«Андрей Шептицький – предстоятель Української греко-католицької церкви». До 150-річчя від дня народження (Матеріали до бібліографії з газетної періодики)

29 липня 2015 року відмічатиметься 150-річчя від дня народження видатного українського церковного та суспільного діяча Андрея Шептицького.

         Роман Марія Александр Шептицький (таке ім’я він отримав при хрещенні) походив зі стародавнього русинського роду. Першу освіту здобув удома, у с. Прилбичі (тепер – Яворівський район Львівської області). Потім навчався в гімназії у Кракові, в університеті у Вроцлаві, в колегії єзуїтів у Хирові. У 1888 р. Шептицький вступив до Добромильського монастиря отців Василіян, де склав чернечі обіти і прийняв ім’я Андрей. Одночасно він продовжував навчання у Краківському університеті. В 1892 р. єпископ Юліан Пелеш висвячує його на священника. 2 лютого 1899р. імператор Франц Йосиф I номінував Андрея Шептицького на Станіславського єпископа, а вже 17 грудня 1900 р. він був номінований Галицьким митрополитом. На цій посаді Шептицький залишався до кінця свого життя.

         Перш за все він здійснив реформу богословської освіти, яка надала можливість готувати високоосвіченних священників. Увів у церковне богослужіння живу українську мову.[1] Шептицький віддав багато сил освітянсько-виховній та видавничій діяльності, створив у Львові вісьмикласну класичну гімназію, підтримував українське приватне шкільництво, щедро спонсорував українські культурно-просвітницькі товариства. За його ініціативою у 1905 році був створений Львівський національний музей та – 1914 року український університет у Львові. Росія та Польща виступили категорично проти його заснування. Шептицький «розумів добре вагу українського університету не тільки для розвою української науки, але в тодішніх політичних і міжнародних умовинах уважав його й за найпевнішу легітимацію перед світом самостійності українського народу».[2]

         З того часу, коли Андрей Шептицький очолив церкву, український національний рух на Галичині значно посилився завдяки його бурхливій діяльності.[3] Як митрополит, Шептицький двічі відвідав Росію (1907, 1912 рр.) та Білорусь. Він був не тільки провідником української національної ідеї, але й палко підтримував білоруську національну ідею. «І я не знаю, чи наші білоруськи брати мали в недалекому минулому такого оборонця свого національного і церковно-релігійного життя, як ним був Митрополит Андрей».[4]

         «Митрополит Андрей бажав зблизити до католицької Церкви не тільки православних українців, але й увесь Схід <…>».[5] При цьому католицтво він розумів у широкому екуменічному сенсі. Шептицький «уявляв собі унію <…> у виді українського патріархату в Києві, що, визнавши примат папи, був би зовсім самостійним і юрисдикційно і організаційно <…>»[6].

         «<…> ідея з’єдинення роз’єднаного християнського світу була домінуючою ідеєю <…> Андрея. <…> З’єднання Церков вважає він післанництвом свого життя».[7]

         Все це стало приводом для арешту митрополита під час окупації Львова російським військом у 1914 році. «В очах російського командування <…> дійсним провідником галицького «мазепинства» був митрополит Шептицький <…>»[8]

         Митрополит перебував на засланні у Росії до 1917 року[9], але й там він не припиняв своєї екуменічної діяльності. 29 – 31 травня 1917 року він зібрав собор Російської греко-католицької церкви, екзархом якої призначив Леоніда Федорова.

         Андрей Шептицький вів також активну політичну діяльність, був депутатом Віденського парламенту та Галицького сейму. Найбільшим його політичним досягненням стала у 1914 році домовленість з польською стороною про виборчу реформу, яка б збільшила політичне представництво українців у Галицькому сеймі. Здійснити її завадила війна.

         У період між двома світовими війнами Андрей Шептицький продовжував боротися за єдину українську державу та єдину українську церкву, був меценатом українського мистецтва. Багато корисного зробив він і для економіки, охорони здоров’я, сільського господарства та банківської справи. Підтримував виховну роботу серед молоді, засновував пластові табори. У 1933 році, як і багато інших представників церкви, засудив голодомор в Україні. Під час другої світової війни благословив створення нової Української держави, захищав евреїв від винищення їх фашистами і взагалі засуджував німецьку політику на Сході.

До кінця свого життя (помер 1 листопада 1944 року) митрополит лишався вірним сином українського народу, незважаючи на мінливі і дуже складні політичні події. Він завжди дотримувався принципів гуманізму. «Хто з Митрополитом зустрічався, той з певністю ствердить, що Митрополит був наскрізь  <…> «людською» людиною».[10] «<…> ця людина <…> мала в своєму духовному «Я», що її ставило понад пересічність, щось, що робило її великою і небуденною людиною».[11] «Митрополита любили й шанували свої і чужі, його цінили й подивляли люди різних національностей, різних віровизнань та різних переконань… А  водночас його не розуміли, не раз свої найближчі й чужі, приятелі і противники, католики і православні. <…> Не дивуймося цьому: людство цього століття просувається крізь життя приземним поїздом. Митрополит Андрей плив крізь нього надземним повітроплавом…»[12]

         На виставці представлені газетні матеріали, присвячені різним періодам життя Андрея Шептицького, здебільшого живі яскраві спогади тих, хто безпосередньо спілкувався з митрополитом. Серед авторів спогадів – Дмитро Дорошенко,  член Центральної Ради, історик, автор праці «Нарис історії України», Михайло Рудницький – український журналіст, есеїст, літературознавець, автор праці «Від Мирного до Хвильового» (1936), о. Іван Раковський, голова Наукового товариства імені Т. Г. Шевченка (1935 – 1940) та інші відомі діячі української культури та науки. А також – матеріали щодо заслання Андрея Шептицького.

До виставки додається бібліографія газетних статей.

Виставку підготували зав. сектором НБУВ Наталія Носкіна, провідний бібліотекар Дмитро Захаров та провідний бібліотекар Станіслав Малюк.

Див. також:

Виставку Центрального державного історичного архіву (Львів) про Андрея Шептицького: http://tsdial.archives.gov.ua/?url=/gallery/gallery1/.



[1] Баран С. Митрополит Андрей Шептицький. Життя і діяльність. – Мюнхен, 1947. – С. 24.

[2] Там само. -  С. 45.

[3] Ідзьо В. Митрополит Андрій Шептицький на шпальтах російської преси та часопису українців в Росії «Украинская Жизнь» у 1914 – 1917 роках. – Львів, 2007. – С.22.

[4] Гриньох І. Слуга Божий Андрей – благовісник єдності. – Мюнхен, 1961. – С. 31.

[5] Баран С. Зазначена праця. - С. 121.

[6] Там само.

[7] Гриньох І. Зазначена праця. - С. 99.

[8] Баран С. Зазначена праця. - С. 55.

[9] Заарештований 19.09.1914р. він повернувся до Львова 10.09.1917р.

[10] Гриньох І. Зазначена праця. - С. 17.

[11] Там само.

[12] Там само. -  С. 18.

 

Додаткові матеріали: 
ДолученняРозмір
PDF icon bibliografia_wystawky.pdf62.16 КБ
PDF icon bibliografia-sheptyzkiy.pdf84.15 КБ

Контактна інформація

Корпус №2, вул. Володимирська 62, 2-й поверх, к. 207.
+38 (044) 288-1419
9.15 - 18.00 (понеділок - субота)