Наулко Всеволод Іванович
 |
Народився 8 грудня 1933 р. у м. Тараща на Київщині в родині вчителів. З етнографічною строкатістю світу Всеволод Наулко спізнався ще у дитинстві: евакуйований з матір’ю перед війною до Актюбінської області Казахської РСР, а згодом – до м. Самарканда Узбецької РСР, хлопець був вражений розмаїттям культур різних етнічних груп, депортованих у ці краї тоталітарним режимом. Свою етнографічну обізнаність В. Наулко істотно поглибив вже як студент географічного факультету Київського університету ім. Т. Шевченка у численних експедиціях до Криму і Кавказу, на Курщину і Білгородщину. Після закінчення університету була ще дворічна праця на посаді інженера Київської військово-картографічної фабрики.
Працював науковим співробітником Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнології ім. М. Рильського НАН України (1957-1971 рр.), доцентом, заступником декана і професором історичного факультету Київського університету ім. Т.Г. Шевченка (1971-1992 рр.). У 1962-1964 роках навчався в аспірантурі Інституту етнографії ім. М. Миклухо-Маклая АН СРСР. 1964 р. захистив кандидатську (“Етнічний склад населення Української РСР”), а 1976 р. – докторську (“Розвиток міжетнічних зв’язків в Україні”) дисертації. У 1992- 2000 рр. працював завідувачем сектором етнографічної та фольклорної спадщини і керував відділом пам’яток духовної культури Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського НАН України. 1997 р. був обраний членом-кореспондентом НАН України. З 2000 р. творча діяльність В. Наулка пов’язана з Київським славістичним університетом, де він працює професором кафедри країнознавства. У 2003-2004 рр. він займав посаду директора Міжрегіонального гуманітарного інституту цього закладу.
Пріоритетними напрямками наукових інтересів Всеволода Івановича є етнічна демографія та етнічні процеси хоч коло його наукових інтересів є значно ширшим. Особливу увагу вчений приділяє питанням розвитку етнічних груп в Україні від 18-го століття до сьогодення. Зокрема, він проводить детальний аналіз факторів, що мали значні етнічно-демографічні наслідки як то голодомори, війни, революції, депортації, розкуркулення тощо. Багато уваги приділяється також питанням соціально-відсоткової динаміки різних культурно-етнічних груп та народностей що проживають в Україні, а також питанням соціальних інтересів національних меншин.
В своїх роботах, вчений активно використовує дані соціологічних досліджень різних етнічних груп та аналізує їх прагнення до власної національної самосвідомості та самобутності.
Багато публікацій автора присвячено питанням перспектив етнічного розвитку України, хоча і не вважає її моноетнічною державою, віддаючи належне будь-якій етнічній спільноті незалежно від її чисельності.
На відміну від праць багатьох інших гуманітаріїв, праці Наулка добре аргументовані, мотивовані та підтверджені достовірними статистичними даними і не втратили свою актуальність після розпаду радянської системи. Результати останніх переписів населення підтверджують правильність прогнозування Наулком перспектив розвитку етнічної структури України.
Багато уваги вчений приділяє питанням класифікації етнічних гілок українців і, зокрема, перешкоджав виділенню закарпатських українців-русинів у окрему етнічну спільноту запобігши утворенню деструктивної класифікації. Перепис населення 2001 року підтвердив, що лише 0,8% українців Закарпаття ідентифікували себе русинами.
В своїх публікаціях автор вказує також на фактичну відсутність в Україні проявів етнічної нетерпимості та ворожнечі, в порівнянні з деякими іншими регіонами пострадянського простору.
Під час роботи в Інституті мистецтвознавства на етнографії вчений доклав багато зусиль доклав до створення «Регіонального історично-етнографічного атласу України, Білорусії та Молдови» та до створення двотомної монографії «Українці» (у вказаній книзі Наулкові належить розділ про територіальне розташування етнічних груп України та динаміку їх розвитку).
Всеволод Іванович займався також питаннями етнічного розвитку України, етнокультурних процесів, міжетнічної взаємодії населення та зробив істотний внесок у розвиток історіографії української етнографії та музейництва.
Особливої уваги заслуговують підготовані Наулком до друку та видані попередні праці вітчизняних етнографів. Так, скажімо, завдяки Наулку було опубліковане листування Хведіра Вовка з Михайлом Грушевським, Дмитром Яворницьким, Володимиром Шухевичем, М. Біляшивським, Б. Грінченком, М. Кордубою, З. Кузелею, В. Кравченком, О. Барвінским, В. Гнатюком, С. Петлюрою та іншими.
В. І. Наулко – заступник головного редактора журналу “Університет”, член редколегії наукових часописів "Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів", "Питання стародавньої та середньовічної історії, археології й етнології", "Український археографічний щорічник". Автор понад 500 публікацій, у тому числі 10 монографічних, які стосуються теоретичних проблем етносу, питань етногенезу і етнічної історії України та української діаспори, етносоціального і етнодемографічного розвитку, міжетнічних взаємин, національно-державного будівництва, історії та сучасного стану етнічних спільнот, співвідношення найважливіших етнічних ознак: самосвідомості, мови, культури та ін. Серед них монографії “Розвиток міжетнічних зв’язків в Україні”, “Етнічний склад населення Української РСР”, “Географічне розміщення народів УРСР”, “Хто і відколи живе в Україні”, ґрунтовні розвідки у багатотомних виданнях “Страны и народы”, “Советский Союз”, “Этнография восточных славян”, “Поділля”, “Украинско-молдавские этнокультурные взаимоотношения”, “Енциклопедія світових культур” (англ. мовою, Чикаго, 1994 р.), збірнику “Національна культура в сучасній Україні” (К., 1996 р. та багатьох ін.). Він був керівником і автором розділів підручників “Культура та побут українського народу” (1977 р.), “Культура та побут населення України” (1991 та 1993 рр.), “Українознавство” (1994vр.), “Країнознавство”. Вип. 1 та 2. – “Культура народів слов’янських країн” (2002, 2004 рр.), керівником видань “Альбоми де ля Фліза” (у двох томах: 1996 та 1999 рр.) та фундаментального дослідження “Етнонаціональні процеси в Україні: історія та сучасність” (2001 р.).
Праці В. Наулка широко відомі у багатьох країнах світу – вони опубліковані у США, Канаді, Франції, Росії, Японії, Індії, Польщі, Чехії, Румунії, Швеції, Швейцарії, Греції, Нідерландах, Словенії, Македонії, Фінляндії, Австралії та ін. Він був учасником VII – IX міжнародних конгресів антропологічних та етнологічних наук та VIII – XIV міжнародних з’їздів славістів, обирався членом Адміністративної ради етнології та фольклору Європи.
Нині Всеволод Іванович завідує відділом в Інституті української археографії і джерелознавства імені Михайла Грушевського НАН України та є професором Київського славістичного університету.
Дані станом на 01.2012
Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Київ
www.nbuv.gov.ua