. Мілютенка);
• Інтерв’ю з головними режисерами та акторами театру різних років:Сергієм Данченком, головним режисером театру – «Акцент на класику» («Робітнича газета» за 23 листопада 1993 р.); Анатолієм Гнатюком – «На театральні ролі надихає … пісня» («Молодь України») за 4 жовтня 2001 р., Петром Ільченком, режисером театру – «Сергій Данченко врятував мене від Володі Ульянова». Режисер Петро Ільченко про Наталю Ужвій, Наталю Сумську та «Кайдашеву сім’ю» у газеті «Дзеркало тижня» за 22–28 лютого 2014 р. тощо;
• Публікації, присвячені іншим аспектам діяльності театру: (проблемам у перші роки існування та потребі реорганізації – І. Туркельтауб. Дивна недбалість (про театр ім. Франка) // Література. Наука. Мистецтво. – Харків, 1924. – № 22 (8-го черв.). – С. 1; допомозі фронту під час Другої світової війни (публікація про передачу у фонд оборони 230 тисяч рублів від театру ім. Ів. Франка, що тоді знаходився в евакуації в Семипалатинську (Казахстан) (Известия. – М., 1943. – № 59 (8052) (12 марта) – С. 2)).

Також у № 12–13 (24–25 січня) 2020 р. газети «День» вийшло велике інтерв’ю з теперішнім головним режисером театру Михайлом Захаревичем під назвою «Здійснити те, що вони не встигли» з фото Гната Юри, Амбросія Бучми, Леся Курбаса, Сергія Данченка, Богдана Ступки, Михайла Захаревича та однієї зі сцен вистави «Гріх» (першого спектаклю, поставленого франківцями). Як відзначив головний режисер театру «все розпочалося з цілої низки вистав, більше 20-ти! Були це переважно твори європейської та сучасної драматургії». З самого початку існування такі твори є провідними в репертуарі театру. У перший сезон існування значну частину репертуару складали п’єси В. Винниченка. Також Михайло Захаревич висловив свою думку щодо стосунків Гната Юри та Леся Курбаса (відзначивши, що ці театральні діячі не були антагоністами) та свій погляд на реформу театрів.

Виставка буде корисна всім, хто цікавиться історією України 20 століття та історією українського театру.

Виставку підготували головний бібліотекар Дмитро Захаров та провідний бібліотекар Станіслав Малюк.